Сутність і типи політичних систем суспільства

У сучасній політології, як правило, відокремлюють два поняття: «політична система» та «політична система суспільства». Перша здебільшого вживається в якості своєрідного інструменту дослідження, засобу системного аналізу політики тобто в методологічному значенні. Категорію «політична система» можна застосувати до будь-якого відносно цілісного політичного утворення: держави, партії, громадської організації, політичної сфери взагалі, оскільки всі вони є специфічною політичною системою.

Категорія «політична система суспільства» вживається у конкретному значенні: як реальний складний механізм формування й функціонування влади в суспільстві, що включає в себе державу, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання і рухи, їхні взаємовідносини, політичну культуру. Тож можна дати наступне визначення змісту даної категорії.

Політична система суспільства - інтегрована сукупність політичних організацій, інституцій, за допомогою якої здійснюється формування й функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до наявного рівня його політичної культури.

Як механізм влади, політична система пов'язана в першу чергу з тими суб'єктами політичних відносин, які носять інституалізований (від лат. institutum - організація; лад; запроваджений порядок) характер. І в такому контексті політичну систему суспільства можна розглядати як інституалізований механізм політики, різноманітні елементи якого організовують і нормативно зміцнюють окремі види політичних відносин.

При цьому слід враховувати те, що владні відносини у сучасному суспільстві реалізуються головним чином через політичні інститути. Першою історичною формою таких інститутів є держава. Згодом виникли політичні партії, які також мають інституалізований характер. Схожими ознаками володіють і ті громадські організації й рухи, хоча б один із аспектів діяльності яких, пов'язаний із політико-владними відносинами.

Інституалізованою основою всіх їх є первинні суб'єкти політики.

Окрім держави, політичних партій, громадських об'єднань і рухів до структури політичної системи, як правило, відносять політичну владу, політичні відносини (про які мова йшла вище) й політичну культуру -сукупний показник рівня, характеру і змісту політичних знань, оцінок, навичок та дій громадян як суб'єктів політичного життя.

Таке розуміння структури політичної системи суспільства дозволяє надати їй рис універсальності, тотальності, оскільки вона своєю дією охоплює все суспільне середовище, усіх громадян, має здатність ухвалювати рішення, що є обов'язковим для всієї чітко означеної суспільної спільноти, що сприймає їх як легітимні. Тобто політична система суспільства постає як дієвий механізм, що забезпечує і продукує суспільний порядок, який досягається системою дій, що називаються політикою. Отже поняття політичної системи відображає єдність двох сторін політики: організації і діяльності (дій та структури).

Політична система суспільства, окрім політичної організації, включає в себе все різноманіття наявних у певному політичному середовищі політичних інститутів, політичну культуру, політичну владу, поєднуючи всі ці взаємопов'язані компоненти в єдину цілісну систему. Остання ж постає не лише знаряддям, механізмом влади, а й основним фактором стабілізації й розвитку суспільного життя. Вона є домінуючим фактором стосовно всіх визначних підсистем суспільства: економічної, соціальної, культурно-духовної, забезпечуючи їх організованість, легітимність, специфічну особливість і у свою чергу, зазнає їхнього зворотнього впливу. Таким чином, політичні системи конкретного суспільного середовища (країни), маючи усталені ознаки й властивості, характеризуються специфічною особливістю, варіативністю, унікальністю.

Типи політичних систем

Не зважаючи на різноманіття політичних систем, їхню унікальність та специфічність, вони підлягають класифікації. Тобто, їх можна поєднати в певні загальні групи, взявши за основу той чи інший критерій,

скориставшись при цьому порівняльним аналізом. До речі, першим, хто здійснив такий аналіз, був давньогрецький філософ Платон, який виокремив монархію, тиранію, аристократію, олігархію й демократію. З того часу політичні науки виробили безліч типологічних різновидів політичних систем:

• відкриті й закриті;

• рабовласницькі, феодальні, капіталістичні;

• колективістські й індивідуалістські;

• диктаторські й ліберальні, конкурентні й авторитарні, внутрішні й зовнішні тощо.

У сучасній політології достатньо популярною є типологія відомого американського політолога П. Алмонда (в основі якої лежить рівень політичної культури та характер взаємодії різних політичних інститутів); який виокремлює наступні політичні системи:

• англо-американську;

• континентально-європейську;

• доіндустріальну або частково індустріальну;

• тоталітарну.

