Фактори виробництва. 2 страница

· за галузями: автомобільний ринок; комп’ютерний ринок і т. д.;

· за характером продажу: оптовий ринок; роздрібний ринок;

· за ступенем зрілості: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок;

· за ступенем обмеженості конкуренції: вільний ринок; монополістичний ринок; олігополістичний ринок; змішаний ринок;

· за відповідністю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний («чорний») ринок.

Виокремлюють також аукціони, ярмарки, довгострокові контракти, телефонно-телексний ринок, разові угоди, біржову торгівлю тощо.

33. Поняття та основні риси інфраструктури ринку

Інфраструктура ринку – це сукупність установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили, тобто створюють умови для ефективного функціонування різних видів ринків. Будова інфраструктури ринку дуже складна,тому варто розглянути її складові елементи,які можна подати у вигляді підсистем:

- Організаційно-технічна: (товарні біржі, оптові ринки, аукціони, торговельно-промислові палати,сервісні центри, ріелтерські фірми)

- Фінансово-кредитна: (банки, фондові біржі, валютні біржі,страхові компанії, ощадні каси, ломбарди)

- Державно-регулятивна: (біржі праці, ліцензування,оподаткування,митна система)

- Науково-дослідне та інформаційне забезпечення: (консалтингові компанії,інформаційні агентства рекламні агентства,юридичні контори).

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб’єктами через свої функції.

- створення умов для ділових контрактів підприємств;

- регулювання руху робочої сили;

- здійснення маркетингового,інформаційного та рекламного обслуговування;

- підвищення оперативності,ефективності роботи суб’єктів ринку

- забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств;

- правове та економічне консультування підприємств,захист їх інтересів у державних та інших структурах;

- страховий захист підприємницької діяльності;

- сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів і послуг.

34. Позичковий капітал. Банки їх роль та функції.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.

Джерела утворення позичкових капіталів:

- грошові капітали;

- капітали рантьє (грошові капіталісти);

- грошові заощадження і прибутки різних класів капіталістичного суспільства.

Банки - фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх у тимчасове користування у формі кредиту, виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами, регулює грошовий обіг у країні, випускає нові гроші.

Функції банку:

1)емісія готових грошей;

2)регулювання кредитної емісії;

3)збереження касових резервів інших кредитних установ;

4)надання кредитів і виконання розрахункових операцій;

5) грошово-кредитне регулювання економіки;

6)контроль за діяльністю кредитних установ;

7)надання комерційним банкам ліцензії на проведення банківських операцій;8)обслуговування державного боргу країни.

35.Суть кредиту та його форми. Банківський прибуток

Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

— учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними

— кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

— кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають.

— кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості.

В залежності від об'єкту кредитування розрізняють грошову і товарну форми кредиту.

В товарній формі кредитні відносини виникають між продавцями і покупцями за умов отримання товару чи послуги покупцем з відстроченням платежу. Грошова форма кредиту виникає тоді, коли кошти використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші за для отримання прибутку, що набуває форми позичкового капіталу.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб-резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні та фізичні особи.

Міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості.

Прибуток банку складають:

- прибуток від основної діяльності;
- валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;
- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

Прибутковість банку залежить від ефективності використання його власних і залучених коштів.

36. Центральний і комерційні банки

Центральний банк — установа, яка відповідає за монетарну та валютну політику держави або спільноти держав. В Україні це Національний банк України. Центральний банк може виконувати такі функції: формування та виконання монетарної політики,регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей,формування та виконання валютної політики, включаючи за необхідності валютні інтервенції,зберігання золотовалютних резервів, ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків,стабільність банківської системи (банківський нагляд),забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

Комерційний банк — банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів.

37.Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин

Під домашнім господарством мають на увазі економічний суб'єкт, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Функції:

1) постачання ресурсів

2) постачання в економіку грошових ресурсів, за рахунок заощаджень, придбання акцій великих під-в та банків

3) розміщення на депозитах, придбання облігацій

Джерела доходів:

1. доходи від ресурсів (земля, праця, капітал, підприємницька діяльність, тощо)
2. трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають внеску домогосподарства, але нееквівалентні виробничим витратам.

38. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств

Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Підприємство виконує такі функції:

- організаційну — забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації;

- відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів;

- соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

- індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

- сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

- приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

- колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

- державне, засноване на загальнодержавній власності;

- комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

- спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

- орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

- партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об’єднанні майна різних власників.

- асоціації — об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності;

- корпорації (акціонерні товариства) — об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів.

- консорціуми — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

- концерни — об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі.

За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства:

- національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

- закордонні - капітал є власністю іноземних підприємств.

- змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн.

За правовим статусом і формою господарювання:

- Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини.

- Кооперативні - добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності.

- Орендні підприємства - оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для підприємницької діяльності.

- Господарські товариства являють собою певні об’єднання підприємців.

За метою діяльності розрізняють

- комерційні(прибуткові) підприємства - всі підприємства діяльність яких спрямована на отримання прибутку,

- некомерційні (неприбуткові підприємства та організації) - займаються релігійною, соціальною, просвітньою, благодійною діяльністю і захистом спільних інтересів певної організації людей (благодійні фонди й товариства, профспілки, творчі спілки, товарні і фондові біржі, університети, коледжі).

39. Суть підприємництва. Види і функції.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Основні функції підприємництва:

- мобілізація капіталу та інших виробничих ресурсів для досягнення найкращих результатів;

- організація виробництва, збуту, реклами продукції, маркетингу, управління ними;

- новаторство, обґрунтування і впровадження нових ідей і творчої ініціативи.

Розрізняють такі види підприємництва:

· виробниче - сам підприємець робить продукцію, послуги, роботи, духовні цінності для подальшої реалізації;

· комерційно-торговельне - підприємець виступає в ролі торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб;

· фінансово-кредитне - це особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають валютні цінності, національні гроші і цінні папери, що продаються підприємцем покупцю;

· посередницьке - підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника;

· страхове - підприємець відповідно до законодавства та договору гарантує страхувальникові відшкодування збитку в результаті непередбаченого лиха втрати майна, цінностей, здоров'я, життя та інших видів втрат за певну плату при укладанні договору страхування.

40. Заробітна плата: сутність, форми, системи.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за виконану їм роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:

- пряма відрядна - передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати;

- відрядно-прогресивна - виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими;

- відрядно-регресивна - кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку;

- відрядно-преміальна - виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія;

- акордна - встановлюється за весь обсяг робіт за акордними розцінками;

- колективна відрядна - заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни.

41.Суть і види земельної ренти.

Земельна рента — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференційну, абсолютну, монопольну. Диференційна земельна рента як економічна категорія відображає відносини між власником землі та користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференційної ренти. Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Монопольна рента — це особлива форма земельної ренти, її сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосподарських товарів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами.

42.Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки. Виникнення монополій.

Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції. Ознаки капіталізму вільної конкуренції: право власності — це право володіння майном; система найманої праці - залучення у процес капіталістичного виробництва тих верств трудящих, які не мають у своїй власності ні фабрик і заводів, ні великих сум грошей чи пакетів акцій; свобода підприємництва і вибору -означає, що за капіталізму вільної конкуренції приватні підприємства можуть вільно купувати ресурси, організовувати процес виробництва і продавати цей товар за власним вибором; вільна конкуренція — вид змагання економічних суб’єктів, за якого кожен з виробників, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною. Монополія - це окремі крупні підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і займають монопольне становище на ринку. Причини виникнення монополій: через процес концентрації виробництва; на основі централізації (збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об’єднань кількох підприємств в одне із загальним управлінням) виробництва і капіталу. Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання раніше самостійних капіталів; внаслідок дій держави; поява акціонерної капіталістичної власності; кризові явища в економіці.

43.Суть і ознаки змішаної економічної системи.

