Валютне регулювання

Сучасний валютний ринок становить розгалужену систе­му механізмів, функціонування яких має забезпечити купів­лю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют із метою їх використання для обслуговування міжна­родних платежів.

Найсуттєвішим функціональним призначенням валютно­го ринку є забезпечення реальної свободи вибору і дій власни­ка валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, а й його спро­можністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагнен­ням отримати для себе у процесі здійснення валютних опе­рацій певні матеріальні вигоди, виражені у відповідному до­ході.

Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого рин­ку. По-перше, він завжди є конкурентним ринком. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання найбіль­шого прибутку. По-друге, будь-які обмінні операції на валют­ному ринку містять елементи валютного ризику. Валютний ризик органічно пов'язаний із конкуренцією, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, зрештою, з обов'язко­вою присутністю суб'єктивного моменту в поведінці контр­агентів, який не завжди можна прогнозувати.

Невід'ємним атрибутом валютного ринку є наявність функціональних елементів його регулювання. Сучасний валют­ний ринок — це інституційно регульований ринок. Уся систе­ма міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі, а також система страхування від валютного ризику є відповідними атрибутами валютно-ринкової діяльності. Але функція регулювання ва­лютного ринку може реалізуватися тільки у певних межах. І за формою, і за змістом вони не можуть і не повинні підміню­вати ринкових саморегуляторів. Вони лише доповнюють і відповідно коригують дії останніх.

Валютний ринок, побудований лише на інституційно регу­льованих структурах, перестає бути ринком по суті. У такому разі він втрачає основне — свою стимулюючу функцію, кон­курентно-конструктивну місію. Тому, розглядаючи механізм ринкових регуляторів, необхідно виходити з їх обслуговую­чої, коригувальної ролі в загальному процесі саморегулюван­ня валютного ринку. Таким чином, взаємний інтерес контр­агентів, валютний прибуток, конструктивна конкуренція, ко­мерційний ризик, система інституційних регуляторів — та­кий далеко не повний перелік основних органічно пов'язаних між собою ланок, на яких будується сучасна структура валют­ного ринку.

У валютних операціях, здійснюваних на валютному ринку, беруть участь різні групи економічних суб'єктів, кожна з яких прагне задовольнити власний комерційний інтерес. Це традиційна тріада — продавці валюти, її покупці та посередники. Іншими словами, суб'єктами валютного ринку є:

—по-перше, фірми, організації й індивідуальні особи, зай­няті в різних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

—по-друге, комерційні банківські установи, що забезпечу­ють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

—по-третє, у функціонуванні валютного ринку особливо важливу роль відіграють брокерські фірми, контори й окремі брокери, що займаються посередницькою діяльністю, одержу­ючи за неї відповідну компенсаційну винагороду. На окремих валютних ринках ці структури проводять більше половини
валютних операцій;

—по-четверте, державні установи, основне місце серед яких займають валютні банки і державні казначейства окремих країн.

Основним споживачем валютного ринку, який, по суті, ви­значає попит на його основний товар — валютні ресурси, є сві­тові транснаціональні банки. На них припадає близько 90 % усього валютного обігу. Внаслідок цього валютні курси форму­ються звичайно у процесі здійснення міжбанківських операцій.

Статистичних даних про щорічні обсяги операцій на валют­ному ринку немає. За деякими оцінками, сучасний сукупний оборот валютних ринків досягає 100 трлн дол. за рік. Така астрономічна цифра пояснюється багаторазовістю валютних переказів як готівкою, так і на безготівковій основі.

Сучасне технічне оснащення валютного ринку — його ши­рока комп'ютеризація, насичення новітніми засобами елект­ронного зв'язку, з одного боку, істотно прискорює оборот ва­лютних ресурсів і міжнародних платіжних документів, мігра­цію капіталу, а з іншого — забезпечує органічне поєднання територіальних структур і функціональних центрів світового ринку в єдину глобальну цілісну систему.

Найбільші валютні центри розташовані в країнах, де ва­лютні обмеження зведено до мінімуму. Такими центрами є валютні ринки у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франк­фурті, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі та інших містах. На цих ринках обсяги валютних операцій мо­жуть становити 100 млрд дол. і більше в день.

