Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

Поява акцій пов'язана з утворенням і поширенням акціонер­них товариств, які з часом стали перетворюватися у складні моно­полістичні об'єднання (концерни, трести, картелі, консорціуми). Їх функціонування в умовах гострої конкурентної боротьби і розвитку науково-технічної революції зумовило залучення не тільки акціо­нерного, а й облігаційного капіталу, що, у свою чергу, викликало ви­пуск і розміщення приватними компаніями і корпораціями поряд з акціями також і облігацій, тобто облігаційних позик. Тому структу­ра ринку цінних паперів складається з трьох основних елементів: акцій, облігацій приватного сектору і державних облігацій.

Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності.

Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації бу­вають державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні.

Державні облігації випускаються центральними органами управ­ління, як правило, Міністерством фінансів. Залучені кошти спрямо­вують на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування пев­них інвестиційних проектів.

Облігації місцевих позик випускаються місцевими органами управління.

Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємни­цької діяльності, фінансовими товариствами.

Залежно від способу виплати доходу розрізняють процентні, дис­контні й конвертовані облігації.

Процентні облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного процента, що встановлюється до номінальної вартості.

За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номі­нальною вартістю і цінами купівлі.

Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номі­нальною вартістю нових і попередніх облігацій.

За терміном випуску розрізняють строкові, безстрокові та об­лігації з правом дострокового погашення.

Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть зміню­ватися. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на корот­кострокові (до 1—2 років), середньострокові (до 5 років) та довго­строкові (понад 5—10 років). Однак у кожній країні є свій підхід до визначення термінів облігацій.

Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску.

Облігації з правом довгострокового погашення передбачають право емітента на довгострокове погашення.

За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабез­печень

Забезпечені облігації передбачають гарантії на їх погашення і виплату доходу з дотриманням установлених термінів. Забезпечен­ням таких облігацій можуть виступати нерухоме майно, земля, дер­жавні цінні папери.

Незабезпечень облігації не передбачають встановлення їх забез­печення, на що вказується в умовах випуску.

Державні облігації, незалежно від того, вказано об'єкти і форми їх забезпечення чи ні, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава має достатні ресурси і практично збанкрутувати не може.

Облігації, що розміщуються на закордонних ринках, згідно з усталеною термінологією, називаються міжнародними і, у свою чер­гу, поділяються на іноземні, або закордонні, облігації та єврооблі­гації. Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому, що єврооблігації випускаються у валюті, яка є інозем­ною як для емітента, так і для інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації розміщуються одно­часно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні найпо­ширенішим видом міжнародних облігацій.

Зарубіжні, або іноземні, облігації — це цінні папери, які випу­щені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні за допомо­гою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних паперів із цієї країни й у валюті країни розміщення позики. Валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів — національною.

Існують і деякі відмінності між іноземними (за емітентом) і зви­чайними внутрішніми облігаціями щодо режиму оподаткування, ме­тодики розміщення, регулювання часу і максимальних обсягів емісії, вимог щодо типу і обсягу інформації, яка розкривається позичальни­ком перед проведенням емісії, особливих процедур реєстрації випус­ку, а також обмеження на кількість і склад потенційних інвесторів.

Найбільші ринки іноземних облігацій розташовані в Цюріху, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні та Амстердамі.

Багато іноземних облігацій мають уже усталені назви на міжна­родних ринках цінних паперів, які широко використовуються про­фесійними учасниками цих ринків. Найвідомішими іноземними облігаціями є такі: "янкі" (Jankee Bonds), "самурай" (Samurai Bonds), "шибосай" (Shibosai Bonds), "дайміо" (Daimio Bonds), "шогун" (Shogun Bonds) в Японії; "бульдог" (Bulldog Bonds) у Великій Британії; "Рем­брандт" (Rembrandt Bonds) у Нідерландах; "матадор" (Matador Bonds) в Іспанії; "кенгуру" (Kengaroo Bonds) в Австралії.

Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (рекві­зити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як прави­ло, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банка­ми кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.

Щодо історичних рамок виникнення ринку єврооблігацій, то в економічній літературі, особливо довідниковій, досить поширеним є твердження, що цей ринок виник на початку 70-х років XX ст.

Вважається також, що вперше міжнародний ринок єврооблі­гацій набув розвитку, коли уряд США в 1963 р. ввів податок на американських резидентів, що купували закордонні цінні папери, який урівнював ставки процента. Внаслідок введення цього податку іноземні запозичення перемістилися на європейські ринки і виник сталий попит на єврооблігації.

Спочатку ринок єврооблігацій був практично нерегульованим і набув слави саме відсутністю управління своєю активністю, хоча все ж певне регулювання здійснювали центральні банки під час прий­няття ними емісій у тих чи інших валютах, а також провідні банки, які управляли емісіями.

