Генетична соціологія М.Грушевського

Білет 19

Праця М. Грушевського “Початки громадянства (генетична соціологія)”.Основні питання "генетичної соціології": що таке суспільство і завдяки чому воно можливе? Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, Г. вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зумовлює ритм соціальної еволюції.

Розвиток суспільства підпорядковується законам соціального розвитку, тобто внутрішнім зв'язкам, що керують змінами у формах людської спільності: біологічний, психологічний і економічний фактори. На різних етапах суспільної еволюції перевагу може мати один із них, обмежуючи вплив інших. Основними чинниками історичного процесу є народ, народна маса, держава. Соціологія повинна досліджувати типові для соціального розвитку стани та тенденції еволюції в кожній сфері людського життя. Тенденції, що набувають характеру закономірних, у суспільстві такі: самоохорона роду, постійна диференціація, виживання найбільш пристосованих, спадковість, наслідування й вибір, залежність попиту та пропозиції, поділ праці.

Аналізуючи великий етнологічний та історико-культурний матеріал, Г. виділяє 3 стадії розвитку суспільності: 1) початки суспільної організації, що характеризують перевагу біологічних факторів розвитку до соціальних форм організації, відокремлення людських спільнот від тваринного світу; поява економічних факторів об'єднання людей у рід, плем'я; виникнення морально-регулятивних функцій, звичаїв, традицій; 2) племінно-родова організація та процеси її поступового розпаду, що відбуваються під впливом економічної диференціації, розвитку особистої власності та виокремлення родинної сім'ї з племені; 3) формування класової держави, яке супроводжується наростанням індивідуалізму проти колективістських засад спільності, нерівності проти егалітарності, егоїзму проти групової солідарності.

Особливої уваги заслуговує соціологічний аналіз українського етнокультурного матеріалу, проведений Г.. Учений досліджує такий значний феномен української історії, як козацтво з його куренями, відокремленням від родинного життя.

У руслі практичного використання соціологічних знань Г. досліджує та визначає передумови, обставини й перспективи розвитку українського суспільства.

У традиціях "генетичної соціології" Г. розглядає питання про організацію етнічної спільності, а саме про організацію первинних форм громадськості. Способом творення такої громадськості є національне самовизначення українського народу, а формою її існування - національно-культурна автономія в межах федеративної Росії. Тривалий час Г. обстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де Україна була б суб'єктом федерації. Пізніше Г. відійшов від цієї позиції, вважаючи, що після об'єднання й інтеграції більшості українського суспільства, політичних партій та рухів, завданням є створення власної незалежної демократичної української держави.

Найважливіша заслуга Г. - довів аналіз співвідношення: вічне чергуванням потягів до колективізму і індивідуалістичної самозадоволенності (автаркії). У кожної людини існує прагнення до кращого задоволення своїх індивідуальних інтересів — індивідуалістична тенденція. Але сама по собі вона, звичайно, є егоїстичною, і це призводить до неможливості організації будь-якого соціуму. Тому завжди існує і протилежна їй колективістична тенденція, спрямована на обмеження індивідуалістичної, на заборону вибору людиною тих видів її діяльності, які вважаються шкідливими для важливих загальних інтересів, що пов’язано з відповідним зменшенням ролі певної індивідуалістичної тенденцій і навпаки. Саме взаємодія цих протилежних тенденцій, результат розв’язання суперечності між ними, по Г., є тим головним чинником, який визначає функціонування та розвиток усіх соціальних явищ — від вічних змін в діяльності окремої людини до еволюції будь-якого суспільства.

Дата добавления: 2015-05-23