Характеристика основних законів і категорій соціології

Як і будь-яка інша наука, соціологія досліджує явища і процеси, що

відбуваються у житті соціальних спільнот та суспільства загалом у відповідних

соціальних законах і категоріях.

Соціальний закон — це суттєвий, об'єктивний і повторюваний причинний

зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової

діяльності людей або їх окремих власних дій.

Доцільно розрізняти три групи соціальних законів.

За масштабом реалізації соціальні закони діляться на загальні й специфічні.

Загальні закони діють в усіх суспільних системах тому, що вони формуються

природньою ходою суспільного розвитку, як результат цілеспрямованих,

послідовних і об’єктивних дій багатьох індивідів у процесі своєї життєдіяльності

(наприклад, закони переходу від одного виду суспільства до іншого у вигляді

соціально-економічних формацій або стадій. Загальними є також закони вартості та

товарно-грошових відносин). Дія специфічних соціальних законів обмежена однією

чи кількома суспільними системами (наприклад, закон первинного нагромадження

капіталу, або закони щодо приватної власності, станового положення, громадянства

тощо).

За способом вияву соціальні закони ділять на статичні (стохастичні) й динамічні.

Статичні закони відстежують стан суспільних відносин на конкретний

розглядуваний час і їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого.

Коло основних елементів соціальної статики суспільства складають: сім’я,

корпорація або колектив, церква, держава. Ці соціальні інститути забезпечують

стабільність суспільства. Не випадково люди стверджують: міцна сім’я,

працездатний колектив, єдина церква – це, як правило, міцна держава, гуманне і

справедливе суспільство, хороші відносини між поколіннями. Так створюється

більш-менш прийнятий соціальний порядок – як кінцевий результат законів

соціальної статики і як єдино можлива форма співіснування людей за даних

суспільних умов.

Однак, будь-яке суспільство перебуває у процесі постійного розвитку і зміни,

переходу з одного стану до іншого. Цей процес забезпечується законами соціальної

динаміки, у тому числі – законом переходу від кількісних показників до якісних.

О.Конт стверджував, що прогрес є результатом соціальної динаміки і виділяв чотири

різновиди соціального прогресу: матеріальний, тобто поліпшення умов життя

людей; фізичний, тобто вдосконалення природи людини; інтелектуальний –

розумове вдосконалення і моральний – розвиток почуття колективізму. Цікаво, що

найбільш вагомими для суспільства є інтелектуальний і моральний прогреси.

За формою зв'язку можна відокремити такі типи соціальних законів:

1) закони, які відзеркалюють інваріантне (незмінне) співіснування соціальних

явищ. Наприклад, якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».

Так, індустріалізація і урбанізація в суспільстві відзначають скорочення зайнятого у

сільському господарстві населення;

2) закони, які відображають тенденції соціального розвитку. Так, зміна

характеру продуктивних сил вимагає зміни відносин виробництва;

3) закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними

явищами. Так, соціальна нестабільність у суспільстві, затримання з виплатами

заробітних плат, зниження прожиткового мінімуму неминуче ведуть до таких

негативних демографічних явищ, як скорочення народжуваності, підвищення

смертності населення і зниження середньостатистичного прожиткового мінімуму;

4) закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами

(наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування

відповідної системи освіти. А перехід до платної форми підготовки у ВНЗ став

причиною двох подальших наслідків: збільшенням загального контингенту

студентів і зниженням якості рівня навчального процесу).

Отже, соціальні закони створюються у різних сферах людської діяльності, в

першу чергу у сфері матеріальної діяльності, і здійснюються завдяки самій

діяльності. Соціальні закони – це закони персональної діяльності людей у

конкретних суспільствах, саме тому дійство одного і

того ж соціального закону може проявлятися у різних ситуаціях по-різному як

тенденція, а не як постійна величина. Колишні уявлення вчених про те, що

суспільство розвивається на основі раз і назавжди встановлених законів не

витримали перевірки часу.

