Екологічне виховання

Глобальні проблеми сучасності, що несуть загрозу людській цивілізації, викликали необхідність екологічного виховання.

Екологічне виховання – це цілеспрямований розвиток у підростаючого покоління високої екологічної культури, що включає в себе знання про природу, гуманне, відповідальне відношення до неї як до найвищої національної й загальнолюдської цінності та готовність до природоохоронної діяльності. Основною метою його є: навчити дитину розвивати знання законів живої природи, розуміти сутність взаємин живих організмів з навколишнім середовищем.

Поступово визначаються освітні й виховні завдання:

- поглибити й розширити екологічні знання;

- прищепити початкові екологічні навички й уміння: поведінкові, пізнавальні і т. п.;

- розвити пізнавальну, творчу, суспільну активность школярів у ході екологічної діяльності;

- сформувати (виховати) почуття дбайливого відношення до природи.

Зародження сучасних тенденцій екологічного виховання в школі можна віднести до початку 70-х років минулого століття. Саме в той час у США відбу­лася Міжнародна нарада з питань екологічної освіти, що започаткувала координацію зусиль різних держав у зазначеній сфері. Вироблені нарадою рекомендації передбачали здійснення екологічної освіти за такими напрямами: “Простір”, „Атмосфера і космос”, „Рельєф та корисні копалини”, „Рослини та тварини”, „Води”, „Населення”, „Со­ціальні структури”, „Економіка”, „Етика, естетика, мови”. Відповідно до цього початкова школа переживала цілий ряд серйозних змін, зокрема введення в навчальний план нового предмета „Природознавство”. Це мало формувати інте­рес до навколишньої природи, культуру поведінки в навколишньому середо­вищі. Метою курсу „Природознавство” було надавати елементарні знання про екологічні системи живих організмів, формувати розуміння єдності і різноманіття природи. У середній школі – розуміння соціального й природного се­редовища як системи взаємопов’язаних компонентів. На цьому етапі на­вчання всі предмети повинні бути зорієнтованими на екологічну пробле­матику.

У 1972 р. відбулася міжнародна конференція на рівні урядів під егідою ООН у Стокгольмі, що вплинула на пожвавлення ініціативи урядів у галузі екологічної політики та посилення уваги до неї з боку міжнародних організацій. Була прийнята міжнародна програма з питань охорони навколишнього середовища, що мала скоординувати екологічні програми ООН та субсидувати окремі акції.

У 1975 р. у Белграді, за участю всіх держав-членів ООН, відбувся міжнародний екологіч­ний форум, що прийняв статут „Белградської хартії”. Вона визначила цілі та зміст екологічного виховання. Зокрема, вказувалося на важливість пробудження свідомості людей для сприйняття екологічних проблем, розширення їх знань про навколишнє середовище та його проблеми, необ­хідність послідовного здійснення екологічного виховання на всіх рівнях освіти, а також у громадській, позашкільній сфері.

З метою обговорення екологічної тематики та програм еко­логічної освіти, Белградська хартія започаткувала проведення регіональних конференцій. Перша така конференція відбулася у 1977 р. у Тбілісі. Зокрема, на конференції піднімалися питання тісних зв’язків екологічного виховання з реаліями життя, взаємо­відносин з природним та суспільним оточенням.

Московська конференція (1987) та Всесвітній форум у Ріо-де-Жанейро (1992) стали подальшим етапом міжнародного співробітництва в галузі екологічного виховання.

Суттєвим поштовхом у розв’язаннi екологiчних проблем у глобальному масштабi виступає втiлення у практику педагогiчних рекомендацiй мiжнародної наради щодо створення системи екологiчної освiти. Так, на перших ступенях навчання учнiвської молодi пропонується нацiлити увагу на засвоєння ними поняття єдності в рiзноманiттi природи, а на старших – розумiння довкiлля як системи, складниками якої є взаємозв’язок, взаємозумовленiсть i взаємозалежнiсть певних компонентiв.

