Фактори виробництва. 3 страница

Американська модель соціальної політики — базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП. Тут соціальна політика тісно пов’язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською й соціально орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування й перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

55. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення в Україні.

В Україні прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. На 01.12.2011 прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 870 грн., дітей від 6 до 18 років – 1042 грн., для працездатних осіб – 1004 грн., для осіб, які втратили працездатність – 800 гр., а загальний показник становить 953 грн.

Соц. захист в Україні має такі основні цілі:

- Забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму;

- Протидія соц.. напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.

Основними функціями соц.. захисту в Україні є такі:

- Реабілітаційна, покликана пом’якшувати наслідки бідності та інших негативних соц.. явищ;

- Превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соц.. явищ;

Соц. захист в Україні має такі складові частини:

- Соц.. страхування – захист громадян від соц.. ризиків, що впливають на їх працездатність.

- соц.. допомога – різні види соц.. виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соц.. захисту.

- Соц. справедливість – компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

56. Загальна характеристика світового співтовариства.

Світове господарство – це внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торгівельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Суб’єктами світового господарства є:

- Національні держави;

- Міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки;

- Регіональні об’єднання і союзи держав;

- Міжнародні організації та інститути.

Етапи розвитку світового господарства:

- Кінець ХІХ ст.. – початок 20-х рр.. ХХ ст.;

- Друга третина 20-х рр.. – кінець 80-х рр..;

- Кінець 80-х – початок 90-х рр.. ХХ ст. і продовжується нині.

Світове господарство характеризується:

- Зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

- Створення багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

- Формування міжнаціональних механізмів, регулювання економічних взаємовідносин між країнами.

Класифікація країн світового господарства:

1. За специфікою гос. Системи:

- Країни з розвинутою ринковою економікою;

- Країни з ринковою економікою, що розвиваються;

- Країни з перехідною до ринкової економіки;

- Країни з не ринковою економікою.

2. За ступенем економічного розвитку:

- Високорозвинені;

- Середньорозвинені;

- З низьким рівнем розвитку.

Крім того нині виділяють:

- Нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

- Високодохідні нафтоекспортуючі країни;

- Найменш розвинені країни.

57. Міжнародний поділ праці. Економічна інтеграція та інтернаціоналізація. ТНК та їх роль.

Міжнародний поділ праці (МПП) – це спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-економічних, історичних та економічних умов.

Форми міжнародного поділу праці:

- Загальний поділ праці – ґрунтується на галузевій спеціалізації окремих країн.

- Частковий поділ праці – ґрунтується на спеціалізації готових виробів.

- Одиничний поділ праці – ґрунтується на подетальній спеціалізації.

Сучасний етап розвитку ММП характеризується:

- Розвитком спеціалізації та кооперування виробництва науково місткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинутих країн.

- Поглиблення спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації.

- Інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг із виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформації.

- Загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціоналізації конкурентних переваг.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відносини в системі світового господарства.

Інтернаціоналізаційна економіка – це формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національної економіки.

Інтеграційна економіка – об’єднання ринків, а згодом і виробництв окремих країн у зону вільної торгівлі та підприємництва.

Транснаціональна економіка – це взаємне переплетіння економік різних країн у результаті функціонування транснаціонального капіталу.

Міжнародні корпорації (МНК) – це концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – це фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані.

Транснаціональні банки (ТНБ) – це крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – це процес зближення та взаємопроникнення національних господарств груп країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

58. Світовий ринок. Міжнародна торгівля та її економічні основи.

Світова торгівля – це форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому міжнародному поділі праці, спеціалізації певних країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно техніко-економічного рівня, природними географічними та іншими умовами.

Світовий ринок – це розвинена сфера товарного обігу, що ґрунтується на міжнародному поділі праці.

Для світового ринку характерні такі риси:

- Є категорією товарного виробництва.

- Виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом внутрішніх й зовнішніх попиту й пропозиції.

- На ньому існує особлива система цін – світові ціни.

- На ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами, а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Міжнародна торгівля – торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордон різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті, хто надають послуги, є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

Основними видами міжнародної торгівлі є:

- Традиційна торгівля – це торгівля між суб’єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар-гроші.

