Завдання. 1. Досягнення в селекції рослин і тварин в Україні

План

1. Досягнення в селекції рослин і тварин в Україні.

1. Опрацювати даний теоретичний матеріал

2. Законспектувати основні аспекти теми:

2.1. Основні селекційні науково-дослідні установи України

2.2. Досягнення в селекції пшениці, кукурудзи, цукрового буряка

2.3. Стан селекції тварин в Україні

Питання для закріплення нового матеріалу:

1. Охарактеризуйте роботу здобутки українських селекціонерів в селекції зернових культур.

2. Назвіть видатних селекціонерів,які працювати по створенню сортів цукрового буряка.

3. Охарактеризуйте тваринницькі селекційні центри України.

Література

1. Тагліна О. В. Біологія 11 клас (рівень стандарту, академічний рівень), Підруч. для загальноосвіт. навч. закл., - Х.: Веста, Вид-во «Ранок», 2011

2. Балан П.Г. Біологія, 11 кл., Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень), П.Г. Балан, Ю.Г. Верес, В.П. Поліщук – К.: Генеза, 2011.

3. Межжерін С.В., Межжеріна Я.О., Біологія, 11 кл., Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень) – К.: Освіта, 2011.

4. Біологія (профільний рівень) Коршевнюк Т.В., Бездольна І.С., Фруктова Я.С. – К.: Планета книжок, 2011

Досягнення в селекції рослин і тварин в Україні

Сучасний селекційний процес іде безперервно, методи його весь час удосконалюються. Це зумовлено зростаючими вимогами виробництва до нових сортів і порід — їх продуктивності та якості продукції, здатності протистояти хворобам і шкідникам, а також просуванням культур і галузей тваринництва в нові райони, зміною технології вирощування. А початок селекційної роботи в Україні припадає на 80-ті роки XIX століття. У цей період почали завозити насіння найважливіших сільськогосподарських культур — зернових, олійних, цукрового буряку й інших. Наприкінці XIX — на початку XX ст. були створені перші селекційні установи, які займалися селекцією рослин.

У1884 р. засноване Полтавське дослідне поле, де О. Е. Зайкевич почав вивчення складу видів пшениці та люцерни. Потім були створені дослідні станції з вивчення цукрового буряку у Вінницькій і Черкаській областях.

У 1899 р. при Міністерстві землеробства було створено Бюро з прикладної ботаніки, де під керівництвом професора Р. Е. Регеля були розпочаті роботи з вивчення та збирання зразків культурних рослин.

З 1908 року Бюро почало випускати журнал «Праці з прикладної ботаніки». У 1924р. на його основі був організований Інститут прикладної ботаніки, перетворений у 1930 році на Всесоюзний НДІ рослинництва, — ВІР (нині імені М.І. Вавилова), що став згодом світовим центром зі збирання та вивчення рослинних форм.

У 1909 році була відкрита Харківська сільськогосподарська дослідна станція (нині — Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр'єва), а протягом 1910—1914рр. — Саратівська, Безенчукська, Краснокутська, Одеська, Миронівська, Верхнячська й Іванівська дослідні станції з відділами генетики.

У 1911 р. в Харкові був скликаний перший з'їзд селекціонерів і насінників Росії, де були відзначені певні успіхи селекційно-насінницької роботи. З 1921 р. після видання Декрету Ради Народних Комісарів «Про насінництво» - в країні поширилися роботи з селекції найважливіших сільськогосподарських культур.

Велику роль у розвитку селекції рослин відіграв відкритий М. І. Вавиловим закон гомологічних рядів у спадковій мінливості, а також обґрунтована ним теорія центрів походження культурних рослин і еколого-географічні принципи селекції. Вчення М. І. Вавилова про вихідний матеріал рослин та імунітет рослин почали широко застосовувати в селекційній практиці.

З 1931 року в основних природних зонах СРСР було створено 10 найбільших селекційних центрів з 165-ма селекційними станціями, їх робота була тісно пов'язана з науково-дослідними установами, такими як ВІР (Ленінград), ВНДІ олійних культур ім. В.С. Пустовойта (Краснодар), Краснодарський НДІ сільського господарства їм. П.П. Лук'яненка, НДІ сільського господарства Південного Сходу Саратов), Селекційно-генетичний інститут (Одеса), Миронівський НДІ селекції та насінництва пшениці ім. В. Я. Ремесла, УкрНДІРСіГ їм. В. Я. Юр'єва (Харків) й іншими інститутами.

Роботу всіх селекційних станцій координують селекційні центри, в яких об'єднані наукові сили генетиків, біохіміків, фітопатологів та інших фахівців. Ці центри працюють за спеціально розробленими програмами і підпорядковуються президії ВАСХНІЛ (тепер, в Україні — УААН).

