Тема 8. Соціологія праці та управління 4 страница

Основним завданням соціологічних досліджень є добування фак­тів про соціальну дійсність, її окремі явища та процеси. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціаль­ної дійсності. Для його вибору необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, концентруючи свою увагу на регулярних, масових, тобто типових фактах.

Слід уяснити, що соціологічне дослідження складається з трьох основних етапів: підготовчого (розробка програми дослідження), основного (прове­дення емпіричного дослідження), завершального (обробка й аналіз даних, формування висновків і рекомендацій).

Соціологічне дослідження містить у собі такі елементи: об’єкт дослідження (будь-які процеси та явища соціальної дійсності); суб’єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соці­ологів); мета і конкретні завдання; засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні); результати дослідження.

Варто засвоїти, що за складністю й масштабністю аналізу предмета дослідження виді­ляють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (піло­тажне), описове, аналітичне.

Розвідувальне (пілотажне) дослід­ження є найбільш простим видом, що базується на спрощеній програмі й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій (анкети, бланк-інтерв’ю, питальники, картки для фіксації результатів спостереження тощо).

Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апробованого інструментарію і застосовується до відносно великої спіль­ності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів.

Аналітичне дослідження — найбільш поглиблений вид соціоло­гічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з’ясовує його причини. Підготовка аналітич­ного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попередньої уяви про об’єкт, який вивчається.

За критерієм витрати часу виділяють довгострокові (терміни проведення — від 3 років і більше), середньострокові (від 6 місяців до 3 років), короткострокові (від 2 до 6 місяців) та експрес-дослідження (від 1—2 тижнів до 1—2 місяців).

Залежно від способу дослідження об'єкта (у статиці чи динаміці) виділяють разове і повторне соціологічне дослідження. Разове дослідження інформує про стан об'єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає «моментальний зріз» соціального явища. Дані, що відтворюють зміни об'єкта, їх напрями і тенденції, можуть бути отримані лише за допомогою повторних досліджень, які проводять через певні проміжки часу. Тобто повторні дослідження проводять кілька разів протягом певного часу на підставі єдиної програми та інструментарію. Серед повторних досліджень виділяють панельні (досліджують зміни одного й того самого об'єкта упродовж певного часу, при цьому обов'язковим є збереження однакової вибірки), трендові (досліджують зміни протягом певного часу на тому самому об'єкті без дотримання вибірки), когортні (досліджують специфічні соціальні сукупності — когорти — впродовж певного часу).

Після вибору виду соціологічного дослідження починається його підготовка. Даний етап передбачає розробку програми. Програма є обов’язковим вихідним документом будь-якого соціологічного дослідження, незалежно від того, чи є це дослідження теоретичним або прикладним. Програма, як правило, включає в себе наступні розділи: теоретичний (формулювання й обґрунтування проблеми, мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження, процедури інтерпретації та операціоналізації понять, формулювання гіпо­тез); методичний (обґрунтування вибірки, методів збору та обробки й аналізу даних); організаційний (робо­чий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підроз­ділів, розподіл людських та фінансових ресурсів і тощо).

Функція першого теоретичного (методологічного) розділу програми соціологічного дослідження полягає у визначенні соціальних проблем для вирішення яких воно і проводиться, також у формуванні мети та завдань, фіксуванні вихідних уявлень про об'єкт. Таким чином, першим важливим елементом програми виступає формулювання й обґрунтування проблеми соціологічного дослідження. Проблема дослідження може бути заданою ззовні якимось замовником або викликана пізнавальним інтересом. Що ж таке проблема? Проблема — це завжди протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних чи теоретичних діях та від­сутністю знань про шляхи й засоби їх реалізації. Вирішити проблему — означає отримати нове знання або побудувати теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори, які б дозволили вплинути на розвиток явищ у бажаному напрямку.

Соціальна проблема означає стан “знання про незнання” певних сторін, кількісних та якісних змін, причин, інших характеристик явища чи процесу. Зокрема це може бути, наприклад, незнання певною мірою причин кризових явищ у суспільстві, повільного переходу економіки до ринку або причин нинішнього рівня життя широких народних мас в Україні тощо. При цьому важливо не допускати постановки неактуальних проблем. Соціологічне дослідження повинно мати одну проблему. Інакше, виникне зайва складність, знизиться якість результатів дослідження.

