Навчальне видання 2 страница

Гармонізація податків — систематизація та уніфікація податків, координація податкових систем і податкової політики країн, які належать до міжнародних регіональних угруповань. Реалізується через створення митних союзів, що об’єднують кілька держав, які проводять єдину митну політику.

Гіперінфляція — надшвидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу, що призводить до різкого знецінення грошової одиниці, розладу платіжного обороту, порушення нормальних господарських зв’язків, зниження рівня життя. Г. є останньою стадією інфляційного процесу, коли гроші втрачають здатність виконувати свої функції, зменшується їхня роль у регулюванні економіки, господарські зв’язки набирають бартерної форми, процеси в економіці держави набувають стихійного характеру. Г. настає коли зростання цін перевищує 50 %
на місяць.

Головна державна податкова адміністрація — підпорядкований урядові України орган, до складу якого входять державні податкові адміністрації областей, районів, міст і районів у містах. Основними завданнями є: забезпечення дотримання податкового законодавства, облік платників податків та інших сплат до бюджету; здійснення контролю; перевірка правильності обчислення податків та своєчасного перерахування, роз’яснення законодавства з питань оподаткування тощо.

Головне контрольно-ревізійне управління — державний орган у системі Міністерства фінансів України, що складається з контрольно-ревізійних управлінь Республіки Крим, областей, м. Києва і Севастополя, контрольно-ревізійних підрозділів у районах, містах і районах у містах. Основними завданнями контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за:

1) цільовим та ефективним використання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;

2) цільовим використання і своєчасним поверненням кредитів, одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України;

3) порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів, кошторисів.

Державна контрольно-ревізійна служба України щомісячно надає Верховній Раді України та Міністерству фінансів України узагальнені результати звітів про проведені перевірки.

Головне управління Державного казначейства України — підрозділ Міністерства фінансів України. Метою його є: 1) забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України; 2) опера­тивність щодо фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів. До його складу входять територіальні органи управління Державного казначейства України в Республіці Крим, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах. Воно передбачає здійснення: 1) операції з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень під час зарахування надходжень, прийняття зобов’язань та проведення платежів; 4) бухгалтерсь­кого обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Головні розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 бюджетного Кодексу отримують повноваження через установлення бюджетних призначень.

Граничний обсяг боргу — граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій, який встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Держав­ний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного рівня обсягу валового внутрішнього продукту України.

Дебіторська заборгованість — сума заборгованості підприємству (організації) з боку юридичних і фізичних осіб, що виникла тимчасово через відволікання коштів з обігу підприємства у зв’язку з поставкою товарів, виконання робіт або надання послуг.

Девальвація — знецінення курсу національної чи міжнародної (регіональної) валютно-грошової одиниці відносно валют інших країн, міжнародних валютно-грошових одиниць. Д. відбиває знецінення відповідних валютних коштів унаслідок інфляції. Ринкова Д. означає падіння на ринку ціни однієї національної грошової одиниці відносно всіх інших валют. Д. національної валюти стимулює експорт і створює перешкоди для імпорту товарів. Д. може відбуватися стихійно чи цілеспрямовано як елемент грошово-кредитної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, особливо на розвиток зовнішньоекономічних відносин.

Декларація валютна — документ у формі заяви, що пред’являється на митниці і містить відомості про валюту, яку перевозять через кордон.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні. Основними завданнями є:

1) формування та забезпечення реалізації Єдиної державної політики цінних паперів в Україні;

2) координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування ринку цінних паперів;

3) забезпечення контролю за додержанням законодавства з питань функціонування фондового ринку;

4) реалізація заходів щодо захисту інтересів суб’єктів фондового ринку;

5) створення умов для розвитку конкуренції між учасниками фондового ринку та використання досвіду чужоземних держав щодо цього тощо.

Державна позика — форма державного кредиту, коли держава виступає як позичальник. Заборгованість за Д. п. зараховують до суми державного боргу країни.

Державне мито — обов’язковий збір у дохід держави, який справляється установами за вчинення дій та видання юридичним і фізичним особам документів, що мають правове значення. Буває двох видів: просте і пропорційне. Просте Д. м. справляється за твердими ставками, пропорційне — у процентному відношенні до відповідної суми позову або вартості відчужуваного майна, яка засвідчується договором. Д. м. справляють судові арбітражні органи, нотаріальні контори, органи Міністерства закордонних справ, Міністерства внутрішніх справ, Державного патентного відомства України, місцевих рад народних депутатів та інші уповноважені на те установи.

