Вклад Огюста Конта (1798-1857) у створення сучасної соціологічної науки

Родоначальником соціології як науки вважають французького мислителя Огюста Конта. Саме він у своїй фундаментальній науковій роботі «Курс позитивної філософії» (1930 р.) вивів термін «соціологія», який в наукових колах спочатку був

зустрінутий скептично. За О.Контом, соціологія (як він її спочатку називає «соціальна фізика») – єдина наука, що покликана відкивати соціальні закони

розвитку і функціонування суспільства. Він стверджує, що розвиток суспільства підлягає тим самим законам, що і природа, тому соціологія є частиною природознавства. Свої відкриття вона робить за допомогою чотирьох методів:

спостереження, експерименту, порівняння та історичного методу. Тільки застосовуватися вони повинні об'єктивно й незалежно від оцінних суджень дослідника. Такий підхід називають позитивізьким. Саму соціологію О.Конт підрозділяв на дві основні частини – соціальнустатику та соціальну динаміку. Перша покликана вивчати умови існування й закони функціонування соціальних систем; друга – закони їхнього розвитку і зміни. Соціальна статика, за Контом, - це, по суті, анатомія суспільства, теорія

громадянського порядку, найкращої організації суспільства., досягнення соціальної гармонії. Цікаво, що суспільство він порівнює із живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так само, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органу у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти

окремі його структурні елементи поза його цілісністю.

Соціальна динаміка – це позитивна теорія суспільного розвитку, що розкриває закони й етапи зміни суспільства. Наслідками вивчення соціальної динаміки є дослідження в галузі соціального прогресу, що являє собою розвиток по висхідній лінії. Конт сформулював також основний закон суспільного прогресу, або закон трьох стадій.

Перша стадія – теологічна – до початку ХІ ст. Панування релігійного світогляду. Друга – метафізична – охоплює XIV-XVIII ст. Розглядав її як перехідну, для якої характерне руйнування релігійних вірувань. Пояснення всього за допомогою абстрактних сутностей, причин та інших філософських абстракцій, так звана «анархія розуму».

На третій, вищій – позитивній (науковій) – стадії, що почалася у ХІХ ст., відхід від теологічних та метафізичних підходів у бік наукових досліджень законів довкілля та життя людей. «Позитивний синтез» наукового знання покликаний покінчити з «анархією розуму». Отже, Огюст Конт на основі досягнень суспільства того періоду вперше: а) обґрунтував необхідність наукового позитивістського підходу до вивчення суспільства й можливість пізнання законів його розвитку; б) визначив ієрархію наук за принципом складності об’єктів, які вони досліджують, і відповідно до історії їх виникнення, розвитку і взаємозалежності; в) визначив соціологію, як особливу (позитивну) науку, що спирається на вивчення і аналіз конкретних соціальних фактів, соціологічні спостереження і експерименти.

9. Сутність теорії «соціального дарвінізму» Г. Спенсера (1820-1903)

Становлення соціології як самостійної науки супроводжувалося появою різноманітних наукових шкіл, однією з яких стала школа соціального дарвінізму.

Вона базувалася на позиціях натуралізму та склалася на основі біологічних впливів у суспільних науках. Засновником школи соціального дарвінізму є англійський вчений, філософ та соціолог Герберт Спенсер. Його праця «Основи соціології»

(1877) заклала основу теорії «соціального дарвінізму». Загальновизнана заслуга Г. Спенсера полягає у застосуванні принципу еволюції до розгляду суспільства з точки зору поетапності його розвитку. Досліджуючи походження всіх живих організмів,

Герберт Спенсер вважав, що суспільство розвивається як природа і як живий організм, тобто еволюціонує. Соціальною еволюцією, за Спенсером, є прогресивний розвиток суспільства шляхом його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів. Основними складовими еволюції, в тому числі соціальної, виступають:

1) інтеграція – перехід від простого до складного (об’єднання та

«зв’язування»);

2) диференціація або дезінтеграція – перехід від однорідного до різнорідного

(розпад);

3) зростання порядку – перехід від невизначеного до визначеного.

Соціальний дарвінізм виник під впливом досягнень біології на відміну від

органіцизму, що орієнтувався переважно на пошук зовнішніх аналогій між

організмом і суспільством. Основна ідея соціального дарвінізму – це спроби

довести, що в основі соціальної структури лежать природні здібності людини. Будь-

які соціологічні положення не мають суперечити природним науковим законам, що

управляють людською природою. Розвиток біології як науки, соціально-політичні

прагнення та симпатії представників соціального дарвінізму зумовили

різноманітність версії дарвіністичної теорії. Так, дарвінізм використовувався для

захисту принципів індивідуалізму та конкуренції від стихійності в суспільному

розвитку та вільного від державного втручання в ринкову економіку. В теорії

«соціального дарвінізму» робиться спроба звести закони розвитку суспільства до

біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш

пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості та ін. Будь-який

соціальний стан не може вступити в протиріччя з природно-науковими законами,

що керують людиною.

Отже, можна стверджувати, що основу теорії «соціального дарвінізму» заклав

Г.Спенсер, відстоюючи ідею еволюції суспільства та окремих індивідів на основі

природних здібностей людини та біологічних закономірностей природного відбору.

У сучасних умовах вплив ідеї соціального дарвінізму істотно знизився.

Дата добавления: 2015-05-24