Посилення соціальних аспектів сімейно-шлюбних відносин за новим

сімейним кодексом України (2004р.)

Історія розвитку людства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних

відносин завжди посідала особливе місце. Тому цей інститут завжди перебував під

правовим регулюванням з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються

життєво важливі соціальні і біологічні інтереси людини і самої держави. Можна

беззаперечно констатувати, що в характері правового регулювання сімейних

правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.

Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі – Кодекс), згідно з

пануючою на той час ідеологією, декларував подальше зменшення регулювання

сімейних відносин засобами права та посилення ролі моральних засад у сімейному

житті. Чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947–ІІІ (далі – СК

України) поширює сферу правового впливу й на ті відносини, які передують

виникненню шлюбу (інститут заручин). СК України набрав чинності 1 січня 2004

року.

Відповідно до положень СК України джерелом сімейного права може бути і

звичай. При вирішенні сімейного спору суд за заявою зацікавленої сторони може

врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать

сторони або одна з них. Звичай не повинен суперечити вимогам Сімейного кодексу

України, інших законів чи моральним засадам суспільства.

СК України – це якісно нова модель регулювання відносин, що складаються між

нареченими, між подружжям, батьками та дітьми, дідом та бабою, братами і сестрами.

У СК України сформульовано загальні засади регулювання сімейних відносин,

соціальним регулятором яких визнано договір, дано поняття шлюбу, знято обмеження

щодо місця державної реєстрації, змінено концепцію особистих немайнових прав

дружини та чоловіка, розширено коло підстав для виникнення права особистої

власності дружини та чоловіка, законодавчо визначено правовий режим заробітної

плати, конкретизовано підстави виникнення права на утримання після розірвання

шлюбу, надано право подружжю на укладення аліментного договору.

Головними новелами кодексу є те, що вперше в законодавстві закріплено таке

поняття як “сім’я” і визначено підстави, відповідно до яких сім’я створюється. Згідно

зі статею 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані

спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Права члена сім’ї має і одинока

особа. Також зараз на законодавчому рівні фактичний шлюб (конкубінат) визнається

підставою для створення сім’ї.

Цікавим є положення статті 31 СК України про заручини, а саме про

відповідальність особи, яка відмовилася від шлюбу, що полягає у обов’язку

відшкодувати другій стороні витрати, що були нею понесені у зв’язку з

приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Окрім цього, у разі відмови від шлюбу

особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за

вимогою дарувальника може бути розірваний судом.

Одними із завдань кодексу є захист особистих немайнових прав та обов’язків

подружжя. Відтак, згідно зі статею 49 СК України позбавлення жінки репродуктивної

функції у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків

або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування

завданої їй моральної шкоди. Те ж саме правило відповідно до статті 50

застосовується і до чоловіка.

Окремої уваги заслуговують положення кодексу щодо прав та обов’язків

подружжя по утриманню. Відповідно до статті 84 право на утримання має вагітна

дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона

працює, та незалежно від її матеріального стану за умови, що чоловік може надавати

матеріальну допомогу. Аналогічне право згідно статті 86 має і чоловік, з яким

проживає дитина, до досягнення нею шести років.

Детальну увагу в кодексі приділено питанням розірвання шлюбу, встановленню

режиму окремого проживання подружжя. Не залишилася без регламентації проблема

штучного запліднення та імплантації зародка – кодекс чітко захищає в таких

випадках права подружжя на дитину.

Окремим розділом врегульовані відносини щодо влаштування дітей,

позбавлених батьківського піклування – усиновлення, опіки та піклування і

патронату.

Розділ V кодексу встановлює права та обов’язки інших членів сім’ї та

родичів, зокрема права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків та

правнуків, права братів та сестер на спілкування, право мачухи, вітчима брати участь

у вихованні пасинка, падчерки тощо.

СК України спрямований на врегулювання проблем на законодавчому рівні, але

він не може охоплювати всі соціальні аспекти.

