Видатки розвитку та напрями використання

ВИДАТКИ РОЗВИТКУ це фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови національної економіки; субсидії, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням виробництва і соціальної сфери. До них належать видатки на придбання основного капіталу; створення державних запасів і резервів; придбання землі і нематеріальних активів; капітальні трансферти.

49. Формування та використання Пенсійного фонду

Пенсійний фонд України формується з таких джерел:

1. Обов'язкові внески на пенсійне страхування підприємств та громадян.

2. Інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах.

3. Кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду.

4. Суми від фінансових санкцій за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень.

5. Благодійні внески підприємств, організацій, установ, населення.

6. Інші надходження.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на:

1. Виплату пенсій:

- за віком;

- за інвалідністю;

- за вислугу років;

- інших випадків.

2. Надання соціальних послуг відповідно до чинного законодавства.

3. Фінансування адміністративних виплат, пов'язаних із виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду.

4. Оплата послуг з виплати та доставки пенсій.

5. Формування резерву коштів Пенсійного фонду.

6. Реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій громадян, що потребують допомоги.

51. Поточні видатки, їх призначення

Поточні видатки — це видатки бюджету на утримання мережі підприємств, установ і організацій, яка діє на початок бюджетного року та набуває чинності в цьому році, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та ін. До них належать видатки; 1) на оплату праці працівників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату; 2) придбання товарів і матеріалів; 3) відрядження; 4) оплату послуг бюджетних установ; 5) оплату комунальних послуг та енергопостачання; 6) дослідження, дослідно-промислові та інші розробки; 7) сплату відсотків банківським установам, відсотків за внутрішніми позиками; 8) сплату відсотків, комісій та штрафів за зовнішніми державними позиками; 9) трансферти (бюджетам місцевого самоврядування, населенню або певним групам населення, підприємствам та іншим країнам).

52. Особливості формування доходів державних цільових фондів

За своєю економічною сутністю державні цільові фонди — це грошові відносини щодо розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту та частини національного багатства, пов´язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави з метою використання державних коштів для забезпечення розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства шляхом пенсійного забезпечення, соціального захисту населення, розвитку науково-технічного потенціалу держави тощо.

Формування доходів державних цільових фондів відбувається за рахунок таких джерел:

а) бюджетне фінансування;

б) обов´язкові відрахування юридичних та фізичних осіб;

в) доходи від інвестування власних коштів;

г) добровільні внески, спонсорська допомога;

д) інші джерела.

53. 54. Основи формування централізованих і децентралізованих фондів як складової частини фінансової частини держави

Централізовані грошові фонди концентруються у державі і являють собою загальнодержавні фінансові ресурси. Провідне місце в системі загальнодержавних фінансових ресурсів належить державному бюджету. Основним джерелом формування державного бюджету виступає створюваний в галузях матеріального виробництва чистий доход, що надходить до бюджету у вигляді платежів з прибутку, податку на додану вартість та інших податкових і неподаткових платежів. Певна частина доходів державною бюджету формується за рахунок податкових та інших платежів з населення. З бюджету фінансуються видатки на розвиток науки, культури, освіти, охорону здоров'я, управління, оборону, соціальний захист населення та інші загальнодержавні потреби.

Децентралізовані фінансові ресурси або фінансові ресурси суб'єктів господарювання являють собою грошові кошти, які вони мають у своєму розпорядженні. Ці кошти можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, утримання І розвиток об'єктів невиробничої сфери, особисте споживання працівників та резерв.

Загальна сума фінансових ресурсів суб'єкта господарювання складається з таких елементів, як статутний фонд, резервний фонд, амортизаційний фонд, спеціальні та інші фонди. Основним джерелом формування фінансових ресурсів с валовий внутрішній продукт. Найзначніша їхня частка створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування та інші соціальні потреби.

55. Органи фінансового контролю та їх функції

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитори та аудиторські служби.