Вибір теми соціологічного дослідження нерозривно пов’язаний з аналізом соціальної проблеми, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмету соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження.

Замовлення соціологу частіше за все формулюється у вигляді проблемної ситуації, звертається увага на існування якоїсь соціальної суперечності або задається питання про незадовільний стан справ у тій чи іншій сфері виробництва, управління тощо. Соціологу необхідно проблемну ситуацію сформулювати у вигляді проблеми, котру він буде досліджувати, тобто у вигляді зрозумілих питань чи установок.

Наступним, не менш важливим елементом теоретичного розділу виступають мета й завдання дослідження. Мета соціологічного дослідження є його очікуваним результатом, визначає теоретичну або прикладну орієнтацію дослідження, зумовлює логіку та спрямованість завдань. Мета фактично формулюється в узагальненому вигляді і для її конкретизації потрібно визначити завдання дослідження.

Завдання соціологічного дослідження - сукупність конкретних настанов, вказівок, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію. Вони виражають шляхи та засоби, етапи вирішення мети. При цьому завдання соціологічного дослідження мають бути чітко визначені, інакше, можуть виникнути труднощі при оцінці його результатів.

Ще один важливий елемент теоретичного розділу програми — визначення об’єкта та предмету соціологічного дослідження. Об’єк­т – це явище або сфера соціальної реальності, безпосередньо самі індивіди, їх діяльність та умови, в яких вона здійснюється. Визначення об’єкту дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі доцільним є фіксація таких ознак об’єкта: просторових (місто, регіон, країна), часових (період, який охоплюється дослідженням), галузевих (галузь досліджуваної діяльності — промисловість, бізнес, освіта, культура тощо), соціально-демографічних (стать, вік, освіта, сімейний стан), та інші, які можуть зацікавити дослідника. Предметом прийнято вважати ті сторони, властивості, характеристики об’єкта, які плануються безпосередньо вивчати. Предмет визначає межі вивчення об’єкта в даному конкретному досліджені. Одному і тому соціальному об’єкту можуть відпо­відати декілька різних предметів дослідження (наприклад, щодо студентів вищого навчального закладу предметами дослідження можуть бути навчально-пізнавальна, наукова, громадсько-політична діяль­ність студентської молоді, спілкування студентів, вільний час тощо).

Предмет соціологічного дослідження виражається через певні поняття та категорії. Звідси для його адекватного опису та визначення подальшого напрямку аналізу необхідно здійснити адекватне тлумачення понятійно-категоріального апарату дослідження. Отже, наступними важливими елементами програми є процедури інтерпретації та операціоналізації головних понять соціологічного дослідження. Інтерпретація означає тлумачення, уточнення змісту понять з метою уникнення їх багатозначності. Операціоналізація передбачає розділення основних понять, які пройшли інтерпретацію, на більш прості, які сприймаються більш однозначно. Це також створення емпіричних індикаторів, які б відображали зміст головних понять дослідження. В подальшому такі показники або індикатори будуть використанні в питаннях анкети для вивчення досліджуваних характеристик явищ та процесів соціальної реальності. Наприклад, поняття здорового способу життя можна визначити через такі індикатори: відсутність шкідливих звичок, раціональне харчування та відпочинок, фізична культура тощо.

Формулювання гіпотези — заключна частина теоретичної підго­товки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза в соціо­логічному дослідженні — це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об’єктів, характер елементів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, про механізм їх функціонування й розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об’єкта з урахуванням різнома­нітних соціальних фактів.

Гіпотези — це відправні моменти для дослідження, від них у прямій залежності знаходяться подальші етапи емпіричного соціо­логічного дослідження. Відповідно до висунутих гіпотез обирається конкретний інструментарій дослідження, формулюються запитання. Крім того, до побудови гіпотези ставляться певні вимоги, зокрема вона має бути логічною та несуперечливою, бути придатною для перевірки, мати сенс у межах досліджуваної проблеми в цілому.

