Навчальне видання 1 страница

Ю

Ш

Ц

Ф

У

Т

С

Р

П

О

Н

М

Л

К

І

З

Є

Е

Д

Г

В

Б

База оподаткування — базова вартісна величина конкретного об’єкта оподаткування, за якою нараховують певний податок.

Баланс держави платіжний — система показників, які характеризують співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень з-за кордону та сумою платежів іншим державам за певний період (рік, квартал, місяць) або на певну дату. Б. д. п. є видом балансу міжнародних розрахунків. Б. д. п. складається з двох частин — надходжень і платежів. Основними статтями надходжень є: доходи від експорту товарів, надання іншим країнам різних послуг, грошові перекази з інших країн, надходження від наданих іншим країнам кредитів (суми сплати кредитів і процентів). Основними статтями платежів є: оплата імпортних товарів та надання іншими країнами послуг, перекази організацій і громадян в інші країни, оплата отриманих в інших країнах кредитів. Якщо грошові надходження перевищують платежі, Б. д. п. є активним (активне сальдо), в інших випадках пасивним (пасивне сальдо). Стан Б. д. п. значно впливає на валютний курс та валютну політику держави. Погіршення балансу призводить до посилення валютного контролю, зниження курсу національної валюти.

Баланс зовнішньоторговельний — співвідношення між вартістю експорту й імпорту держави в її торгівлі з іншої країною чи групою країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Він показує не тільки товари, що перетнули кордон, а й платежі та надходження від експорту й імпорту, які в часі можуть не збігатися з рухом товарів. Баланс вважається активним, якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, і пасивним, коли експорт менший від імпорту.

Баланс консолідований — зведена бухгалтерська звітність щодо діяльності й фінансових результатів материнської та дочірніх компаній або монополій, концернів загалом.

Баланс підприємства — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. Це основна форма бухгалтерської звітності, що показує в грошовій формі процес кругообігу господарських засобів підприємства та їх участь у розширеному відтворенні. Б. п. має форму таблиці, яка характеризує стан господарських засобів на певну дату за їх складом і використанням (актив) та джерелами надходження і призначення (пасив).

Баланс фінансовий — сукупність показників, що відбивають процеси формування і використання загальнодержавних, територіальних фінансових ресурсів чи фінансів окремого підприємства, організації, установи. Певна сукупність фінансових балансів становить їх систему.

Баланс фінансових ресурсів території — система показників, що відбиває джерела формування, обсяги, а також напрями використання фінансових ресурсів у межах відповідної адміністративно-територіаль­ної одиниці за певний час, як правило, за рік.

Банківський кредит — основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові у тимчасове користування частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського процента.

Банкрутство — встановлена судом неспроможність боржника — підприємства, банку, іншої організації чи окремої особи — задоволь­нити в установлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, а також виконати зобов’язання перед бюджетом, пов’язані з недостатністю активів у ліквідній формі, що тягне за собою примусову ліквідацію підприємства з метою поділу майна боржника між кредиторами.

Бізнес-план — документ, що містить систему заходів чи програму дій, пов’язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ресурсами та спрямованих на отримання максимального прибутку через реалізацію підприємницького проекту. У ньому розглядаються науково-техно­логічні, організаційні, соціальні та інші сторони реалізації проекту, при цьому основна увага приділяється фінансово-економічним аспектам.

Біржа — заклад, у якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів (фондова), золота і валюти (валютна), торгівля масовими товарами (товарна), а також робочої сили (б. праці).

Біржа валютна — організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому реалізують угоди щодо купівлі-продажу іноземних валют і формуються курси цих валют за фактичним співвідношенням попиту і пропонування. Покупцями та продавцями на Б. в. є банки, що здійснюють угоди за свій рахунок або за дорученням своїх клієнтів. Вони діють при фондових і товарних біржах.

Біржа фондова — організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Належить до вторинного ринку цінних паперів, зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу. Найбільші Б. ф. зосередженні в Парижі, Нью-Йорку, Чикаго, Лондоні. Б. ф. виконує такі функції: відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу; є важливим координатором розміщення державних цінних паперів; забезпечує переміщення капіталу з однієї галузі в іншу.

