Виховання молоді у дусі миру

Виховання в дусі миру – напрям педагогічної теорії і практики, що має за мету соціальну, духовну і моральну підготовку свідомої й активної участі в розв’язанні найважливішої проблеми сучасності – встанов­лення миру, взаєморозуміння і довіри між народами, дотри­мання прав народів і людини. На означення цього напряму використовують терміни: „педагогіка миру”, „миротворче виховання”, „міжнародне, глобальне виховання”.

Ідеологи даного напряму обґрунтовують свої зусилля, спря­мовані на розвиток особистості людини, яка поважає людей інших національностей, їхню культуру і спосіб життя, а та­кож усвідомлює тісну взаємозалежність усіх народів і дер­жав та необхідність мирного діалогу при розв’язанні будь­-яких проблем [5].

Освіта у дусі миру і взаєморозуміння є одним з провідних напрямів діяльності ЮНЕСКО. Концепція „Осві­ти у дусі міжнародного взаєморозуміння” прийнята ще на першій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (Лондон, 1946 р.). У 1952 р. розроблена концепція „Освіта для життя у мирному співтоварист­ві”. У 1966 р. на Генеральній конференції представлена концепція „Виховання у дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і миру”, що була доповнена на конференції ЮНЕСКО в Парижі у 1974 р. словами „Виховання у дусі поваги до прав людини і основних сво­бод”, що підтвердило неможливість існування справжнього миру без поваги до прав люди­ни і основних свобод. Паризька конференція прийняла „Рекомендації щодо виховання у дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і поваги до прав людини і основних свобод”, які стали нормативною ос­новою, методологічними та практичними засадами для всіх подальших програм і проектів ЮНЕСКО у цій сфері. У документі чітко визначені принципи і зміст виховання у дусі поваги до прав людини і основних свобод, що включає такі аспекти:

- розуміння та повага до всіх народів, їхніх культур, цивілізацій, цінностей та способу життя; повага до місцевих етнічних культур та культур ін­ших народів;

- усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культу­рної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями; здатність до спілкування з іншими;

- усвідомлення не тільки прав, а й обов’язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи по відношенню одне до одного; розуміння необхідності міжнародної солідарності та співробітництва; готовність окремої особи приймати участь у вирішенні проблем своєї громади, своєї країни та світу в цілому;

- глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і в усіх формах [17].

Поява різних форм насилля і конфліктів між етнічними, релігійними та іншими гру­пами населення, зростання фанатизму, інтеграції, і, разом з тим, сепа­ратизму, тероризму та організованої злочинності потребує розширення та поглиб­лення поняття „мир”. У 1989 р. ЮНЕСКО був проведений конгрес „Мир у свідомості людей”. У Декларації, прийнятій на ньому (Ямусукро, Берег Слонової Кості, 1989 р.), була під­тверджена необхідність широкого бачення миру. Зокрема зазначалося, що Мир – це головним чином повага до життя; Мир – це найцінніше благо людства; Мир – це більше, аніж закінчення війни; Мир – це поведінка; Мир – це глибока прихильність людини до принципів свободи, справедливості, рівності і солідарності між всіма людьми; Мир – це також гармонійне єднання людства і навколишнього середовища.

Проблема виховання культури міжнаціонального спілкування, виховання в дусі миру, демократії, прав людини, взаєморозуміння й згоди є глобальною й знаходить своє відбиття в документах міжнародного співтовариства. 53-я сесія Генеральної Асамблеї ООН (1998 р.) прийняла Декларацію про культуру миру. Культуру миру варто розуміти як глобальну школу, в якій всі вчаться жити разом у злагоді й спокої, вкорінювати у свідомості людей ідею захисту миру, не застосовувати насилля, стверджувати справедливість і демократію. Виховання таких якостей, як толерантність, ненасильство, навички безконфліктної комунікації, вміння слухати й чути, сперечатися з опонентом, не перетворюючи його у ворога, повинні виховуватися із раннього дитинства. Освітня й виховна робота в школі не повинна обмежуватися повідомленням знань. Необхідно в дитячих колективах створювати гуманістичне середовище, що буде сприяти формуванню навичок безконфліктності, ненасильницькому спілкуванню дітей різних національних, культурних, конфесійних і соціальних прошарків суспільства. Варто заохочувати підлітків до участі в акціях солідарності. Це допоможе особистості реально підготуватися до участі в житті громадянського суспільства, правовій, демократичній державі.

Програма дій на 1994-1995 рр. з підпрограмаю,,виховання в дусі миру, прав людини й демократії”, що була розроблена Міжнарадним конгресом з виховання в дусі прав людини й демократії (Монреаль, 1993 р.) обумовила, що пріоритетним завданням усіх освітніх установ є поширення культури миру. Культура визначається в документі як процес, що характеризується ненасильницькими соціальними змінами, пов’язаними справедливістю, правами людини, демократією та розвитком. Заслуговують на увагу наступні положення праграми: розповсюдження відчуття спільності з іншими народами і всім життям планети, з метою культурної різноманітності світу та його екології для майбутніх поколінь; систематичне розширення й оновлення навчальних програм із метою забезпечення такого підходу до етнічного, расового та культурного різноманіття народів, який би підкреслював їхню рівність і унікальний внесок кожного з них у загальний розвиток і добробут; систематичне розширення й оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засобах здійснення ненасильницьких соціальних змін; викладання наукових дисциплін (навчальних предметів) у тісному зв’язку з культурою й життям суспільства [19].

