Соціологічні теорії навчання

Отже, аналіз електоральної поведінки повинен поєднувати в собі як специфічні теоретичні, так і емпіричні методи, тому що тільки в результаті їх вдалого поєднання можна отримати якісні результати дослідження поведінки виборців.

Але є й інша сторона опитування суспільної думки, яка пов’язана з фальшивою інформацією, з маніпулюванням суспільною думкою. У зв’язку з цим в цілому ряді країн світу існують спеціальні комісії, щоб протидіяти цьому. В Україні на сьогоднішній день зроблено перший крок в цьому напрямі. Соціологічна асоціація України проводить акредитацію організацій, які професіонально здійснюють соціологічні дослідження з метою захисту українського суспільства, безпосередньо користувачів і замовників соціологічної інформації, а також громадської думки від заздалегідь фальшивої, викривленої та непрофесійної інформації.

Отже, опитування та вивчення громадської думки важливе для аналізу поведінки виборців з цілого ряду наступних причин.

Така інформація дає змогу створити «портрет виборчого округу».

42. Освіта як соціальний інститут.

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей. Осягнути суть і специфіку системи освіти як соціального інституту можливо тільки на основі з'ясування її специфічних рис. До них належать:
1. Соціальне значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.
2. Форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві.
3. Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві.
4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб'єктів освітянської діяльності (закони про освіту, постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи т.ін.).
5. Спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання.
6. Свідомо поставлені цілі.
7. Планомірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації.
8. Певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, певне дозування матеріалу як щодо уроків, так і років навчання.
9. Особлива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, у розвитку її мислення. (Прикладом може бути разючий контраст між однолітками, що пройшли через різні системи освіти).
10. Використання освіти як механізму запобігання соціальне небажаним впливам.
11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на роль передумови реалізації цього майбутнього.
Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).
Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціальне важливих функцій.
Організована освіта як соціальний інститут, як підсистема суспільства склалася історично. Щодо причин виникнення освіти існують різні думки. Одні виходять з визначальної ролі соціально-економічних причин, матеріального виробництва, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. З огляду на різні думки можна вважати, що система освіти постала внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.
Історично першими закладами освіти були школи жерців
у Межиріччі, в яких особливу увагу приділяли вивченню астрономії. Школа шумерської держави існувала при храмі і готувала писарів, служителів культу. Струнка і розгалужена система освіти була в античних державах. Більшість вільного населення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму здобувала початкову освіту. Особлива роль тут належала вищій ланці освіти, що було пов'язано з швидким розвитком науки, зростаючими потребами суспільно-політичної та управлінської сфер в освічених людях.

У середньовіччя освіту і на Заході, і на Сході характеризували крайній консерватизм і догматизм, безмежна віра і поклоніння перед церковними авторитетами. Планування, організацію, зміст, контроль навчання і виховання централізовано здійснювала церква.
Важлива віха в розвитку освіти — виникнення в XII— XIII ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Вони, а також прагматичне спрямовані міські гільдійські і цехові школи забезпечили умови для реформи схоластичної системи освіти. Остаточні якісні зміни системи освіти відбулися пізніше, в XVI—XVIII ст. Великі географічні відкриття, досягнення інших галузей природознавства радикально змінили бачення світу. Під їхнім впливом приходить усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. Засновується велика кількість середніх спеціальних навчальних закладів — технічних училищ, промислових, комерційних, військових, навігаційних шкіл. Вища ланка системи освіти розширюється за рахунок природничих і технічних факультетів. Третім важливим чинником розширення освіти стало формування зацікавленої соціальної групи, яка претендувала на свою частку в суспільному багатстві. В індустріальне розвинутих країнах у другій половині XIX ст. вводиться безплатна обов'язкова початкова освіта.
Відбуваються радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці XIX — на початку XX ст. Це виявилось у відмові від пануючих століттями схоластичних і утвердженні дидактико-виховних методів, вироблених видатними гумані-стами-мислителями і педагогами Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін.
Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях. Аналіз їх дає змогу визначити її властивості, специфіку, межі.
Соціальна функція освіти — це роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільства або його частини. Однією з основних соціальних функцій сучасної системи освіти є функція професійної соціалізації, тобто підготовка кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя. Згідно з теорією людського капіталу, освіта — це капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На основі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, яка зумовлюється кількістю і типом «капіталовкладень», інвестованих у їх освіту. Таким чином виправдовується нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило різні витрати на їх підготовку до різних видів діяльності. Винагороди відповідають капіталовкладенням.
Роздвоєністю відзначаються марксистські погляди на цю проблему. За капіталізму, вважають вони, вплив соціальної структури на систему освіти зберігається і навіть посилюється, тоді як вплив системи освіти на соціальну структуру слабшає. А за соціалізму, на їх погляд, система освіти повинна служити створенню суспільства повної соціальної однорідності.
Виховна функція системи освіти полягає у формуванні з допомогою цілеспрямованої діяльності в підростаючих поколінь певних рис, світогляду, визнання пануючих у даному суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого.