Тепер щодо категорій соціології, які створюють «мову» цієї науки. Це дійсно

найважливіші, найбільш суттєві і специфічні поняття, саме ті цеглинки, з яких

складається соціологічна наука. Так, категоріями соціології можна назвати такі:

«соціальні спільноти» (класи, страти, групи, нації, вікові, статеві й професійні

групи); «соціальна рівність»; «соціальне управління»; «соціальна політика»;

«соціальна сфера»; «соціальний ідеал»; «соціальні явища»; «соціальні інститути»;

«соціальні зв’язки»; «соціальна трансформація», «соціальна мобільність» та ін.

Тобто, це ті найбільш суттєві поняття, які відображають предмет науки соціології.

Розрізняють три основних групи категорій соціології:

1. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство»,

«соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).

2. Безпосередні соціологічні категорії («соціальна спільнота», «соціальний

статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).

3. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім'я»,

«соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).

Розглянемо деякі з основних категорій та понять соціології.

Соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис

та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у

процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках.

Соціальна система – складноорганізоване, цілісне утворення, основними

елементами якого є люди, їх зв’язки та взаємовідносини, а також соціальні

інститути, організації, соціальні групи та спільноти, норми, що надають

функціонуванню системи впорядкованого характеру.

Соціальні відносини – це усталена система зв’язків між окремими людьми й

соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному,

політичному й духовному житті, мають різний соціальний стан, спосіб життя,

джерела й рівні доходів та особистого споживання.

Соціальна дія – форма або спосіб розв’язання соціальних проблем і

суперечностей, основою яких є зіткнення інтересів основних соціальних сил

суспільства.

Соціальні рухи – різні форми колективної дії, спрямовані на соціальну

реорганізацію, функціонують неформально, хоч деякі з них можуть згодом

інституалізуватися.

Соціальний процес - послідовна зміна станів суспільства або його окремих

систем.

Отже, закони та категорії соціології складають її основу, при цьому вони дають

змогу ви-

окремити соціологію з низки інших наук, об’єктом вивчення яких є також

суспільство. Окрім того, закони та категорії соціології дають можливість зрозуміти

сутність науки, механізми її функціонування, розвитку та науково-практичної

корисності.

5. Функції соціології: їх зміст та практичне значення

Як і будь-яка наука, соціологія має функції, що виплива­ють з її предмета. Найважливіші з них такі:

• описова функція (дескриптивна), суть якої полягає в дослідженні соціальної реальності, результатом чого є уза­гальнена, типова картина останньої. Соціологія спроможна "сфотографувати" об'єктивну діяльність і подати її об'єктив­ний "портрет";

• пізнавальна (гносеологічна), що полягає в теоретич­ному відтворенні соціальної реальності, її усвідомленні, поясненні, накопиченні знань про соціальні процеси, які по­ступово сприяють можливості свідомо керувати соціальними перетвореннями та соціальними змінами;

• прогностична, котра полягає в можливості (на підставі вивчення соціальної дійсності) виробляти наукові прогнози щодо майбутнього. Саме тому інколи цю функцію називають футурологічною (від лат. fiiturum - майбутнє). Соціологія як наука створює та узагальнює уявлення про моделі бажаного стану суспільства чи деяких його структурних елементів у майбут­ньому, дає зважену, науково вивірену оцінку перспектив роз­витку майбутнього стану прогнозованого явища;

• соціально-технологічна, що зумовлює створення соціальних технологій, на основі яких може відбутися вдоско­налення суспільства, певних його частин. Соціальні техно­логії розглядаються як система засобів, необхідних для ви­рішення конкретних практичних завдань розвитку суспільства. У межах соціології виробляється комплекс методів, способів, організаційних заходів з утілення ефективних соціальних технологій у життя. Ця функція передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо раціоналізації соціальних взаємодій;

• соціально-управлінська, яка проявляється в теоретико-методологічній розробці та прийнятті управлінських рішень. Значення цієї функції особливо зростає в умовах сьогодення, коли значно посилюється потреба в цілеспрямованому впливові на соціальні процеси, зростає вага та цінність управлінських рішень на мікро- й макрорівнях соціуму.