Рахункова палата України:

- здійснює постійний контроль за виконанням державного бюджету в межах та обсягах, визначених Конституцією України та Законом України "Про Рахункову Палату";

- перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів;

- контролює утворення, обслуговування і погашення внутрішнього і зовнішнього державних боргів України;

- відповідність затверджених бюджетних асигнувань державного бюджету бюджетному розпису та виконанням бюджетного розпису;

- контролює ефективність управління коштами державного бюджету Державним казначейством України, а також використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, законність та своєчасність руху цих коштів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах;

- контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.

Особлива роль при здійсненні державного фінансового контролю відводиться Головному Контрольно-ревізійному управлінню, що має

територіальні та місцеві органи. Головне контрольно-ревізійне управління України (ГоловКРУ України) згідно з Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженим Указом Президента України 28 листопада 2000 року № 1265/2000, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

56. Бюджетна класифікація видатків

Видатки бюджету класифікуються за:

— функціями, для виконання яких потрібні видатки (функціональна класифікація);

— економічною характеристикою операцій (економічна класифікація);

— ознакою головного розпорядника коштів (відомча класифікація);

— бюджетними програмами (програмна класифікація).

Функціональна класифікація видатків дає змогу відстежувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення з метою їх аналізу і, таким чином, прогнозувати видатки на наступні роки.

В економічній класифікації видатки поділяють за предметними ознаками — заробітна плата, нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг, усі види господарської діяльності, виплати населенню та інші категорії, що дозволяє виділити захищені статті видатків бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх розпорядників та одержувачів коштів.

Відомча класифікація витрат відображає розподіл бюджетних призначень з головними розпорядниками коштів бюджетів. На її підставі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи реєструють усіх розпорядників коштів. Метою відомчої класифікації видатків є оптимізація кількості головних розпорядників коштів бюджетів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

Програмна класифікація видатків передбачає розподіл бюджетних призначень за бюджетними програмами, які систематизовані переліком заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання. Метою такого підходу є оцінка ефективності та результативності діяльності державних установ.

57. Поняття і призначення фінансового контролю

Фіна́нсовий контро́ль — це один із видів фінансової діяльності держави з перевірки суб'єктів господарювання всіх форм власності шляхом застосування встановлених чинним законодавством методів контрольної діяльності для виявлення недоліків у фінансовій звітності підприємств, установ, організацій в процесі створення, розподілу, використання грошових фондів.

Фінансовий контроль — це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів.

58. Видатки бюджетів та їх економічний зміст

Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

59. Види державного кредиту, його особливості в умовах фінансової політики України

Державний кредит – одна із важливих форм державних фінансів. За допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, забезпечення програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін.

До основних форм державного кредиту належать:

1) державні позики, що надаються на підставі кредитних угод;

2) позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів;

3) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;

4) вклади громадян в ощадні банки країни;

5) інші форми.

60. Фінансові ресурси держави, їх склад та напрями використання

61. Фінансове планування як метод управління державними фінансами

Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системи фінансових планів.

Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рух бюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структура доходів і видатків.

62. Дефіцит бюджету та джерела його покриття

Бюдже́тний дефіци́т — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною[1]. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей

Джерелами покриття бюджетного дефіциту виступають:

державні позики;

емісія грошей.

Державні позики є однією з форм державного кредиту і відображають взаємовідносини між державою, як позичальником, і юридичними та фізичними особами чи іншими країнами, як кредиторами.

63. Становлення та розвиток податкової системи в Україні

Формування власної податкової системи в Україні розпочалося відразу ж після проголошення незалежності. Наприкінці 1991 р. серед першочергових, поряд із законами про бюджетну систему, про банки і банківську діяльність, було ухвалено Закон «Про систему оподаткування». Надалі в нього вносилися зміни і доповнення, у результаті чого він ухвалювався в новій редакції в 1994 р. і 1997 р. Нині, як зазначалося, розглядається проект Податкового кодексу, у котрому також визначено склад податкової системи.

перший етап — формування власної податкової системи;

другий етап — приведення складу податкової системи у відповідність до умов ринкових відносин;

третій етап — удосконалення податкової системи в умовах перехідної економіки.

64. Соціально-економічна сутність податків, їх функції

Податки — це особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

У сучасних умовах податки виконують три основні функції: фіскальну контролюючу і регулюючу.