Змішана економіка — це багатоукладна економічна система, що ґрунтується на співіснуванні різних форм власності, сфер діяльності, секторів економіки.

Ознаки:

- посилення і розширення держ. втручання в економіку;

- посилення взаємозв’язку та взаємодії приватного, акціонерного та державного секторів,

- розвиток державно-коперативного та державно-монополістичного капіталізму;

- приватна власність реалізується через ринок і конкуренцію, а суспільна через планомірне виробництво;

- стихійність саморегулювання ринку;

- свідоме регулювання держави.

44.Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту.

Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягом одного року.

Форми:

- валовий суспільний продукт — сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств;

- ВНП — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.

- кінцевий суспільний продукт

- чистий продукт

Існує два методи обчислення суспільного продукту — система національних рахунків (СНР) і система балансу народного господарства (БНГ). Система національних рахунків — національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві. Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу.

45.Валовий внутрішній продукт, його суть.

ВВП — це сукупна вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених упродовж року на території даної країни.

ВВП обчислюється двома методами:

- за доходами: ВВП=W+Pr+i+R+A+IT

- за витратами: ВВП=C+I+G+NE

46.Національний дохід і національне багатство.

Національний дохід — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.

НД = ЧНД – Тn, де ЧНД - чистий національний дохід, а Тn - непрямі податки.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію. До національного багатства відносять основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас та природні ресурси.

47.Економічне зростання і економічний розвиток. Типи економічного зростання.

Економічне зростання — зміна результатів функціонування економіки. Економічне зростання означає збільшення реального ВВП в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу, збільшення реального ВВП на душу населення, збільшення реального ВВП на одного працюючого. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану еконо­міки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на ос­нові відповідних структурних та інституціональних зрушень.

48.Матеріальні фактори економічного зростання.

Збільшення обсягу використовуваних виробничих ресурсів, підвищення якості використовуваних ресурсів, поліпшення способів використовуваних ресурсів, удосконалення організації виробництва, удосконалення технології виробництва.

49.Економічне зростання та економічні цикли. Теорії циклів.

Економічне зростання — зміна результатів функціонування економіки. Економічне зростання означає збільшення реального ВВП в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу, збільшення реального ВВП на душу населення, збільшення реального ВВП на одного працюючого.

Економічний цикл - це рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку наступної економічної кризи.
Кожен економічний цикл складається з 4 фаз: криза; депресія; пожвавлення; піднесення.

Класифікація економічного циклу:

- короткі цикли ділової активності 3 - 4 роки;

- середнє коливання ділової активності 7-11 років;

- великі коливання ділової активності 40-60 років;

- вікові циклічні коливання.

Кредитно-грошова теорія циклу - причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією, а подолання таких криз можливе за зміни купівельної сили грошей у процесі регулювання їх кількості в обігу.

В основі теорії «довгих хвиль» лежить розвиток ідей про економічну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов’язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги. Рівновага першого порядку — між звичайним ринковим попитом і пропозицією, її порушення породжує короткочасні коливання, які повторюються через кожних 3—3,5 роки. Рівновага другого порядку пов’язана з капіталовкладеннями в засоби праці, порушення якої викликає циклічні «хвилі» тривалістю 7—11 років. Рівновага третього порядку пов’язана із співвідношенням між «основними капітальними благами» і технічними нововведеннями у виробництво, з одного боку, і рештою факторів виробництва, які визначають даний технологічний спосіб виробництва — з іншого.

50.Сутність розподілу національного доходу.

Національний доход — грошова форма частини чистого продукту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Розподіл – це процес отримання доходів суб’єктами господарювання залежно від їх внеску у створений нац.. продукт. Суб’єктами розподілу є домогосподарства, фізична особа, під-во та держава. Об’єкти розподілу: земля, природні ресурси, праця, капітал, дохід, інформація, технологія тощо.

Роль розподілу у відтворені:

1. виступає умовою виробництва

2. є результатом виробництва

3. визначає характер і кількісний рівень споживання

Особливості розподілу доходів:

- розподільні відносини завжди торкаються відносин соц.. справедливості в суспільстві.

