Додаток 3

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ

ВПІЗНАЙ І ПОКАЖИ

Мета. Закріпити знання дітей про державні та народні символи України. Вчити їх впізнавати і називати. Вихову­вати шанобливе ставлення до них.

Обладнання. Державні символи — герб, прапор; народні символи українського народу — вишиваний рушник, хліб, пи­санки, вінок, ілюстрації верби, калини, указка.

Хід гри

(Дітей розсаджують півколом).

Вихователь.Сьогодні наша розмова про Україну, яка має багату історію, має свої традиції, які споконвіку ша­нують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишиваний рушник, червона калина, зажурена верба, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека, дівочий вінок.

Ваше завдання:

За змістом вірша чи загадки впізнати, назвати і показа­ти символи нашого українського народу (всі символи ви­сять на дошці).

Говорила мати: «Не забудься, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини — радість України,

А вогняні грона — наша кров червона.

Зоряна калина — і краса, і врода

Нашої країни — нашого народу».

Перше дихання немовляти

На сніжно-білім полотні

Блакитним шовком вишиває мати,

Мов першу стежку у житті.

Сплетемо вінок український сьогодні

Із мальв, чорнобривців, калини,

З барвінку та жита, із м'яти, нагідок,

З жоржин, чебрецю та вербини.

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Він - як сонце в небі синім,

В ньому слава, в ньому сила.

Прапор, як святиню, любі діти,

Треба шанувати й боронити.

Прапор — символ нашої держави,

Він для всіх ознака сили й слави.

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній надія на майбутнє,

України слава.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним... (гімном).

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей стрічаємо,

Хлібом новосілля й весілля,

І свято дружби згоди квітчаємо.

Ой, вербичка-вербиченька

При дорозі схилилася,

При дорозі схилилася,

Про щось зажурилася.

Розмалюю писанку, розмалюю,

Крапочки зелені намалюю,

Крапочки зелененькі, а тоді жовтенькі,

Будуть писанки гарненькі.

СМУГАСТІ КИЛИМКИ (РУШНИЧКИ)

Для кожної дитини аркуш білого паперу, на якому фарбами (червоною, жовтою і зеленою) намальована ліва половина смугастого килимка (рушничка). Права половина килимка – контурне зображення смужок, які треба зафарбувати у відповідний колір.

Хід вправи.

Вихователька привертає увагу дітей до зафарбованої частини килимка і запитує про назви кольорів. Потім вона пропонує їм зафарбувати праву частину килимка, добираючи фарби у відповідності із зафарбованою лівою частною килимка та в межах контурних ліній. Кращі килимки використовують для подарунків та в іграх з ляльками. Щоб не помилитись у виборі фарб, роблять мазок спочатку на папері, порівнюють колір з лівою частиною килимка і лише потім наносять фарбу на праву частину.

НА МІСЦЯ

Діти сидять на стільчиках, розміщених в один ряд. У них картинки, на яких намальовано іграшки, посуд, одяг. В різних місцях кімнати стільчиками відгороджені: “мисник”, “шафа для одягу”, “поличка для іграшок”. “Зараз,– говорить вихователька,– всі речі у вас. Всі ці речі треба розкласти по місцях: посуд – у мисник, одяг – у шафу, іграшки – на поличку. Діти за сигналом “на місця” знаходять місце для своїх картинок.

МАГАЗИН

В “магазині” розміщені різні предмети за призначенням: посуд, іграшки, одяг. Щоб щось купити, треба описати відповідний предмет. Ви-хователька першою “купує” предмет, називає його, дає короткий опис, говорить, для чого він використовується. Наприклад: “Дайте мені, будь ласка, жовтий глечик з червоними смугами. Він мені потрібен для молока”. Після цього діти самі “купують”, даючи більш або менш повний опис. Якщо діти користуються просто жестом, вказівним займенником “це”, вихователька ставить їм навідні питання, які допомагають правильно описати предмет. Якщо дитина правильно описала іграшку, вона одержує її.

БАБУСИНА СКРИНЯ

Мета: запам’ятовування назв українського одягу та розповідь про нього.

Матеріал: іграшкова скринька, одяг: сукня, спідниця, пасок, вінок, хустка, вишиванка, намисто, чоботи, кожух, шаровари, пояс, шапка-бирка.

Вихователька привертає увагу дітей до чарівної скрині. Звідкілля во-на? Хто ж це нам її прислав? (Діти з вихователькою відкривають скри-ню. Дитина дістає із скрині лист. Вихователька читає лист.).

