Краснуха

Грип

Із групи подібних з ним за клінікою захворювань грип виділений з тих пір, як визначена його вірусна етіологія.

Збудник грипу — фільтрівний вірус типу А, В, С з підвидами А1 і А2. Поза організмом він малостійкий; звичайне місце локалізації — слизова оболонка верхніх дихальних шляхів. Єдиним поширювачем вірусу є людина. У патогенезі грипу безсумнівне значення належить токсичній дії інфекції.

Клінічна картина. У клініці грипу особливо характерні токсичні прояви інфекції. Після короткого (1-2 дні) інкубаційного періоду захворювання починається гостро, з різкого підвищення температури, порушення загального стану (занепокоєння, безсоння, підвищена роздратованість). Катаральні явища у вигляді нежитю, кашлю, ларингіту і бронхіту дають про себе знати трохи пізніше.

У дітей грудного віку грип буває рідко. Характеризується він вираженими ознаками інтоксикації нервової системи: загальний стан дітей украй важкий, занепокоєння змінюється апатією, з'являються блювота, судороги, енцефалітичні симптоми, розвивається диспепсія. Діти більш старшого віку скаржаться на головний біль, біль у вухах, м'язові болі. При об'єктивному обстеженні можна знайти різку гіперемію зіву, приглушені тони серця, тахікардію.

Неускладнений грип продовжується 4-5 днів і закінчується видужанням. Ускладнення найчастіше бувають у дітей грудного і раннього віку у вигляді пневмонії, отиту, пієліту. Серйозним ускладненням вважається грипозний круп. У дітей старшого віку після перенесеного захворювання відзначається головний біль, порушення сну, висока стомлюваність.

Діагноз грипу, на жаль, часто заміняють ГРЗ. Гостре респіраторне захворювання відрізняється від грипу швидким розвитком і різко вираженими катаральними явищами в слизових оболонках (нежить, болючі відчуття в області грудини). Загальна інтоксикація при ГРЗ має помірний характер, іноді температура може залишатися нормальною або субфібрильною (37-37,9 °С).

Лікування хворих на грип полягає насамперед у суворому дотриманні всіх правил гігієнічного догляду за хворим. Дуже корисні щоденні теплі (37-38°С) ванни протягом 5-7 хвилин.

Профілактика. Категорично забороняється контактувати з хворими людьми. Дітей з найменшими ознаками грипу слід негайно ізолювати.

Як специфічний профілактичний засіб застосовують уведення живої ослабленої полівалентної вакцини вірусу грипу.

Протипоказанням до імунізації служать застудні явища, гострі пропасні стани, хронічні захворювання легень і активна форма туберкульозу, важкі хвороби печінки, нирок, серця, ендокринних залоз.

Поліомієліт

Гостра інфекційна хвороба поліомієліт характеризується ураженням нервової системи. Збудником поліомієліту є вірус. Він довгостроково зберігається у воді, молоці, у фекальних масах (понад 3 місяці). Ультрафіолетове опромінення й аскорбінова кислота затримують розвиток вірусу. Антибіотики на нього не діють. Вірус потрапляє в організм через рот, рідше — респіраторним шляхом і після розмноження в кишечнику поширюється гематогенно, прориваючись через гематоенцефалічний бар'єр у нервову систему.

Вірус поліомієліту поширюється вірусоносіями контактним або крапельним шляхом. Джерелами зараження можуть бути стічні води і відхожі місця, джерела водопостачання, молоко й інші харчові продукти. Ймовірними механічними переносниками вірусу поліомієліту є мухи.

Клінічна картина. Продромальний період захворювання характеризується підвищенням температури, ознаками загальної інтоксикації, диспептичними явищами, вегетативними розладами (пітливість, дермографізм шкіри) на початковому періоді температурна реакція своєрідна: первісне підвищення температури змінюється нетривалою ремісією, після якої знову спостерігається підвищення. Цінна діагностична ознака на початку захворювання — болючість, що виникає при рухах дитини, унаслідок чого вона приймає змушену позу. Різка чутливість нервових стовбурів визначається при їхній пальпації.

Якщо паралічі не розвиваються, то усі хворобливі симптоми зменшуються і зникають, але в клінічному перебігу можуть спостерігатися два основних варіанти: мєнінгеальна і менінгорадикулярна форми. Перша з них за своїми симптомами і перебігом дуже схожа на серозний менінгіт, тому клінічна диференціальна діагностика, безумовно, важка. Менінгорадикулярний синдром при непаралітичних формах поліомієліту характеризується тривалими і сильними корінцевими болями.

Різна локалізація процесу при паралітичних формах поліомієліту визначає і розмаїтість, і характерність клінічних ознак: при енцефалітичній формі, як показує назва, виражені загальномозкові розлади, бурхливо розвиваються втрата свідомості, судороги, піднімається температура. Розлад дихання і гіпотонія і спостерігаються при бульварних формах (ураженні головного мозку). При ураженні спинного мозку (спіральні віруси) розвиваються парези і мляві паралічі. Про настання паралічу свідчать відсутність рефлексів, гіпотонія порушення функцій м'язових груп. Частіше уражаються нижні кінцівки, рідше — верхні. Через 3-10 днів після появи поширеність млявого паралічу зменшується; згодом визначається обмежена локалізація поразки деяких. М'язових груп, що можуть частково відновлюватися, але зазвичай залишаються незворотними: розвиваються атрофія м'язової тканини, контрактури м'язів-антаговістів, розлад функцій кінцівок. Якщо параліч захоплює дихальні м'язи, виникає загроза життю дитини.