- організація системи розподілу прямо залежить від реалізації інтересів усіх громадян та задоволення інтересів соц.. прошарку.

- відсутність інструменту, за допомогою якого можна виміряти величину внеску праці кожного

51. Диференціація доходів населення. Проблема бідних і багатих.

Доходи населення формуються за рахунок надання послуг робочою силою, індивідуальної трудової діяльності, власності, соц.. трансфертами, нижньою граничною межею величини яких є прожитковий мінімум.

Прожитковий мінімум – це рівень доходів, який робить можливим придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного розвитку країни і потреб населення, що склалися. Розраховується на душу населення і розрізняється залежно від статі та віку. Включає витрати на харчування, необхідні предмети санітарії та гігієни, комунальні послуги. Використовується для розрахунку мінімальної зарплати та пенсії.

Якщо рівень життя людей знаходиться нижче прожиткового мінімуму, то це ставить людей за межу можливості забезпечення нормальних умов існування.

Прожитковий мінімум в різних країнах суттєво відрізняється, тому і відрізняється й розуміння бідності. Бідність має як і зовнішні, та і внутрішні аспекти.

Критерієм бідності є структура споживання сім’ї, тенденції в зміні якої відображено в законі Енгеля: із зростанням доходів сім’ї, частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові – не змінна, а на соціальні та культурні запити – зростає. Взагалі бідною вважається сім’я, яка складається із чотирьох осіб і витрачає третину бюджету на харчування.

52. Необхідність перерозподілу національного доходу.

Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою регулюватися втручанням держави. Це втручання де термінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими факторами. До них, зокрема, належать:

- Необхідність утримання непрацездатних членів суспільства;

- Необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення;

- Необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем;

- Забезпечення розвитку фундаментальною науки, освіти, охорони здоров’я;

- Утримання державного апарату.

Втручання держави в перерозподіл доходів здійснюється способами:

- Через трансфертні платежі. Через них частина доходів держави, яка формується за рахунок оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомого, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним та багатодітним сім’ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадян, які не мають засобів для існування або їх дуже мало.

- Через цінову політику. Держава встановлює верхню межу цін на товари природних монополій, створює магазини для громадян з різним рівнем доходів, надає знижки на сезонні товари, пільги для певних верств населення.

- Через фіксальну політику. Диференціація ставок подоходного податку і податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину багатих на користь бідних.

- Перерозподіл ресурсів між приватними і державними секторами.

Впливаючи на перерозподіл доходів, держава сприяє підвищенню доходів малозабезпечених верств населення, створює умови для нормального відтворення робочою сили, сприяє послабленню соціальної напруги в суспільстві. Можливості держави в перерозподілі доходів обмежуються бюджетним надходженнями. Перевищення державних видатків над доходами державного бюджету призводить до бюджетного дефіциту та інфляції. Збільшення державних виплат із державного бюджету вимагає збільшення податків, а це може підірвати стимули розвитку економіки.

53. Споживання і заощадження.

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80% сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги.

Зв'язок між споживанням і доходом називають функцією споживання. Зміни у споживання, які спричиняються змінами в доході, називаються граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживання – це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

0 < ГСС < 1

В цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв'язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.

Заощадження – це частина доходу, що не споживається.

З = НД – С, де З – заощадження

НД – нац.. дохід

С – споживання

Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.

Функція заощадження показує зв'язок між розміром заощадження та доходом.

Гранична схильність заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження.

За теорією нац.. дохід дорівнює сумі споживання й заощадження.

Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати 1. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.

54. Соціальна політика держави і розподіл доходів

Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

· регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

· вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

· розподіл і перерозподіл доходів населення;

· формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

· створення системи соціального захисту населення;

· забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства тощо);

· захист довкілля тощо.

Моделі соціальної політики держави:

Модель розвитку соціальної сфери й соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в «натуральному вираженні» (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість у особистих збереженнях та інвестуванні.

Дата добавления: 2015-05-23