Грунтовий розчин

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВБИРНОЇ ЗДАТНОСТІ ГРУНТУ

Явище вбирання частками грунту на своїй поверх-
ні різних речовин має важливе значення в процесі грунтоутворен-
ня, у формуванні його родючості.

Вбирна здатність грунту забезпечує і регулює поживний режим
грунту, сприяє накопиченню елементів мінерального живлення рос-
лин. Сума обмінних катіонів — один з основних показників харак-
теристики грунту, його природної родючості. При внесенні в грунт
органічних і мінеральних добрив колоїди грунту вбирають (нако-
пичують) у верхньому шарі грунту поживні елементи для рослин.

Вбирна здатність грунту регулює реакцію грунту та її водно-
фізичні властивості. Органічні кислоти, які надходять у грунт
(продукти життєдіяльності мікроорганізмів і рослин), і кислоти,
які синтезуються в грунті, частково нейтралізуються вільними ос-
новами, а частково (у вигляді Í⁺) вбираються ГВК. При цьому ак-
тивна кислотність грунтового розчину зменшується. Коагуляція і
пептизація, які відбуваються в результаті зміни складу увібраних
катіонів, зумовлюють структурний або безструктурний стан грун-
тової маси. Структурні грунти мають високі водопроникність і во-
логоємкість, низьку водопідіймальну здатність. Безструктурні
грунти, навпаки, мають погані водно-фізичні властивості, а саме
низьку водопроникність, малу вологоємкість. У безструктурних
грунтах мало повітря, їх частки легко піднімаються вітром і пере-
носяться на великі відстані. На таких грунтах часто бувають пило-
ві бурі.

Основні процеси грунтоутворення відбуваються ли-
ше при наявності вільної води. Грунтова волога є тим середови-
щем, в якому відбуваються процеси синтезу і розкладання органіч-
них речовин, міграція і акумуляція хімічних елементів, різнома-
нітні хімічні реакції, коагуляція, пептизація тощо. Багато речовин
міститься у воді в розчиненому стані. Тому грунтову вологу нази-
вають грунтовим розчином.

Хімічний склад і значення грунтового розчину в грунтоутворен-
ні вивчав відомий грунтознавець С. О. Захаров. Виходячи з того
що грунтовий розчин відіграє дуже велику роль в грунтоутворенні
і живленні рослин, Г. М. Висоцький дійшов висновку: «Вода в
грунті — все одно, що кров в організмі».

Грунтовий розчин — найактивніша частина грунту. Він постій-
но перебуває в стані динамічної рівноваги з твердою фазою і по-
вітрям грунту.

Більша частина хімічних сполук перебуває в грунтовому роз-
чині у вигляді іонів. Основними катіонами грунтового розчину є
Са²⁺, Mg²⁺, Na⁺, К⁺, NH⁴⁺, Н⁺. В незначній кількості містяться рід-
кісні та розсіяні елементи, а саме: Cu²⁺, Pb²⁺, Zn²⁺, Ni²⁺, Co²⁺ та ін.
В засолених грунтах багато Na⁺, Mg²⁺, Sr²⁺ і В³⁺.

Основними аніонами грунтового розчину є (НСО₃)^—, (NO₂)^—,
(NO₃)^—, (Р0₄)^3—, (SO₄)^—, Сl^— та ін. У незасолених грунтах пере-
важає бікарбонат-іон, а в засолених — хлор- і сульфат-іони.

Крім мінеральних сполук у грунтовому розчині містяться водо-
розчинні органічні сполуки: органічні кислоти, фульвокислоти, амі-
нокислоти, цукри, спирти та ін.

Концентрація розчинених речовин визначає величину осмотич-
ного тиску грунтового розчину. Осмотичний тиск незасолених грун-
тів не перевищує 2—3 атмосфери. У посушливі періоди, коли кон-
центрація грунтового розчину підвищується, підвищується і осмо-
тичний тиск, при зволоженні грунту — знижується. У засолених
грунтах осмотичний тиск грунтового розчину досягає 10 атм і
більше.

Величина осмотичного тиску впливає на засвоєння води корін-
ням рослин. Якщо осмотичний тиск грунтового розчину більший,
ніж тиск клітинного соку, то надходження води в кореневі волоски
припиняється, незважаючи на значний вміст вільної води в грун-
гі. В цьому разі рослина гине від фізіологічної посухи.

Дата добавления: 2015-05-24