Суть поняття страховий ринок. 2 страница

2. Це контрольно-регулюючі органи (КРУ, аудиторська палата).

3. Це фінансові інституції, які працюють на фінансовому ринку (НБУ, комерційні банки, страхові компанії, валютна біржа).

4. Органи управління цільовими органами (пенсійний фонд, фонди соціального страхування)

57. ПДВ-це непрямий податок,який включається в ціну товару і кінцевим платником є споживачів.ПДВ нараховано на вартість виконаних робіт,наданих послуг та на вартість товарів.Ставка ПДВ має два вираження:

1.20%застосовується при нарахуванні ПДВ і включають його до ціни

2.16-67%при вилученні ПДВ із ціни товару

Для того щоб визначити ПДВ до сплати в бюджет потрібно від податкового зобов"язання відняти податковий кредит.

Податкове зобов"язання-це сума ПДВ отримана за реалізовані товари

Податковий кредит-це сума ПДВ сплачена у зв"язку з придбаченням товарів.

Якщо податковий кредит більше за податкове зобов"язання-це означає,що підприємство переплатило податку і ця сума підлягає у місячний термін поверненню з бюджету або її зарахування на наступний звітний період.

ПДВ не нараховується на продукти дитячих харчувань,послуги освіти,пенсії,степендії,ЗП.

59. Державні фінанси провідних країн світу?

У розвинутих країн світу фінансова система включає кілька рівнів, що утворюють її структуру:

1. державні фінанси. У країнах з федеративним устроєм державні фінанси поділяються на: федеративні фінанси і фінанси суб’єктів федерації;

2. місцеві фінанси (графства, муніципалітети);

3. фінанси приватних, національних організацій.

Така організаційна побудова фінансової системи характеризується відсутністю єдності. Це означає що кожен підрозділ управління фінансами самостійно складає та затверджує свій бюджет, розробляє і здійснює фінансову, в тому числі бюджетно-податкову політику, керує боргом.

Ланки державних фінансів:

Державні фінанси розвинених країн в належності від цільового призначення та способів формування включають наступні ланки фінансових відносин:

1. федеральний бюджет (бюджет центрального уряду);

2. бюджети членів федерації (бюджет виконавчих органів влади суб’єктів федерації);

3. спеціальні позабюджетні фонди;

4. державний кредит і кредити членів федерації;

5. фінанси державних корпорацій.

Провідною ланкою державних фінансів розвинених країн є федеративні фінанси (федеративний бюджет чи центрального уряду).

Федеральний бюджет являє собою централізований фонд грошових засобів, призначений для фінансового забезпечення завдань і функцій держави.

Бюджет суб’єкта федерації – це регіональний фонд грошових засобів, призначений для фінансового забезпечення завдань і функцій державної влади членів федерації.

Соціальні позабюджетні фонди – важлива ланка державних фінансів розвинених країн, пов’язані з соціальною сферою та представлені фондами національного страхування.

Державний кредит – це також важлива ланка державних фінансів. Це кредитні відносини між державами, з одного боку і економічними суб’єктами всередині країни і за кордоном, включаючи й іноземні держави, з іншого боку, при яких держава виступає в якості кредитора, позичальника і гаранта.

Фінанси державних корпорацій – складова частина державних фінансів провідних зарубіжних країн.

60. Прямі та непрямі податки.

Прямі податки – встановлюються на дохід та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

Непрямі податки – це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяться податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платника. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків.

43. Визначення фінансового ринку та його елементи Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли преважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать: комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на: ринок грошейринок капіталів (ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів). Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризикованими. Придбання короткотермінових боргових зобов'язань здійснюється тільки у тимчасове користування. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Включення довгострокових зобов'язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на: кредитний, ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг.

Це непрямий податок який стягується з товарів при переміщені через митний кордон країни, тобто які ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом. Платниками мита є фізичні та юридичні особи які перевозять товар. Обєктом оподаткування є митна вартість товару яка переміщується через кордон. Документом який є підставою для сплати мита є вантажно-митна декларація або її копія. Якщо вартість товару зазначена в іноземній валюті її перераховують в національну валюту за курсом НБУ на день надання митної декларації. Від сплати мита повністю звільняються: валюта України, іноземна валюта та цінні папери; товари та предмети які підлягають поверненню у власність держави; товари та предмети пошкоджені і не придатні для користування.

Митні платежі являють собою систему, яку можна поділити на дві групи:

1) основні — це обов'язкові платежі, які стягуються при переміщенні через митний кордон із суб'єктів, що не характеризуються специфічними особливостями. Ці платежі стягуються у більшості випадках, тому і мають таку назву. До таких платежів належать:

— мито;

— митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією (за митне оформлення товарів, за перебування товарів та інших предметів під митним контролем);

— податки: податок на додану вартість, акцизний збір.