Англо-американський тип політичної системи (США, Англія, Австралія) асоціюється в першу чергу зі стабільністю, характерною однорідною політичною культурою й чітко структурованою політичною

багатопартійністю та поділом державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Громадяни понад усе цінять свободу особи, масовий добробут і безпеку. Звідси основні суб'єкти влади постають не вождями суспільства, а службовцями, які отримали своєрідний імперативний мандат виборців і

мають його за будь-яких умов впроваджувати. Тобто суб'єкти влади уособлюють лише представницьку волю громадян.

Континентально - європейський тип політичної системи, який найповніше репрезентують Франція, Німеччина, Італія незважаючи на притаманну різноманітність політичної культури та широкий спектр політичних партій, тяжіє до ліберально-демократичних традицій, збереження усталеного суспільного механізму, захист суспільства від модерністських новацій влади.

Доіндустріальний або частково індустріальний тип політичної системи (притаманний багатьом країнам Азії й Латинської Америки) характеризується своєрідним поєднанням західних цінностей із місцевими

етно - релігійними традиціями, невиразним поділом державної влади, коли, наприклад, армія може перебрати на себе законодавчі функції, а виконавча влада втручається в справи судової тощо. Тут часто домінує авторитаризм, звідси - насильство, недемократичність, нестабільність, низький рівень

політичної активності громадян, песимізм і байдужість у поєднанні зі страхом, соціальні конфлікти на расовому,етно-релігійному,мовному, регіональному ґрунті.

Тоталітарним політичним системам (нацистська Німеччина, Радянський Союз, фашистська Італія) притаманні однорідна політична культура, високий рівень суспільної інтеграції й надзвичайна централізація влади, що

досягається насильством і знищенням опозиції. Звідси – функціональна нестабільність, засилля бюрократії, корупція в усіх її проявах тощо.

У сучасній політичній науці є досить поширеним поділ політичних систем на демократичні і недемократичні. В основі такого поділу лежить спосіб їх організації і функціонування або характер політичного режиму.

Політичний режим - сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством.

Політичний режим, що базується на вияві політичної волі більшості громадян країни шляхом голосування на виборах і в реалізації цієї волі спирається виключно на закон, вважається демократичним.

Демократія (гр. deтоs - народ і kratos - влада) - влада народу, народовладдя, що виходить із організації та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм.

ПОЛІТИЧНИй режим, в основі якого лежить лише такий метод реалізації політичної влади, як насилля, прийнято вважати недемократичним.

Демократичний тип політичної системи в своїй основі має демократичний політичний режим і, як правило, характеризується тами основними рисами й властивостями, як:

• широке забезпечення прав і свобод громадян та їх рівноправність;

• чіткий розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу й судову;

• широке представництво громадян і політичних інститутів у реалізації державної влади;

• виборність і підзвітність законодавчих органів влади;

• змагальна форма політичної участі;

• функціонування багатопартійної системи;

• відсутність політичної цензури.

Недемократичні політичні системи часто називають автократичними.

Автократія (від грец. autokrateia - самодержавність, самовладдя) – система управління суспільством (державою), при якій одній особ, належить виняткова і необмежена верховна влада. Недемократичні, або автократичні системи прийнято поділяти на тоталітарні й авторитарні. Тоталітарна (від лат. totalitas - повнота, цільність або totalis – увесь, повний, цілий) політична система прагне до контролю над усіма сферами як суспільного, так і особистого життя громадян. Вона вимагає покірності й повного послуху. Характерними рисами такої політичної системи є:

• надцентралізація й бюрократизація державної влади з обмеженням або порушенням прав людини;

• зосередження неконтрольованої державної влади в руках вузького кола осіб (хунта, політбюро, клан та ін.) або однієї особи;

• створення механізму владних структур на однопартійній основі, жорсткої ієрархічної субординації і суворої дисципліни;

• ліквідація конституційних прав і свобод громадян, втручання в їхнє особисте життя;

• заборона демократичних організацій, ліквідація всіх форм плюралістичного мислення, опозиції, репресії супроти прогресивних сил;

• нав'язування суспільству єдиної ідеології, жорстоке придушення виявів інакомислення і критики керівництва, тотальний партійно-політичний контроль і цензура в засобах масової інформації;

• мілітаризація суспільного життя;

• концентрація всієї політичної влади в єдиному центрі ухвалення політичних рішень;

• відсутність повної реалізації демократичного принципу розподілу влади, максимальне розширення компетенції її виконавчої гілки;

• жорстка реалізація номенклатурного принципу, тобто, розстановка і переміщення керівних кадрів усіх рівнів за волею вищої влади і не підзвітність її «низам»;

• обмеження діяльності політичних партій, громадських об'єднань і рухів;

• зведення до мінімуму можливості політичної опозиції;

• процвітання корупції у різних сферах державної влади.

Дата добавления: 2015-05-23