В Україні нині сім’я змушена стримувати потреби особистості в материнстві і

батьківстві; дедалі більше сімей обирають бездітність або відкладають народження

дітей; знижується народжуваність і зростає смертність населення; погіршується

здоров’я дорослих і дітей, скорочується середня тривалість життя. Рівень життя

більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру

доходів, а також від соціально-демографічного складу — кількості дітей, працюючих і

утриманців, віку членів сім’ї, їх освітнього та професійного рівня тощо. Найбільш

уразливими є: сім’ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім’ї, в яких дітей виховує

одна мати або один батько; сім’ї з дітьми-інвалідами; сім’ї людей похилого віку; сім’ї,

в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім’ї,

які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічний стан сім’ї. Більшість

сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні негаразди, обмеженість

батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних

зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і

відпочинок.

71. Культура як соціальний інститут; співвідношення понять «культура», «цивілізація» і

«суспільство»

Становлення культури пов'язують із процесом біологічного та соціального

розвитку людства. Водночас, власне соціальний розвиток людини і «входження» її до

суспільства можливе лише через культуру.

Слово «культура» — прадавнього походження. Буквально означало догляд,

поліпшення, обробіток спочатку землі, пізніше речей і людей. У сучасній науці

нараховується понад 150 визначень поняття «культура», жодне з яких не є

загальноприйнятим. Різні визначення відображають різні теорії щодо розуміння та

оцінки процесів у суспільстві. Спробуємо надати визначення цьому поняттю, що

наближене до соціологічного розуміння. Отже, «культура» – це сукупність способів і

методів людської діяльності, результати якої об’єктивно втілені у матеріальних

предметах та духовних носіях, призначених для особистого та колективного

використання, а також для передачі наступним поколінням.

При такому підході культура з’являється як створена людиною «друга

природа», надбудована над першою, натуральною природою, як весь створений

людиною світ.

Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має

соціальну природу й виражається в соціальних відносинах, спрямованих на створення,

засвоєння, збереження й поширення предметів, ідей, ціннісних поглядів, що

забезпечують взаєморозуміння людей у різних соціальних ситуаціях.

Поняття «культура» тісно стикається з поняттям «цивілізація», часом їх навіть

ототожнюють.

Цивілізація розуміється вченими у двох значеннях. У першому – як історична

епоха, яка прийшла на зміну «варварству», що знаменує вищий етап розвитку

людства. У другому значенні цивілізацію пов’язують з географічним місцем, маючи

на увазі локальні, регіональні й глобальні цивілізації, наприклад, Східну й Західну.

Вони відрізняються не тільки економічним укладом і культурою (сукупністю норм,

звичаїв, традицій, символів), а й розумінням сенсу життя, справедливості, долі, ролі

праці й дозвілля тощо. Східна й Західна цивілізація базуються на різних системах

соціальних цінностей, різній філософії, різних принципах життя й образах світу. І вже

з них виникають розходження в поведінці, манері одягатися, типах житла тощо

Зазвичай культуру пов’язують з певним суспільством. Говорять, наприклад, про

російську, французьку, іспанську культури, про культуру міста або села, маючи на

увазі, що в кожному суспільстві існує специфічна, відмінна від інших, система

взаємозалежних норм, звичаїв, вірувань і цінностей, які сприймає більшість членів

суспільства. Внутрішні соціальні зв’язки й незалежність суспільства, що зв’язує усіх

його індивідів, є каркасом культури, її основою й захистом від зовнішнього впливу.

Без суспільства як єдиного цілого культура не могла б розвиватися, тому що з

його допомогою закріплюються однакові культурні зразки і їхнє відділення від

домінуючого впливу інших культурних систем.

Але межі культури й суспільства не ідентичні. Наприклад, римське право є

основою правових систем і елементом культури як Франції, так і Німеччини, хоча це й

різні соціокультурні спільноти. У той же час кожне окреме суспільство може

містити в собі різні культури, які значно різняться між собою (наприклад, наявність у

суспільстві двох і більше мов або декількох релігійних вірувань тощо).

Дата добавления: 2015-05-24