Держава, як суб’єкт ринкових відносин

а). Економічні функції держави

Необхідність державного регулювання економіки зумовлена її економічними функціями. Що це за функції? В принципі їх безліч. Але є основоположні, що служать базою для аналізу економічної ролі держави.

Серед них американські автори підручника

“ Економікс ” К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю виділяють:

1. забезпечення правової бази й суспільної атмосфери з метою сприяння ефективному функціонуванню системи;

2. захист конкуренції;

3. перерозподіл доходу й багатства;

4. корегування розподілу ресурсів з метою змін структури національного продукту;

5. стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання.

Деякі українські економісти ставлять наголос на 9 функціях:

1. розробка й затвердження правових основ економіки;

2. визначення мети і пріоритетів макроекономічного розвитку;

3. реалізація соціальних цінностей;

4. регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції;

5. захист конкуренції;

6. перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі;

7. фінансування суспільних благ і послуг;

8. регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку;

9. стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.

Хоча економісти називають неоднакову кількість економічних функцій держави в умовах ринку, проте суть їх в принципі зводиться до одного: в сучасному суспільстві є багато соціально – економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення яких можливе лише при державному втручанні.

б). Податки та державні фінанси.

Податки – особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна але й фінансова категорія а також найважливіший важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Податки – один з основних методів, що використовується державою для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів суспільства.

Суть податків як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов’язковим внеском до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України по оподаткуванню.

За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, які необхідні державі для виконання своїх функцій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст виявляється в перерозподілі національного доходу, в тому, що вони виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальна основа податків полягає в тому, що вони є сумою грошових коштів, мобілізованих державою у платників податків.

Фінанси держави – це система грошових фондів, які має держава і які спрямовуються на фінансове забезпечення її функцій: управління, оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо. Державні фінанси включають в себе механізм мобілізації ресурсів та їхнє зосередження в розпорядженні держави, тому як барометр відображають загальний стан економіки. Водночас вони служать потужним важелем впливу на економіку та темпи її розвитку.

Окремою ланкою державних фінансів виступають позабюджетні фонди, які організаційно відокремлені від державного бюджету і мають певну самостійність. Водночас стосовно загального керівництва вони управляються виконавчою і законодавчою владами та місцевими органами. Провідними позабюджетними фондами є: фонд Чорнобиля, фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення. Нині формується багато нових позабюджетних фондів такого цільового призначення, як інноваційний, природо охоронний, фонди регіонального розвитку тощо.

Поза бюджетні фонди формуються за рахунок спеціальних цільових відрахувань та інших джерел. Це можуть бути також добровільні внески й пожертвування фізичних і юридичних осіб, доходи від позик і грошово – речових лотерей. Зосереджені у цих фондах кошти гарантовано використовуються за своїм призначенням. Цього не може забезпечити державний бюджет, де кошти, що надходять, знеособлюються і перерозподіляються, особливо за умов економічної і фінансової нестабільності, лише на покриття найзагальніших потреб. Автономний статус позабюджетних фондів, навпаки, дає змогу гарантовано й своєчасно фінансувати, скажімо, соціальні заходи. Ці фонди значно менше регламентовані, ніж кошти бюджету, менше контролюються органами влади, а зміни у напрямах їх використання не потребують законодавчого оформлення, що дає можливість оперативніше використовувати позабюджетні кошти. Проте таке функціонування позабюджетних фондів досить часто спричинює низьку ефективність їх використання. Водночас їх чисельність призводить до нагнітання такого податкового пресу, що підриває сам сенс виробничо – господарської діяльності.

Специфічну складову державних фінансів становлять відносини державного кредиту. Ці відносини пов’язані з мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій і населення і їх передачею у тимчасове користування органам державної влади для фінансування державних видатків. Дане залучення здійснюється на фінансовому ринку шляхом емісії облігації, казначейських зобов’язань та інших видів державних паперів. Фінансовий ринок, крім цього, відіграє координуючу роль у регулюванні ринкових відносин, допомагає перерозподілити ресурси у галузевому й територіальному розрізах.

`Основними формами державного кредиту є державні позики й казначейські зобов’язання. Вони дають змогу у стислі строки мобілізувати кошти і цивілізованим способом розкривати фінансові потреби економічного й соціального розвитку, бюджетний дефіцит, сприяти розв’язанню проблем грошового обігу та інфляції. Останнє стає можливим тому, що такий відплив грошової маси зменшує її тиск на споживацьких ринок. Отже, вміле використання засобів державного кредиту здатне прискорити економічну і фінансову стабілізацію і є одним із важливих способів формування системи державних фінансів.