Ой, діти, це лист і скриня від бабусі Мелани. Послухайте, що вона нам пише. “Добрий день, люба малеча! Пише вам бабуся Мелана з далекого українського села Новоукраїнка. Я знаю, що ви дуже гарні діти і надсилаю вам свою скриню з українським одягом. Ви розгляньте його і скажіть, як він називається, коли його одягають, хто його одягає? А ще я вам надсилаю декілька загадок про одяг, відгадайте їх. А може, ви і самі знаєтє загадки про одяг, то загадайте їх один одному. Допобачення, мої любі. Ваша бабуся Мелана.

Діти розглядають одяг, розповідають про нього.

НАГОДУЄМО ВЕДМЕДИКА

Мета: знайомити дітей з українським національним посудом: макітрою, глечиком, мискою, дерев’яними ложками та ін.

Матеріал: предмети українського національного посуду, іграшковий ведмедик.

Вихователька організовує дітей на гру, обігруючи вірш:

Ведмежаток я взяла,

Посадила до стола,

Стала медом частувати:

“Пригощайтесь, ведмежата!”

А ведмедики сидять

І нічого не їдять…

Вихователька стурбована, чому ведмедики нічого не їдять. Та ж вони не мають чим і з чого їсти. Ведмедикам треба дати посуд. В що наллємо меду? (В тарілочку, поливану мисочку). Чим будуть їсти ведмедики мед? (Дерев’яними ложками). З чим можна їсти мед? (З чаєм, з молоком). В чому поставимо молоко на стіл? (В глечику). Щоб у ведмедиків був смачний обід, ми поставимо пиріжки в макітру. (Діти розглядають гарно прибраний стіл і розповідають про посуд).

РУХЛИВІ ІГРИ

КОЛОБОК

Діти сідають колом, обличчям до середини і перекочують “м’яч-колобок”. Ведучі, які ходить у колі (“дід”, або “баба”), намагаються затримати “м’яч-колобок”. Якщо це їм вдається, сідають у коло. Дитина, яка невдало подала м’яч, і тому він опинився в ведучого, сама стає ведучим. Під час перекочування м’яча діти можуть співати “пісню Колобка”.

ВІНОЧОК

Грає музика, діти-квіти стоять колом, плещуть в долоні. Обирається ведуча. Ведуча співає:

Ой піду я на лужок

Та й по квіти на вінок.

Я сплету віночок

Лише з ромашок!

(“Ромашки” стають в коло, танцюють в колі. Інші “квіти” плещуть в долоні.)

Ведуча: Ой піду я на лужок, та й по квіти на вінок. А тепер я сплету вінок лише із барвінку!

(Діти-“Барвінки” танцюють. Ведуча по черзі називає всі квіти, які є на “лужку”. В кінці ведуча сплітає вінок з усіх квіток. Всі “Квіти” танцюють.)

ІВАНОЧКУ, ПОКИНЬ СХОВАНОЧКУ

Обирається Іванко. Він повертається до стіни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють:

Іваночку, Іваночку,

Покинь свою схованочку.

Раз, два, три,–

Кого схочеш, того злови.

Діти тікають, Іванко їх ловить.

ВЕДМЕДИК І ДІТИ

Зпоміж дітей обирають ведмедика, вихователь ставить його у середину кола. Діти довільно ходять круг нього і промовляють (чи підспівують) за дорослим:

Як у лісі ми гуляли,

То ведмедика шукали.

У барлозі він лежав,

Під ялиночкою спав.

Вихователь допомагає утворити правильне коло, взявшись за руки:

Круг ведмедика ходили

І ведмедика будили:

-Прокидайся, уставай

І малят наздоганяй.

Ведмедик озивається: – Хто мене збудив? Діти вигукуючи “Не я!”, “Не я!”, розбігаються. Ведмедик наздоганяє їх. Той, кого він торкнеться, відходить убік. Коли упіймано 3–4 дітей, за допомогою лічилки обирається новий ведучий. Гра повторюється.

ЙШОВ КОТОК

Діти стоять у колі, взявшись за руки. Посередині – котик, який тримає в руках 5–6 паперових рибок. Діти рухаються проти годинникової стрілки, котик ходить навпаки. Діти промовляють або підспівують за вихователем (двічі): – Пішов котик на мосток, зловив рибку на гачок!

Котик відгукується (двічі): - Чи їсти самому, чи нести додому?

Діти зупиняються, обертаються обличчям до центра: – їсти самому!

Котик на те: – Ні, я сам укушу, та ще й діткам віднесу!