- Торгівля продукцією в рамках кооперації – це спосіб реалізації продукції між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється за трансфертними цінами.

- Зустрічна торгівля – це сукупність міжнародних торговельних угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій

59. Міжнародні валютно-фінансові відносини.

Валюта – це грошова одиниця країни.

Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством.

Валютно-фінансові відносини виникають, функціонують та розвиваються на національному та міжнародному рівнях у вигляді національної та міжнародної валютно-фінансової системи. Перехідною ланкою між національними та міжнародними системами є валютний курс і паритет.

Валютний курс являє собою співвідношення між валютами окремих країн. Іншими словами це ціна валюти певної країни, виражена в валюті іншої країни. Паритет – це співвідношення валют відповідно до їх золотого вмісту. Паритет є основою курсу валют. Але курс валюти практично ніколи не співпадає з паритетом.

Міжнародна валютна система (МВС) є формою організації валютних відносин у межах світового господарства. Основними елементами міжнародної валютної системи виступають національні і колективні резервні валюти, механізм валютних паритетів та курсів, умови конвертації валют, режим міжнародних валютних ринків та ін..

Об’єктивною основою міжнародної валютної системи є товарне виробництво, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, технологій, робочої сили. Її основне завдання – регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків для підтримки рівноваги міжнародного обміну, стримування інфляції.

Міжнародна валютна система розвивалася разом зі світовим господарством, пройшовши при цьому певні етапи. Їм відповідають форми валютних систем.

Форми валютних систем:

- Система золотого стандарту

- Бреттон-Вудська система

- Ямайська валютна система

60. Міжнародна міграція робочої сили.

Міграцією робочої сили називається переміщення працездатного населення із одних країн в інші терміном більше ніж на один рік, викликане причинами економічного, політичного чи іншого характеру.

Міграція робочої сили проявляється в двох основних різновидах: еміграції та імміграції.

Еміграцією називається переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання. Імміграція – в'їзд в країну громадянина іншої країни на постійне чи довготривале проживання. Явище, коли іммігранти виїжджають з країни, в яку вони іммігрували, або емігранти повертаються на батьківщину називають рееміграцією.

Різниця між імміграцією з країни та еміграцією в країну називається міграційне сальдо.

У результаті міграції робочої сили був сформований світовий ринок праці. Пропозиція на цьому ринку керується ситуаціями на внутрішніх ринках праці країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує низку функцій: здійснює визначення вартості робочої сили, регулює попит і пропозицію робочої сили, зводить продавців робочої сили з покупцями, забезпечує конкуренцію між найманими працівниками (що означає мотивацію робітників до підвищення їх кваліфікаційного рівня та здешевлює ціну робочої сили), прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили та інші.

Оскільки міжнародна міграція робочої сили набула масового характеру, то у світі сформувалися чотири основних ринки робочої сили: США та Канада (трудові ресурси склалися завдяки іммігрантам), країни Західної та Північної Європи (використання іноземної робочої сили відбувається переважно завдяки взаємній інтеграції країн, велику роль у цьому процесі відіграло створення ЄС), країни Близького Сходу (ринок праці тут забезпечують емігранти з Єгипту, Іраку, Сирію, Йорданію, Палестини), країни Латинської Америки (рух робочої сили у цьому регіоні забезпечується завдяки взаємному переміщені робочої сили між країнами).

61. Ефективність зовнішньоекономічних відносин.

62. Регулювання зовнішньоекономічних зв’язків.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків – об’єктивний і необхідний елемент механізму державного регулювання економіки, який здійснюється за допомогою методів тарифного і нетарифного впливу держави на основні форми міжнародних економічних відносин, на міжнародну торгівлю, вивезення капіталу тощо.

Воно спрямовується на:

- Подолання дискримінаційної політики в зовнішній торгівлі тих країн, що панують у цій сфері й прагнуть до глобального перетворення світових ринків.

- На забезпечення вільного переведення капіталів, спільного утворення конкурентоспроможних виробництв та ТНК.

- Зміни в структурі економіки, використання іноземних кредитів.

- Створення умов, що забезпечують надійний валютний та експортно-імпортний контроль.

- Зниження валютного боргу.

- Скорочення дефіциту платіжного балансу.

