Які функції виконує страхування?

1) формування і використання фінансових ресурсів;

2) відтворювальну і стимулюючу;

3) ризикову, превентивну, заощадження коштів, інвестиційну, контрольну;

4) фіскальну і економічну.

251. Ознаками страхування як економічної категорії є:

1) наявність страхового ризику, зворотність страхових платежів, перерозподіл збитку в просторі і часі, відшкодування збитків, випадковий характер виникнення;

2) обов’язковий характер настання страхових випадків;

3) розподільчий характер відносин і формування фондів грошових ресурсів;

4) платність, поверненість та цільовий характер використання грошових коштів.

252. За об'єктами розрізняють страхування:

1) добровільне і обов’язкове;

2) майнове, особисте, відповідальності, підприємницьких ризиків;

3) страхування життя;

4) страхування фінансових ризиків.

253. За формою проведення розрізняють страхування:

1) життя і ризикове;

2) майнове, особисте, відповідальності;

3) добровільне і обов’язкове;

4) медичне і від нещасних випадків.

254. До майнового страхування належить:

1) страхування інвестицій;

2) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

3) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

4) страхування кредитів.

255. До особистого страхування відноситься:

1) страхування професійної відповідальності;

2) страхування життя, медичне, від нещасних випадків;

3) страхування вантажів і багажу;

4) страхування будівель громадян.

256. Обов’язковими видами страхування є:

1) страхування будівель громадян;

2) страхування від нещасних випадків школярів;

3) страхування авіаційних суден;

4) страхування життя.

257. Добровільними видами страхування є:

1) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

2) страхування авіаперельотів;

3) страхування від нещасних випадків на транспорті;

4) страхування будівель громадян.

258. Суть ризикової функції страхування розкриває:

1) створення системи страхових резервів;

2) передача за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено договором страхування або чинним законодавством;

3) зменшення наслідків страхових подій;

4) перерозподіл коштів між страхувальниками.

259. Основними принципами страхування є:

1) страховий інтерес, суброгація, франшиза, сумлінність сторін;

2) часткове покриття збитку;

3) непропорційна відповідальність;

4) обов’язковість настання страхової події.

260. Під страховим ринком розуміють:

1) особливу сферу грошових економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – страхова послуга;

2) інструмент перерозподілу грошових ресурсів між суб’єктами господарювання;

3) сферу обігу цінних паперів;

4) механізм забезпечення попиту і пропозиції на фінансові ресурси.

261. Страховий ринок за інституціональною ознакою поділяється на:

1) ринок страхових послуг акціонерних, командитних, повних товариств і товариств з додатковою відповідальністю;

2) внутрішній і зовнішній страховий ринок;

3) ринок майнового, особливого страхування;

4) ринок страхування автотранспортних засобів, вантажів і багажу.

262. Страховий ринок за територіальною ознакою поділяється на:

1) внутрішній, регіональний і міжнародний ринки;

2) майнового, особистого страхування і страхування відповідальності;

3) юридичних і фізичних осіб;

4) державного і комерційного страхування.

263. До страхових посередників належать:

1) фондові біржі;

2) банки та інші фінансово-кредитні установи;

3) страхові агенти і страхові брокери;

4) інвестиційні фонди і компанії.

264. До елементів страхового ринку належать:

1) промислові і торгові підприємства;

2) банки і кредитні спілки;

3) страховики, страхувальники і страхові посередники;

4) державний бюджет і позабюджетні фонди.

265. Страховою діяльністю в Україні можуть займатись:

1) приватні підприємства і фізичні особи;

2) товариства з обмеженою відповідальністю;

3) підприємства з 100 % іноземним капіталом;

4) акціонерні, командитні товариства, товариства з додатковою та повною відповідальністю.

266. Основною метою діяльності товариств взаємного страхування є:

1) створення страхового захисту членів товариств;

2) організація обов’язкового особистого страхування для категорій осіб відповідно до чинного законодавства;

3) операції з будь-яких видів страхування;

4) перестрахування ризиків щодо особистого страхування.

267. Державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюється шляхом:

1) розробки правил страхування державними органами;

2) ліцензування страхової діяльності і реєстрації страховиків;

3) розробки податкового законодавства;

4) роздержавлення і приватизації майна державних страхових компаній.

