Рельєф і гідрографія 3 страница

Малоазійське нагір’я. Загальні риси. Малоазійське нагір’я займає півострів Мала Азія. На сході воно межує з Вірменським нагір’ям. На півночі і півдні нагір’я здіймаються високі Понтійські і Таврські гори, що облямовують велике внутрішнє плоскогір’я, що має назву Анатолійського. Висота плоскогір’я коливається від 800 до 1500 м.

На навітряних схилах гір на заході і півдні півострова випадає понад 1000 мм опадів на рік з різко вираженим середземноморським зимово-весняним максимумом. По мірі просування на схід вміст вологи в атлантичних повітряних масах зменшується і кількість опадів помітно зменшується. В центральних і східних районах Анатолійського плоскогір’я кількість опадів не перевищує 200 мм і ландшафти несуть риси аридності. Річки Малої Азії маловодні і мають нерівномірний режим. Найдовша річка – Кизил-Ірмак має довжину 1151 км і впадає в Чорне море. Найбільшим з озер є Туз, що розміщується у центральній частині Анатолійського плоскогір’я.

Природа. Рослинність. Ліси займають на півострові невеликі площі. З одного боку, це наслідок природних умов, з іншого - результат тривалого освоєння території, що супроводжувався зведенням деревної рослинності.

Ліси ростуть на північних схилах Понтійських гір, де випадає найбільш рясні і рівномірні опади. Вологолюбні вічнозелені ліси колхидського типу піднімаються по схилах до висоти 600-700 м; грунти під ними - червоноземи, що змінюються у верхніх частинах гір лісовими буроземами. Ці ліси в багатьох місцях, особливо на заході, поєднуються з ділянками чагарникової рослинності середземноморського типу. Біля підніжжя Понтійських гір природна рослинність майже не збереглася, в ландшафті переважають сади, виноградники, поля кукурудзи і тютюну, навколишні міста і селища. У горах субтропічна рослинність змінюється листопадними широколистяними лісами помірного типу з бука, граба, каштана, липи, часто з вічнозеленим підліском і кучерявими рослинами. Ці ліси поступаються місцем змішаним, а ще вище хвойним лісам, що переходять, у свою чергу, в субальпійські чагарники і гірські луки.

На заході і півдні, де кількість опадів зменшується і з'являється період літньої посухи, вологолюбні ліси повністю поступаються місцем чагарниковим заростям і лісам середземноморського типу на коричневих грунтах, що нагадує маквіс Південної Європи. У горах вічнозелені формації змінюються заростями листопадних чагарників типу шибляка. У верхніх частинах гір характер рослинності мало відрізняється від рослинності північних гірських хребтів. Правда, там з'являються деякі види, відсутні в Понтійських горах.

Так, на Кіпрі і на південних схилах Тавра зустрічаються залишки лісів з могутнього ліванського кедра. Узбережжя Середземного моря в останні роки інтенсивно освоюється в рекреаційних цілях. На півостровах і вздовж берегів затоки Анталья створені численні туристичні комплекси та об'єкти інфраструктури.

На схилах гір, звернених до внутрішніх частин півострова, і на обширних вапнякових плато Лікійського і Кілікії півостровів лісів немає взагалі. На характері рослинного покриву позначається постійна нестача вологи. Особливо яскраво це виражено на внутрішніх плоскогір'ях. Деревна рослинність зустрічається там лише у вигляді рідких заростей сосни чи ялівцю, переважають ж низькорослі подушкоподібними чагарники з сімейства бобових, полин і різні злаки на сіро-коричневих грунтах. Землеробство поширене в цих місцях лише в небагатьох добре зрошуваних районах, населення переважно займається розведенням кіз і овець, поголів'я яких у Туреччині налічує 50 млн голів.

Тваринний світ. Тваринний світ Малої Азії поєднує в собі європейські та азіатські елементи. У лісах північних гірських хребтів водяться олень благородний, косуля, дикий кабан, бурий ведмідь, вовк, лисиця, куниця. До цих пір в найбільш глухих лісах можна зустріти леопарда. У сухих південних і внутрішніх гірських районах селяться муфлон, кулан. Широко поширені шакали і гієни; згідно з історичними даними, ще порівняно недавно мешкали леви. По всій території мешкають степові і лісові гризуни, в сухих місцях зустрічаються ящірки та змії. Багато птахів, особливо хижих (орлів, грифів, яструбів, сов), які винищують гризунів і дрібний домашню худобу.