Державне регулювання інвестиційної діяльності — одна із умов реалізації державної інвестиційної політики, що полягає у прийнятті законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність у державі. Основними формами Д. р. і д. є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування: податкове регулювання інвестиційної діяльності, через надання фінансової допомоги інвесторам; проведення відповідної кредитної та амортизаційної політики; забезпечення захисту інвестицій; регламентування умов вивезення капіталу для здійснення інвестиції за кордоном тощо.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (автономної республіки Крим чи міського самоврядування), включаючи боргові зобов’язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

Державний борг внутрішній — заборгованість держави кредиторам у даній країні.

Державний борг зовнішній — заборгованість держави громадянам, організаціям та фінансовим інституціям (кредиторам) інших країн.

Державний контроль — форма фінансового контролю з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб та за власними фінансами. Д. к. охоплює загальнодержавний рівень розподілу вартості ВВП.

Державний кредит — 1) залучення державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб у розпорядження відповідних органів державної влади для використання їх на фінансування державних витрат. Виступає у грошовій формі — державні цінні папери (облігації, скарбничі зобов’язання й умовні сертифікати ощадного банку); 2) су­купність кредитних відносин, у яких однією зі сторін є держава, а кре­диторами чи позичальниками — юридичні чи фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути одночасно і кредитором, і позичальником.

Державні видатки — сума коштів, що витрачаються державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Д. в. поділяються на централізовані і децентралізовані.

Державні доходи — сума коштів, що мобілізуються державною на забезпечення свої діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані і децентралізовані. Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи — це доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються переважно за рахунок їхнього прибутку.

Державні фінанси — сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування: використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Дериватив — документ установленої форми, який засвідчує право та (або) зобов’язання придбати чи продавати в майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених у ньому умовах. Д. поділяються на фондові, валютні і товарні. Перші Д. пов’язані з купівлею-продажем цінних паперів, другі — валюти, а треті — будь-яких біржових товарів. До Д. належать форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Дефіцит платіжного балансу — загальна незбалансованість усіх форм руху товарів і грошей між державою та її зовнішніми партнерами як щодо поточних розрахунків, так і щодо руху капіталу.

Джерела сплати податків — фінансові джерела, з яких сплачують нараховані податки та обов’язкові платежі податкового характеру. Основними Д. с. п. є: для громадян — сукупний річний оподаткований дохід; для підприємств — дохід, що забезпечує виплату податкових платежів, включених до ціни реалізації продукції (податку на доданувартість, акцизного збору, ввізного мита); поточні витрати (витрати виробництва та реалізації), до яких відносять окремі загальнодержавні та місцеві податки; прибуток, з якого сплачують податок на прибуток підприємств, плату за землю та інші податки.

Джерела формування фінансових ресурсів підприємств — сукупність джерел формування додаткової потреби в капіталі на майбутній період для забезпечення розвитку підприємств. Ці джерела поділяються на внутрішні та зовнішні, власні, позичкові та залучені.

Дивіденди — 1) частина прибутку акціонерного товариства, котра щорічно розподіляється серед акціонерів після сплати податків, відрахувань на розширене відтворення та до страхових (резервних) фондів і сплати процентів за банківський кредит. Д. з простих акцій залежать від суми прибутку акціонерного товариства. З привілейованих акцій Д. сплачують у заздалегідь установленому розмірі як твердий процент від їхньої номінальної вартості. 2) доходи, отримувані суб’єктом оподаткування за корпоративними правами у вигляді частини прибутку юридичної особи, включаючи доходи, нараховані як проценти на акції чи на внески до статутних фондів.

Дилер — фізична або юридична особа, що здійснює перепродаж товарів, цінних паперів, а також валют. Д. проводить операції від свого імені та власними коштами. Різниця між ціною придбання та ціни їх реалізації товару чи цінних паперів становить його дохід (прибуток). Прибуток також може бути за рахунок різниці в курсах валют і цінних паперів. Д. може надавати різні послуги.

Добровільне страхування — одна із форм страхування, яка на відміну від обов’язкового страхування здійснюється тільки за договором, що укладається між страховиком і страхувальником добровільно.

