І типи і функції політичної культури

• міст і форми вияву політичної куль-
'тури значною мірою залежать від
рівня історичного розвитку і змінюються в ході суспільно-
політичних змін. Кожній суспільно-політичній системі
відповідає певний тип політичної культури, який у кожній
конкретній країні проявляється в національно-специфічних
формах. Для відображення процесу змін політичної культури
в ході історичного розвитку, особливостей політичної куль-
тури певного суспільства або тих чи інших соціальних спіль-
ностей у політології вживається поняття «тип політичної
культури», яке фіксує найбільш загальні, типові риси полі-
тичної свідомості й поведінки людей окремих історичних
епох і суспільств. Типологія політичної культури може
здійснюватись за різними ознаками: історичними епохами,
формами ставлення до політики, характером політичної діяль-
ності та її суб'єктами, типами світогляду, регіонами тощо.

Типологія політичної Найвідомішою в сучасній політології є
культури Г. Алмонда типологія політичної культури, здій-
/ С. Верби снена Г. Алмондом і С. Вербою шляхом
порівняльного аналізу різних
політичних культур, які існують в окремих країнах. На осно-
ві дослідження політичної культури США, Великобританії,
Італії, ФРН і Мексики вони виокремили у праці «Грома-
дянська культура» три «чистих типи» політичної культури:
паройкіальну, підданську та активістську. Ці типи характе-
ризуються певними цінностями, зразками політичної пове-
дінки, способами організації влади і не прив'язані жорстко
до певної історичної епохи чи соціальної спільності.

Паройкіольний (від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» —
дім, господарство) тип політичної культури (іноді його
називають «патріархальним») характеризується відсутністю в
суспільстві інтересу до політичної системи. Основними
рисами цієї культури є майже повна відсутність у громадян
знань, емоцій і суджень щодо держави, відсутність прагнень,
аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній
солідарності. Паройкіальна культура може відразу стати
панівною в молодих країнах, але зберігається навіть у
великих індустріальних державах, коли кругозір більшості

Персоналізовані аспекти політики

Політична культура

громадян обмежується прихильністю до свого роду, містеч-
ка, регіону.

Підданський тип політичної культури вирізняється силь-
ною позитивною орієнтацією громадян на політичну
систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у її
функціонуванні. Цей тип сформувався за умов феодальної
системи з її виразною ієрархічністю політичних відносин.
Елементи підданської культури трапляються і в сучасних
суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним
політичним лідерам.

Активістський тип політичної культури (або «культура
участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян
не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому,
щоб відігравати у ній активну роль.

В історії, на думку Г. Алмонда і С. Верби, переважають
не чисті, а змішані типи політичної культури: паройкіально-
підданська, піддансько-активістська і паройкіально-акти-
вістська. Змішаним типом політичної культури є й так звана
громадянська культура. Це активістська політична культура,
в якій наявні елементи паройкіальної і підданської культури.
Вона найбільш характерна для демократичних політичних
систем і сприяє їх функціонуванню.

Громадянська культура є породженням громадянського
суспільства. Вона передбачає, що суб'єкти політики у своїй
діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише
окремої соціальної спільності. За наявності в ній різних
політичних орієнтацій ця культура спрямована на дотриман-
ня в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної
засади демократії.

Типологія політичної Деталізовану типологію політичної культури
культури Є. Вятра запропонував Є. Вятр. Залежно від суспільно-
політичних формацій і притаманних їм полі-
тичних систем він виокремив три основних типи політичної культури:
традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний. Тип тради-
ційної політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному
ладу. Він характеризується визнанням того, що: а) влада має свя-
щенний характер; б) права підданого і влади регулюються традицій-
ними нормами, які випливають із твердження: «так було завжди»;
в) політична система та її основні норми є незмінними.

Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах:

1. Традиційна племінна культура, для якої характерні значна влада
віча та істотні обмеження влади вождя.

2. Традиційна теократична культура, в якій володар є Богом або
намісником Бога і його влада обмежується лише тим, як розуміється

воля Бога. Ця культура притаманна тим народам, у яких політична
система створювалась пророками нових релігій.

3. Традиційна деспотична культура, в якій ставлення підданих до
володаря грунтується на визнанні його абсолютної, нічим не обмеженої
влади над ними. Володар є паном над усіма підданими і їх власником.