Діти: – Не хочемо рибки!

Після цих слів діти розбігаються, а котик ловить їх. Кого торкнеться, тому дає паперову рибку. Вихователь зупиняє гру, коли кілька рибок роздано, лічить, скільки саме. Після повторень гри зазначає, який котик виявився найспритнішим.

КАЧЕЧКА

Діти стоять колом, тримаючись за руки. Качечка поза колом. Вихова-тель співає:

Ду-ду-ду-ду, дудочка,

Ду-ду-ду-ду-ду!

Ой заграла дудочка

В нашому саду.

Діти ідуть в один бік, качечка з каченятами – в протилежний.

Вихователь:

Он пливе білесенька

Качка по воді.

Хто це так гарнесенько

Грає на дуді?

Двоє дітей утворюють ворота. Качечка з каченятами входить у коло. Вони “пливуть” один за одним, ніби загрібають лапками воду. Діти грають на дуду (дуда з кулачків). Качка з каченятами продовжують плава-ти.

Вихователь:Стала з каченятами

Качка танцювати,

Крильцями і лапками

Воду колихати.

Діти повільно розмахують зчепленими руками, зображуючи коли-вання води. Каченята танцюють, кружляють то в один бік, то в інший, повільно розмахуючи руками (“крильцями”). Діти знову грають на дуду:

Ду-ду-ду-ду, дудочка!

Ду-ду-ду-ду-ду!

Ой, хороша дудочка

В нашому саду.

Діти зупиняються, ворота відчиняються, качка з каченятами вихо-дить з кола на бережок. Гра повторюється.

ЛЕЛЕКА І ЖАБЕНЯТА

Серед дітей обирається лелека, а інші діти – жабки. По болоту ходить, високо згинаючи ноги, лелека. Жабки стрибають. Опинившись близько біля лелеки, жабенята тікають у воду (в озеро). Кого лелека упіймає, той вибуває з гри. Гра супроводжується словами ведучого (вихователя). Поступово діти запам’ятовують ці слова:

Дибає лелека по болоту –

Зранку він вже вийшов на роботу,

Скоса поглядає, чи немає

Де малих зелених жабеняток.

Зупинився враз, відкривши дзьоба,

А з-під ніг у нього жаба – стриб!

Він вхопив її в цю ж мить.

ДО БАБИ ПО СІЛЬ

Двоє стають навпроти одне одного. Хтось починає говорити:

– Підеш до баби по сіль?

– Піду.

– А не боїшся її псів?

– Ні.

Щоб упевнитися, що це так, той, хто питав, сплескує перед очима другого в долоні. Якщо той кліпне, то боїться, а як витримає – не боїться. Тоді той, кого випробовували, каже:

– Ану ж, подивимось, чи ти не злякаєшся?

Діти міняються ролями.

ХЛІБЧИК

Діти шикуються парами. Спереду стає хтось один. Передній говорить:

– Печу, печу хлібчик!

– А випечеш? – озивається остання пара.

– Випечу.

– А втечеш?

– Побачу.

Той, хто “пік хліб”, зразу біжить, а задня пара його ловить. Хто спіймає, з тим стане в парі спереду, а хто залишиться без пари – “пектиме хлібчик”.

ХОРОВОДНІ ІГРИ

Хороводні ігри-сценки за зразком українських народних ігор (адаптовані й авторські тексти).

Беручи участь у них, дитина, окрім виконання різних дій, водночас легко вивчає віршик, долучається до активного українського мовлення. Тексти спочатку промовляє вихователь, а діти (молодші) повторюють деякі рядки. Старші згодом роблять це й самі (з допомогою дорослого в разі потреби).

ДЛЯ МОЛОДШОЇ ГРУПИ

Кицю Муро

- Кицю Муро, де ти була?

Ми гукали, ти не чула?

- Я сиділа під столом,

Їла кашку з молоком.

- Ти на нас подивись,

Із ким хочеш, поділись.

Киця стоїть усередині кола, а діти ходять навколо неї, побравшись за руки. На слова Киці: "Я сиділа..." — зупиняються; простягають руки до неї: "Ти на нас подивись"; показують на себе: "Із ким хочеш, поділись".

Кізонько рогата

Кізонько рогата,

Сива, бородата.

Розкажи нам, де була,

Що ти їла, що пила?

Та не бийсь рогами,

Потанцюй із нами!

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Після слів: "Потанцюй із нами!" — Коза вибирає собі когось у пару й танцює з ним, а інші діти плещуть у долоньки.

Хто у кого?