Довічне страхування — один із різновидів страхування життя-страхування на випадок втрати працездатності чи смерті. Передбачає відповідальність страховика за договором страхування протягом усього життя страхувальника.

Дострокове стягнення кредитної позики — погашення з ініціативи банку наданої позички до настання визначеного кредитною угодою терміну. Здійснюється у випадку порушення позичальником умов кредитування чи виявлення банком неплатоспроможності позичальника.

Дотація вирівнювання бюджетів — міжбюджетний трансфер на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Фіксована в сумі грошова допомога, що за певних умов на безповоротній основі надається державним бюджетом місцевим з метою забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів і не потребує вкладення коштів з боку отримувача.

Дохід від акцій — сума дивідендів; зростання курсової вартості акцій.

Дохід від вкладу — дохід, який отримує власник грошей, внесених на зберігання до банку чи іншої кредитної установи. Виплачується у вигляді процентів або виграшів і не підлягає оподаткуванню.

Дохід дивідендний — дохід підприємства від належних йому акцій інших акціонерних товариств.

Дохід емісійний — 1) дохід держави, одержуваний від надходження в обіг зайвих грошей. Це призводить до подальшого знецінення грошей і до скорочення реальних доходів населення; 2) сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших паперів, що засвідчують корпоративні права, над їх номіналом.

Дохід інвестиційний — дохід від інвестицій у фінансові активи, зокрема у цінні папери.

Дохід лісовий — плата, що стягується до бюджету за використання лісових ресурсів. Буває трьох видів: плата за одержання деревини на пні; плата за другорядні лісові користування; штрафні санкції за порушення правил лісокористування.

Дохід неоподаткований — частина загальної суми доходу, яка не підлягає оподаткуванню.

Дохід номінальний — дохід у грошовому виразі, обчислений без урахування купівельної спроможності грошей, рівня цін, інфляції.

Дохід оподаткований — частина валового доходу юридичної або фізичної особи, що підлягає оподаткуванню.

Дохідність облігації — річний дохід, виражений у відсотках до ринкової ціни облігації. Це збільшення чи зменшення капіталу на момент погашення облігації.

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження, на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) непо­даткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності — грошові кошти, отримані у вигляді дивідендів, відсотків за корпоративними, державними, іншими цінними паперами, розміщення коштів на депозитних рахунках у банках.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів — доходи, до яких відносять: місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; плата за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету; надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; податок на промисел; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частини, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; плата за забруднення навколишнього природного середовища; кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності; фіксований сільськогосподарський податок; плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності, надходження від місцевих грошово-речових лотерей, плата за гарантії; гранти та дарунки у вартісному обрахунку; власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету; податок на прибуток підприємств комунальної власності; платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; інші надходження, передбачені законом.

Економічна ефективність — результативність економічної діяльності, реалізації економічних програм та заходів, що характеризується відношенням отриманого економічного ефекту (результату) до витрат ресурсів, які зумовили отримання цього результату.

Економічна криза — одна з глибоких проблем сучасності, яка проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки науково-технічного прогресу, зростання енергоспоживання, розбалансованості товарно-грошових та фінансових відносин, інфляції та зростання державного боргу тощо.

Експорт капіталу — вивезення за межі України капіталу в будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт) прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Еластичність попиту — показник, який виражає зміни сукупного попиту, викликані зниженням цін на товари і послуги.

Еластичність пропозиції — показник, який виражає зміни сукупної пропозиції, що виникають у зв’язку із зростанням цін.

Елементи системи оподаткування — складники системи оподаткування, до яких належать: суб’єкт (платник) податку, об’єкт оподаткування, одиниця оподаткування, податкова ставка, джерело сплати податку і податкова квота.

Емісія грошей — випуск в обіг грошей як у готівковій, так і в безготівковій формі. Призводить до збільшення грошової маси в обігу. Економічні межі емісії визначають потребами сфери обігу в грошах як засобові обігу, платежу та нагромадження. Емісія виправдана лише за умови зростання обсягів виробництва. Право Е. г. надане Національному банку України.