Сучасні тенденції розвитку екологічного виховання і освіти на практиці показують, що оптимальні можливості для становлення екологічної культури школярів являє змішана модель, при якій всі навчальні предмети зберігають свої специфічні навчально-виховні цілі. Нині червоною ниткою через всі предмети шкільної освіти проходить ідея екологізації. Таким чином, типологія моделей у руслі екологізації пройшла певний шлях становления: від однопредметної до змішаної. Однак пошук у цьому напрямі триває дотепер.

Формуванню екологічної свідомості дітей сприяють предмети гуманітарного й естетичного циклів. Історія, суспільствознавство, право й економіка показують неприпустимість варварського відношення до природи, її хижацької експлуатації. Школярі знайомляться з недоліками природоохоронної роботи в нашому суспільстві, із законодавством, що регулює відносини до природи державних і громадських організацій, всіх людей. Література, образотворче мистецтво і музика – естетичний цикл розкриває естетичну сутність природи, її неповторну красу, що робить величезний вплив на моральність, стан духу людини, її відношення до всього живого.

Світовий досвід екологічного виховання доводить доцільність введення в навчальні плани нормативного курсу „Екологія” (вперше такий курс було впроваджено у Швеції в 1919 р.), організацію молодіжних об’єднань екологічного, соціально-екологічного та природоохоронного характеру („Зелені”, „Грінхіппі”, „Спасіння”, „Мир”; „Дельта”, „Бюро екологічних розробок”, „Лисячий ніс” тощо).

На основі провідних дидактичних принципів і аналізу інтересів та задатків школярів були розроблені різні форми екологічного виховання: а) масові, б) групові, в) індивідуальні.

До масових форм відноситься робота учнів по благоустрою й озелененню приміщень і території школи, масові природоохоронні кампанії й свята; конференції; екологічні фестивалі; рольові ігри; роботи на пришкільній ділянці.

До групових – клубні, секційні заняття юних друзів природи; факультативи з охорони природи та основ екології; кінолекторії; екскурсії; туристичні походи з метою вивчення природи; екологічні практикуми.

Індивідуальні форми припускають діяльність учнів по підготовці доповідей, бесід, лекцій, спостереження за тваринами й рослинами; виготовлення виробів, фотографування, малювання, ліплення.

До форм і методів, що є найпоширенішими в екологічному вихованні, відносять:

- правильно організовані екскурсії, що відіграють важливу роль і мають велике естетичне значення у формуванні дбайливого ставлення до природи;

- екологічні центри і табори, що розміщуються серед полів, водоймів, лісів, де діти проходять теоретичний і практичний курс екології (США, Швеція, Фінляндія);

- екологічні клуби, що поєднують учнів усіх вікових катего­рій і дорослих. Клуби, популяризуючи ідеї гармонії людини і природи, влаштовують виставки малюнків і фотографій; проводять різні акції для вдосконалення навколишнього середовища [5].

У навчально-виховному процесі домінують методи, спрямовані не тільки на форму­вання екологічної свідомості і екологічної поведінки, але й звернуті до емоційної сфери дитини. У розпорядженні вчителів багатьох країн кіно-, фото-, теле- та відеоматеріали, що наближають дітей до світу природи, дозволяють показати її вразливість, пробуджують любов до всього жи­вого, відповідальність за його виживання.

Реальну можливість кожної країни увійти у світовий культурний контекст значною мірою визначає рівень сформованості екологічної свідомості її громадян. Зупинимося детальніше на формах і методах, що застосовуються в екологічному вихованні у країнах світу.

У Японії вже з 1910 р. у приватних школах здійснювалося формування природоохоронної свідо­мості. Пізніше це починання продовжилося у державних навчальних закладах. Із 1970 р. у японських закладах освіти реалізовується нова програма, в центрі уваги якої вивчення питань охорони навколишньо­го середовища та боротьби з його забрудненням. Японські діти регулярно виїжджають „на природу”, щоб помилуватися заходом сонця, цвітінням сакури.

З 1919 р. у Голландії діє практична форма екологічної освіти – Служба дитячих та шкільних садових ділянок, що допомага­є дітям у самостійному усвідомленні закономірностей життя природи, своєї ролі як її частини через набуття практичного досвіду спілкування з навколишнім середовищем.

