Віденська система

Війни коаліцій європейських держав з Наполеоном І завершуються встановленням нової (Віденської) системи міжнародних відносин. 30 травня 1814 року між Францією і країнами учасницями антифранцузької коаліції підписано Паризький мир. Цим передбачено скликання у Відні конгресу європейських держав (1 листопада 1814 – 9 червня 1815).

Внаслідок роботи конгресу укладено угоди про державні кордони, прийнято численні декларації й постанови, значна частина яких увійшла до заключного генерального акту Віденського конгресу і додатків до нього.

Головні результати Віденського конгресу:

- відновлення феодального устрою (існував у Європі до Великої французької революції);

- створення стійких гарантій проти завоювання Європи (затвердження військової поразки Франції);

- закріплення переділу територій Європи і колоній в інтересах держав-переможниць.

Віденський конгрес уперше розробив систему договорів, яка регулювала міжнародні відносини й водночас закріплювала кордони у масштабах усієї Європи. Основу Віденської системи визначав принцип співробітництва між Австрією, Великою Британією, Прусією і Росією. Будь-яке загострення протиріч між ними могло призвести до руйнування згаданої міжнародної системи. Тому для закріплення Віденської системи було створено відповідні міжнародні коаліції. Спочатку – Священний союз (26 вересня 1815 – Австрія, Пруссія, Росія), а згодом – Четверний союз (19 листопада 1815), який підписала більшість монархів європейського континенту, за винятком Великої Британії, Туреччини і Папи Римського.

Політика держав – членів Священного союзу – півстоліття (до 50-х рр. ХІХ ст.) засновувалася на принципових засадах:

- легітимізму (всі європейські держави, вперше охоплені єдиною системою договорів і угод, на 4-х конгресах спільно обговорювали злободенні питання міжнародного права);

- морально-християнського вчення (це був союз православної Росії, католицької Австрії та протестантської Пруссії);

- агресивності (на випаднок внутрішньої чи зовнішньої загрози будь-якій з держав альянсу передбачено право на збройне втручання в справи третіх країн);

- колоніалізму (остаточно сформувалися Британська (1876), Німецька (1871), Французька (сер. ХІХ ст.) імперії; у 1877 р. турецький султан узяв собі титул „імператор османів”; Росія – імперія з 1721 р.);

- балансу сил (шляхом припинення війн і затяжних збройних конфліктів у Європі).

Кримська війна (1853 – 1855) стала однією з перших серйозних криз Віденської системи. Франко-Прусська (1870-1871) та Перша світова (1914-1918) війни остаточно підірвали принципові засади віденської системи міжнародних відносин.

Дата добавления: 2015-05-23