Характеристика основних соціальних функцій культури

У сучасному світі термін «культура» вживається досить широко, через що

багато фахівців вважають, що він уже втратив термінологічну конкретність. Але

узагальнюючи усі теорії, можна сказати, що культура – це соціально-прогресивна

творча діяльність людей в усіх сферах буття і свідомості, спрямована на зміну

дійсності, перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство

особистості, на всебічний і повний вияв і розвиток сутнісних сил людини.

Культура відіграє важливу роль у житті суспільства, виступає засобом

акумуляції, зберігання й передачі людського досвіду. Ця роль культури реалізується

через низку функцій.

1. Пізнавальна (гносеологічна) – передбачає створення нових знань, норм, цінностей,

ідей, уявлень про світ, суспільство, людину. У різні періоди історії цю функцію брали

на себе магія, міфологія, релігія, філософія; нині її виконує наука. Кожна з цих форм

духовної культури створила власні системи вироблення конкретних і загальних знань,

уявлень про навколишню реальність.

2. Освітньо-виховна – у суспільному бутті культура задає певні рамки, норми

поведінки, розробляє «карту життєвих цінностей», в яких існує і на які орієнтується

людина у процесі свого існування. Виховні інститути суспільства (школа, вища

школа, колектив, сім’я) змалку прищеплюють людині знання про культуру поведінки,

естетичну красу, моральність, порядність тощо.

3. Творча. Творчість є джерелом розвитку, збагачує матеріальну і духовну культури,

відкидає архаїчне, віджите. По суті, культура в якомусь сенсі і є творчість: надбана та

сучасна.

4. Комунікативна – пов’язана із передаванням повідомлень під час спільної людської

діяльності, яка також передбачає трансляцію соціального досвіду (в тому числі і між

поколіннями); це функція соціального спілкування, завдяки якій забезпечується

адекватність взаєморозуміння між людьми.

5. Селекційна – завдяки цій функції в суспільстві відсіюються найкращі надбання

культури: норми, витвори мистецтва, звичаї, досягнення технічного прогресу.

Культура «вибирає» подальший шлях розвитку людства.

6. Інтегративна – забезпечує єдність і цілісність суспільства. Згідно з Е.

Дюркгеймом, освоєння культури створює в людях – членів тієї чи іншої спільноти –

почуття спільності, приналежності до однієї нації, народу, релігії, групи тощо. Таким

чином, культура об’єднує людей, інтегрує їх, забезпечує цілісність групи.

Але об’єднуючи одних на основі якої-небудь субкультури, вона протиставляє їх

іншим, роз’єднує більш широкі групи й спільноти. Усередині цих більш широких груп

і спільностей можуть виникати культурні конфлікти. Таким чином, культура може й

нерідко виконує дезінтегруючу функцію.

Отже, навіть стислий аналіз змісту лише основних функцій культури свідчить про те,

що культура як соціальний інститут практично необхідною складовою життя

суспільства і окремого індивіда, адже виховує, інформує, об’єднує і диференціює

людей, дозволяє їм рухатися вперед, нагадуючи про їх минуле

73. Освіта як соціальний інститут: поняття, структура, функції

Освіта є одним із найдавніших соціальних інститутів. Вона виникає в силу потреби суспільства у відтворенні та передачі знань, умінь, навичок, підготовці нових поколінь до життя.

Поняття освіти багатозначне. Його можна розглядати і як процес, і як результат засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок та розвитку особистості. Освіта як процес теж багатозначна, бо охоплює і навчання, і виховання. Відтак, освіта є складним соціальним феноменом, котрий можна аналізувати в різних планах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін. Ми розглянемо освіту як соціальний інститут, що відповідає за своєчасну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві та характеризується відносною самостійністю, стабільністю і спадкоємністю, і як такий, що має власні закономірності функціонування та розвитку і є відносно незалежним від соціальних

зрушень. Так от, освіта перш за все – це особлива діяльність з навчання та виховання. З одного боку, освіта як соціальний інститут є сукупністю певних установ, осіб, які забезпечені спеціальними матеріальними засобами і здійснюють конкретні соціальні функції; з іншого боку, освіта - це набір, система ідей, правил, положень, стандартів, норм діяльності, поведінки людей у ситуаціях освітянського життя. В Україні юридично і фактично встановлена така структура освіти:

1) дошкільна освіта і виховання — здійснюються разом із сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їхній повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення вмінь, навичок, потрібних для навчання у школі;

2) загальна середня освіта — забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення;

3) позашкільна освіта і виховання — забезпечує творчу самоорганізацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів, орієнтується на динамізм розвитку потреб дітей та їхніх батьків у освітньо-виховних послугах;

4) професійно-технічна освіта — забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

5) вища освіта — забезпечує фундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів і здібностей (за встановленими рівнями: бакалавр, спеціаліст, магістр), з можливістю подальшого підвищення їхньої кваліфікації, вдосконалення професійної підготовки і перепідготовки наукових та науково-педагогічних кадрів;

6) післядипломна підготовка — забезпечує систематичне поновлення набутих у вищому навчальному закладі знань, перепідготовку людей з вищою освітою з метою опанування нових спеціальностей, професій або кваліфікацій;

7) аспірантура і докторантура — забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;

8) самоосвіта — система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії, кваліфікації і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань за системою екстернату. В сукупності всі зазначені елементи структури освіти утворюють систему безперервної освіти і виховання протягом всього життя,, що пов'язує нижчі та вищі ступені освіти і триває, навіть, після їх фактичного завершення. Освіта як соціальний інститут виконує економічну, соціальну і культурну функції.

• Економічна функція освіти полягає у створенні і безперервному формуванні соціально-професійної структури суспільства.

• Соціальна функція полягає у забезпеченні процесів соціалізації особистості, відтворенні соціально-класової і соціально-статусної структури суспільства;

• Культурна функція полягає у тому, щоб використовувати раніше накопичену культуру з метою соціалізації індивіда, формувати його творчі здібності. Освіта є важливим чинником, що впливає на поведінку особистості.

Дата добавления: 2015-05-24