Вірменське нагір’я. Загальні риси. Вірменське нагір’я на заході межує з Малоазійським нагір’ям, на сході – з Іранським, на півночі з Кавказом, на півдні з Месопотамською низовиною. Від Малої Азії країна відрізняється більшою абсолютною висотою (в середньому 2000 м), широким проявом вулканізму, більшою континентальністю клімату і значним послабленням впливу атлантичного океану. У Вірменському нагір’ї відсутній єдиний жорсткий серединний масив, тому немає і великих внутрішніх плоскогір’їв, як в інших двох Середньоазіатських нагір’ях.

Клімат Вірменського нагір’я континентальний суворий, з тривалою холодною зимою і помірно-теплим літом. Морози сягають – 15⁰С. В літній час середня температура складає +15…+20⁰С. Найбільш високі вершини гір протягом всього року вкриті шапками снігу і льоду. Річки нагір’я численні, але маловодні. Більшість озер не мають стоку в океан і є солоними. Найбільші із них – Резайє (Урмія) і Ван. Солоність першого сягає 220-230 ‰, другого – 20 ‰.

Природа

Рослинність. Велика частина Вірменського нагір'я позбавлена ​​лісів. Майже зовсім безлісні плоскі улоговини з сухим, континентальним кліматом, світло-каштановими, бурими або сіро-коричневими грунтами, покритими степовою або напівпустельною рослинністю. Уздовж річкових долин є зарості чагарників або заливні луки, а біля підніжжя гір, що оточують улоговини, розкидані оазиси, населення яких вирощує бавовник, тютюн та інші культури. Навколо населених пунктів багато фруктових садів. Оазиси виділяються в межах улоговин яскравими зеленими плямами. У Среднеараксінській улоговині неподалік від Єревана в Єребунійському заповіднику охороняються ділянки виростання дикої пшениці та інших диких родичів культурних рослин (ячмінь, жито).

Ліси з листопадних дубів і сосни характерні для зволожених навітряних схилів гір на висотах до 2000 м. Вище їх змінюють зарості колючих чагарників і ялівцю, чергуються з кам'янистими оголеними ділянками. Снігова межа в межах Вірменського нагір'я проходить на висоті близько 4200-4300 м.

Гірські ліси південного схилу Великого Кавказу різняться в його західній і східній частинах. На заході представлено пояс букових, мішаних і смереково-ялицевих лісів, на сході в більш посушливих умовах хвойні ліси відсутні, переважають дубові та дубово-грабові співтовариства. Вище верхньої межі деревної рослинності широкою смугою простягаються субальпійські та альпійські луки, на сході остепнені. Нівально-гляціальна зона в західній частині розташована набагато нижче і розвинена краще, ніж у східній.

Унікальна лісова рослинність збереглася на схилах Талишських гір до висоти 500-600 м над рівнем моря. Сюди піднімаються реліктові «Гірканський» ліси з каштанолисного дуба і залізного дерева, практично повністю знищені на прилеглих рівнинах Ленкорані, де вони виростали на субтропічних жовтоземах.

Переважно заболочені простори Колхидської низовини з вологим субтропічним кліматом вкриті лісовою рослинністю з переважанням бородатої вільхи, до якої домішуються граб, дуб, ясен та інші листяні породи. У підліску зустрічаються різноманітні вічнозелені чагарники: падуб, лавровишня, рододендрон, перевиті плющем, хмелем, ожиною та іншими ліанами. У рослинному покриві багато реліктових видів, властивих стародавньої мезофильної флори колхидського типу (наприклад, дзельква граболистяна. Найбільшого видового різноманіття досягають колхидські широколистяні ліси на більш дренованих окраїнних ділянках низовини і в низьких передгір'ях. В умовах теплого і вологого клімату за рахунок інтенсивного хімічного та біологічного вивітрювання під широколистяними лісами формуються червоноземи і жовтоземи - зональні грунти вологих субтропіків. У лісах представлені каштан, дуб Гартвіса, східний бук, імеретінській дуб, дзельква, тис. Після осушення заболочених ділянок великі простори Колхидськой низовини були перетворені в плантації чаю і цитрусових, тут культивуються лавр, інжир і навіть бамбук, а, крім того, виноград, тютюн, кукурудза.