Біржова угода — угода, укладена під час роботи біржі і зареєстрована на ній. Види Б. у.: касові угоди — оплачуються не пізніше від терміну, встановленого біржовою радою (два-три дні); строкові (ф’ючерс­ні) угоди — використовуються через певний термін, погоджений під час їх укладення; спекулятивні угоди — укладаються з метою отримання прибутку на різниці контрактних цін.

Біржові посередники — фізичні особи (маклери, брокери) чи фірми, які виконують функції посередників на фондових, товарних і валютних біржах, за що одержують комісійну винагороду.

Бони державної скарбниці — вид державних цінних паперів, довготермінове державне зобов’язання. Випускаються на пред’явника на термін від 5 до 25 років. Розповсюджуються серед населення й обертаються за номінальною вартістю. Власник має право на отримання доходу, який виплачується за купонами протягом усього терміну володіння.

Борг консолідований — частина загальної суми державного боргу чи боргу підприємства. Б. к. утворюється внаслідок випуску довготермінових позик, продовження терміну дії коротко- та довготермінових позик, об’єднання раніше випущених позик.

Боргове зобов’язання — документ, який позичальник видає кредиторові, отримуючи позику. У ньому вказують суму кредиту і термін його погашення.

Бухгалтерська звітність — звітність, що складається на підставі бухгалтерського обліку, для задоволення потреб певних користувачів.

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджети місцевого самоврядування — бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Б. к. має такі складові:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Б. к. застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів і видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна політика — діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілу бюджетних коштів тощо.

Бюджетна програма — систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Бюджетна резолюція — нормативний документ, який ухвалюється Верховною Радою України. Б. р. окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік. Вона є орієнтиром для уряду України під час розроблення проекту державного бюджету і для Верховної Ради України під час розгляду бюджету і законів, що впливають на доходи і видатки державного бюджету. Верховна Рада України приймає Б. р. на наступний рік не пізніше 1 липня поточного року. Питання розроблення та прийняття Б. р. регулюються регламентом Верховної Ради України.

Бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна установа — орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Б. у. є неприбутковими.

Бюджетне асигнування — повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. В умовах ринкової економіки ця форма фінансового забезпечення як методу фінансового механізму є підпорядкованою самофінансуванню і кредитуванню.

Бюджетне зобов’язання — будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Бюджетне право — сукупність установлених державою юридичних норм, що визначають засади її бюджетного устрою та порядок формування, розгляду, затвердження і виконання всіх бюджетів, які складають бюджетну систему держави. Є частиною фінансового права.

Бюджетне призначення — повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом, Законом України про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування.

Бюджетне прогнозування — обґрунтування показників доходів і видатків бюджету на перспективу. Це науково-аналітична стадія розроблення бюджету, в процесі якої визначаються концепція, шляхи її реалізації та основні завдання, які мають бути досягнуті. Б. п. — один із видів економічного прогнозування. За часом поділяється на коротко (1—5 років) та довготермінове (5—10 років). Найпоширенішими його методами є екстраполяція, моделювання, експертні оцінки.

Бюджетне регулювання — система перерозподілу коштів між бюджетами, що полягає в передаванні частини фінансових ресурсів бюджетів вищих рівнів бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування останніх.

Бюджетне самофінансування — форма, спосіб забезпечення дохідної частини бюджету дохідними джерелами; забезпечення дохідної частини бюджету відповідно до обов’язків і потреб органу місцевого самоврядування коштами за рахунок фінансових ресурсів, які він самостійно мобілізує на відповідній території.

Бюджетне фінансування — форма централізованого виділення з державного бюджету фінансових ресурсів у вигляді безповоротного, безоплатного надання коштів, інвестицій на розвиток економіки, соціально-культурні заходи, оборону та інші громадські потреби. Має чіткий цільовий характер, перебуває під фінансовим контролем держави. У процесі Б. ф. здійснюється контроль за найбільш ефективним і раціональним використання ресурсів, дотриманням режиму економії, зниження вартості і собівартості продукції, що випускається.

Бюджетний дефіцит — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин розвитку інфляції. Б. д. спричиняється економічною кризою, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Джерелами фінан­сування Б. д. є державні внутрішні та зовнішні запозичення. Емісійні кошти Національного банку України за Бюджетним кодексом України не можуть використовуватися на покриття Б. д.