У школах Фінляндії орієнтовно з 30-х років минулого століття також починають розглядати питання охорони природи. Характерно, що їх вивчення відбувається на неперервній основі й безпосередньо пов’язується із завданнями морального, трудового, розумового, естетичного виховання.

Позитивний досвiд мiжпредметного підходy як в теорії, так i в практицi екологiчного навчання накопичений у США. У 1970 р. в країнібуло прийнято Закон про освіту у галузі навколишнього середовища, що й став поштовхом до активізації зусиль в екологічній освіті. У навчальному процесі широко використовуються практичні та наочні методи навчання; робо­та на пришкільних ділянках, екологічні екскурсії, польові заняття, еко­логічні ігри тощо. До проведення те­матичних занять залучаються вчені-фахівці із заповідників. При укладанні навчальних про­грам з екологічної освіти особлива роль відводиться практичному досвіду учнів та запровадженню наукових підходів до розв’язання екологі­чних проблем. Доведена ефективність „польових маршрутів” як прийому прищеплення учням „кодексу екологічної поведінки” та діяльності корпусу миру – організації США, заснованої у 1961 р. Так, за часи існування останньої понад 155 тис. американських добровольців працювало в тому числі і за проектом охорони дозвілля у 134 країнах світу. У 1992 р. діяльність корпусу миру розпочалася й в Україні (нині добровольці працюють у 70 містах кожної з областей України). Поточна діяльність екологічного характеру здійснюється за гаслом „Земля – наш спільний дім”, висвітлюється на шпальтах „Екологічної газети України”. Після перебування у екологічних центрах і таборах американські діти отримують звання „Охоронець землі” і їм вручається символічний ключ та щоденник для запису того корисного, що вони можуть зробити для охорони природи.

Із 60-х років екологічна освіта виступає як найе­фективніший засіб формування активної соціальної позиції особистості у Велико­британії. Цікавим видається той факт, що жителі всіх регіонів країни беруть безпосередню участь у розробці адміністративних рішень з охорони навколиш­нього середовища, школярі відчувають безпосередню причетність до долі своєї батьківщини. Учні вчаться розробляти та здійс­нювати проекти щодо поліпшення екології конкретних територій. Значна увага приділяється підготовці та випуску навчальної літератури з екологічної тематики, розгляду актуальних питань.

Як і в інших країнах екологічна освіта в Німеччині здійснюється на основі міждисциплінарного та неперервного підходу. Створені та діють центри еколо­гічної освіти, зокрема, Інститут педагогіки природничих наук у м. Кіль, Відом­ство з охорони навколишнього середовища у Берліні, Німецьке товариство екологічного виховання. Вказані установи переймаються проблемами розробки та здій­снення програм природоохоронних заходів, залучаючи до співпраці і шко­лярів. Створена нині система екологічного виховання в Німеччині передбачає як формування екологічної свідомості, так і здатності діяти відповідно до інтересів охорони природи. В її основу покладена теза, згідно з якою „з одного боку, екологізація педагогіки слугує адекватною відповіддю на кризу у вихо­ванні, що явно спостерігається, з іншого – педагогізація екології допомо­же подолати кризу в навколишньому середовищі”. За даними науковців (Дехтярьова Г., Клос Л.), у Німеччині екологічна проблематика посідає чільне місце в наукових дослідженнях (8%).

Із 1991 р. у Росії проходить експериментальну перевірку нова модель освіти „Екологія і діалектика”. Тут термін „екологія” підкреслює орієнтацію навчання на діалектику реального життя, на проблеми, що потрібно вирішувати. Весь зміст освіти перебудовується під кутом зору екологічного імперативу: людина – часточка природи, вона або загине разом із нею, або знайде дорогу до подальшої загальної еволюції. Суттєво, що екологічний імператив переростає в моральний – гуманізацію суспільства, підйом його культури, висунення на перший план етичних, а не споживчих цінностей, духовний розвиток людини. Термін „діалектика” у назві моделі підкреслює орієнтацію школи на розвиток причинно-наслідкового мислення, емоційності в дітей.

Дата добавления: 2015-05-23