Ці різновиди політичної культури в історії переплітаються. Поряд з
традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип
— політична культура станової демократії, за якої значна частина,
навіть більшість, населення повністю відсторонена від участі в
політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав.
Політичні права існують лише для меншості з привілейованих станів.
Історії відомі два різновиди політичної культури станової демократії:
патриціанська культура деяких грецьких міст, республіканського Рима
й деяких італійських міст середньовіччя, а також дворянська політична
культура, наприклад у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього
середньовіччя і раннього періоду нової історії.

Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя
створили масову політичну культуру — культуру не якоїсь класової
меншості, а широких верств суспільства. Буржуазне суспільство знає
два основних типи політичної культури: демократичний та автокра-
тичний. Для першого типу характерні активність громадян, їх
включення у політичну систему, визнання громадянських прав і
свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави.

Буржуазно-демократична політична культура виступає у двох
основних різновидах: консервативно-ліберальній і ліберально-демокра-
тичній. Консервативно-ліберальна культура визнає основними цінностя-
ми громадянські права і свободи, але заперечує суспільно-реформатор-
ський аспект політичної культури. В ліберально-демократичній політич-
ній культурі, навпаки, визнання основних цінностей і зразків поведін-
ки, типових для системи буржуазної демократії, поєднується з
очікуванням соціальних реформ, здійснюваних державою.

Автократичний тип буржуазної політичної культури є запереченням
буржуазно-демократичного типу. Ідеалом держави він визнає сильну й
неконтрольовану владу, яка виключає демократичні права і свободи
громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашист-
ських режимах XX ст. і має два різновиди: авторитарну й тоталітарну
політичну культуру. Перша відрізняється від другої тим, що не
передбачає активної участі мас, їх політичної мобілізації і використовує
ідеологію лише як інструмент для забезпечення пасивного послуху мас.
Тоталітарна політична культура, супутня фашистським і напівфашист-
ським системам, поєднує культ лідера, сильної влади з активним
залученням громадян до участі в політичному житті відповідно до
принципів, установлених лідером¹'.

Цитована праця Є. Вятра була написана ще в 70-х роках і, звісно,
не відбиває тих політичних змін, які відбулись у колишніх соціаліс-
тичних країнах. За цей час концепція тоталітаризму, започаткована ще

'Див.: Вятр Е. Социология политических отношений. С. 266—269.
— 489

Політична культура

Персоналізовані аспекти політики

І

в 50-х роках американськими політологами К. Фрідріхом і 3. Бжезін-
ським, знайшла свій подальший розвиток. Було, зокрема, визнано, що
ті політичні режими, які утвердились у соціалістичних країнах, є
різновидом тоталітаризму. А значить, політична культура соціалістичної
демократії, про яку говорив Є. Вятр, є різновидом тоталітарного типу
політичної культури. Слід зауважити, що поділ політичної культури за
характером реалізації владних відносин у суспільстві на демократичну,
авторитарну й тоталітарну, започаткований Є. Вятром і розвинутий
стосовно нових політичних реалій, у сучасній політології досить
поширений.

Розглянемо детальніше особливості демократичної полі-
тичної культури. Головною з цих особливостей є плюралізм,
який передбачає політичну, економічну та ідеологічну
багатоманітність. Багатоманітність в економічному житті
означає існування різних форм власності, насамперед при-
ватної, різних форм господарювання, вільного підприєм-
ництва. Економічна багатоманітність виступає основою
політичного плюралізму, який означає визнання в політич-
ному житті багатоманітності інтересів різних соціальних і
політичних груп. Політичний плюралізм заперечує монопо-
лію будь-якої соціальної спільності, організації чи особи на
владу. Відповідно, не може займати монопольне становище
будь-яка ідеологія.

Визнання плюралізму соціальних і політичних інтересів
передбачає визнання ідей політичного представництва й
виборності. Остання покликана забезпечити народний
суверенітет і представництво інтересів усіх суспільних груп у
системі влади через політичні партії. Чергування партій і
посадових осіб при владі вважається цілком нормальним і
навіть необхідним явищем. Політична конкуренція є однією
з основних ознак демократичної політичної культури.

Принцип плюралізму, багатоманітності суспільного
життя — основа демократизму не лише політичної культури,
а й суспільства в цілому. Водночас він передбачає дію
іншого принципу — консенсусу. Демократична політична
культура характеризується встановленням у суспільстві кон-
сенсусу стосовно основних цінностей суспільства, його цілей
і шляхів їх досягнення, визнанням легітимності демократич-
них процедур, готовністю добровільно підкорятися встано-
вленим політичним правилам.