Поряд із теоретичним велике значення в дослідженні має методичний розділ програми, котрий включає в себе обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методи обробки й аналізу даних. Центральне значення в цьому розділі займає питання відбору одиниць аналізу. Об’єкт соціологічного дослідження може бути великим (тисячі, десятки, сотні тисяч людей; населення міста, регіону, працівники підприємств, установ і т.ін.), тому, наприклад, опитати всіх фізично неможливо. За таких умов, коли нараховується 500 і більше чоловік, застосовується вибірковий метод.

Іноді, коли об’єкт дослідження порівняно невеликий і соціолог має сили і можливості його вивчити, він може досліджувати його цілком. Тоді, як говорять соціологи, об’єкт дослідження тотожний генеральній сукупності. Генеральна сукупність — це сукупність усіх можливих соціальних об’єктів, яка належить вивченню у межах програми соціологічного дослідження.

Але часто складне дослідження неможливе або в ньому просто немає необхідності. А тому для вирішення завдань дослідження здійснюється вибірка. Вибірка або вторинна сукупність — це частина об’єктів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю генеральну сукупність у цілому. В соціологічних дослідження вибіркова сукупність має бути репрезентативною, тобто за своєю структурою вона повинна відображати контрольні параметри (стать, вік, освіта, рід занять тощо) у відповідних пропорціях, що наявні у генеральній сукупності.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню, називають одиницями аналізу. Вони можуть бути презентовані як окремими особами, так і групами, трудовими колективами тощо. Правила формування вибірки такі, що в процесі відбору основними елементами не завжди виступають одиниці аналізу, тобто ті, хто підлягає безпосередньому опитуванню. Наприклад, спочатку можуть бути відібрані ті чи інші підприємства, вузи, потім категорії спеціалістів чи студентів. Елементи (заклади, групи респондентів), які відбираються на кожному етапі вибірки за особливим планом, називаються одиницями відбору. Число одиниць спостереження, що складає вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки). В ході формування вибіркової сукупності дослідник повинен вказати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору і теми відбору на кожному ступені, що при цьому виступає основою вибірки (список, картотека, карта), яка одиниця спостереження на останньому ступені вибірки тощо.

З питанням вибору методів вибірки органічно зв’язана процедура визначення об’єкта вибіркової сукупності та забезпечення її репрезентативності. Це найбільш важливі питання теорії вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на її основі достовірну інформацію. З другого — “економною”, тобто оптимальною. Який же критерій оптимальності? Досвід свід­чить, що для пробних опитувань достатня вибірка обсягом 100—250 чол. При масових опитуваннях (генеральна сукупність становить 5000 чол. і більше) обсягом вибіркової сукупності повинен становити 10% генеральної сукупності, але не більше 2—2,5 тис. чол. Це гарантує достатньо достовірні результати дослідження. Помилки вибірки бувають наслідком невірних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправильного застосування способу відбору одиниць аналізу (на­приклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо). В цьому плані систематичні помилки вибірки, викликані невірною системою відбору респондентів, значно знижують достовірність соціологічних досліджень. Випадкові ж помилки, що є наслідком низької якості інструментарію (анкети), непрофесійності дослідника, неоднорідності досліджуваних об’єктів, меншою мірою знижують якість отриманої інформації.

Основою організаційного розділу програми соціологічного дослідження є робочий план, важливими ланками якого є: апробація методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об’єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

Робочий план впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз’яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження.

2. Специфіка допоміжних документів дослідження. Готуючись до другого питання, необхідно звернути особливу увагу на те, що основними допоміжними документами дослідження є інструкція анкетеру (інтерв’юеру) та звіт. В інструкції анкетеру формулюються цілі, завдання соціологічного дослідження, основні процедури, які повинен здійснювати дослідник. Указуються місце і термін проведення опитування, коло осіб, з яким треба ввійти в контакт, характер опитування (анонімний, за списком і т.ін.), форма й зміст вступної бесіди з респондентами для роз’яснення мети і завдання дослідження. Примітка містить відомості про адресата (кому і в якому вигляді здаються анкети).

