Які причини глобалізації світових фінансових ринків і в чому вона проявляється?

У чому виражається міжнародна фінансова допомога і кому вона надається?

Які наслідки має дефіцит ЗВР країни і як він долається?

В разі дефіциту ЗВР в країні, зокрема через негативне сальдо платіжного балансу (тобто коли країна переказує закордон більше коштів, ніж заробляє там), держава вважає за краще не витрачати свої ЗВР, а запозичувати закордоном позиковий капітал (позики, кредити, гранти). Подібні запозичення складають значну частину міжнародного руху капіталу. Вони здійснюються на комерційних або пільгових умовах. У останньому випадку говорять про фінансову допомогу (зовнішньої допомоги). До неї вдаються переважно країни, що розвиваються, і держави з перехідною економікою, хоча фінансова криза кінця 90-х рр. змусила вдатися до такої допомоги і нову індустріальну країну — Південну Корею.

Фінансові допомоги потребуючим країнам надають як зарубіжні держави (переважно розвинені), так і міжнародні організації (переважно МВФ і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, МБРР). Допомога, що надається у вигляді послуг, називається технічною, а у вигляді поставок продовольства, медикаментів і інших предметів першої необхідності — гуманітарною.

Для найменш розвинених країн фінансова допомога стала одним з головних джерел їх фінансових ресурсів. Якщо в 1980 р. вона складала 4 % по відношенню до ВВП цих країн то у середині 90-х рр. - більше 12 %, забезпечуючи значну частину капіталовкладень і державних витрат, а в деяких з них стала основною частиною цих витрат. Більшість країн одержує менше зовнішньої допомоги, хоча є немало виключень: так, якщо для Азербайджану, Албанії, Вірменії Грузії, Киргизії зовнішня допомога у середині 90-х рр., становила 4-10 % до їх ВВП, то для Монголії - 28 %. Для країн що розвиваються і постсоціалістичних країн - Індія, Китай і Росія, зовнішня допомога складає менше 1—2 % від їх ВВП. Для таких гігантів, а також для країн з середнім за світовими стандартами рівнем розвитку набагато більше значення мають зовнішні запозичення на світовому фінансовому ринку та притоку іноземних прямих і портфельних інвестицій.

Надання допомоги звичайно (але не завжди) пов’язується з виконанням різних умов. Так, країни — одержувачі допомоги від МВФ і МБРР повинні погоджувати свою економічну політику з рекомендаціями цих організацій як це доводилося робити Україні в 1990-х роках.

Основою глобалізації світових фінансових ринків (СФР) виступає глобалізація виробничого процесу, яка проявляється в ситуації, коли внутрішній національний ринок підприємства-резидента втратив для нього своє першочергове значення і фірма більше не орієнтується на власну країну та займається задоволенням таких потреб і на такому рівні, які були б характерні для всього світу. В цьому випадку виникає глобальний життєвий цикл продукту, ринки і продукти все більше стандартизуються, для оцінки ринкового успіху все більше використовуються міжнародні критерії і оцінки, які, в основному, мають фінансовий зміст. Процес глобалізації найбільш послідовно здійснюють транснаціональні корпорації (ТНК).

Іншою причиною глобалізації СФР є необхідність пошуку фінансових ресурсів для вирішення глобальних проблем світового розвитку, таких, як подолання бідності і відсталості; проблем роззброєння і запобігання світовій ядерній війні (проблема демілітаризації); продовольча; природних ресурсів; екологічна; демографічна; розвиток людського потенціалу і ін. За наявними оцінками, щорічні витрати на вирішення глобальних проблем складають 25 % валового світового продукту.

Третя причина — власне фінансова, пов’язана з прагненням кожного фінансового агента одержувати аналогічний до своїх контрагентів прибуток на один і той же фінансовий актив, в якому б фінансовому інституті він не був розміщений.

Фінансова глобалізація супроводжується створенням інституційних основ, фінансовою інтеграцією та фінансовими інноваціями.

Дата добавления: 2015-05-24