Фіскальна функція податків є основною. За її допомогою шляхом стягнення (сплати) встановлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що становлять собою матеріальну основу існування держави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має отримувати податки не лише в достатній кількості, а й своєчасно, щоб у встановлені строки фінансувати витрати бюджету. За допомогою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, створеного в народному господарстві країни. Таким чином, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, економічні відносини, тобто зумовлює функціонування регулюючої функції.

Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні види діяльності їх платників. Так, податки істотно впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, підвищуючи або знижуючи платоспроможний попит населення тощо. У цьому зв'язку держава спроможна свідомо використовувати податки з метою регулювання відповідних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

65. Склад і структура податкової системи України

Податкова система — сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Структура

66. ПДВ, акцизний податок, податок на доходи фізичних осіб

Податок на додану вартість (ПДВ) – податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на данному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою витрат на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Сутність ПДВ в тому, що він є частиною створеної вартості, яку стягують з покупців усіх видів товарів та послуг. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності. Ставка податку складає 20% від бази оподаткування, тобто вартості товару.

Акцизний податок — це непрямий податок на споживання підакцизних товарів (продукції), що включається до ціни таких товарів (продукції). Статтею 215 Податкового кодексу України визначено наступний перелік підакцизних товарів:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

легкові автомобілі, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок в Україні. Є платою фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з Податковим кодексом України.

67. Податкова служба, її роль і функції

Держа́вна податко́ва служба Украї́ни — центральний орган виконавчої влади, що очолює систему органів державної податкової служби України.

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової служби України, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

Державна податкова служба України здійснює такі функції:

виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій;

видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню;

в порядку, встановленому законом, надає податкові роз'яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;

здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;

подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;

організовує роботу по створенню інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп'ютеризації робіт органів державної податкової служби;

вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства;

організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби.

70. Організація управління фінансами в Україні

Управління фінансами — складова частина управління економікою.

Процес управління фінансами вміщує дві складові:

1) органи управління;

2) форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент).

Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи. Суб'єктами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби підприємств.

Управління фінансами вміщує такі функціональні елементи:

1. Фінансова інформація надходить у вигляді оперативної бухгалтерської, статистичної та податкової звітності.

2. Планування, в процесі якого оцінюється фінансовий стан виявляються фінансові резерви збільшення фінансових ресурсів, шляхи їх ефективного використання.

3. Оперативне управління — комплекс заходів щодо виконання фінансового плану. Його мета — досягти максимального ефекту при мінімальних витратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин.

4. Фінансове регулювання — процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування.

5. Контроль пронизує усі стадії управління. У процесі контролю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

71. МФУ в управлінні державними фінансами

Міністерство фінансів України (Мінфін України) — головний орган у системі центральних органів виконавчої влади України з фінансових питань

Центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади з управління фінансами є Міністерство фінансів України, яке входить до складу і підпорядковується Кабінету Міністрів, втілює у життя фінансову політику держави. Основні функції Міністерства фінансів полягають у таких діях:

— розробленні та реалізації основних напрямів фінансової політики держави, забезпеченні її втілення в життя;

— забезпеченні стабільності державних фінансів, їх активного впливу на соціально-економічний розвиток країни;

— організації бюджетного процесу, складанні проекту та забезпеченні виконання Державного бюджету України;

— концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України та її регіонів;

— аналізі підсумків виконання бюджетів усіх рівнів;

— удосконаленні методів фінансово-бюджетного планування;

— проведення роботи з розвитку фінансового ринку (ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг);

— здійсненні фінансового контролю за раціональним та цільовим використанням бюджетних коштів, коштів державних цільових фондів;

— регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання шляхом установлення правил виконання фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство України.

72. Роль місцевих фін. органів в управлінні держ фінансами.

В Україні є два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої влади.

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах, які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Міста Київ і Севастополь у системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

Конституційне закріплення територіальної громади як носія місцевого самоврядування зумовлює необхідність створення фінансових відділів в усіх територіальних громадах – як у міських, так і в сільських. Без цього територіальна громада не матиме змоги зорганізувати власні фінанси. Утворенню фінансових відділів у громадах має передувати робота з формування самих територіальних громад. Чисельність і перелік територіальних громад належить визначити в окремому законодавчому акті.