Система освіти виконує і функцію загальноосвітньої підготовки. Ще однією важливою, але недостатньо дослідженою є науково-дослідна функція системи освіти. Творення нового знання постійно відбувалося в структурі системи освіти, оскільки певна частина вчителів і викладачів завжди цим займалася. Основні функції системи освіти у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються не однаково. Це залежить від стану і потреб суспільства, від окреслених державою соціальної мети і принципів освіти.

Сутність конфліктологічного підходу до освіти полягає в слідуючому: освіта – це той засіб, який закріплює існуючу нерівність у суспільстві, передає ідею її існування від одного покоління до іншого.

1. Однією з таких теорій є теорія мовних кодів Бейзіла Бернстайна (1975). Згідно його теорії, діти різних соціальних середовищ у ранньому віці виробляють різні коди, або розмовні форми, котрі в подальшому впливають на їхні шкільні успіхи. Б.Бернстайн стверджує, що мова дітей робітників являє собою обмежений код. Тобто, поведінка дітей коригується батьками без відповідного пояснення шляхом покарань та винагород. В подальшому обмежений код наступним чином впливає на успішність дітей:

· дитина одержуючи неповні відповіді на запитання в родині, менш проінформована, менш допитлива щодо навколишнього світу, ніж діти, що користуються вдосконаленим кодом;

· дитині важко реагувати на позбавлену емоцій мову навчання;

· багато з того, що каже вчитель дитина може не розуміти з огляду на різні форми мови;

· великі труднощі з абстрагуванням та узагальненням.

Натомість мовний код дітей із середнього класу він називає вдосконаленим кодом. Корегуючи поведінку дітей в даному випадку, батьки пояснюють причину своєї реакції на неї. Ідеї Б.Бернстайна були підтверджені цілим рядом соціологічних досліджень, але обгрунтованість цієї теорії є на нинішній день предметом суперечок.

2. Теорія «школи та промислового капіталізму» Самюеля Баулеса та Герберта Гінтіса (1976). На їх думку школи допомагають набути технічних та соціальних знань необхідних для промислового виробництва. Вони культивують у майбутніх працівників повагу до авторитету й дисципліни. Відносини керівництва і контролю в школі моделюють стосунки, що домінують на виробництві. Відтак в школі ігнорується свобода особистості. Тобто, учні в школі зазнають зверхнього ставлення з боку вчителів, учні стають підконтрольними і залежними. Цю ієрархію вони переносять на виробництво з системою нерівності. Звідси вони роблять висновок про те, що систему освіти потрібно реформувати в напрямку демократизації та досягнення рівності в суспільстві. Саме це сприятиме самореалізації особи в демократичному суспільстві.

3. Теорія «дешколізованого суспільства» Івана Іліча (1973). Школи, як вважає І.Іліч, утворилися, щоб упоратися з чотирма головними завданнями:

· забезпечення нагляду за поведінкою;

· розподіл осіб за професійними ролями;

· засвоєння головних цінностей;

· набуття визначених суспільством навичок і знань.

Таким чином, школа перетворилася на опікунську організацію, оскільки її відвідування є обовязковим, а в ній багато учать такому, що не має спільного з навчальними програмами.

Тому в своїх працях І.Іліч обстоює ідею дешколізованого суспільства. Обовязкова освіта – це відносно новий винахід, і не треба сприймати його, – вважає він як щось неминуче. Від системи освіти в її існуючій формі слід на його думку, відмовитися. Він вважає, що система освіти має створювати для кожного, хто хоче вчитися, доступ до навчання у будь-який період життя, а не тільки в дитинстві та в юнацькі роки.

Дата добавления: 2015-05-23