Бюджетний запит — документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний рік.

Бюджетний кодекс України — документ, який визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові норми функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Бюджетний контроль — один із видів фінансового контролю, здійснюваного в процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. На державному рівні. Б. к. забезпечують законодавчі та виконавчі органи влади, а на рівні місцевих органів самоврядування — представницькі й адміністративні структури. Б. к. спрямований на встановлення фактів порушення чинного законодавства у визначенні доходів і видатків бюджету.

Бюджетний механізм — сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів, складник фінансового механізму.

Бюджетний період — час дії закону про Державний бюджет України та рішення про місцевий бюджет. Б. п. для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається
1-го січня кожного року і закінчується 31-го грудня того ж року.

Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний розпис — документ, в якому відображається розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації.

Бюджетні обмеження — фінансові обмеження на витрачання бюджетних коштів, що виражаються у формі гранично допустимих витрат. Б. о. зумовлені браком коштів у бюджеті держави.

Бюджетно-кошторисне планування — система науково обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і використання фінансових ресурсів. Є частиною фінансового планування. Основними фінансово-плановими документами, що розробляються в бюджет­них установах у процесі Б.-к. п., є кошториси витрат. Їх наукова обґрунтованість базується на реальності планових розрахунків, їх економічному підтвердженні, використанні економічних норм і нормативів.

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку на прибуток підприємства від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій і матеріальній або нематеріальній формах як на митній території України, так і за її межами.

Валовий дохід підприємств — вартість новоствореного продукту в грошовому виразі.

Валовий дохід скоригований — валовий дохід, визначений згідно із законодавством без урахування доходів, що не включаються до валового доходу.

Валовий прибуток (збиток) підприємств — це різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Валові витрати підприємств — витрати, здійснювані платником податку на прибуток протягом звітного податкового періоду, які виключаються із суми скоригованого валового доходу для обчислення суми оподатковуваного прибутку.

Валюта вільно конвертована — валюта, що вільно й необмежено обмінюється на інші чужоземні валюти. Сфера обміну В. в. к. поширюється як на поточні операції, пов’язані з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю, так і на операції щодо зовнішніх кредитів та закордонних інвестицій. Режим функціонування В. в. к практично озна­чає відсутність будь-яких валютних обмежень.

Валюта неконвертована — національна валюта, що функціонує в межах тільки однієї країни і не обмінюється на інші чужоземні валюти. До В. н. належать валюти, щодо яких застосовують різні обмеження і заборони на вивезення, ввезення, продаж, купівлю, обмін на чужоземні валюти, а також використовують різні заходи валютного регулювання, зокрема валютні коефіцієнти, з метою обмеження обігу цих валют.

Валюта частково конвертована — національна валюта країн, які застосовують валютні обмеження для резидентів і окремих видів обмінних операцій. В. ч. к., як правило, обмінюється тільки на деякі чужоземні валюти з окремих видів міжнародного платіжного обігу.

Валютна інтервенція — форма впливу центрального банку країни на формування курсу національної валюти. Полягає в тому, що банк продає або купує великі партії твердих валют за національну валюту. Використовується здебільшого для усунення різких коливань курсу національної валюти. З метою підвищення курсу власної грошової одиниці центральний банк продає чужоземну валюту, і навпаки, для зниження курсу своєї валюти він скуповує тверду валюту в обмін на національну.

Валютна політика — сукупність економічних, правових та організаційних заходів, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, а також міжнародними валютно-фінансовими установами в галузі валютних відносин. Розрізняють поточну і довготермінову В. п. Поточна В. п. здійснюється з метою забезпечення нормального функціонування національних і міжнародних валютних систем, підтримування рівноваги платіжних балансів. Оперативне регулювання валютно-ринкової кон’юнктури при цьому проводиться за допомогою дисконтної та девізної політики.

Довготермінова В. п. охоплює досить тривалий період і передбачає заходи структурного характеру для послідовної зміни валютного механізму. Здійснюється через міждержавні переговори та укладення угод у межах МВФ та на регіональному рівні, а також за допомогою валютних реформ тощо.