2) додаткові — це митні платежі за додатково надані митницею послуги чи дії (за зберігання товарів, плату за участь в митних аукціонах тощо). Такі платежі є зборами, які регулюють сплату при різних митних режимах. Особливості їх нарахування регулюються Державною митною службою України.

Митні збори — це збори, які стягуються понад мито за виконання обов'язків митних органів, а також за надання послуг в галузі митної справи.

26. Суть страхування та його функції

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов’язана з ризиками (природніми, фінансовими) в результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичних чи юридичних особам можуть бути завдані збитки при цьому полягає питання про джерела їх відшкодування. Створення страхових резервних фондів здійснюється у 3 формах.

1, Самострахування. Грунтується на індивідуальній відповідності і полягає в тому, що кожна фізична чи юридична особа формує власні страхові фонди за рахунок власних ресурсів чи доходів. Це дорога і нераціональна форма, лорога тому, що кожен суб’єкт повинен витрачати кощти у повному обсязі можливих збитків це зменшує його фінансові можливості. Ця форма страхування більш поширена в банківській сфері де більш високий ступінь ризику та високий рівень відповідальності.

2, Централізоване страхове забезпечення. Грунтується на державній відповідальності і передбачає відшкодування витрат за рахунок загальнодержавних коштів. Самострахування і централізоване страхування можуть здійснюватися у натуральній чи грошовій формі.

3, Колективне страхування. Грунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Формування таких фондів здійснюється за рахунок усіх учасників та відшкодовується для тих хто зазнав збитків.

Отже, страхування – це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

27. Що відображає ланка фінансової системи?

Державні цільові фонди є самостійною ланкою фінансової системи та входить до складу сфери державних фінансів країни.

Державні цільові фонди – це форма використання та перерозподілу фінансових ресурсів які залучені державою для фінансування деяких суспільних потреб за допомогою цільових державних фондів:

1.Впливати на процес в-ва через фінансування, інвестування та кредитування підприємства

2.забезпечені природо – охоронні заходи. Фінансують їх за рахунок штрафів за забруднення навколишнього середовища.

3. надавати соціальні послуги населенню через виплати соціальних допомог, субсидій, пенсій.

Фонди цільового призначення можуть бути:

Постійними

Тимчасовими

Створення постійних фондів пов’язане з використанням окремих функцій держав.

Тимчасові цільові фонди формуються з метою прискорення вирішення актуальних проблем і припиняє своє функціонування після покладених на них завдань. Джерела формування цільових державних фондів визначається характером та масштабністю завдань для реалізації яких вони створені до джерел формування доходів державних цільових фондів відносять:

1.обовязкові відрахування фізичних і юридичних осіб

2.доходи від інвестиції власних коштів

3.добровільні внески та спонсорська доплата

4.бюджетне фінансування

Основними фондами цільового призначення в Україні є

- пенсійний фонд

- соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності

- фонди соціального страхування на випадок безробіття

- фонди соціального страхування від нещасних випадків на роботі

- фонд захисту інвалідів

28. Класифікація галузей, видів і форм страхування.

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов’язана з ризиками в результаті стихійного лиха чи певної непередбачуваної події фізичними і юридичними особами можуть бути завдані збитки при цьому постійне питання про джерело їх відшкодування. Створення страхових резервних фондів здійснюються у 3-х формах:

Самострахування – ґрунтується на індивідуальній відповідальності і полягає в тому що кожна фізична чи юридична особа формує власні страхові фонди за рахунок власних ресурсів чи доходів, це дорога і нераціональна форма.

Централізоване страхування – ґрунтується на державній відповідальності і передбачають відшкодування витрат за рахунок загально – державних коштів.

Колективне страхування – ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Форми таких фондів здійснюються за рахунок внесків усіх учасників а відшкодування проводяться для тих хто зазнав збитків в наслідок певних подій чи обставин.

Страхування – система обмінно-переросподільних відносин з приводу форми і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

29. Призначення і роль цільових фондів фінансових ресурсів Бюджет є основним централізованим фондом грошових коштів держави. Однак у держави можуть бути потреби, які мають особливе значення. До таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій в разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності та інших подій. Це і є основною причиною формування фондів цільового призначення. Фонди цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи та входять до складу сфери державних фінансів країни. Державні цільові фонди-це форма використання та перерозподілу фінансових ресурсів, які залучені державою для фінансування деяких суспільних потреб. За допомогою цільових державних фондів можливо: 1. Впливати на процес виробництва через фінансування, інвестування та кредитування підприємств. 2.забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок штрафів за забруднення навколишнього середовища. 3.надавати соціальні послуги населенню через виплати соціальних допомог, субсидій, пенсій. Фонди цільового призначення можуть бути постійними та тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з використанням окремих функцій держави (соціальна функція – соціальне страхування). Тимчасові цільові фонди формують з метою вирішення актуальних проблем і припинення функціонування після покладення на них завдань. Джерела формування цільових державних фондів визначають характером та масштабністю завдань для реалізації яких вони створені. До джерел формування доходів державних цільових фондів відносять:

1.Обовязкове відрахування фізичних і юридичних осіб.