1. У киці — кошенята,

В собаки — цуценята,

У свинки — поросята.

В корови є телятко,

В кобили є лошатко,

У кізки — козенятко.

2. Кожен свою мову знає,

Нею маму він гукає:

Кошеня: "Няв-няв",

Цуценя: Тав-гав",

Порося: "Хрю-хрю",

А теля: "Му-му",

Козеня: "Ме-ме",

А лоша як стрибне —

"Іго-го! Іго-го!"

Діти ходять по колу, побравшись за руки. На слова: "Кожен свою мову знає..." — зупиняються й показують жестами тва­рин, про яких ідеться. На слова: "Іго-го!" — високо підстрибують.

Варіант: вихователь зумисне плутає, в кого які діти і хто як говорить, а діти виправляють його.

Вийшла квочка-маті

1. Вийшла квочка-мати,

За нею — курчата.

Курчата гуляють,

Крильцями махають,

Лапками гребуть,

Зернятка клюють.

2. — Ко-ко-ко, куд-куди!

Стережіться ви біди —

Недалеко лиска онде,

Ви близенько не підходьте!

Діти-курчата йдуть рядочком за ведучою-Квочкою, яка промовляє вірш. На слова: "Курчата гуляють..." — роз­ходяться довільно й імітують рухи. Піс­ля слів: "Недалеко..." — підбігають до Квочки й збираються гуртом біля неї.

У зеленому садку

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус,

Гладить собі пуз.

Хвостиком махає,

Мишка вибігає,

Від кота тікає.

Котик стоїть усередині кола, а діти ходять навколо нього. На слова: "Лапкою чеше вус..." — зупиняються й показують відповідними рухами все, що робить Котик. На слова: "Від кота тікає" — розбігаються, а Котик ловить "мишку".

ДЛЯ СЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ

Що ти, кізлику, робив?

—Що ти, кізлику, робив?

—Жито в клуні молотив.

Кожен снопик — ніжками,

Кожен снопик — ріжками,

Зерно хвостиком замів.

А в засіки занести

Допоможеш мені ти.

Діти ходять по колу, а Кізлик (усе­редині) імітує рухи. З останніми словами обирає іншого "кізлика".

Хто це спить під дубком?

Хто це спить під дубком,

Ще й накрившись кожушком?

Цс-с-с! Тихо-тихо, не будіть,

То, напевно, спить ведмідь.

Ц-с-с-с! Стережіться, бо той гість,

Як устане, — всіх поїсть.

Цс-с-с! Ой, рятуйтесь від біди!

Утікайте хто куди!

Діти стоять кружка, а всередині "спить" Ведмідь. Промовляючи по­чаток, діти ставлять руки дашком над очима, потім притуляють пальця до вуст. Далі навшпиньках підходять до Ведмедя, пошепки промовляючи слова. Останні слова: "Ой рятуй­тесь..." — вигукують голосно, й Вед­мідь ловить дітей.

Городили зайчика

Городили зайчика, городили,

На городі зайчика ми зловили.

На город наш, зайчику, не ходи!

І капусти нашої не бери!

Моркви солоденької не займай!

А як зможеш, зайчику, — утікай!

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Зупиняються й на слова: "На город наш..." — тупають ногами, сва­рять Зайчика однією рукою, потім іншою. На слова: "А як зможеш, Зай­чику, утікай", — знову міцно беруть­ся за руки. Зайчик має розірвати коло й утекти.

Зайчику сіренький

1. Зайчику сіренький,

Зайчику маленький,

Покажи, покажи,

Покажи нам вушка.

Ось так, ось так —

Покажи нам вушка.

2. Зайчику сіренький,

Зайчику маленький,

Покажи, покажи,

Покажи нам лапки.

Ось так, ось так —

Покажи нам лапки.

3. Зайчику сіренький,

Зайчику маленький,

Покажи, покажи,

Покажи нам хвостик.

Ось так, ось так —

Покажи нам хвостик.

4. Зайчику сіренький,

Зайчику маленький,

Потанцюй, потанцюй,

Потанцюй ти з нами.

Ось так, ось так —

Потанцюй ти з нами.

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Зупиняються й показують, що має робити Зайчик, а той повто­рює всі рухи за ними.

ДЛЯ СТАРШОЇ ГРУПИ

Мишко, мишко, утікай!

Мишко, мишко, утікай!

Свого хвостика ховай!

Іде кіт-котище,

Сірий хвостище,

Мишку за ніжку — хап!