Сухі субтропічні рідколісся з фісташніка, каркаса, держідерева та інших ксерофітів на коричневих грунтах і полинно-солянкові напівпустелі на сіро-коричневих грунтах і солончаках характерні для Кура-Араксинськой низовини та прилеглих до неї із заходу похилих рівнин. На Апшеронському півострові панує ефемерова напівпустеля.

Тваринний світ. У фауністичному відношенні субтропічні напівпустелі Куринскої западини подібні з центрально-азійськими. Численні плазуни (гюрза, степовий удав, черепахи, ящірки) та отруйні комахи (фаланги, тарантули, скорпіони). Поряд з великими тваринами, такими, як антилопа джейран, лисиця та інші, тут мешкає найменший представник класу ссавців - білозубка-малютка (Suncus etruscus) з сімейства землерийок.

Винятковою різноманітністю відрізняється фауна Ленкоранской низовини і Талишських гір. В очеретяних заростях водяться кабани і очеретяний кіт, тут мешкають фламінго, фазани та інші птахи. Узбережжя Ленкорані служить місцем зимівлі для червонозобої казарки, сірого гусака, лебедів і качок. У рівнинних і гірських лісах досі зустрічаються великі хижаки (тигр, леопард).

Іранське нагір’я. Загальні риси. Іранське нагір’я – найбільше і найсухіше з усіх Передньоазійських нагір’їв. Для природних умов нагір’я характерне чергування гірських хребтів і великих плоскогір’їв та западин, панування сухого клімату і переважання пустельних і напівпустельних ландшафтів. З усіх боків воно оточене високими окраїнними хребтами, відділяючими внутрішні плоскогір’я від прибережних низовин. З півночі нагір’я облямовують гори Ельбурс з найвищою точкою вулканом Демавенд (5604 м) і Туркмено-Хорасанські гори (Копет-Даг і Нішапурські гори), зі сходу – Сулейманови гори, З півдня – Мекранські гори, що простягнулися вздовж узбережжя Оманської затоки, із заходу – гори Загрос. Більша частина внутрішніх рівнин плоскогір’я зайнята піщаними і щебенистими пустелями. Найбільшими з них є Деште-Кевір і Деште-Лут. Слово “деште” перекладається як пустеля, слово “кевір” – як “соляна”, слово “лут” – як “піщана”. Звідси назва Деште-Кевір перекладається як соляна пустеля, а Деште-Лут – піщана пустеля.

Клімат нагір’я характеризується високою аридністю і різкими амплітудами температур повітря, які можуть сягати 90⁰ (від – 40⁰ до + 50⁰С). Взимку на більшій частині регіону холодно. Тільки на Південно-Каспійський низовині і на узбережжі Перської і Оманської затоки середня температура січня набагато вища за 0⁰ (+10⁰С на Каспійському узбережжі і до +15⁰С на півдня країни. Проте при вторгненні на Іранське нагір’я холодного помірного, а іноді і арктичного повітря температура може падати до – 25⁰С і більше. Країна бідна на воду. Найдовшою річкою є Гільменд (1110 км), що бере початок з Гіндукушу і губиться у пісках внутрішнього басейну. Озера мілководні і сильно засолені, змінюють свої розміри і обриси в залежності від кількості опадів. Природна рослинність нагір’я в основному пустельна і напівпустельна.

Природа

Рослинність. Кількість опадів і час їх випадання визначають особливості грунтів, природної і культурної рослинності. Ліси поширені лише в небагатьох районах на схилах гір, звернених до вологим вітрам.

Густі і багаті за видовим складом широколистяні ліси ростуть на Південно-Каспійській низовині і прилеглих схилах Ельбурса до висоти приблизно 2000 м. Більша частина дерев скидає листя на зимовий час. Найчастіше зустрічаються каштанолисний дуб і деякі інші види дуба, бук, граб, гледичія каспійська, ендемічний для южнокаспійскіх районів залізняк, або залізне дерево, самшит вічнозелений. Багатий підлісок утворюють глід, алича, гранатника. Дерева обплетені кучерявими рослинами: диким виноградником, плющем, ожиною. У грунтовому покриві переважають лісові буроземи і гірничо-підзолисті грунти. На низовині лісу чергуються з заболоченими ділянками, зарослими осоками і очеретяними. Навколо населених пунктів багато садів, плантацій цитрусових, у більш вологих районах з'являються рисові поля.