Звіт являє собою певну форму підведення підсумків соціологічного дослід­ження і містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціаль­ну та економічну ефективність від реалізації результатів дослід­ження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні документи соціологічного дослідження (програма, план, інструмен­тарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, гра­фіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналі­тична довідка.

3. Характеристика основних методів проведення соціологічних досліджень. Розкриваючи третє питання, студентам необхідно засвоїти, що в процесі соціологічного дослідження для збору первинної інформації використовуються значна кількість методів: опитування, спостереження, експеримент, аналіз документів, соціометрія, метод експертної оцінки тощо. Раціональний вибір методів у соціологічній практиці зумовлений необхідністю врахування недоліків та переваг, доцільності застосування кожного методу у конкретній ситуації дослідження, комплексним поєднанням декількох методів, залученням фахівців різного профілю.

Підкреслимо, що найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Воно охоплює усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається; регістрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпре­тацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв’ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (гля­дачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т.ін.), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т.ін.

Анкетування є найбільш поширеним різновидом опитування на основі соціологічної анкети, яка являє собою систему запитань, об’єднаних єди­ним дослідницьким задумом і спрямованих на з’ясування кіль­кісно-якісних характеристик об’єкта і предмета аналізу. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

Анкетування буває груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15—20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Інтерв’ювання як метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування, оскільки вимагає застосування праці кваліфікованих осіб – інтерв’юерів. Інтерв’ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв’ю: формалі­зоване, фокусоване, вільне.

На якість результатів інтерв’ю значний вплив здійснює професіоналізм інтерв’юера. Звідси інтерв’юер для встановлення успішного контакту з респондентом має володіти певними соціально-психологічними характеристиками та вміннями, зокрема, такими: сумлінність, комунікабельність, тактовність, вміння вислухати та доброзичливість тощо.

Серед недоліків інтерв’ювання виокремлюють значні фінансові витрати через необхідність використання роботи інтерв’юерів та можливості їх впливу на хід опитування.

Найбільш економічним з точки зору затрат праці та фінансів є аналіз документів. Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Документами є: письмові документи (державні архіви, архіви організа­цій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Існують два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу включає різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору. Недолік такого ана­лізу - його суб’єктивізм.

Щоб позбутись елементів суб’єктивізму традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об’єктивності. Об’єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв’ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінфор­мованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анкети або бланк-інтерв’ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв’ювання експертів.

Важливим методом соціологічного дослідження є спостереження, тобто метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньому сприйнятті й регістрації соціальних фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення. При цьому серед недоліків цього методу слід виокремити неможливість за його допомогою фіксувати причини, мотиви певної поведінки респондентів, звідси суб’єктивність в інтерпретації отриманої інформації.

Спостереження в соціології класифікується за такими прин­ципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструктуралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й епізодичне спостереження) тощо.

Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описати послідовність своїх дій.

Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дос­лідників для вирішення завдань управління суспільними процесами. Серед головних обмежень цього методу, можна виокремити великі витрати часу та фінансів на організацію та проведення експерименту, крім того, в соціальному житті існує значна кількість ситуацій, які неможливо штучно змоделювати.

Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов’язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах — бригадах, відділах, малих підпри­ємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Термін “соціометрія” походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis — товариш, співучасник, компаньон і metrum — вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов’язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціо­метричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникнути у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що ефективному проведенню соціологічних дос­ліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів.

4. Основна тематика соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України. Розглядаючи четверте питання, слід зазначити, щозміст і характер наукових досліджень Інституту соціології НАН України спрямовані насамперед на виявлення закономірностей і основних тенденцій соціального розвитку українського суспільства, відтворення в наукових концепціях динамічного образу сучасного українського соціуму, аналіз особливостей суспільних перетворень, визначення основних показників, форм і наслідків соціальних змін, які відбуваються в Україні на стику тисячоліть.