Емісія цінних паперів — випуск в обіг акцій, облігацій, скарбничих зобов’язань та інших цінних паперів. Здійснюється державними та комерційними кредитними установами, підприємствами, органами влади різних рівнів. Основна мета Е. ц. п. — залучення додаткових коштів з ринку позикових капіталів. Підприємства залучають такі кошти для збільшення економічного потенціалу, банки — для збільшення кредитних ресурсів, державні органи — для покриття бюджетного дефіциту.

Емітент — держава, установа чи підприємство, які проводять емісію цінних паперів, грошових знаків, платіжно-розрахункових документів тощо.

Євро — спільна регіональна валюта країн Європейського співтовариства. Запроваджена Європейською комісією на Раді міністрів економіки й фінансів країн ЄС 1 травня 1998 р.

Євробанк — міжнародний банк, який здійснює свою діяльність на євроринку.

Євродолари — тимчасово вільні кошти в американських доларах, що розміщуються організаціями чи приватними особами за межами США (у банках західноєвропейських країн). Є. використовують для надання кредитів у безготівковій формі.

Єврокредити — міжнародні кредити, що надаються великими комерційними банками за рахунок євровалютного ринку. Позичальниками євровалют виступають великі національні монополії чи транснаціональні корпорації для фінансування великомасштабних процесів і заходів. Є. надають на строк від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками.

Єврооблігація — цінний папір на пред’явника; боргове зобов’язання позичальника, що отримав довготермінову позику в одній з євровалют. Випускаються синдикатами, які об’єднують банки та інші кредитні установи Є. розміщується одночасно на ринках кількох країн.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — регіональний міжнародний банк, який здійснює довготермінове кредитування країн Центральної та Східної Європи з метою проведення в них структурних економічних реформ, формування ринкових відносин, сприяння розвиткові приватного бізнесу, розвитку економічних зв’язків із західноєвропейськими країнами. До нього входять такі країни: США, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Туреччина, Кіпр, Мальта, Європейський інвестиційний банк і Європейське економічне співтовариство.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — міжурядова кредитна організація Європейського співтовариства. Банк надає кредити для спорудження та реконструкції об’єктів, що належать до сфери інтересів країн — членів ЄС та асоційованих держав.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) — фонд, створений з метою валютних інтервенцій у межах Європейського співтовариства. Надає кредити членам ЄС на погашення тимчасового кредиту їхніх платіжних балансів та розрахунків, пов’язаних із підтримкою валютних курсів.

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) — фонд, метою діяльності є фінансування заходів для вирівнювання регіональних диспропорцій у країнах — членах ЄС. Створений у 1957 р.

Євроринок — міжнародний ринок позичкових капіталів, на якому операції здійснюються в євровалютах. Є. охоплює: єврогрошовий ринок (короткотермінові депозити строком до одного року); ринок банківських єврокредитів (середньотермінові кредити від двох до десяти років); ринок єврооблігацій (середньо- та довгострокові позики від десяти до п’ятнадцяти років).

Єдиний митний тариф України — систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Є. м. т. У. заснований на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи. Ставки Є. м. т. У. є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування.

Загальнодержавні податки, збори та інші обов’язкові платежі — платежі, які справляються на всій території України. До них належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний збір; податок на майно; державне мито; мито, збір до Державного соціального фонду; рентні платежі; платежі за використання природних ресурсів; збір за забруднення довкілля.

Закон вартості — об’єктивний економічний закон, що регулює зв’язки між товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва, згідно з яким виробництво та обмін здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці.

Закон про Державний бюджет України — закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Запозичення бюджетні — операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, у результаті яких виникають зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком короткотермінової позички у фінансово-кре­дитних установах для покриття тимчасових касових розривів на термін до трьох місяців). Зовнішні позички можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.

Захищені статті видатків Державного бюджету України — статті видатків бюджету, обсяги яких не можуть змінюватися у разі скорочення затверджених бюджетних призначень. Перелік захищених статей видатків Державного бюджету України визначається законом про Державний бюджет України.

Збір готельний — збір з фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів України, які проживають у готелях, кімнатах, гуртожитках та інших приміщеннях житлового фонду готельного типу усіх форм власності, юридичних осіб, спільних підприємств, філій, відділень, що орендують житловий фонд готельного типу усіх форм власності. Об’єктом оподаткування З. г. є: вартість проживання в приміщеннях житлового фонду готельного типу (без додаткових послуг і податку на додану вартість) за добу; вартість оренди приміщень житлового фонду готельного типу (без додаткових послуг і податку на додану вартість) за добу. Ставки З. г. встановлюються в межах від 10 до 20 % вартості проживання або вартості оренди приміщень житлового фонду готельного типу за кожну добу З. г. справляється адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків.