Згодом виникає необхідність вироблення більш чітких правил гри, що привело до створення Асоціації міжнародних облігаційних дилерів (AIBD) і пов'язаної з нею групи Міжнародної асоціації учас­ників первинних ринків (ІРМА). На початку 90-х років AIBD була перейменована на Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Market Association — ISMA), яка налічувала 866 членів, у тому числі 166 із Великої Британії, 138 — із Швейцарії, 57 — із Німеччини, 60 — із Люксембургу.

За цей час Асоціація розробила досить детальну і масштабну си­стему регулювання, включаючи правила здійснення і регулювання операцій, етики поведінки і процедур врегулювання конфліктів. Асоціація надає всім зацікавленим клієнтам інформацію про рин­ки європаперів, а також проводить навчальні семінари з видачею спеціальних дипломів для роботи на міжнародних фондових біржах, її штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, але переважна більшість роботи проводиться в Лондоні, де розміщений її секретаріат.

Основними операторами ринку єврооблігацій, з точки зору емісії, виступають великі банки і компанії, що мають досить високий кре­дитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингове оціню­вання випущених ними облігацій.

На ринку єврооблігацій випускаються облігації різних типів: звичайні, або "прямі", з "плаваючою" процентною ставкою; з нульо­вим процентом (купоном); з індексованим процентом і конверто­вані облігації; з опціоном та ін.

На звичайні, або прямі, облігації власникові виплачується фіксо­ваний процент у вигляді річних купонів. На них припадає понад 60 % всіх єврооблігацій.

Облігації з "плаваючою" процентною ставкою стали випускати­ся на евроринку з 70-х років. Ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР (Англ. LIBOR (London Interbank Offered Rate) — міжбанківська процентна ставка за короткотерміновими кредитами (звичайно на 3—6 місяців), що надаються лондонськими банками іншим банкам її фіксують щоденно об 11 й годині за Гринвічем, і вона є основним орієнтиром, базовою ставкою для встановлення іншими банками своїх кредитних процентних ставок.

Облігації з нульовим купоном з'явились на євроринку у 80-ті роки. їх власники одержують дохід не щорічно, а лише один раз — викупляючи облігації. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий номіна­лу (інколи досягає лише 30—40 %). Водночас погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв'язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і п номіналом. Крім того, інвестори не сплачують податок на дохід від облігацій.

Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото).

Конвертовані облігації набули розповсюдження на євроринку цінних паперів у 80-х роках. Вони хоч і приносять їх власникові менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компанії-позичальника за умови, що дивіденди за акціями виявляться вищими, ніж проценти за облігаціями.

Облігації з опціоном також з'явилися у 80-ті роки. Вони дають інвестору право вибору різних варіантів операції. Наприклад, було випущено позику, яка дозволяла власникові за рахунок опціону купи­ти одну тройську унцію золота за наперед встановленою ціною. Ку­півля таких акцій мала рацію за умови, що ціна на золото мала тенденцію до зростання. Облігації з опціоном також дають мож­ливість обмінювати один вид цінного паперу на інший: наприклад, облігацію — на акцію, або облігацію з "плаваючою" ставкою — на облігацію з фіксованою ставкою.

Для залучення коштів інвесторів, ресурси яких відрізняються довгостроковим характером (строкові компанії, пенсійні фонди), випускаються облігації з фіксованою, а також "плаваючою" ставкою на досить значні терміни — 30 і навіть 40 років.

Залученню засобів на ринок єврооблігацій сприяє і така умова, як продаж облігацій у розстрочку. При цьому покупець платить спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а суму, що зали­шилася, він може внести через певний час.

Якщо проаналізувати весь обсяг первинної емісії єврооблігацій за останні 15 років, то на розвинуті країни припадає 75 %; країни, що розвиваються — 7; міжнародні інститути — 10; оффшорні центри — 8 %. Причому на трійку лідерів — Західну Європу, США і Японію — 65 %. Понад 90 % всього обсягу залучених шляхом випуску єврооб­лігацій коштів припадає на позичальників із Північної Америки, Західної Європи, Ази (переважно Японії), Австралії і Нової Зеландії та на міжнародні організації.

На ринку єврооблігацій у групі інституційних інвесторів можна виділити:

• банки (центральні, інвестиційні, комерційні);

• державні установи;

• міжнародні фінансові інститути;

• пенсійні фонди;

• страхові фонди і компанії (у тому числі оффшорні);

• взаємні (пайові) інвестиційні фонди (ПІФи);

• менеджерів вкладів (управляючих інвестиціями);

• пайові інвестиційні фонди;

• великі корпорації.

Дата добавления: 2015-05-24