Ураження центральної нервової системи викликає значні порушення таких життєво важливих функцій, як дихання і кровообіг. Часто спостерігаються ателектази, набряк легень, різко порушуються функції серця; відомі випадки шлунково-кишкових розладів.

Лікування. Всі основні методи і засоби, застосовувані при лікуванні поліомієліту, мають на меті насамперед підвищити опірність організму. Величезне значення надають умовам, у яких знаходиться хворий, режимові, спеціально встановленому для нього.

Дитина, що занедужала на поліомієліт, має потребу в спокої. ЇЇ необхідно ізолювати, тому що інфекція поширюється дуже швидко. Найважливіші фактори лікування. — максимальна аерація (провітрювання) повноцінна харчування. Для підвищення опірності організму призначають вітаміни. При різких болях застосовують звичайні знеболюючі засоби, значне полегшення приносять теплі вкутування.

Вже в гострому періоді захворювання потрібно вжити заходів запобігання залишковим явищам. Хворому маляті в ліжку повинно бути зручно, рухи його варто обмежити, кінцівки зафіксувати в правильному положенні за порадою ортопеда. Масаж уражених кінцівок, поступове введення активних рухів мають велике позитивне значення для відновлення порушених функцій.

Після виписки зі стаціонару дитина, що перенесла поліомієліт, повинна знаходитися під наглядом лікаря.

Профілактика захворювання поліомієлітом здійснюється шляхом імунізації організму живою поліомієлітною вакциною. Щеплення роблять, починаючи з грудного віку до 15-16 років, за схемою, запропонованою лікарем.

Для ліквідації можливості поширення уже виниклого захворювання необхідно госпіталізувати дитину в спеціальне відділення лікарні, обстежити на вірусоносійство оточуючих її осіб. У дошкільній дитячій установі оголошується карантин у групі, яку відвідувало маля. Приміщення, де знаходилася дитина, піддається дезінфекції.

Прогноз при поліомієліті залежить від віку хворих, форми захворювання й особливостей епідемічних спалахів. Серед недоношених дітей до року відзначається більш високий відсоток смертності. У той же чає повне видужання спостерігається частіше в дітей раннього віку.

Найбільш несприятливий прогноз при формах, що протікають за типом висхідного паралічу. Чим вище місце поразки в спинному мозку, тим гірший прогноз цього захворювання.

Щодо відновлення функцій уражених м'язових груп, то повне видужання, у принципі, можливе. Звичайно, це залежить і від ступеня ураження, і від часу діагностики, і від терміну початку лікування. Чим легше ураження, чим раніше поставлений діагноз захворювання і чим досконаліші застосовані лікувальні засоби, тим скоріше і повніше відбувається ліквідація функціональних порушень.

Епідемічний паротит

Ця хвороба частіше зустрічається в дітей старше 5 років. Основним її симптомом є запалення привушних слинних залоз; іноді в процес утягуються підщелепні і під'язична слинні залози.

Збудником паротиту є фільтрівний вірус. Зараження відбувається при прямому контакті з хворим, що поширює інфекцію в увесь час набрякання залоз, а також через предмети. Великих епідемій, як правило, не буває.

Клінічна картина. Хвороба починається після тривалого (21 день) інкубаційного періоду з різкого підвищення температури і болю, що відчувається при відкриванні рота, жуванні, ковтанні. Привушні залози збільшені, причому припухлість одночасно з'являється з двох сторін або послідовно одна за іншою. Пухлина добре видна, розміщується перед вухом, заповнюючи ямку між нижнім кутом щелепи і сосцевидним відростком. При ураженні підщелепних і під'язичних слинних залоз вона поширюється вздовж нижнього краю щелепи і часто приймається за лімфаденіт. Шкіра над пухлиною не змінена, консистенція м'яка, болючість при пальпації зазвичай нерізка. Загальна інтоксикація при паротиті іноді виражена значно, але яких-небудь змін у внутрішніх органах знайти не вдається. Через 7-10 днів температура стає нормальною, самопочуття хворих поліпшується і пухлина зникає.

Ускладнення. З ускладнень найбільш часто зустрічаються орхіт (запалення яєчок), панкреатит і серозний лімфоцитарний менінгіт.

Діагноз паротиту буває важким головним чином при збільшенні шийних і підщелепних лімфатичних вузлів. У цих випадках треба звертати увагу на локалізацію пухлини (при паротиті — перед вухом), болючість при відкриванні рота і жуванні (при лімфаденіті, як правило, цього не буває) і, звичайно, враховувати контакт із захворілими.

