Загальна характеристика культури Київської Русі

Лекція 4. Культура Київської Русі.

Тема 3

Мистецтво Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.)

4.1. Загальна характеристика культури Київської Русі.

4.2. Містобудування й архітектура.

4.3. Скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво.

4.4. Живопис Софії Київської.

4.5. Книжкова мініатюра.

У ІХ ст. внаслідок тривалого внутрішнього розвитку слов’янських племен утворилась одна з найбільших держав середньовіччя – Київська Русь.

Етнічну основу держави складали військово-племінні союзи південно-західних слов’ян (поляни, древляни, сіверяни, волиняни, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати, в’ятичі), їх доповнювали балтські племена (лити, пруси, ятвяги та ін.), угро-фіни (меря, мурома, мордва ), тюркські народності (печеніги, торки, клобуки).

На першому етапі існування політичною формою держави була ранньофеодальна монархія з елементами федералізму, у 30-х рр. ХІІ ст. в результаті феодальної роздрібненості Київська Русь розпалася на понад півтора десятка суверенних князівств, більшість із яких через нескінченні усобиці, напади кочівників і монгольську навалу економічно та політично занепали і втратили своє колишнє значення. Київська Русь як могутня держава з самобутньою культурою проіснувала до 40-х рр. ХІІІ ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників.

Культура Київської держави – яскраве та багатогранне явище, що стало наслідком тривалого внутрішнього розвитку слов’янського суспільства та кращих традицій світової цивілізації. Високий злет культури Київської Русі зумовили суттєві зрушеннями в різних сферах суспільного життя: розвиток феодальних відносин, становлення державності, відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення міст, пожвавлення торгівлі, активізація та розширення міжнародних контактів, запровадження християнства тощо.

В історії Київської Русі можна виділити дві культурні епохи: дохристиянську (VІІ – ІХ ст.) і християнську (після запровадження у 988 році християнства як офіційної релігії Володимиром Великим).

Поділ цей умовний, оскільки впливу християнства Київська Русь зазнала задовго до того, як воно стало державною релігією.

Культура Київської Русі мала такі сутнісні ознаки:

1. По-перше, світоглядним фундаментом давньоруської культури стає християнство, з яким пов’язаний теоцентризм (Бог, Божественне начало стає найвищою духовною цінністю, основою світобачення). Християнство запропонувало нову, дуалістичну картину світу (існує світ небесний, сакральний, духовний, і світ тілесний, світський, сповнений гріха). Осередками сакрального на землі, а також центрами культурно-освітнього й мистецького життя стають монастирі і церкви. Так само, як релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, всі види мистецтва набувають релігійного характеру. Визначальними рисами середньовічного мистецтва стає символізм та алегоричність, що надає йому прихованого, таємничого змісту.

2. По-друге, існування в культурі Київської Русі дохристиянського (язичницького) культурного середовища. Ще в дохристиянські часи слов’яни мали свою писемність, високий рівень розвитку ремесел, самобутню культуру й мистецтво, зокрема керамічне та емалеве виробництво, традиції домобудівництва. Про це свідчить зарубинецька та черняхівська археологічні культури, розвиток яких відбувається в тісній взаємодії з римською цивілізацією. Кращі здобутки цих культур відродилися і розвинулися в часи давньоруської державності.

3. По-третє, запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Візантійський вплив розпочався з прийняття християнства як державної релігії, що означало в той час залучення Київської Русі до багатовікової і високої культури Візантії, засвоєння її релігійних, філософських та естетичних уявлень, сприяло розвиткові усіх видів мистецтва. Музика, живопис, значною мірою архітектура і майже вся література Київської Русі знаходилися в орбіті християнської думки. Русь отримала і художників, і будівельників, і готові ікони, і книги з Візантії. Але це свідчить про те, що нова культура сприймалася, була очікуваною. З часом почали виявлятися глибинні давньоруські традиції. Наприклад, у літературі з’являється емоційне і пристрасне «Слово о полку Ігоревім», яке не мало аналогів ні у візантійській, ні в європейській літературі. У церковному живописі все частіше постають світські сюжети, з образами реальних людей, побутовими сценами, що набувають національних рис. Матеріальним уособленням візантійського архітектурного стилю і місцевих традицій є Софія Київська з її фресками.

4. По-четверте, після прийняття християнства в Київській Русі з’являються нові культурні явища, субкультури, носії яких займають різне місце в суспільному організмі, мають різні можливості, зв’язки, потреби. Виникає елітарна, «дружинна культура» (князів, бояр, дружинників) та народна культура (культура селян, міщан). Це простежується в костюмі, озброєнні, ужитковому мистецтві, поховальному обряді тощо.

5. По-п’яте, культура Київської Русі переосмислює і творчо засвоює досягнення світової культури, що дало змогу розширити культурні горизонти, змістовно збагатитися, але зберегти власну самобутність. Значно відчутний вплив художньої культури Хазарії, особливо на Лівобережжі. Це проявилося в металевих деталях костюма, прикрасах. Вплив арабського Сходу помітний у побуті знаті – це зовнішня розкіш, звичай дарувати шовкові тканини, поясні прикраси, дорогоцінний посуд, срібло. Вплив Скандинавії позначився на державній та військовій організації Русі. Культура Київської Русі посіла значне місце в житті Європи й активно впливала на процеси розвитку світової і європейської культури. З князями Київської Русі підтримували політичні, економічні, культурні та родинні зв’язки правителі Візантії, Франції, Німеччини, Швеції, Данії, Польщі.

Дата добавления: 2015-05-23