Досліди

МІШЕЛЬ МОНТЕНЬ

(1533 – 1592)

М.Монтень – видатний французький мислитель епохи Відродження, письменник-гуманіст. Твір „Досліди” – „Есе” („Les, Essais”) – збірник роздумів і афоризмів у трьох книгах. Перше видання (книга перша і друга) вийшло в Бордо 1580 р., перше видання третьої книги – в 1588 р. Есе – з латинської – „досліди над самим собою”, або „досліди на собі”. Форма есе веде своє походження від збірників притч, цитат і висловлювань – роду літератури, який завжди, починаючи з античності, користувався постійною популярністю серед читачів.

Монтень в „Дослідах” відкрив нову різновидність – есеїстику: особливий жанр несистематичних нарисів на різноманітні теми. Він відмовився від певної, чітко визначеної теми і запропонував читачеві вільне, нічим не зв’язане обговорення філософських, соціальних, моральних проблем, а також питань виховання молодої людини. Сюжетно всі фрагменти „Дослідів” будуються однаково – в кожному з них є ряд тверджень автора на різні теми і велика кількість історичних прикладів, які співпадають, підтверджують або розвивають кожну з основних тез.

В протилежність Ф.Рабле, Монтень не картає, не протестує, не глузує. Спокійно, не захоплюючись, він з тонкою скептичною посмішкою розмовляє з читачем. Прекрасний стиліст, він часто вдається до дотепних порівнянь і красивих афоризмів. В „Дослідах” близько 3000 цитат, переважно із Екклезіаста, Вергілія, Горація, Платона, Епікура, Лукреція, Плутарха, Сенеки та ін.

В нашому посібнику наводяться уривки з третьої книги, в якій з гуманістичних засад розглядаються питання виховання і освіти.

Уривки з твору М.Монтеня „Досліди” друкуються за виданням: Коваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: Навчальний посібник/ Заг.ред. Є.І.Коваленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 79 – 83; Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение, 1971. – С. 80 – 86.

При тому методі, за яким ми вчимося, не дивно, що ні учні, ні вчителі не стають спритнішими, хоч і стають більш вченими. Насправді все піклування і витрати на нас у наших батьків обмежуються бажаннями напхати наші голови знаннями; при цьому не потрібно ні правильного судження, ні чесноти...

Ми вміємо сказати: так каже Ціцерон, така манера Платона; це слова самого Арістотеля. Але самі ми що говоримо? Як міркуємо? Як чинимо? Адже просто ляпнути язиком зуміє й папуга!... Ми збираємо думки та знання інших і цим обмежуємося замість того, щоб зробити їх своїм надбанням.

[Необхідно ретельно обирати наставника] Бажано, щоб ця людина була швидше з гарною, ніж з туго набитою головою,... добра мораль і розум кращі за голу вченість, треба також, щоб виконуючи свої обов’язки, вона застосовувала новий спосіб викладання.

Постійно кричать учневі в вуха, неначе ллють у лійку, а обов’язок учня полягає тільки в повторенні сказаного. Мені хотілося б, щоб учитель виправив цей бік справи, щоб він із самого початку відповідно до здібностей вихованця давав йому змогу висловитися, розвиваючи в ньому смак до речей, примушуючи його робити між ними вибір і відрізняти їх, щоб іноді він вказував учневі шлях, а інколи давав йому і самому знаходити його. Я не хочу, щоб учитель знаходив і говорив завжди сам; я хочу, щоб він у свою чергу вислуховував слова учня. Сократ і потім Архезілай спершу примушували говорити своїх учнів, а потім уже самі розповідали їм....

Нічого нема дивного, якщо ті, хто, як це звичайно тепер буває, береться вчити й виховувати одночасно людей, різних за величиною і складом розуму, серед сили дітей ледве чи знаходить двох-трьох, в яких виявляються добрі плоди їх виховних заходів. Нехай учитель вимагає від дітей звіту не в самих тільки словах, а також і в змісті та в суті уроку; нехай він судить про користь, яку вони дають, не за свідченням їх пам’яті, а за доказами, які подає їхнє життя. Нехай учитель примусить учнів подати вивчене у ста різних виглядах і застосовувати це до стількох же різних випадків для того, щоб бачити, чи добре вони все зрозуміли і засвоїли...

Отже, нехай наставник примусить учня все дослідити і нехай нічого не вбиває йому в голову за допомогою простого авторитету й без усякої підстави....нехай йому висловлять різні судження, а учень сам вибере, якщо зможе; а якщо не зможе, то залишиться в сумніві...