Валютне регулювання — одна із форм державного регулювання міжнародних економічних відносин. Суть її полягає в регулюванні міжнародних розрахунків та порядку здійснення операцій з валютою і валютними цінностями. В. р. використовується з метою узгодження платіжних балансів, зміни структури імпорту чи його обмеження, концентрації валютних ресурсів у руках держави, впливу на курс національної валюти, обмеження обігу чужоземної валюти тощо.

Валютний контроль — державне регулювання обсягу готівки в чужоземній валюті та її обмінного курсу щодо інших валют.

Валютний фонд (підприємства) — сукупність належних підприємству коштів у вільно конвертованій валюті. Формується внаслідок реалізації експортної продукції, робіт і послуг відповідно до законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, або через придбання валюти на біржі.

Варант — свідоцтво, що дає змогу власникові облігацій чи привілейованих акцій купувати прості акції за наперед узгодженою ціною.

Вартість — виражена в грошах цінність будь-чого або величина витрат на будь-що. В. є тією реальною базою, що робить гроші і товар економічно тотожними поняттями. Товар обмінюється на гроші, а гроші на інший товар завдяки тому, що ці ринкові категорії мають спільну основу — В.

Вартість активу балансова — вартість активу за даними бухгалтерського обліку, відбита в балансі підприємства.

Вартість додана — різниця між вартістю вироблених товарів, виконаних робіт чи наданих послуг та вартістю матеріалів, використаних у процесі їх виробництва (виконання, надання).

Вартість додаткова — частина вартості товару, що виступає як чистий прибуток від господарської діяльності. Є одним із джерел утворення національного доходу. Величина створюваної на підприємстві В. д. залежить від технічного рівня виробництва, а в масштабі держави — від ефективності економіки загалом.

Вартість основних фондів балансова — вартість основних фондів на початок і кінець кожного року, визначена балансовим методом за даними бухгалтерського обліку про наявність і рух основних фондів. Балансова вартість є змішаною оцінкою основних фондів, оскільки частина інвентарних об’єктів числиться на балансі за відповідною вартістю на момент останнього переоцінення, а основні фонди, придбані після цього, — за повною початковою вартістю. Є вартість основних фондів початкова, залишкова, відновна, середня, ліквідаційна.

Ввізне мито — мито, яке стягує держава з імпортних товарів з метою поповнення державного бюджету та захисту внутрішнього ринку. В. м. поділяється на адвалорне (від вартості товару) та специфічне (у вигляді твердої ставки зі штуки чи одиниці виміру — ваги, площі, об’єму товару).

Векселедавець — див. Вексель.

Векселетримач — власник векселя, котрий може бути пред’яв­лений до оплати. Має право на отримання тієї суми, на яку виписано вексель.

Вексель — цінний папір і вид кредитних грошей, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений термін і в повному порядку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі бувають: прості, переказні, акцептовані, депоновані, державної скарбниці (казначейські), фінансові.

Вексель акцептований — вексель, що містить згоду (акцепт) платника (трасата) на його оплату.

Вексель депонований — вексель, виданий на забезпечення кредиту.

Вексель державної скарбниці (казначейський) — один з видів державних цінних паперів, що є короткотерміновим грошовим зобов’язанням (випускають на термін від 3 до 12 місяців). В. д. с. розповсюджують переважно серед банків та інших юридичних осіб. Доходи власників таких векселів формуються завдяки тому, що їх купують зі знижкою від номінальної вартості, а продають за номінальну вартість. Емітує та погашає В. д. с. центральний банк за дорученням державної скарбниці (казначейства) чи міністерства фінансів.

Вексель казначейський — див. Вексель державної скарбниці (казначейський).

Вексель переказний (тратта) — письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) у зазначений строк вказану суму.

Вексель простий — письмове просте і нічим не обумовлене зобо­в’язання векселедавця сплатити власникові векселя у зазначений строк у визначеному місці вказану суму.

Вексель товарний (комерційний) — вексель, виданий позичальником під заставу товарів.

Вексель фінансовий — вексель, емітований банком.

Вивізне мито (експортне) — мито, яке стягує держава з експортованих товарів. Є інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств. У розвинутих країнах В. м. (е.) зараз використовується рідко.