268. Плата за страхування, яку отримує страхова компанія, називається:

1) страховим тарифом;

2) страховою сумою;

3) страховою премією;

4) страховим відшкодуванням.

269. Страховий платіж – це:

1) винагорода страхувальнику за беззбиткове виконання договору страхування;

2) оплата послуг страхового брокера;

3) плата страхувальника страховику за надання страхових послуг;

4) винагорода перестраховика.

270. Страхові резерви, які формуються страховиками, – це:

1) технічні резерви і резерви із страхування життя;

2) резерв збитків;

3) резерви належних до виплати страхових сум;

4) резерв заявлених, але ще не врегульованих збитків.

271. Фінансовий ринок – це:

1) система кругообігу та перерозподілу фінансових активів між постачальниками та споживачами капіталу;

2) купівля-продаж основних фондів на товарних біржах;

3) механізм страхового захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб;

4) система розподілу ВВП.

272. Фінансовий ринок виконує такі функції:

1) трансформацію вільних накопичених коштів у позиковий капітал;

2) об’єднання (консолідацію) дрібних розрізнених грошових заощаджень;

3) фінансування держави, населення та інших суб’єктів економіки;

4) всі відповіді правильні.

273. За організаційними формами функціонування фінансовий ринок поділяється на:

1) первинний і вторинний;

2) біржовий і позабіржовий;

3) ринок державних і корпоративних фінансових ресурсів;

4) ринок грошей і ринок цінних паперів.

274. За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на:

1) регіональний, національний і міжнародний;

2) універсальний і неуніверсальний;

3) первинний і вторинний;

4) організований і неорганізований.

275. Грошовий ринок охоплює такі сегменти:

1) ринок капіталів і депозитів;

2) обліковий, міжбанківський та валютний ринки;

3) ринок цінних паперів;

4) ринок основних і похідних цінних паперів.

276. За характером фінансових зобов’язань вирізняють такі інструменти фінансового ринку:

1) цінні папери, боргові зобов’язання, інструменти без додаткових фінансових зобов’язань;

2) векселі і похідні цінні папери;

3) ф’ючерси й варранти;

4) заставні свідоцтва.

277. Цінні папери — це:

1) грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики та взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;

2) документи, що засвідчують передачу прав на володіння нерухомим майном;

3) облікові реєстри з ведення рахунків цінних паперів;

4) розрахункові документи, що використовуються для здійснення платежів між юридичними особами.

278. За ознакою належності права власності цінні папери бувають:

1) іменні і на пред’явника;

2) приватизаційні;

3) строкові і безстрокові;

4) бездокументарні і документарні.

279. Ринок цінних паперів є складовою частиною:

1) фінансового ринку;

2) кредитного ринку;

3) ринку засобів виробництва;

4) ринку товарів і послуг.

280. Призначення первинного фінансового ринку полягає у:

1) забезпеченні обороту цінних паперів;

2) залученні фінансових ресурсів емітентами;

3) зміні власника цінного паперу;

4) забезпеченні ліквідності цінних паперів.

281. Завдання вторинного фінансового ринку полягає у:

1) забезпеченні обороту цінних паперів;

2) розміщенні цінних паперів;

3) залученні фінансових ресурсів емітентами;

4) забезпеченні випуску цінних паперів.

282. Акціонерне товариство здійснює випуск акцій з метою:

1) формування статутного фонду;

2) залучення позичкового капіталу;

3) покриття господарських збитків;

4) оформлення комерційного кредиту.

283. Підприємство здійснює випуск облігацій з метою:

1) накопичення статутного фонду;

2) збільшення статутного фонду;

3) залучення позичкового капіталу;

4) покриття господарських збитків.

284. Похідними цінними паперами є:

1) деривативи;

2) облігації внутрішньої державної позики;

3) векселі;

4) зворотні привілейовані акції.

285. Боргові цінні папери – це:

1) варранти, ф’ючерси;

2) облігації, векселі, ощадні сертифікати;

3) акції, облігації;

4) інвестиційні сертифікати.

286. Юридична особа, яка випустила в обіг цінні папери, є:

1) емітентом;

2) депозитарієм;

3) дилером;

4) інвестором.

