Фінансова система України, її основні підсистеми та ланки

Тема 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА

Фінансову систему розглядають за двома категоріями: за внутрішньою структурою та організаційною будовою.

За внутрішньою структурою — це сукупність відносно відокремлених та взаємопов'язаних підсистем і ланок, які відоб­ражають специфічні форми та методи фінансових відносин.

За організаційною будовою — це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами у країні.

У складі фінансової системи виділяють такі підсистеми (рис. 2.1):

1) централізовані фінанси, основу яких становлять держав­ні фінанси;

2) децентралізовані фінанси, що включають фінанси суб'єк­тів господарювання (підприємств) та фінанси населення;

3) фінансову інфраструктуру, що включає фінансовий ри­нок та систему органів управління фінансами.

Всі сфери фінансової системи поділяють на окремі ланки, що мають тісні багатосторонні взаємозв'язки. Кожна сфера та ланка фінансової системи посідає певне місце в регулюванні ринкових відносин, визначально впливає на процес відтворен­ня, має свої, властиві тільки їй, функції.

Централізовані фінанси — це підсистема фінансових відно­син щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для ви­конання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, обо­ронної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП та національного доходу. Рівень централі­зації частини національного доходу державою, з одного боку, має бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансових ресурсів, а з іншого — достатнім для формування потужної фінан­сової бази підприємств для ефективного господарювання.

Рис. 2.1. Структура фінансової системи України

До цієї сфери належать: державний бюджет, місцеві бю­джети (фінанси місцевих органів влади), державні позабю­джетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних та муніципальних підприємств.

Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається із державного та місцевих бюджетів.

Державний бюджет — це головний централізований фонд грошових коштів держави, головний інструмент перерозподі­лу національного доходу. Через державний бюджет перероз­поділяється до 40 % національного доходу країни.

Головними доходами державного бюджету є податки, які становлять від 70 до 90 % загальної суми доходів.

Основні податки: податок на доходи фізичних осіб, пода­ток на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Основні видатки державного бюджету: видатки, що пов'я­зані з політичними функціями держави (утримання армії, дер­жавного апарату управління та влади); видатки на соціальні потреби (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне страхування та забезпечення); видатки, що пов'язані з економічними функ­ціями держави (державні інвестиції в галузі економічної інфра­структури, субсидії приватному капіталу та державним корпо­раціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та ін.).

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) становлять фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечу­ють регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Місцеві бюджети мають повну самостійність, власні та закріплені дохідні дже­рела і право визначення напрямів їх використання. У місце­вих бюджетах більша частка видатків спрямовується на соціальні потреби. Місцеві бюджети хронічно дефіцитні й отри­мують необхідні їм додаткові кошти у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій з державного бюджету, а також шляхом ви­пуску місцевих позик під певні державні зобов'язання — му­ніципальних облігацій.

Сукупність усіх видів бюджетів бюджетної системи стано­вить зведений бюджет. Зведений бюджет — це сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Законодавчі органи влади не затверджують його, а використовують для аналізу, прогнозування, статистичних цілей, визначення засад державного регулювання економічно­го та соціального розвитку держави.

Державні позабюджетні цільові фонди мають цільове призначення. Вони використовуються для розширення обсягу соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструк­тури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малоза­безпеченим громадянам.

Позабюджетні державні цільові фонди, що діють нині в Україні, такі:

—Державний пенсійний фонд;

—Державний фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

—Державний фонд соціального страхування на випадок безробіття;

—Державний фонд соціального страхування від нещасних випадків.

У перспективі має бути створено Державний фонд медично­го страхування. Ліквідовано Державний фонд ліквідації на­слідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; Державний інноваційний фонд; Державний до­рожній фонд.

Державний кредит є досить специфічною ланкою держав­них фінансів, він безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефі­цитом, будучи джерелом його покриття. Це сукупність еконо­мічних відносин, що виникають між державою як позичаль­ником і кредиторами — фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпорація­ми, іноземними урядами і міжнародними фінансовими органі­заціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Фінанси підприємств та фінанси населення об'єднуються поняттям децентралізовані фінанси.

До децентралізованих належать фінанси підприємств та уста­нов недержавної форми власності. Фінанси підприємств та уста­нов є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу, яка є об'єктом розподілу через фінансові відносини. Фінанси підприємств становлять систему грошових фондів, що утворю­ються та використовуються для фінансування виробничого про­цесу, забезпечення розширеного відтворення, матеріального стимулювання та соціального забезпечення робітників.

Залежно від виду діяльності фінанси підприємств поділя­ють на фінанси комерційних підприємств, некомерційних під­приємств, громадських організацій.

Залежно від галузевої спрямованості фінанси комерційних під­приємств можна поділити на фінанси промислових, транспорт­них, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств.

Залежно від форми власності фінанси підприємств поділя­ють на фінанси державних, муніципальних, колективних (ак­ціонерних, кооперативних, спільних, орендних), приватних підприємств.

Фінанси населення — це сукупність грошових фондів, які акумулюються у населення з таких джерел: доходів від трудо­вої діяльності; доходів від капіталу; доходів від рухомого і не­рухомого майна; доходів, отриманих у вигляді спадщини; до­ходів з інших джерел.

Фінансова інфраструктура — це сукупність інститутів та елементів, які створюють сприятливі умови для функціону­вання всієї фінансової системи. До них належать: система органів управління фінансами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спе­ціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації). Саме фінансова інфраструктура ство­рює сприятливі умови для гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її сфери зокрема.

Фінансовий ринок — це підсистема фінансової інфраструк­тури, специфічна сфера економічних відносин, де формуються і здійснюються відносини між учасниками фінансового ринку з приводу купівлі-продажу фінансових фондів. Головною переду­мовою існування фінансового ринку є розбіжність потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринкових відно­син із наявністю джерел задоволення таких потреб. Фінансо­вий ринок опосередковує рух фінансових ресурсів між підпри­ємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку — перетворення тим­часово вільних грошових коштів (нагромаджень, заощаджень) на позичковий капітал для інвестицій в економіку (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Місце і роль фінансового ринку у фінансовій системі

Дата добавления: 2015-05-24