Державне регулювання економічних зв’язків здійснюється на законодавчій основі. Держава повинна привести у відповідність внутрішні закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.

Визначення

1. Акціонерна власність - виникає у вигляді капіталу, утвореного шляхом випуску і реалізації цінних паперів. Об’єктом відносин корпоративної власності крім статутного капіталу, є також інше надбане майно у процесі підприємницької діяльності.

2. Аукціон - спеціально організований і періодично діючий ринок продажу товарів, майна з публічного торгу покупцеві, який запропонував найвищу ціну.

3. Банк - кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.

4. Валюта – це грошова одиниця країни.

5.Валютна система - а) система валютних відносин б) державно-правова форма організації валютних відносин.

6.Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

7.Вартість - втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці і обміном товарами та послугами.

8.ВВП – сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

9.Виробіток - показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю часу, або кількістю продукції (робіт, послуг), яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць.

10. Виробництво – процес створення людьми у взаємодії з іншими виробничими факторами різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку всього суспільства.

11. Відрядна оплата праці - оплата праці, яка прямо залежить від кількості виробленої продукції.

12. Власність – належність речей, матеріальних і духовних цінностей певним особам, юридичне право на таку належність і економічні відносини між людьми з приводу належності, розподілу і перерозподілу об’єктів власності.

13. Власність економічна – має кількісну і якісну сторону. Перша означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об’єктів власності, в тому числі об’єктів інтелектуальної власності. Друга виражає систему виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення.

14. Власність юридична – форма вияву реальних, економічних відносин власності. Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності.

15. ВНП – сукупна власність кінцевих товарів і послуг, створений за певний період вітчизняними підприємствами в країні та за її межами.

16. Господарський механізм - це механізм функціонування державно-організованої економіки, утворений: 1) системою органів керування господарством і безпосередніх виробників - підприємств і об'єднань; 2) системою форми і методів організації і функціонування виробництва; 3) системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами діяльності господарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва.

17. Гроші - це загальновизнаний засіб платежу за товари та послуги. В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових та безготівкових грошей.

18. Дедукція - спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).

19. Депресія – фаза економічного циклу, протягом якої завершується формування умов для пожвавлення економічної діяльності.

20. Діалектичний метод – виходить з того, що будь-яке економічне явище перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає; має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність і суперечність; розвивається.

21. Додатковий продукт - частина суспільного продукту, що створюється безпосередніми виробниками у сфері матеріального виробництва понад необхідного продукту.

22. Домогосподарство – особа або група осіб, що об’єдналися з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто спільного ведення господарства.

23. Економічна система - сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл, споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.

24. Економічне зростання – процес кількісного збільшення та якісного вдосконалення результатів і факторів виробництва на макрорівні.

25. Економічний аналіз - взаємопов’язані й взаємозумовлені методи вивчення і наукового дослідження певних явищ, процесів, дій, результатів.

26. Економічний цикл – періодичне коливання економічної активності; період від початку однієї економічної кризи до наступної.

27. Економічні відносини — відносини, що складаються між людьми, які беруть участь в суспільному виробництві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання засобів і результатів праці.

28. Економічні закони – стійкі внутрішні причинно-наслідкові зв’язки і залежності між економ процесами та явищами.(всезагальні, специфічні, стадіальні та особливі)

29. Економічні інтереси - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

30. Економічні категорії-- поняття,терміни,узагальнюючі вирази реально існуючих економ. відносин,явищ та процесів.

31. Економічні принципи – узагальнення,припущення,які вказують на загальні тенденції розвитку економ системи.

32. Еластичність-це міра чутливості попиту чи пропозиції до зміни факторів, що на них впливають (зазвичай це ціна)

33. Електронні гроші-це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

34. Заощадження — грошові вклади фізичних осіб, населення в ощадні банки з метою отримання процентів.

35. Заробітна плата - винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

36. Засоби виробництва - Предмети праці й засоби праці становлять. Засоби виробництва і люди становлять продуктивні сили.

37. Засоби праці-— речі, за допомогою яких людина виробляє життєві блага (інструменти і обладнання, машини і устаткування)

38. Змішана економіка — це багатоукладна економічна система, що ґрунтується на співіснуванні різних форм власності, сфер діяльності секторів вільного підприємництва, економіки та державного регулювання соціально-економічних відносин з метою побудови прогресивної економіки.