287. На фінансових ринках використовують такі види векселів:

1) комерційні та банківські;

2) варранти та чеки;

3) прості та переказні;

4) дисконтні і процентні.

288. Вексель як цінний папір – це:

1) безстрокова позичка юридичним особам з боку держави;

2) безумовне зобов’язання виплатити певній особі визначену суму грошей у визначений строк;

3) новий фінансовий інструмент, введений вперше в період приватизації;

4) свідоцтво, що підтверджує право особи на володіння акціями компанії.

289. Учасниками фінансового ринку виступають:

1) брокери і дилери;

2) емітенти, інвестори, фінансові посередники;

3) торгові і виробничі підприємства;

4) тільки фізичні особи.

290. Фінансовими посередниками є:

1) банки, довірчі товариства;

2) кредитні спілки, інвестиційні компанії;

3) страхові організації, страхові фонди;

4) всі відповіді правильні.

291. Фінансовий менеджмент – це:

1) форма управління процесами фінансування підприємницької діяльності та грошовим оборотом;

2) механізм управління рухом фінансових ресурсів;

3) система фінансових методів та прийомів для здійснення управління грошовим оборотом підприємства;

4) система принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів і організацією обороту грошових коштів підприємства.

292. Мета фінансового менеджменту визначає:

1) забезпечення отримання прибутку в результаті господарської діяльності підприємства;

2) довгострокову прибутковість, що досягається за рахунок портфель­ної стратегії та оптимізації капіталовкладень;

3) забезпечення максимального доходу (прибутку) власників підприємства в поточному та майбутньому періодах;

4) забезпечення максимізації ринкової вартості акцій підприємства.

293. Одне з головних завдань фінансового менеджменту полягає в:

1) забезпеченні максимального прибутку при допустимому рівні фінансових ризиків;

2) отриманні прибутку вище середньогалузевого його рівня;

3) забезпеченні максимального рівня дивідендних виплат;

4) отриманні валового прибутку.

294. Принципи проведення фінансового менеджменту:

1) плановість, системність, диверсифікованість та стратегічна орієнтація;

2) гнучкість та адаптивність;

3) інтеграція з загальною системою управління, комплексний характер формування управлінських рішень, високий динамізм, варіативність підходів у розробці управлінських рішень;

4) економічна самостійність, матеріальна зацікавленість та матеріальна відповідальність.

295. Фінансовий менеджмент виконує такі функції:

1) розподільчу та контрольну;

2) функції, як керівної системи та функції як керованої сфери управління;

3) відтворювальну, розподільчу, контрольну;

4) планування, організації, мотивації, контролю.

296. Функції фінансового менеджменту як керівної системи передбачають:

1) розробку фінансової стратегії підприємства;

2) здійснення аналізу фінансової діяльності підприємства;

3) здійснення планування і контролю фінансової діяльності підприємства;

4) всі відповіді правильні.

297. Функції фінансового менеджменту як керованої системи передбачають:

1) формування інформаційної системи фінансового менеджменту;

2) управління активами і капіталом, фінансовими результатами діяльності підприємства;

3) формування і використання фінансових ресурсів;

4) розробку системи стимулювання реалізації управлінських рішень в галузі фінансової діяльності.

298. Механізм фінансового менеджменту – це:

1) комплекс фінансових форм та методів управління процесом функціонування підприємства;

2) комплекс економічних норм і методів управління процесом розвитку підприємства;

3) система основних елементів, що регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень в галузі фінансової діяльності;

4) сукупність економіко-організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю.

299. До складу механізму фінансового менеджменту входять:

1) рівні, системи забезпечення, методи, важелі та інструменти;

2) функції та методи управління;

3) фінансова тактика і фінансова стратегія;

4) мета, завдання фінансового менеджменту та засоби їх досягнення.

300. За рівнями фінансовий менеджмент поділяють на:

1) фінансовий менеджмент державних фінансів та суб’єктів господарювання;

2) менеджмент комерційних, некомерційних підприємств, фінансових установ та благодійних фондів;

3) управління фінансовим та страховим ринком;

4) правильні відповіді 1 та 3.

301. Основні елементи системи забезпечення фінансового менеджменту – це:

1) організаційна та інформаційна системи;

2) системи і методи фінансового аналізу;

3) системи та методи фінансового планування і контролю;

4) всі відповіді правильні.

302. Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту визначає:

1) правову форму функціонування підприємства;

2) побудову фінансової служби;

3) галузь діяльності підприємства;

4) всі відповіді правильні.

303. Визначальними факторами впливу на побудову організаційної системи забезпечення фінансового менеджменту є:

1) сфера вкладення капіталу та його обсяги;

2) організаційно-правові форми функціонування та масштаби діяльності підприємства;

3) самоокупність та способи здійснення діяльності на ринку;

4) способи залучення, вкладення та використання капіталу.

304. Із збільшенням обсягів та розширенням сфер діяльності підприємства організаційна система фінансового управління:

1) ускладнюється;

2) залишається незмінною;

3) спрощується;

4) видозмінюється.

305. До складу фінансової служби підприємства входять:

1) відділ маркетингу і постачання;

2) фінансовий відділ, відділ збуту;

3) бухгалтерія, відділ постачання і збуту;

4) бухгалтерія, фінансовий відділ, планово-економічний відділ.

306. Інформаційна система фінансового менеджменту – це:

1) система безперервного збору інформації для здійснення фінансового управління;

2) система збору інформації для виконання замовлень покупців;

3) система побудови фінансової служби підприємства;

4) система управління підприємством.

307. Джерела інформації для фінансового менеджменту поділяють на:

1) внутрішні та зовнішні;

2) первинні та вторинні;

3) бухгалтерський та фінансовий облік;

4) бухгалтерську та статистичну звітність.

308. Звітність підприємства як основне джерело внутрішньої інформації фінансового менеджменту включає:

1) звіти про товарооборот, впровадження інновацій, використання робочого часу;

2) баланс, звіти про фінансові результати, рух грошових коштів і власний капітал;

3) звіт з праці, звіт про товарооборот;

4) баланс, звіт про введення в дію будівель, споруд, основних фондів та інвестицій в основний капітал (капіталовкладення).

309. Розрізняють такі системи фінансового аналізу:

1) горизонтальний, вертикальний та діагональний;

2) горизонтальний, вертикальний та інтегральний;

3) горизонтальний, вертикальний, порівняльний, аналіз фінансових коефіцієнтів, інтегральний;

4) фінансового планування і фінансового контролю.

310. Складовими фінансового менеджменту державних фінансів є:

1) фінансовий менеджмент комерційних підприємств, некомерційних підприємств, неприбуткових установ, фізичних осіб-підприємців;

2) бюджетний менеджмент, податковий менеджмент, управління державним кредитом, управління державними цільовими фондами, управління державним боргом;

3) системи організаційного забезпечення, інформаційного забезпечення, фінансового аналізу, фінансового планування і прогнозування, фінансового контролю;

4) фінансова стратегія і фінансова тактика.

311. Міжнародні фінанси –це:

1) сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у процесі перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу у сфері світового господарства;

2) розгалужена система валютно-фінансових потоків, що виникають між суб’єктами міжнародних фінансів;

3) сукупність банків, валютних і фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних фінансових організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків;

4) всі відповіді правильні.

312. Міжнародні фінанси виконують функції:

1) розподільчу, контрольну, регулюючу;

2) перерозподільчу, контрольну, регулюючо-координуючу;

3) розподільчу та контрольну;

4) стимулюючу та контрольну.

313. Складовими міжнародних фінансів є:

1) міжнародний фінансовий ринок;

2) фінанси міжнародних фінансових інститутів, фінанси міжнародних організацій;

3) фінанси суб’єктів ЗЕД та фінанси транснаціональних корпорацій;

4) всі відповіді правильні.

314. Суб’єктами міжнародних фінансів є:

1) держави, міжнародні організації, міжнародні фінансові інституції;

2) транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, фінансово-кредитні інститути, біржі та фізичні особи;

3) юридичні та фізичні особи – резиденти однієї країни;

4) правильні відповіді 1 і 2.

315. “Валюта ” – це:

1) грошові одиниці іноземних держав;

2) грошова одиниця країни;

3) грошові одиниці як власні, так і іноземні, а також кредитні і платіжні документи, вартість яких виражена в іноземній валюті, які застосовуються в міжнародних розрахунках;

4) векселі, чеки, кредитні картки.

Дата добавления: 2015-05-24