Проте активи валютного ринку не зводяться тільки до гро­шових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють:

1) у вузькому значенні цього поняття — грошові знаки іно­земних держав;

2) у широкому розумінні — цінні папери, тобто платіжні до­кументи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати та ін.), фон­дові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті, а також інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння та ін.).

У практиці функціонування валютного ринку використо­вують дві групи валютних операцій.

По-перше, це операції, здійснювані на умовах "спот" (вроі). Йдеться про валютні угоди, які реалізуються на короткостро­ковій основі — поставка валюти здійснюється протягом 48 год. Відповідно до цього визначається і валютний курс "спот" — курс на момент укладення угоди.

По-друге, операції форвардного (/опоаг<і) типу. Це термі­нові операції, розрахунки за якими провадяться не більш як за два дні (48 год) після укладення угоди.

Однією з функціональних форм термінових угод є опціонні операції (орііоп), відповідно до яких суб'єкти ринку дістають право купити або продати валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення відповідної угоди.

Форвардні валютні курси відрізняються від курсів "спот" на величину "знижки", або "премії", пов'язаної з відстрочкою платежів.

Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавний (у тому числі регіональний) і націо­нальний. Сучасний механізм валютного регулювання склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побу­дови усієї валютної системи.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної краї­ни. До членів МВФ у 1992 р. було прийнято країни колишньо­го СРСР, у тому числі Україну. У результаті фактично завер­шено процес глобалізації економічного простору валютного ре­гулювання, здійсненого цією важливою міжнародною органі­зацією. Зараз її членами є практично всі (за невеликим винят­ком) країни світу.

Важливою ланкою в системі валютних відносин є Світо­вий банк — міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ у Бреттон-Вудсі (США, штат НьюТемпшир) у 1944 р. (попередня назва Світового банку — Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Вступ країни до МВФ автома­тично забезпечує їй членство у Світовому банку. Одночасно вся кредитна діяльність банку, що має звичайно довгостроко­вий характер і пов'язана з фінансуванням об'єктів виробничо­го призначення, прямо і безпосередньо синхронізується з відпо­відними експертними оцінками МВФ. Йдеться про те, що на­дання кредитів Фондом одночасно забезпечує відкриття кре­дитів і Світового банку. Більше того, як свідчить світова прак­тика, у такому разі у відповідний спосіб діють і найбільші приватні банки.

Вступивши до МВФ, Україна одночасно увійшла до структу­ри Світового банку, їй виділена квота в 10 678 акцій на загаль­ну суму в 1,3 млрд дол. Валютну готівку за членство України в банку в сумі 7,9 млн дол. внесли Нідерланди, що є країною — опікуном України в названій банківській структурі.

Вступ України до МВФ і Світового банку дає їй можливість одержувати достатньо вагомі кредити для структурної перебу­дови економіки, стабілізації власної валюти, відкриває шлях для залучення іноземних інвестицій.

Валютне регулювання на національному рівні здійснюєть­ся на основі принципів і методів, визначених МВФ і регіональ­ними союзами, до яких входять окремі країни. У своєму прак­тичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньо­економічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

Зміст валютного регулювання конституюється чинним за­конодавством і правовими нормами окремих держав. У тако­му законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обороті та міждержавних розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях во­лодіння, користування і розпорядження валютними цінностя­ми, напрями валютного контролю і відповідальності за пору­шення валютного законодавства та ін.

Механізм валютного регулювання на національному рівні становить систему контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну і з країни.

З цією метою уряд приймає постанови щодо валютного ре­гулювання з різноманітними обмеженнями. Як правило, уряд приймає постанови, що:

1) вимагають від окремих осіб або фірм, які одержують іноземну валюту, передати або продати її уряду;

2) нормують запаси іноземної валюти. Підприємець, кот­рий бажає здійснити платежі за кордон в іноземній валюті, може потрапити під обмеження обсягу валюти, що не дастьйому змоги купити за кордоном стільки товарів, скільки вінхотів би. Тому українська фірма, що бажає експортувати свої
товари за кордон, повинна знати про всі чинні постанови з ва­лютного регулювання в Україні та в інших країнах, оскільки вони можуть відбитися на її спроможності постачати товари або одержувати платежі з цих країн.

Дата добавления: 2015-05-24