Нові сорти пшениці були виведені ще до революції на селекційно-досл. станціях: Іванівській (Харківська губернія) — Durable 348 (Б. Лебединський), Миронівській (Київщина) — Українка 0246 (Л. Ковалевський, В. Желткевич, і. Єремеєв) і після революції Миронівська 808 та Миронівська Ювілейна 50 (В. Ремесло), Білоцерківській — Лісостепна 74 і 75, Білоцерківська 23 і 198 (А. Горлач), Одеській (з 1928 Всесоюзний Селекційно-генетичний Інститут) — Земка і Кооператорка (А. Сапєгин), Одеська 3і 26, Степова (Ф. Кириченко й ін.; він же і вивів сорти твердої озимої пшениці — Мічурінка і Новомічурінка).

Українські учені мають досягнення у селекції кукурудзи шляхом виведення лінійних матеріалів для подальшого їхнього схрещування з метою винайдення урожайних гібридних комбінацій; селекціонери: Б. Соколов (Дніпропетровський інститут кукурудзи), О. Мусійко (Одеський Селекційно-Генетичний Інститут), В. Козубенко (Буковинська селекційна станція), М. Хаджинов (Краснодарський Н.-Д. Інститут), П. Оселедець (Київ); найпоширеніші гібриди: Дніпровський 90 Т., Буковинський 3 і 3 ТВ, Одеський 27 М, Краснодарський 436, Київський 8.

Нові сорти озимого ячменю вивів П. Гаркавий (Оріон, Одеський 31, Одеський 46). Виведено високоврожайні сорти гороху: Уладовський 208 і 303 (І. Громик і співр.), Уладовський 6 і 8 (М. Шульга), Чернігівський 190 (М. Хандогін, І. Перешкура). Низку сортів соняшника з високим вмістом олії вивів у Всесоюзному Інституті Олійних Культур (Краснодар) укр. селекціонер В. Пустовійт при співробітництві В. Щербини та Г. Романенка.

Селекція цукрового буряка велася в Україні з 1893; видатніші селекціонери до 1940: Л. Семполовський (керівник Уладівської станції), О. Ґельмер і Б. Лебединський (Іванівська станція), В. Михалєвич і Т. Гринько (Верхняцька), Олена Савицька, В. Савицький, О. Архімович та ін. Після 1945 нові сорти цукрового буряка виведено на станціях: Уладівській — 752, поліпшені (М. Котт, М. Булін, А, Поздняк), Верхняцькій — 020, 031, 038 (Т. Гринько, П. Гордієнко, Д. Попадюк); однонасінні сорти виведено у Всесоюзному Н.-Д. Інституті цукрових буряків у Києві, Білоцерківській досл. Селекційній н.-д. станції і Ялтушківському опорному пункті — Білоцерківські (Ольга Коломієць, С. Устименко, П. Прозора) і Ялтушківські (О. Попов, Г. Мокан) однонасінні; з гібридів виведено Білоцерківські полігібриди 1 і 2 (С. Бережко, О. Коломієць) і Ялтушківський гібрид (Г. Мокан, Н. Нефедова, О. Попов).

Крім цього, виведено нові сорти багатьох інших зернових, зернобобових, технічних і кормових культур, картоплі, городини, овочів і винограду.

В еміграції працюють, серед інших, українські селекціонери: у США — К. й О. Архімовичі, І. Безпалов (вивів сорт озимого ячменю), Г. Гагарин, І. Громик, Вячеслав і Олена Савицькі й ін.; у Канаді — С. Симко та ін.; в Аргентині — Р. Шехаїв (селекція картоплі); в Австрії — І. Болсунов (с., тютюну).

Багато що було зроблено селекціонерами в середині XX століття. Так, у 1959 був районований сорт озимої пшениці інтенсивного типу Безоста 1, виведений П.П. Лук'яненком разом із співробітниками Краснодарського науково-дослідного інституту сільського господарства. За результатами міжнародного сортовипробування 1969—1970 років Безоста 1 була визнана найкращим сортом озимої пшениці для всіх районів виробництва культури. А нові перспективні сорти Аврора і Кавказ, отримані П. П. Лук'яненком, були ще продуктивнішими. Академіком М.В. Цициним уперше в світі були отримані шненично-перійні гібриди, пшенично-елімусні гібриди, багаторічна і зернокормова пшениця. Створені В. С. Пустовойтом із співробітниками сорти соняшнику не тільки містять в насінні 51—56 % олії, але й стійкі до соняшникової молі, комплексу заразних і несправжньої борошнистої роси. Ці сорти — своєрідна селекційна класика.

У 1965 році було створене Всесоюзне товариство генетиків і селекціонерів ім. М. І. Вавилова (ВТГіС), яке об'єднало вчених і практиків, що працюють у галузі генетики та селекції. Ця організація поставила собі за мету активну участь у розвитку всіх галузей генетики та селекції, підвищення кваліфікації членів суспільства та реалізацію їх досліджень, популяризацію новітніх теоретичних і практичних досягнень у галузі генетики та селекції, сприяння викладанню генетики та селекції у середній і вищій школі.