Можливі й інші типології політичної культури. Так, за
національно-територіальною ознакою виокремлюються

європейський (західний) та азіатський (східний) типи, за
характером взаємозв'язків і контактів між людьми —
конфронтаційний і консенсусний типи, за ідеологічною
ознакою розрізняють ліберальний, консервативний, кому-
ністичний і соціал-демократичний типи політичної культури.

Вплив політичної Політична культура є складовою полі-
культури на тичної системи і відіграє надзвичайно
політичну систему _{важливу роль} у її функціонуванні. Вона
впливає на форми, функціонування і розвиток політичних
інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас.
Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи
залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям
політичної культури більшості громадян. Ставлення людей
до інститутів політичної системи, правлячої еліти, полі-
тичних лідерів, взагалі до всіх політичних явищ і процесів
відбувається під впливом їхньої політичної культури. Цим
пояснюється, зокрема, те, що один і той самий тип політич-
ної системи виявляється прийнятним в одному суспільстві і
неприйнятним в іншому.

Особливо важливу роль у функціонуванні політичної
системи відіграє єдність, або однорідність, політичної куль-
тури, з якою безпосередньо пов'язана стабільність суспіль-
ства. Внаслідок соціальної різнорідності суспільства його
політична культура складається з багатьох різних часткових
культур або субкультур — класових, етнічних, демографіч-
них, професійних, регіональних, релігійних тощо. Політична
субкультура — це сукупність таких стереотипів політичної
свідомості й поведінки, які значно відрізняються від загаль-
них, домінуючих у суспільстві. В одному разі відмінності
часткових культур від загальної політичної культури суспіль-
ства не мають принципового характеру, і часткові культури
інтегруються в загальну як субкультури. В іншому разі
часткові культури настільки відрізняються від загальної
політичної культури, що виступають як контркультура. Це
означає, що в кожному суспільстві можуть існувати одно-
часно кілька політичних культур: домінуюча, або загальна,
політична культура, субкультури і контркультура.

Наявність різних, а тим більше — протилежних політич-
них культур, тобто фрагментарність політичної культури
суспільства, містить у собі загрозу втрати спільних ідеалів і
цілей, переважання часткових інтересів над загальнонаціо-

Персоналізовані аспекти політики

Політична культура

кальними, дестабілізує політичну систему. Оскільки наяв-
ність у суспільстві політичних субкультур є звичайним
явищем, то для правлячих кіл важливо узгоджувати ці
субкультури на базі спільних інтересів і цінностей і тим
самим забезпечувати стабільність усієї суспільної системи.
Фрагментарність політичної культури особливо виразно
проявляється в переломні періоди суспільного розвитку,
коли руйнуються звичні уявлення, переривається наступ-
ність норм політичної культури, утворюється розрив між
політичною культурою старшого й молодшого поколінь.

Функції політичної Роль політичної культури в житті сус-
культури пільства більш конкретно проявляється
через виконувані нею функції. Основ-
ними функціями політичної культури є вираження й
реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча,
виховна, комунікативна і прогностична.

Визначальна функція політичної культури — вираження й
реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості,
передусім у її найважливішій складовій — політичній ідео-
логії, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей,
які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інте-
ресів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних
спільностей та окремих їх представників. Для завоювання й
використання державної влади, здійснення впливу на неї
вони створюють політичні партії, об'єднуються в громадські
організації, тим чи іншим чином ведуть себе у виборчих
кампаніях, інших політичних процесах.

Призначення політики в цілому, політичної культури
зокрема, — узгодження багатоманітних соціальних інтересів,
забезпечення єдності й цілісності суспільства. В узгодженні
соціальних інтересів, забезпеченні стійкого, злагодженого і
динамічного функціонування політичної системи знаходить
свій вияв нормативно-регулююча функція політичної куль-
тури. Реалізується вона за допомогою формування і закріп-
лення в суспільній свідомості необхідних політичних
цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Як
правило, вони втілюються в нормативних політичних
рішеннях держави і надають можливість ефективно регулю-
вати відносини в межах політичної системи з боку як
держави, так і громадянського суспільства. Завдяки норма-
тивно-регулюючій функції політичної культури досягається
соціальний і в цілому — суспільний консенсус.

Дата добавления: 2015-05-23