Ялтинсько-Потсдамська система

Юридичною основою нової системи міжнародних відносин, встановленої рішенням Ялтинської (4 – 11 липня 1945) та Потсдамської (17 липня - 2 серпня 1945) конференцій, стали домовленості трьох великих держав: Великобританії, СРСР, США.

Рішення Ялтинської конференції, викладені в документах “Декларація про вільну Європу” та в заяві “Єдність в організації миру, як і у веденні війни”, заклали підвалини нової системи міжнародних відносин. Натомість Потсдамська конференція, що відбулася у приміській околиці Берліна, була останньою в історії антигітлерівської коаліції. Вона доповнила рішення Ялтинської конференції і завершила формування нової повоєнної міжнародної системи.

В ході роботи конференції були розроблені принципи політики союзників щодо Німеччини: демілітаризація, демократизація, декартелізація й денацифікація.

В рамках нової міжнародної системи США й СРСР (Великобританія поступово зійшла на “другий план”) визначили сфери впливу в світовій політиці. Згадані домовленості в цілому зберігали силу впродовж тривалого часу. Тоді ж Ялтинсько-Потсдамська система викликала обурення багатьох країн, роль яких значно принижувалася. До того ж невіддільними рисами зазначеної системи були “холодна війна”, гонка озброєнь, яка досягла критичної межі.

Серед основних характеристик Ялтинсько-Потсдамської системи сучасні політологи називають:

- біполярність;

- поділ сфер впливу між двома наддержавами і прагнення до його порушення;

- децентралізація насильства (стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримувалася наддержавами, нестабільність на регіональному та субрегіональному рівнях);

- фрагментація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфліктів залежить передусім від рівноваги сил в регіоні та від чисто внутрішніх факторів;

- неможливість збройних сутичок між наддержавами, присутність регіональних криз і війн;

- розпад колоніальних імперій;

- відхід від європоцентристської орієнтації у глобальному масштабі;

- формування єдиного світового простору внаслідок розвитку транспорту та засобів комунікації;

- прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;

- формування єдиного інформаційно-телекомунікаційного простору.

При всій своїй суперечливості і постійній напруженості відносин двох конфронтуючих блоків Ялтинсько-Потсдамська система забезпечувала мінімізацію традиційних європейських протиріч.

Якщо Ліга націй була результатом першої світової війни, то Організація Об’єднаних Націй постала внаслідок другої світової війни, а її завдання, функціональні принципи й організаційні структури та параметри розроблено вже під час і наприкінці війни. Як і у випадку Ліги націй, головним її завданням було підтримання міжнародного миру і безпеки і з цією метою вживання ефективних колективних заходів для відвернення й усунення загрози мирові. Для виконання цих завдань ООН мала такі головні інституції: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Секретаріат, а також нові органи – Економічну і Соціальну Раду, Міжнародний Суд.

Перші тріщини в цій системі світоустрою з’явилися в середині 1980-х років, коли під гаслом “нового мислення” почався кардинальний перегляд основ радянської зовнішньої політики. Цьому не змогла протидіяти навіть позиція США та Великобританії, стратегічне партнерство яких також було одним з найважливіших елементів післявоєнного балансу сил у Європі. Самоліквідація Радянського союзу, одного з двох світових “центрів сили”, привело до руйнування також “біполярної” моделі глобальної системи міжнародних відносин.

Дата добавления: 2015-05-23