Видатки бюджету — кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. В. б. класифікуються за: 1) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків); 2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); 3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Виконання бюджету держави — забезпечення повного і своєчасного надходження всіх передбачених у бюджеті доходів і спрямування коштів на фінансування видатків, включених до бюджету. Є основною стадією бюджетного процесу.

Використання прибутку підприємства — спрямування прибутку підприємства на сплату податків, створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, фінансування витрат у процесі фінансово-господарської діяльності.

Випадок страховий — передбачена страховою угодою подія, після якої страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму) страхувальникові (клієнтові).

Виплата страхового відшкодування — основне зобов’язання страховика за договором страхування; етап, який завершує страхові відносини у разі загибелі чи пошкодження майна. Порядок і термін В. с. в, визначені чинним законодавством та нормативними документами. Залежить від категорії страхувальників, форми страхування, виду застрахованого майна тощо.

Виплата страхової суми — основне зобов’язання страховика за договором особистого страхування. Передбачає надання грошової допомоги застрахованому або членам його сім’ї у разі настання страхового випадку.

Виручка від реалізації продукції підприємства — грошові кошти, які надійшли підприємству за продану продукцію.

Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Відомча класифікація видатків бюджету — перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Відомчий контроль — форма фінансового контролю, який здійснюється галузевими міністерствами і відомствами щодо підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Об’єктом В. к. виступає фінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини.

Відплив капіталу — грошові засоби країни, що скеровуються до інших країн як інвестиції, позики чи з метою закупівлі фінансових активів. Їх показують у платіжному балансі на рахунку руху капіталу.

Відрахування і внески — платежі до бюджету та державних цільових фондів, які мають повне або часткове цільове призначення. Установлюються на певні цілі з визначенням джерела сплати або від певного вартісного показника.

Відрахування на геологорозвідувальні роботи — обов’язкові податкові відрахування видобувних підприємств. Зараховуються до собівартості продукції (робіт, послуг). Їх визначають за конкретними ставками на одиницю видобутку чи погашення запасів залежно від виду корисних копалин.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — частина держави, на якій установлено вільний режим для іноземних інвестицій та пільгові економічні умови (податкові пільги, валютний режим, низькі митні ставки) для підприємців. Метою створення ВЕЗ є активізація спільної інвестиційної діяльності, залучення іноземних технологій і валютних коштів, розвиток регіону тощо.

Вільна ціна — відпускна ціна, що встановлюється виробником на договірній основі, чи роздрібна ціна, що визначається торговцями самостійно.

Вкладення фінансові — кошти, вкладені підприємством у цінні папери чи капітал інших підприємств. Те саме, що й інвестиції фінансові.

Власні джерела формування фінансових ресурсів — кошти підприємницької структури (приватний чи акціонерний капітал).

Внески страхові — спільна назва збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування.

Внутрішні джерела формування фінансових ресурсів підприємств — прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, амортизаційні відрахування від основних фондів і нематеріальних активів тощо.

Внутрішній аудит — одна з форм внутрішнього фінансового контролю. Його здійснюють призначені внутрішні аудитори з метою інформування керівництва підприємства про ефективність фінансової діяльності загалом або окремих її етапів.

Внутрішній фінансовий контроль — форма контролю, що полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб’єктом розподільних відносин.

Вторинний розподіл ВВП — третя стадія розподілу вартості ВВП і етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері та не беруть участі у первинному розподілі ВВП.

«Вуличний» позабіржовий ринок цінних паперів — неорганізований фондовий ринок, на якому здійснюють купівлю-продаж цінних паперів (здебільшого акцій), але без реєстрації відповідних угод на біржі). Такому ринку притаманні високий інвестиційний ризик, а також низький рівень юридичної захищеності інвесторів та їх поточної інформації.

Вхідний податок на додану вартість — сума податку на додану вартість, яку включено в ціну товарів (робіт, послуг) і котра сплачується суб’єктом господарювання за придбанням цих товарів (робіт, послуг).

Гарант — поручитель: юридична або фізична особа, держава, що дає гарантію (виступає запорукою) в чомусь, зокрема у фінансових стосунках.

Дата добавления: 2015-05-23