39. Індукція -— це форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. індукція іде від окремого до загального. Дедукція означає перехід від загального до окремого. Дедуктивний метод бере своїм початком узагальнення чи теорію.

40. Інтенсивне економічне зростання - зміна результатів функціонування економіки. це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

41. Інтернаціоналізація економіки - полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праць

42. Інфраструктура ринку - це сукупність різних установ та інститутів, певних видів діяльності, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили, тобто створюються умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

43. Капітал-— один з основних факторів виробництва, який складається з вироблених товарів, призначених для подальшого використання у процесі виробництва. Розрізняють основний (будівлі, машини, механізми) та обіговий (сировина, паливо, матеріали) капітали, які разом взяті становлять реальний продуктивний капітал. Основою формування капіталу виступають капітальні блага.

44. Капіталізм - суспільний лад, за якого переважна частина матеріальних ресурсів (земля, капітал) належить приватним особам, застосовується наймана праця, а ринок з незначним державним втручанням є головним механізмом розподілу ресурсів і доходів та вирішення питань економічної організації.

45. Класична політична економія-— панівний до появи робіт Дж. М. Кейнса напрямок аналітичної економії, засновником якої був А. Сміт. Школа виходила з того, що природні економічні закони (конкуренції, цін тощо) є найкращим механізмом узгодження приватних і суспіьних інтересів, розподілу ресурсів і доходів, стимулювання ефективного розвитку економіки.

46. Колективна власність — привласнення об’єктів власності (засобів виробництва, цінних папе­рів, патентів, ліцензій тощо) колективом фізичних або юридичних осіб.

47. Командно-адміністративна економічна система — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні: жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

48. Комерціалізація підприємств - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів. Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

49. Конвертованість валюти - законодавчо закріплена оборотність національної грошової одиниці, можливість її обмінювати на іноземні валюти для всіх охочих.

50. Конкуренція - це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

51. Концерн - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців. Об'єднання діють на основі договору чи статуту, що затверджується їх засновниками або власниками.

52. Корисність продукту-– здатність продукту задовольняти потреби людини. Вона – індивідуальна для кожного. Корисність показує ступінь задоволення, яку отримує конкретна людина від споживання певного блага.

53. Котирування — ціна (курс, відсоткова ставка) товару, яку оголошує продавець або покупець і за якою вони згодні зробити купівлю або продаж. Зазвичай мається на увазі відносно швидко мінлива ціна, наприклад, біржова. Іноді котируванням вважається ціна тільки укладеної угоди, а не ціна попиту/пропозиції.

54. Кредит — кошти й матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під відсоток.

55. Крива виробничих можливостей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

56. Криза — розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч. Економічна криза — відносне надвиробництво товарів, які не знаходять збуту внаслідок обмеженості платоспроможного попиту населення.

57. Лібералізм — економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.

58. Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо.

59. Масштаб цін — це засіб та спосіб вимірювання вартості товару в грошових одиницях.

60. Методи політичної економії – це шлях пізнання економічних відносин, їх основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії.

61. Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах.

62. Міжнародна міграція робочої сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

63. Міжнародні економічні відносини — відносини, які виникають та існують між людьми з різних країн із приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.

64. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів.

65. Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.

66. Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого.

67. Монетари́зм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів.

68. Монополістичний капіталізм — це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

69. Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

70. Національний дохід — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.

71. Необхідний продукт - це частина, чистого продукту, яка використовується для відтворення і розвитку робочої сили, зайнятої у сфері матеріального виробництва, тобто для підтримання працездатності, включаючи і підготовку нового покоління працівників, які заміщують тих, хто втратив працездатність.

72. Нетарифні бар’єри – система ліцензіонування, створення невиправданих стандартів якості продукції або просто бюрократичні заборони в митних процедурах.

73. Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили.

74. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

75. Олігополія - структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива.

76. Організаційно-економічні відносини – відносини між людьми з приводу організації вирва матер. благ і послуг, вивчення ринку і обміну досвідом.

77. Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство, гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство.

78. Первинне виробництво – виробництво, яке базується на привласненні готових природних ресурсів (сільське господарство, гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство та ін.)

Дата добавления: 2015-05-23