Діючи в органічній єдності, ці функції зумовлюють утворення інших, котрі реально відображають певні аспекти основних функцій. У тих чи тих ситуаціях вони можуть на­бувати статусу самостійних, але ця самостійність має досить відносний характер.

Такими похідними функціями можуть бути:

• світоглядна, що сприяє формуванню цілісного уявлення про суспільство, в якому живе людина, про багатоваріантність виявів відношення "людина-світ";

• просвітницька, яка описує соціальне життя загалом, інформує людей про загальні риси, характеристики, тенденції розвитку суспільства, сприяючи формуванню цілісного уяв­лення про суспільство як соціальний феномен;

• евристична, що дає можливість отримати нові знання, підтверджувати чи спростовувати гіпотези про ймовірний перебіг подій у суспільстві, сприяти формуванню сучасної картини знань про соціальні реалії;

• прагматична, чи життєво-орієнтаційна, суть якої по­лягає у прикладному характері соціологічних знань, опану­вання котрими орієнтує людину у світі, озброює її теоретич­ними знаннями при вирішенні особистих життєвих проблем у буденному житті;

• гуманістична, що виявляється в загальній спрямованості соціології на людину як головну цінність, на формування роз­винутого соціологічного мислення, яке має сприяти толерант­ності, повазі до іншомислення, його діалогічності, терпимості, а отже, — становленню взаєморозуміння, солідарності, злагоди, довіри в суспільстві, що складають фундамент соціально здорового суспільства та створюють умови для формування всебічно розвинутих особистостей.

6. Основні завдання сучасної соціології та їх зміст

Соціологія – відносно молода наука і перебуває у постійному розвитку. Та за

трохи більш як півтора століття свого існування соціологією накопичений значний

теоретичний і емпіричний матеріал і вона перетворилася на впливову науку. На

сучасному етапі її основне завдання – вивчати й аналізувати процеси розвитку

суспільства. Проте, можна виділити низку основних завдань сучасної соціологічної

науки, а саме:

а) розкриття сутності соціальних законів;

б) виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства;

в) узагальнення розрізнених і неоднорідних знань, які здобуті емпіричним

шляхом і формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, за-

конів тощо;

г) орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;

д) вироблення спеціальних термінів і понять, які відображають сутність явищ

конкретної соціальної сфери.

Слід підкреслити, що перед соціологією стоїть надзвичайно важливе і дуже

складне завдання, пов'язане з розробкою цілісної системи соціологічного знання.

Сутність цього завдання полягає в здійсненні подальшого аналізу і узагальнень

практики соціальних досліджень, а також у виробленні рекомендацій до способу

життя сучасної людини, здатних забезпечити найповніше розкриття потенціалу

кожної особистості. Вказані знання необхідні зокрема і для науково-обґрунтованого

використання їх при створенні сучасних соціальних технологій, розробці прогнозів

і практичних рекомендацій для експертизи державних та управлінських рішень.

Можна також виділити низку завдань щодо конкретних соціологічних

досліджень (КСД):

а) інформаційні завдання, які дають змогу одержати первинні дані про

індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти

реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу

для пізнання соціальної дійсності;

б) описові завдання, які на основі опису та нагромадження одержаного

дослідного матеріалу (у вигляді аналітичних нотаток, статей, книг тощо)

відтворюють картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються;

в) завдання критичного аналізу, яке покликане попереджувати про можливі

негативні явища і наслідки тощо.

Отже, основні завдання сучасної соціологічної науки покликані озброїти

людину конкретними знаннями щодо оволодіння способами пояснення і розуміння

сенсу сучасних соціальних змін і суспільного розвитку у відповідності до

адекватного реагування людей та їх практичних дій.

Дата добавления: 2015-05-24