Діти стоять у колі, побравшись за руки, й промовляють слова. Мишка стоїть у колі, а Котик — поза ним. На слова: "Іде кіт-котище..." — діти під­німають з'єднані руки вгору. Котик ловить Мишку, пробігаючи під рука­ми, а Мишка тікає від нього. На сло­ва: "Хап!" — діти опускають руки.

Якщо Котик і Мишка обоє залиши­лись у колі або поза колом, Котик продовжує ловити Мишку. Коли ж один із них опиняється всередині, а другий — поза колом, це означає, що Мишка втекла.

Сидить мишка на печі

Сидить мишка на печі,

Хрума тихо калачі:

Хрум-хрум-хрумчик,

Доки спить Мурчик.

Мурчик прокидається —

Мишка ховається!

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Всередині кола — мишки (кількість їх довільна). На слова: "Хрум-хрум-хрумчик..." — мишки "гризуть" калачі. Потім прикладають долоні до щоки, показуючи, як спить Мурчик, потягується. На слово: "Мишка", — діти в колі беруться за руки; на слово: "ховається", — при­сідають, а мишки мають устигнути вибігти з кола.

Варіант. Діти ходять по колу, по­бравшись за руки, а всередині — Ко­тик. Діти показують усе, як у першо­му варіанті. З останніми словами мишки розбігаються, а Котик ловить їх.

Несе осінь у корзинці

Несе осінь у корзинці

Дітлахам малим гостинці:

Жолуді — у жменьку,

Каштани — в кишеньку,

Червону калину,

Дощик із хмарини.

Діти ходять по колу, побравшись за руки. Всередині кола дівчинка-Осінь із кошичком у руках. На сло­ва: "Жолуді — у жменьку", — діти зупиняються й показують "жменьку": потім — засувають руку в кишеню; імітують зривання гілочки калини; накривають руками голову й розбі­гаються, тікаючи від дощика.

Зайчики на городі

1.По стежині зелененькій

Бігли зайчики сіренькі.

(Діти стоять рядком за вихователем та іміту­ють біг на місці).

Ось такі тут зайчики,

Зайчики-стрибайчики.

(Показують вушка зайчиків).

2.На городі біля тину

Скубуть зайці капустину.

(Стають у коло й імітують скубання капусти).

Ось такі листочки,

Скубу- скубуточки.

(Показують, які великі листочки).

3.Сіли зайчики тихенько,

Риють моркву солоденьку.

(Присідають і "риють" моркву).

Ось такі в них лапки,

Сірі лапки-шкрябки.

(Показують лапки й гребуть ними землю).

4. Гризуть зуби безупину

І буряк, і картоплину.

(Імітують, що гризуть овочі).

Ось такі в них зуби,

Зуби-гризолюби.

(Клацають зубами).

5.Іде дід по городу:

"Хто тут робить мені шкоду?"

(Вихователь обходить зайчиків по колу, го­лосно промовляючи за Діда).

Утікайте, зайчики,

Зайчики-стрибайчики!

(Зайчики розбігаються, а Дід намагається їх упіймати).

Дружна зарядка

1.Там-там-тарарам!

У кімнаті шум і гам!

(Діти стоять кружка й тупають ногами, плес­кають у долоні).

Це до мене звірятка

Всі прийшли на зарядку.

(Біжать одне за одним по колу).

2. Ось ведмідь клишоногий

Вивертає смішно ноги.

(Імітують ходьбу ведмедя).

Бджілка весело літає

Та із квітів мед збирає.

(Присідають, імітуючи збирання меду).

3. Дзьоб-дзьоб! Чап-чалап!

Журавель шукає жаб.

(Розставляють руки й нахиляються вперед, ніби дзьобають щось. Потім махають руками-крилами й піднімають зігнуті в колінах ноги, показуючи, як ходить журавель).

Жабка -скрекотушка

Упіймала мушку.

(Присідають і підстрибують на місці. З остан­нім разом намагаються підстрибнути якомо­га вище).

4.Пострибала білочка

З гілочки на гілочку.

(Стрибають вліво-вправо).

Нам горішки збирає —

Лусь-лусь-лусь, їх лузає.

(Тягнуться по черзі руками вгору, потім плес­кають у долоні, "розбиваючи" горішки).

5.Киця спинку вигинає,

Сіру мишку виглядає.

(Прогинають спину, потім ставлять дашком руку над очима, виглядаючи мишку).

Сидить тихо шкрябунець —

Тут зарядочки кінець!

(Присідають, приклавши палець до вух, по­тім швидко встають, вигукуючи останнє слово).

Дата добавления: 2015-05-24