Збір за видачу дозволів на будівництво на земельних ділянках у населених пунктах об’єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садових будинків та гаражів — збір з юридичних осіб усіх форм власності, філій, відділень, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичних осіб та з фізичних осіб за видачу дозволу для будівництва на земельних ділянках, отриманих на ці цілі. Розміри збору розраховуються виходячи зі ставок збору за площі, зайняті під будівництво земельної ділянки.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг — плата юридичних та фізичних осіб за оформлення та видачу дозволів на торгівлю та надання послуг у спеціально відведених для цього місцях. Ставка встановлюється в розмірі: від 5 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за щорічну переатестацію для суб’єктів підприємницької діяльності, які постійно здійснюють торгівлю та надають послуги; від 0,5 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразовий (в межах однієї доби) дозвіл на розміщення об’єктів дрібно-роздрібної торгівлі та сфери послуг; від 0,1 до 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одноразовий дозвіл на торгівлю у спеціально відведених місцях.

Збір за організацію гастрольної діяльності — збір з суб’єктів підприємницької діяльності — резидентів України або нерезидентів, які зареєстровані відповідно до чинного законодавства і здійснюють організацію та проведення гастрольної діяльності на території України за участі іноземних виконавців. Об’єктом оподаткування є кінцевий валовий дохід від реалізації квитків. Ставка збору встановлюється у відсотках від валового доходу.

Збір за припаркування автотранспорту — збір з водіїв (як резидентів, так і нерезидентів України), які здійснюють припаркування автомобілів у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях, визначених органами місцевого самоврядування. Об’єктом оподаткування є час, на який припарковується автотранспорт. Граничний розмір ставки в спеціально обладнаних для припаркування автотранспорту місцях встановлюється в розмірі не більше 3 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за припаркування автотранспорту на термін до однієї години та 5 % — більше однієї години. Граничний розмір ставки збору за припаркування автотранспорту у відведених для цього місцях установлюється в розмірі не більше 2 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за припаркування автотранспорту на термін до однієї години та 4 % — більше однієї години.

Збір за проїзд по території прикордонних населених пунктів автотранспорту, що прямує за кордон або з-за кордону — збір з юридичних та фізичних осіб (як резидентів, так і нерезидентів) та з фізичних осіб, які на автотранспортних засобах, що належать цим особам, прямують за кордон або з-за кордону територією прикордонних населених пунктів. Об’єктом оподаткування є одиниця автотранспортного засобу. Збір за проїзд автотранспорту з водіїв, які є громадянами інших держав, у тому числі і громадян СНД, стягується і перераховується у національній або іноземній валюті за офіційно встановленим на дату сплати курсом Національного банку України.

Збір курортний — збір з фізичної особи — громадянина України та іноземних громадян, які прибувають на територію органу місцевого самоврядування, на якій діє рішення про встановлення цього збору. З. к. справляється одноразово у триденний термін з дня їх прибуття у курортну місцевість під час реєстрації. Граничні розміри ставок К. з. для громадян України — від 0,5 до 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а для іноземних громадян — від 1 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір на здійснення соціально-побутових заходів у селищі, селі (самооподаткування) — форма залучення додаткових коштів до місцевих бюджетів для фінансування разових цільових соціальних заходів у сільській місцевості. Збори встановлюються в розмірі, що не повинен перевищувати 20 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за рік.

Збір ринковий — плата за здійснення торгівлі сільськогосподарською, промисловою продукцією та іншими товарами на ринках усіх форм власності, в критих ринках, павільйонах, на критих та відкритих столах, майданах, з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. Ставка збору встановлюється залежно від виду сільськогосподарської та промислової продукції, виду та категорії ринку і благоустрою місця торгівлі в розмірі від 2 до 20 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб.

Збір та інший обов’язковий платіж — обов’язковий, безповоротний платіж до бюджетів відповідного рівня, який має відплатний, компенсаційний характер і вноситься регулярно або у зв’язку з наданням державою певної послуги чи певних прав.

Дата добавления: 2015-05-23