в). Державний бюджет, розподіл ресурсів і суспільні блага.

Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це – щорічний баланс надходжень і видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Як вираз сукупності фінансових відносин і форм утворення, розподілу та використання централізованих фондів грошових коштів бюджетна система України включає в себе бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети: обласні, районі, міські, селищні та сільські. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки. Формування доходів здійснюється за допомогою грошових відносин, які пов’язані з розподілом та перерозподілом частини вартості сукупного суспільного продукту.

Промислові підприємства також самостійно вступають у договірні стосунки з іноземними партнерами й формують спільні підприємства. Договором визначаються такі принципові питання, як право власності у спільному підприємстві, формування і використання резервного та інших фондів, сплата податку з прибутку, а також умови обкладання податком тієї частини прибутку, яку іноземний учасник хоче перевезти за кордон.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Зокрема джерелами доходів державного бюджету є: податок з обігу; податок на прибуток підприємств, об’єднань і організацій; податок на добавлену вартість;

акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; надходження від реалізації грошово- речової

лотереї та інші, які дають змогу забезпечувати перевищення надходжень державного бюджету України над видатками і цим здійснювати політику стабілізації економіки та фінансів.

Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих фондів грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства.

Основними принципами державних видатків є: плановість, цілеспрямованість, ефективність використання коштів, безповоротність витрат втілених коштів і дотримання економії.

Структура бюджету країни характеризується не тільки складом доходів і видатків, а й будовою бюджетної системи, яка включає в себе всю сукупність бюджетів, що створюються в державі. В основу бюджетної системи кожної країни кладеться її адміністративно-територіальний поділ. Саме він визначає вертикальну структуру державних органів влади і структуру відповідних фондів, що становлять фінансову базу їх функціонування. Сам характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів може будуватися на основі єдності, коли вся сукупність бюджетів становить єдине ціле і за доходами, й за видатками, і на основі автономії бюджетів, яка передбачає, що кожний бюджет має свою доходну базу і свої видатки. Бюджетний процес в умовах автономності регулюється на місцях лише законодавчими актами. Місцевим органам надаються широкі права у встановленні місцевих податків, у визначенні статей видатків. Перші кроки до автономізації місцевих бюджетів зробила й Україна.

Місцеві бюджети України (понад 5,5 тис.) служать фінансовим підґрунтям місцевих органів влади. Найхарактернішими їх рисами стали самостійність, самофінансування, незалежність від вищого рівня органів управління. Це означає, що кожен місцевий бюджет мусить дбати про свою економічну базу, підтримувати вільне підприємництво, ініціативу, розбудовувати інфраструктуру свого регіону тощо. Основними статтями видатків місцевих бюджетів стали витрати на охорону здоров’я, освіту, житлово – комунальне господарство й побутове обслуговування.

Нині всі ланки бюджетної системи мають необхідні, закріплені за ними доходи для збалансування надходжень і видатків. Водночас за певних умов для збалансування бюджетів можуть використовуватися дотації, субсидії й субвенції.

Дотації надаються нижчому місцевому бюджету як допомога на певну суму тоді, коли він не може скоротити власні видатки. Дотації не мають строго цільового призначення, тому їх утримувач на власний розсуд витрачає одержані кошти. Субсидії видаються на фінансування конкретних закладів чи заходів, тобто мають цільове призначення і видаються на збалансування поточного бюджету. Субвенції також мають строго цільовий характер, видаються переважно на цілі розвитку і на основі пайової участі у фінансуванні передбачених витрат.

Розпочатий процес формування бюджетної системи здатний провести до такого стану місцеві бюджети, що вони почнуть відігравати провідну роль у формуванні всієї економіки України і піднесенні добробуту населення. Звичайно, це не принижує ролі Центру, за яким залишаються розробка й реалізація основоположних концепцій реформ. Україні потрібна така система мобілізації фінансових ресурсів, за якою податкові платежі і збори мали б цільовий характер встановлювати рівні умови для всіх суб’єктів господарювання, чітко поділяти податки на загальнодержавні й місцеві. Місцеві податки мають становити автономну частину податкової системи. Їх сплачувати мусять підприємства, організації громадяни даної території, а об’єктами оподаткування виступають доходи й ресурси.

Дата добавления: 2015-05-23