2. Доходи від інвестування власних коштів.

3. Добровільні внески.

4. Бюджетне фінансування. Основними фондами цільового призначення в Україні є: пенсійний фонд, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, фонд захисту інвалідів.

30. Характеристика цільових фінансових ресурсів.

31. Недержавні фінансові фонди

32. Сутність місцевих фінансів.

Функціонування місцевих фінансів пов’язане із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих рад та органів місцевого самоврядування. Метою діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних потреб,інтересів та сприяння соц.-економ. розвитку регіону, завдання місцевих органів влади можна поділити на такі групи:

завдання в межах місцевих інтересів, які є невід’ємною компетенцією місцевих органів влади.

завдання доручені центральною владою.

До компетенції місцевого самоврядування належить:

початкова і середня освіта; охорона здоров’я; шляхи місцевого значення; ветеринарна допомога; благоустрій; догляд за бідними та сиротами; ЖЕК; водо забезпечення; міські енергетичні мережі; працевлаштування безробітних; ритуальні послуги; економічні проблеми; вивіз та утилізація сміття тощо.

Місцеві фінанси – це сукупність економ. відносин пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням фін. ресурсів для забезпечення, виконання місцевими органами влади покладених на них функцій.

До складу місцевих фін. ресурсів включають:

фін. ресурси місцевих органів влади (місцеві бюджети, цільові фонди);

фін. ресурси підприємств комунальної форми власності.

Підприємства комунального господарства мають багато напрямів діяльності:

житлове господарство, транспорт(автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо);

комунальна енергетика(електричні, газові та теплові мережі), (готелі);

міські шляхи.

Підприємства комунальної форми власності можна розділити на три групи:

1.ті,які повністю перебувають на бюджетному фінансуванню;

2.підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів;

3. підприємства, які працюють на принципі самоокупності.

Матеріальною основою місцевих фінансів є: централізовані і децентралізовані фінансові ресурси, які формуються у: фондовій(місцеві бюджети, резервні та цільові фонди, фонди фінансових ресурсів комунального господарства); і не фондовій формі(банківські кредити, дохід від розміщення позик).

33.Складові місцевих фінансів?

Фінанси місцевих органів влади включ. кілька основних взаємопов’язаних елементів це: доходи, видатки, способи формування доходів, суб’єкти і об’єкти і відносини між іншими ланками фін. сис. держави.

Головним елементом місцевих фін. є видатки оскільки вони відображають функ. які покладені на місцеву владу. За джерелом доходи місцевих органів влади поділяються на: податкові та неподаткові доходи(платежі та доходи від майна, яке належить місцевій владі,доходи від господарської діяльності комунальних підприємств, а також залучені доходи на ринку позикового капіталу).

За економ. природою доходи місцевих бюджетів поділяють на:

власні –це податки, місцеві збори, доходи від майна яке належить місцевій владі, доходи від ЖКП тощо.

закріплені – це ті які повністю або частково зараховуються на певні види бюджетів безстроково або на визначений термін рішенням органів влади вищого рівня.

регульовані – це також форма доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади.

Головними суб’єктами відносин в Україні є територіальна громада села, міста, кількох сіл чи селища ще одним суб’єктом є держава в особі її органів(обласної, районної, місцевої державної адміністрації).

Об’єктом місцевих фінансів є фінансові ресурси, які розподіляються чи використовуються місцевими органами влади для задоволення потреб міста та виконання їх функцій.

34. Місцевы бюджети.

35. Сутність страхування, його об’єкти та суб’єкти.

Страхування-це система обмінно-перерозпод. відносин з приводу формув. і викорис. колект. страх. фондів. Об’єкти страх:життя,здоров’я, працезд. застрахованного. Суб’єкти страх: Страховик, стахувальник і застрахований. Страховик-страх. компанія, яка діє на підставі ліцензії і бере на себе зобов’яз. щодо ств. колективн. Страх. фонду і виплати відшкодув. з нього. Страхувальник-юр. чи фіз. особа, яка на підставі відповідн. угоди з страхуваль-ком сплач. страх внески до страх. фонду. Застрахований-юр. чи фіз. особа, якій належ. страх. відшкодув. при настанні страх. випадку.

36.Форми страхування:

1)самострахування-грунт. На індивід. відпо-сті і полягає в тому що кожна фіз. Чи юр. особа формує власні страх. Фонди за рах. власн. ресурсів чи доходів.2)Централізов. Страхування-грунт. на держ.відповідаль-ті і передбач відшкодув. Втрат за рахунок загальн.-держ.коштів.3)колективне страх.-Грунт. на солідарній відповідальн. Учасників цих фондів.формув. таких фондів здійсн. Зрахенок вннесків усіх учасників, а відшкодув. провод. Для тих хто зазнав збитків внасл. Певних подій чи обставин.

38. Функції податків та їх характеристика.

Дата добавления: 2015-05-24