Форми суспільного продукту та методи його обчислення

Суспільний продукт і його структура. Суспільний продукт е результатом продуктивного функцюнування всіеї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного ви­робництва кожен продукт виступае як товар, що мае певну натуральну і вартісну форму, а за взаемодії з ринком — ще й ринкову вартість.

Натуральна форма суспільного продукту дае можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількють видів продукції розширюеться.

Для того щоб бути благом корисним, продукт необов'язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними е і послуги, що мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість послуг — один з важливих показників економічного і соціального прогресу.

Особисті і виробничі послуги — невід'емна частина суспільного продукту. У зв'язку з цим суспільне виробництво поділяеться на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.

Проте першоосновою суспільного продукту е речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

За всіеї різноманітності вироблені матеріальні продукти і по­слуги поділяються на два види залежно від того, які потреби лю­дей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей.

Оскільки виробництво базуеться на глибокому поділі пращ, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами е матер1альш блага і послуги, яш виробляютъся для кінцевого використапня, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

Більшість продуктов (сировина, матеріали, комплектуючі ма­шин) проходять кілька виробничих циклів протягом року, перш ніж потрапляють до кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів.

Проміжні продукти - - це матер1альт блага / послуги, які використовуютъся для подальшої обробки, переробки чи для пе­репродажу.

Методи обчислення сусшльного продукту. Суспільство так само, як і підприемство, мае обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту - систему нацюнальних рахунк1в (СНР) \ систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують си­стему нацюнальних рахунків.

Система національних рахунків - - це адекватнй ринковій економіці націоналъний обін, побудований вигляді набору рахунк1в і балансових таблиць, що розкриваютъ результати економічної діялъності, структуру економіки, найважливш1 взаемозв 'язки в национальному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприемства обслуговування населения і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. У даному разі економічний агент — це будь-який господарський суб'ект економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприемства.

Під час обліку використовуеться грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюеться у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприемства, яким е економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.

У СНР використовуються дві класифікаціії. Перша — функціональна — застосовуеться в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення і виглядае так:

а) галузі виробництва товарів і послуг;

б) органи загального державного управління;

в) приватні некомерційні організаці'Г, що обслуговують домашні господарства;

г) домашні господарства.

Друга класифікація — інституцюнальна - використовуеться в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

а) нефінансові підприемства;

б) фінансові організації;

в) органи загального державного управління;

г) приватні некомерційні пщприемства, що обслуговують до­машні господарства;

д) домашні господарства, включаючи дрібні підприемства.
Одиницею обліку при складанні національних рахунків е економічна операція. Вона рееструеться, як правило, в момент її оплати.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що е ключовим аспектом цього методу обліку результати суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називаеться доданою вартістю.

Додану вартість можна визначити двояко:

а) за статистикою — це різниця між продажем підприемств та
їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприемств;

б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто обо­ротного кашталу (не враховуючи заробітну плату).

Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам'ятаючи про необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купуються в інших фірм, за допо­могою методу розрахунку кінцевого національного продукту як потоку доходів можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз.

Метод балансу народного господарства (БНГ). Баланс на­родного господарства являе собою систему взаемопов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображае окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріально­го виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне ви­робництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (II підроз­діл). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, між­галузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в еко­номіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробниц­тва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матері­ального і нематеріального виробництва. До того ж у СНР прин­ципове значення має система домогосподарств.

За СНР виробнича діяльність - це будь-яка законна діяль­ність, що приносить дохід. Безумовно, з часом метод БНГ буде вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР. Поки що сис­темі національних рахунків альтернативи немає.

Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний про­дукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміж­ні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазви­чай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об'єднань) за цей самий про­міжок часу.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національ­ний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно — з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий ви­пуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої про­дукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогоспо­дарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з да­ної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рен­та), а також амортизаційні відрахування.

За першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює, і сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних інг, І¹' вестицій І, видатків держави Д і чистого експорту X.

За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для під­приємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП - - це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує ре­зультати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

Як зазначалося, близьким до ВВП за змістом є показник вало­вого національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, ство­рених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за на­ціональним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутріш­ній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економі­ці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні фактор­них доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти со­бою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не вра­ховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, Ідо розви­ваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнарод­не зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних кра­їн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших вза­ємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можно отримати, якщо ЧВП змен­шити на величину непрямих податків на бізнес (податок на дода­ну вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП — Непрямі податки на бізнес;

або НД = ВВП - Амортизаційні відрахування - Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результатив­ності суспільного виробництва, національної економіки. Вироб­ництво національного доходу на душу населення найбільш опти­мально визначає рівень добробуту населення.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торпвлі I гро-мадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково)). Це звужений пщхщ до нащонального доходу, який не враховуе вне-сок працівників сфери нематеріального виробництва.

Розподіл нащонального доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітноТ плати, прибутку, процента, ренти, дивіденду та ін. Ці доходи називаються перви-ними, ибо основными. Водночас Ух можна назвати факторными, осюльки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробниц­тва. У привласненні тіеУ чи іншо'У специфічноУ форми доходу і вщбуваеться економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

У результаті розподілу нащонального доходу утворюються доходи безпосередшх учасників сфери виробництва.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтво­рення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Дата добавления: 2015-05-23