При цьому означені головні критерії діяльності Інституту реалізуються в наступних пріоритетних напрямах досліджень: особливості соціально-статусної стратифікації; тенденції й механізми соціальної диференціації; тенденції трансформації соціальної структури суспільства; динаміка масової свідомості населення; соціальні умови формування ринкової економіки; фактори адаптації особистості в умовах суспільної кризи; динаміка соціального самопочуття населення; становлення громадянського суспільства й формування української еліти; соціологія культури й масової комунікації; історія, теорія, методологія соціології, соціологія політики й інше.

Важливими напрямами діяльності Інституту є моніторинг суспільної думки, дослідження соціально-політичних настроїв і орієнтацій різних верств населення, соціально-психологічних факторів стабілізації й інтеграції українського суспільства.

Завдання до тренінгів, вправи, питання для дискусій:

1. Основне завдання соціологічних досліджень — це добування фактів про соціальну дійсність. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти науково достовірну відповідь на запитання, котрі цікавлять дослідника, заохотять його до проведення дослідження?

2. Назвіть основні терміни і поняття, пов'язані з проведенням соціологічного дослідження. Дайте їм визначення.

3. Відомо, що соціологічне дослідження містить три етапи: підготовчий, основний та завершальний. Охарактеризуйте основні процедури, що входять в кожний з цих етапів.

4. Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виділяють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне. Дайте характеристику кожному із цих видів.

5. За критерієм витрати часу виділяють довгострокові, середньострокові короткострокові та експрес-дослідження. В чому різниця між ними?

6. Підготовчий етап соціологічного дослідження передбачає розробку програми. Назвіть та охарактеризуйте основні розділи програми.

7. Охарактеризуйте основні вимоги до інтерв’юера. Обґрунтуйте, якими соціально-психологічними якостями він має володіти?

8. Найбільш поширеними методами соціологічного дослідження виступають аналіз документів, спостереження, опитування, експертна оцінка, соціальний експеримент, соціометричний метод. Дайте порівняльну характеристику цим методам.

9. Поясніть, яке значення посідають соціологічні дослідження в житті сучасного українського суспільства?

Теми рефератів, есе, доповідей:

1. Сутність та специфіка програми соціологічного дослідження.

2. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні.

3. Діяльність Української Соціологічної Асоціації.

4. Порівняльний аналіз пізнавальних можливостей різних методів збору первинної соціологічної інформації.

5. Досвід використання різних методів збору первинної інформації в історії соціології.

Завдання для самопідготовки студентів заочної форми навчання:

1.В чому полягає суть соціологічного дослідження і які його основні види?

2. Що таке програма соціологічного дослідження? Для чого її складають?

3. Які існують етапи проведення соціологічного дослідження?

4. Які існують допоміжні документи дослідження?

5. Що розуміють під поняттям репрезентативність вибіркової сукупності? Що таке похибка вибірки?

6. Які існують методи вибірки? У чому їх специфіка?

7. Які вимоги висуваються до конструювання анкети?

Література до теми:

1. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження: курс лекцій. – 2-е вид., доп. – К.: Вища школа соціології при Інституті соціології НАНУ, 2007. – 320 с.

2. Піронкова О.Ф. Соціологія: метод. вказівки до вивчення дисципліни і виконання контрольних робіт (для студ. всіх спец. заоч. форми навчання) та завдань модульного контролю (для студ. денної форми навчання). – К.: НУХТ, 2006. – 43 с.

3. Рысакова П.И. Социологическая эпистемология и методология в XXI веке // Социологические исследования. 2007. № 4. С. 141-142.

4. Соціологія: підручник. За ред. Городяненко В.Г. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2008. – 544 с.

5. Соціологія: підручник / За ред. Пічі В.М – 4-те вид., випр. – Л.: Магнолія 2006, 2007. – 278 с.

6. Соціологія: Словник термінів і понять. / За ред. Біленького Є.А. і Козловця М.А.– К.: Кондор, 2006. – 372 с.

7. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. — М.: Академкнига, Добросвет, 2003. – 596 с.

[1] Шкала розроблена на основі чинної в Україні 4-ри бальної шкали оцінювання знань студентів («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») — відповідно до «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затвердженого Наказом МОН України №161 від 02.06.1993 п. 3.12.2.3.

Дата добавления: 2015-05-23