73. Зарубіжний досвід управління державними фінансами

Управління фінансами в економічно розвинутих країнах здійснюється кількома державними органами. У США, наприклад це Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління при Президентові країни.

Міністерство фінансів США є представником уряду, розробляє фінансову й податкову політику, здійснює емісію грошей, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державних боргів, контролює дотримання фінансового законодавства, оподаткування внутрішніх доходів, контроль за грошовим обігом.

Адміністративно-бюджетне управління при Президентові становить витратну частину федерального бюджету й розробляє фінансові програми, є основним органом виконавчої влади.

У Великобританії органом державного управління є Казначейство. Воно керує розробленням, складанням та виконанням державного бюджету, визначенням податкової політики, фінансово-економічним прогнозуванням, міжнародними фінансовими відносинами, здійснює контроль за використанням коштів державними підприємствами.

У ФРН органом державного управління фінансами є Міністерство фінансів, яке визначає основи фінансової, податкової, валютної та кредитної політики, складає проект бюджету та середньострокового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за виконанням бюджету й розробляє основи розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами беруть участь Федеральне відомство з фінансів та Федеральне управління державним боргом, яке підпорядковане Федеральному міністерству фінансів. Федеральне відомство здійснює податкову перевірку підприємств, займається оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування.

Федеральне управління державним боргом займається операціями з випуску і погашення позик та фінансуванням бюджетного дефіциту.

У Франції управління фінансами здійснює Міністерство економіки, фінансів та бюджету, яке розробляє державний бюджет і контролює його виконання, касове обслуговування бюджету, фінансові операції, забезпечує зв' язок держави з підприємствами як акціонер або гарант.

В Італії управління фінансів покладено на чотири державних органи:

- державними витратами і фінансовим контролем - Казначейство;

- доходами - Міністерство фінансів;

- складанням державного бюджету і координуванням фінансових ресурсів - Міністерство бюджету і планування;

- місцевими фінансами - Міністерство внутрішніх справ.

74. Зміст та основні принципи організації фінансів державних підприємств.

Сутність фінансів підприємств, принципи їх організації та зміст

У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою є фінанси підприємств, оскільки вони функціонують у сфері суспільного виробництва, в якій створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави.

Розподіл і перерозподіл створюваних матеріальних і духовних благ у грошовій формі здійснюються за допомогою фінансів шляхом формування цільових грошових фондів у відповідних галузях народного господарства.

Використання фінансів дає можливість підприємствам сфери матеріального виробництва забезпечити безперервність процесу відтворення, вирішення виробничих, економічних та соціальних завдань, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на рівні як держави, так і суб'єктів господарювання.

Економічну сутність фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у суб'єктів господарювання у процесі їх створення і здійснення ними виробничо-фінансової діяльності. Це грошові відносини: між підприємствами та їх засновниками, які виникають при формуванні статутного фонду (капіталу) — одержання грошей з державного бюджету, надходження пайових внесків та ін. Сума статутного капіталу державного (муніципального) підприємства відображає розмір статутного фонду, а акціонерного товариства — суму випущених ним акцій;

між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (постачальниками, покупцями, будівельними та іншими організаціями), що виникають у процесі купівлі-продажу продукції, надання послуг тощо;

між підприємствами та різноманітними ланками фінансово-кредитної системи щодо внесків у ці ланки (бюджет, централізовані фонди тощо) різних видів податків та платежів і отримання з них коштів на різні цілі. До них належать також фінансові відносини підприємств з установами банків.

міме підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування фонду оплати праці, її виплати, матеріального заохочення; виплати дивідендів за акціями, а також стягнення грошей за завдані збитки і утримання податків;

у межах підприємств, які виникають при розподілі отримуваних доходів і накопичень, формуванні різноманітних фондів грошових коштів.

Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів є гроші, покладені в основу існування відповідних видів грошових відносин підприємств.

Виникають фінансові відносини на підприємствах у процесі їх створення, здійснення ними виробничо-фінансової діяльності, розподілу доходів і накопичень, формування відповідних грошових фондів.

Дата добавления: 2015-05-24