Істина і розум спільні для всіх і ніяк не належать більше тому, хто їх висловив раніше, ніж тому, хто їх висловив потім: певна думка однаково належить Платону і мені, бо ми з ним однаково розуміємо і бачимо. Бджоли і тут і там збирають з квітів, але із зібраного вони згодом роблять мед, який їм належить; це вже більше не тим’ян, не майоран. Таким чином, учень прийме запозичене в інших і змішає все, щоб зробити з усього цього свій власний твір, наприклад, свою думку. Його виховання, робота, й заняття не мають іншої мети, крім розвитку розуму. Нехай він мовчить про те, що йому при цьому допомагало, і нехай він покаже мені те, що він зробив з усього запозиченого.

Хто коли-небудь запитував учня про те, що він думав про риторику й граматику, про ту чи іншу думку Ціцерона? Нам вклеюють їх у пам’ять, мов речення оракула, де літери та склади становлять всю суть. Знати напам’ять – ще не означає знати; це просто означає зберігати те, що дано пам’яті на збереження. Тим, що знають як слід, тим керують, незважаючи на вчителя, не звертаючи свого погляду до книги. Яке жалюгідне знання – знання суто книжне! Я думаю, що це останнє є прикрасою, а не фундаментом...

Недостатньо загартовувати душу дитини; так само треба загартовувати і його м’язи. Наша душа занадто перевантажена турботами, якщо в неї немає належного помічника; на неї тоді покладається непосильний тягар, оскільки вона несе його за двох.... Треба загартовувати своє тіло важкими й суворими вправами, щоб привчити його стійко зносити біль і страждання від вивихів, кольок, припікань і навіть від мук тюремного ув’язнення і катувань. Оскільки треба бути готовим і до цих останніх; адже в інші часи і добрі люди інколи поділяють долю злих. Ми добре знаємо про це по собі!

Нехай душі [вихованця] буде прищеплена шляхетна допитливість; нехай він цікавиться усім без винятку....

У спілкування з людьми я включаю... і спілкування з тими, згадка про яких живе тільки в книгах. Звернувшись до історії, юнак буде спілкуватися з величними душами кращих століть. Подібне вивчення минулого... може принести неоціненну користь.... Нехай, однак, мій вихователь не забуває в чому його основне завдання; нехай він прагне відкласти в пам’яті учня не стільки дату руйнування Карфагену, скільки вдачу Ганнібала і Сципіона; не стільки, де помер Марцелл, скільки те, чому закінчивши життя, він прийняв недостойну його становища смерть. Нехай він покаже юнакові не стільки події, скільки уміння про них судити.

За прикладами для зручності можуть йти корисні філософські правила, до яких належить додавати для перевірки людські вчинки. Нехай наставник розкаже своєму вихованцю, що означає: знати і не знати; яка ціль пізнання; що таке хоробрість, стриманість і справедливість; в чому різниця між жадібністю і честолюбством, рабством і підлеглістю, розпустою і свободою;... до яких меж можна боятися смерті, болі чи безчестя; які пружини змушують нас діяти і яким чином у нас виникають такі різноманітні мотиви. Оскільки я вважаю, що думки, міркування, якими повинен наповнитися його розум, призначені для внесення порядку в його поведінку й почуття, навчання його пізнавати самого себе, а також жити і вмерти належним чином.

... ігри і вправи стануть невід’ємною і досить значною частиною навчання: я маю на увазі біг, боротьбу, музику, танці, полювання, верхову їзду, фехтування. Я хочу, щоб вихованість, світськість, зовнішність учня вдосконалювались разом з його душею. Адже виховують не одну душу і не окремо тіло, а всю людину: не можна розділити її навпіл. І, як каже Платон, не можна виховувати те і друге окремо; навпаки, треба керувати ними, не роблячи між ними різниці, так, як би це була пара коней, запряжених в одне дишло.

Взагалі ж навчання повинно грунтуватися на поєднанні суворості й м’якості... Відмовтесь від насилля і примусу; немає нічого, на мій погляд, що так би спотворювало натуру з гарними задатками. Якщо ви хочете, щоб дитина боялася сорому і покарання, не привчайте її до цих речей. Привчайте її до поту й холоду, до вітру й палаючого сонця, до всіх небезпек, до яких вона повинна ставитися з презирством;... нехай їй буде байдуже у що вона одягнена, на якому ліжку спить, що їсть і що п’є: нехай вона звикне рішуче до всього. Нехай вихованець не буде маминим синком, схожим на розніжену дівицю, але нехай буде сильним і міцним юнаком...

Дата добавления: 2015-05-24