У 1995 р. ЮНЕСКО проголосив Декларацію принципів толерантності. Толерантність – це міжнародний термін, що позначає не просто терпимість, а повагу, прийняття і правильне розуміння єдності людства, взаємозалежність усіх від кожного й кожного від всіх, богатство і розмаїтість культур, визнання прав і волі, відмова від культури війни та ствердження культури миру. ООН, надаючи великого значення ствердженню принципів толерантності в житті міжнародної спільноти, проголосила день підписання Декларації (1995 р.) Міжнародним днем, присвяченим толерантності.

До провідних завдань освіти, спрямованих на поширення культури миру, ЮНЕСКО включає:

- навчання та практичну підготовку вчителів і учнів до взаємодії, урегу­лювання конфліктів, до посередництва;

- встановлення зв’язків школи з повсякденним життям, шкільних заходів із життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури і розвитку всієї громади;

- залучення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир та ненасилля, демократію та справедливий розвиток. Встановлення вза­ємозв’язку між місцевими і міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності у ставленні до сім’ї, мі­сця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни, всього світу;

- поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям пла­нети з метою збереження культурного різноманіття світу та його еко­логії для прийдешніх поколінь;

- систематичне розширення та оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових і культурних від­мінностей між народами, який би підкреслював їх рівність і унікальний внесок кожного у загальний розвиток та добробут;

- систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням ак­центу на засобах реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, на признанні ролі жінки в історії;

- викладання навчальних дисциплін у тісному зв’язку з культурою та життям суспільства. Слід спростовувати поширений міф про те, що війна і будь-яке інше організоване насилля генетично властиві людсь­кій природі, а не виникають на соціальному грунті [18].

Виховання молоді у дусі миру, прав людини, миролюбності як якостей особистості є одним з провідних завдань педагогіки ненасилля, що стверджує принцип ненасильства (тобто визнання цінності людини і її життя, заперечення примусу як способу вирішення політичних, моральних, економічних, міжособистісних проблем і конфліктів) у сфері навчання й виховання підростаючого покоління. Прогресивна педагогіка завжди дотримувалася ідей гуманізму, послідовно виступала проти фізичного й духовного примусу особистості. Педагог, що займає позицію ненасильства, має позитивну відкритість, переборює власний егоцентризм, терпимо відноситься до чужої думки та іншої людини, вміє стримувати свою агресивність і формувати в свідомості наміри, пов’язані з ненасильницькою дією, позитивно оцінює дітей, знижує в них рівень напруженності, тривоги і страхів.

Нині педагогіка ненасил­ля виросла у міжнародний рух педагогів. Провідною ме­тою педагогіки ненасилля є виховання молоді у дусі миролюбності, по­ваги до гідності і прав інших людей, бережливого ставлення до приро­ди, всього живого, здатності вирішувати конфлікти без застосування відкритих та потаємних форм примусу.

Практична методика виховання в дусі миру перед­бачає повсякденне залучення дітей до спілкування, виховання в них уміння розв’язувати будь-які конфлікти на основі діа­логу і подолання стереотипів та забобонів; розвиток критичного мислення і здатності самостійно ана­лізувати факти дійсності.

Ефективності виховання, зокрема, старшокласників у дусі миру сприяє введення міждисциплінарного навчального предмету „Проблеми Європи і миру” (Бельгія), „Особистість і суспільство” (Великобританія), інтегрованого курсу „Виховання в дусі миру” (США, Великобританія, Нідерланди), факультативного курсу „Знайомство з економічними і соціальними явищами” (Франція) тощо.

Навчання учнів вмінням жити в мирі й злагоді з іншими людьми здійснюється за наступними напрямами: виховання в дусі соціального партнерства, відданість демократичним ідеалам (США), прагнення до соціальної солідарності, розуміння важливості Закону і порядку (Японія), намагання діяти спільно задля загального блага (Німеччина). З цією ж метою впроваджуються на державному рівні спеціальні програми. Це загальноросійський проект „Толерантність”, „Програма пристосування молоді до життя” (США), що спрямована на навчання учнівської молоді балансуванню між вимогами „бути як інші” і „бути, як ніхто з інших”. Під гаслом „У напрямі демократичної соціалізації” пройшов у 1997 р. педагогічний семінар (м. Монпельє, Франція).

Певні напрацювання мають окремі національні освітні системи у ефективному розв’язанні окремих виховних завдань (акуратність, працелюбність, дисциплінованість – Німеччина; співдружність, покірність по відношенню до старших – Японія, Китай; культ стриманості, упокорення, лагідності – Індія; діловитість – Великобританія).

Активно створюються умови для розвитку практичної діяльності учнів у межах громадських організацій та ініціатив. Зокрема, набув поширення такий вид діяльності, як обмін делегація­ми школярів, розвивається рух асоційованих шкіл, розши­рюються контакти вчителів різних країн. Активно діє міжна­родний рух „Педагоги за мир і взаєморозуміння” (1988 р.), який тісно співпрацює з Міжнародною асоціацією фондів миру та інших об’єднань. Для науково-дослідної і методич­ної роботи створено Центр педагогіки миру.

Проблемами виховання в дусі миру переймаються міжнарод­ний дитячий і молодіжний рухи. В інтересах підтримки миру співробітничають міжнародні організації різної полі­тичної орієнтації: пацифістські і миротворчі (в тому числі „Міжнародні дитячі літні села”, „Фонд Саманти Сміт”), скаут­ські та конфесійні.

Дата добавления: 2015-05-23