У США селекційна робота зосереджена в державних університетах, на експериментальних дослідних станціях, які організовані в кожному штаті, у сільськогосподарських коледжах і насінницьких компаніях. Основна мета селекційних установ — добути сорти з високою екологічною пластичністю та високою врожайністю.

Зарубіжні селекційні центри працюють за єдиними селекційними програмами. У Мексиці створений Міжнародний селекційний центр з поліпшення кукурудзи та пшениці. На Філіппінах діє Міжнародний селекційний центр з рису. США належить провідна роль у селекції кукурудзи, особливо гібридної, пшениці, гібридного сорго, люцерни. Цим займаються найбільші селекційні установи: «Декалб» і «Піонер». «Декалб» володіє насінницькими центрами і підприємствами в Аргентині, Бразилії, Канаді, Мексиці, Італії, а «Піонер» розсилає насіння більш ніж у 100 країн світу. У Нідерландах створений найбільший центр із селекції та насінництва картоплі. Отримані сорти експортуються в 50 країн світу. Існують також значні селекційні центри в Швеції, Болгарії, Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині та ін.

Паралельно з селекцією рослин розвивалася і селекція тварин. Селекція тварин як наука в Росії зародилася в XVIII столітті. Важливу роль у її розвитку відіграли роботи професора М. І. Ливанова з питань розведення та поліпшення молочної худоби та тонкорунного вівчарства. У них М. І. Ливанов уперше написав про значення родинного спаровування, про оцінювання плідників за потомством, про вплив середовища на якості породи.

У 1836р. В.І. Всеволодов підготував «Курс скотарства», який користувався світовою славою. XIX—XX ст. А. А. Малігонов, П.Н. Кулешов, М.Ф. Іванов, В.Ф. Лискун розробляють питання походження й одомашнення тварин, їхнього росту та розвитку, добору та підбору батьківських пар для схрещування, кровного спаровування, розведення за лініями, методи створення нових порід.

У 1919р. був заснований Московський зоотехнічний інститут, тим самим було започатковано підготовку кадрів для селекції свійських тварин. Революція і війни дуже негативно позначалися на племінній справі, тому що скорочувалося поголів'я тварин, втрачалися цінні плідники. У 1928р. відбувся Перший всеросійський з'їзд з племінної справи, а з 1934 року в країні створюється велика суспільна галузь — тваринництво і здійснюється державне планування його розвитку. У тваринництві велася селекція на продуктивність і якість продукції (жирномолочність, білковість і амінокислотний склад молока, довжину і товщину вовни, у птахівництві на розмір яєць), плідність (особливо у вівчарстві та свинарстві), забарвлення хутра, пристосованість до місцевих умов тощо. У розвиток генетичних основ селекції тварин великий внесок зробили такі вчені, як М. Ф. Іванов, П. Н. Кулешов, А. С. Серебровський.

За кордоном були вперше створені селекційні розплідники й організовано племінне тваринництво у Великобританії наприкінці XVIII на початку XIX століття. Р.Бекуелл вивів лейстерську породу овець з визначними м'ясними та вовняними якостями, брати Ч. і Р.Коллінги — шортгорнську породу великої рогатої худоби. Племінними тваринами Великобританія забезпечувала багато країн.

Історія розвитку селекції в XX столітті тісно пов'язана з історією розвитку генетики. Вирішальну роль у виникненні наукової селекції відіграло становлення та розвиток загальної генетики, а потім генетики рослин, генетики тварин і радіаційної генетики. Перші теоретичні обґрунтування методів селекції наведені в працях датського генетика В. Йогансена (1903), шведського селекціонера та генетика Ґ. Шльсона-Езле (1908,1911,1912). Важливу роль у розвитку селекції відіграли також роботи з хімічного і радіаційного мутагенезу (радянські генетики Й.Н. Мейсель, 1928; В.В. Сахаров, 1933, І. А. Раполорт, 1943; і англійські ПІ. Ауербах, 1944), еволюційної генетики (радянський учений С.С. Четвериков, 1926; американський учений С. Райт; англійський учений Дж. Холдєйн, 20—30-ті рр.).

Використовуючи генетику, як свою теоретичну базу, та нові селекційні методи, сучасна селекція фактично стала наукою про управління спадковістю організмів.

Розділ ІІІ Організмовий рівень організації життя

Тема: Індивідуальний розвиток організмів і їх поведінка.

Мета: ознайомити з сучасними технологіями діагностування та корегування вад розвитку людини, із заходами профілактики цих порушень і факторами, які підвищують ризик їх розвитку.

Дата добавления: 2015-05-23