Лікування паротиту полягає лише в дотриманні режиму, застосуванні тепла на область слинних залоз (найкраще суха пов'язка, синє світло протягом 10-15 хвилин), їжа повинна бути рідкою. Необхідно ретельно полоскати порожнину рота і зіву після кожного прийому їжі. Ніяких медикаментозних засобів застосовувати не потрібно.

Профілактика. Дітям у віці 15-18 місяців роблять щеплення. Іншими профілактичними заходами є ізоляція хворого і карантин на 3 тижні для дітей, що контактували з ним. У дитячих установах необхідний посилений контроль за чистотою посуду, предметів догляду, іграшок.

Ця хвороба спостерігається в дітей у двох формах: коровій і скарлатинозній. Остання форма іноді вважається легкою формою скарлатини. Фільтрівний вірус, що викликає краснуху, поширюється повітряно-крапельним шляхом при прямому контакті з вірусоносієм.

Корова краснуха має деяку подібність окремих симптомів з кором. Хворіють нею діти переважно у віці 3-9 років. Інкубаційний період тривалий (10-22 дні). Хвороба починається з підвищення температури, що рідко досягає високих цифр, дрібноплямистого висипання (червоного кольору), головним чином на спині і розгинальних поверхнях рук і ніг. Висипання швидко покривають усю поверхню шкіри. Характерною ознакою краснухи вважається значне збільшення лімфатичних вузлів на шиї позаду. Запальні явища виражені слабко або відсутні зовсім. Загальний стан хворих мало порушується. Через 2-8 дні захворювання закінчується повним видужанням. Ускладнень не спостерігається.

Краснуха, перенесена жінкою під час вагітності, може негативно вплинути на внутрішньоутробний розвиток плоду і на стан немовляти.

Кір

Серед дітей у віці до 5 років — це одна з найпоширеніших інфекцій. В іншому віці частота захворювань знижується, але на кір можуть занедужати навіть дорослі.

Збудником кору є фільтрівний вірус. Джерелом зараження, як правило, стає хвора людина, що при наявності ускладнень заразна 10 днів. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом. Передача через третіх осіб або предмети при кору практичного значення не має.

Клінічна картина. У перебігу кору розрізняються чотири періоди: інкубаційний, продромальний період висипання і зворотного розвитку.

Інкубаційний період продовжується від 7 до 14 днів, однак якщо дитині до інфікування з профілактичною метою вводили противокорову сироватку, він може збільшитися до 21 дня і навіть більше.

Продромальний період, або період появи неспецифічних ознак захворювання, продовжується 3-4 дні і характеризується підвищенням температури, погіршенням загального стану хворого, запаленням верхніх
дихальних шляхів.

Обличчя дитини стає трохи одутлим, спостерігаються світлобоязнь, сльозотеча. На слизовій оболонці м'якого піднебіння можна помітити дрібні червоні цятки, що за 1-2 дні до висипання збільшуються, темнішають і стають більш вираженими.

Специфічними ознаками кору, що не зустрічаються при інших захворюваннях, є так звані плями Філатова-Коплика — висівковидні, білого кольору, дуже дрібні утворення, оточені червоною облямівкою. У продромальному періоді вини дозволяють поставити безпомилковий діагноз.

Висипання при кору починається звичайно на 3-4-й день захворювання. Досить характерні послідовність і форма висипань. Насамперед корове висипання з'являється за вухами і на обличчі. На другий день воно поширюється на тулуб і руки, на 3-4-й день — на нижні кінцівки. Таким чином, весь період висипання продовжується 3-4 дні.

Період висипання — найважчий у перебігу кору. Температура, як правило, висока (39-40°С), постійна, явища інтоксикації організму різко виражені, у деяких дітей спостерігаються марення, галюцинації, судороги.

Слідом за закінченням висипання настає період зворотного розвитку. Температура падає, часто критично, самопочуття дитини поліпшується, сип набуває коричневого відтінку і залишає пігментовані ділянки, що поступово бліднуть. Відбувається дрібне, висівковидне лущення шкіри. На 10-12-й день хвороби дитина почуває себе цілком задовільно.

Неускладнений перебіг кору завжди закінчується видужанням хворого. Діти, що перенесли кір здобувають стійкий, здебільшого довічний імунітет.

Лікування. Основною метою лікування хворого кором є запобігання ускладнень. З огляду на несприятливий вплив кору на реактивність організму та його опірність необхідно в першу чергу забезпечити хворому належні умови й оптимальний догляд. Кімната, де знаходиться хворий, повинна бути світлою і постійно добре провітрюватися, харчування — відповідним вікові і повноцінним. Дуже корисно вводити вітаміни, особливо аскорбінову кислоту (вітамін С). Необхідне застосування теплих ванн, по можливості щоденних, особливо в гострий період хвороби. Потрібно наполегливо боротися з острахом застуди як зі шкідливим, але, на жаль, стійким забобоном.

Тільки в рідкісних випадках доводиться застосовувати медикаментозну терапію для зниження дуже високої температури. Запобігти розвитку ускладнень кору застосуванням антибіотиків не можна, і призначення їх хворому з профілактичною метою недоцільне.

Дитина, що перенесла кір, повинна знаходитися під лікарським наглядом до повної ліквідації ознак захворювання.

Дата добавления: 2015-05-23