Південні схили Загроса покриті розрідженими світлими лісами з дубів, ясенів, кленів з домішкою вічнозелених - мирта і фісташки. Розріджені низькорослі ліси з фісташок і деревовидного ялівцю зустрічаються і на інших, добре зрошуваних гірських хребтах Іранського нагір'я: на схилах Туркмено-Хорасанських гір, в Сулейманових горах, особливо на сході, в горах Паропаміза. Вище переважають чагарникові зарості, альпійські луки.

Однак панують в рослинному покриві формації нагірних ксерофітів, пустелі і сухі степи. Зарості нагірних ксерофітів складаються з різних, часто колючих чагарників невеликої висоти і подушкообразной форми, що належать до родів астрагалів, акантових та ін. Нагорні ксерофіти утворюють місцями суцільні зарості, але частіше зустрічаються одиничними екземплярами на великих відстанях один від одного. Вони ростуть на рівнинах і плато внутрішньої частини Іранського нагір'я, а також на схилах гірських хребтів, які отримують невелику кількість опадів. Зазвичай нагірні ксерофіти не пов'язані з яким-небудь певним висотним поясом, а зустрічаються як в нижніх частинах гір, так і на великій абсолютній висоті. Рослинність нагірних ксерофітів може вважатися яскравим прикладом пристосування до особливостей кліматичних умов - сухості, сильного випаровування, різких коливань температури.

У глинистих пустелях рослинний покрив утворений в основному полинами, на піщаних ділянках зустрічається саксаул. У пустелях південного узбережжя, що входять в тропічний пояс, поширені акації, високі злаки, типові для рослинності північно-африканських пустель, пустинний лишайник.

Уздовж річкових долин тягнуться смуги очеретяних або чагарникових заростей з тамарисків і олеандрів. Зрошувані ділянки біля підніжжя гір, у гірських долинах і в деяких улоговинах внутрішніх плоскогір'їв виділяються серед решти місцевості плямами квітучих густонаселених оазисів. Багато міст Ірану та Афганістану також розташовані в крупних оазисах. Головні поливні культури оазисів - рис, бавовник, цитрусові, тютюн, різні фрукти. На півдні з'являються фінікова пальма, цукрова тростина.

Тваринний світ. У складі фауни Іранського нагір'я сполучаються елементи Середземномор'я, сусідніх районів Африки та Південної Азії. На північ проникають деякі представники середньоазіатської фауни. У лісах водяться хижаки та копитні. Поряд з такими мешканцями північних лісів, як бурий ведмідь або козуля, зустрічаються хижаки тропіків - тигр і леопард. У болотистих заростях мешкають кабани. На сухих внутрішніх рівнинах і в гірських районах живуть гірські козли і барани, антилопа джейран, дикі пустельні кішки, шакали, різні гризуни. На півдні і південному сході з'являється газель, мангуст. Всюди багато птахів, як перелітних, так і постійних. Особливо багата орнітофауна прирічкових і приозерних заростей і боліт. Там гніздяться гуси, качки, чайки, фламінго. У лісах живуть фазани, у відкритих пустельних районах - саксаульная сойка, рябки, деякі хижі птахи.

33. Азійська Середземноморська нагірна країна. Географічне положення. Азійське Середземномор’я (Левант – «схід») - неширока смуга гір, яка витягнута з півночі на південь уздовж східного узбережжя Середземного моря. На півночі вона невеликою ділянкою заходить в межі Туреччини, далі включає західну гірську окраїну Сирії, Ліван, Ізраїль і частину Йорданії.

Південно-західна межа проходить по східній околиці Синайського півострова. На сході та південному сході чіткого природного кордону з Сирійської пустелею й Аравійським півостровом не існує.

Геологічна будова. В межах Леванта породи кристалічної основи сховані під міцними товщами крейдових і палеогенових відкладів. Ці породи були зім'яті в складки, а потім вся прибережна смуга зазнала вертикальних рухів, які набули великого розмаху і визначили особливості сучасного рельєфу Азіатського Середземномор’я. Їх відлуннями в наш час є часті землетруси.

Рельєф. Вздовж берега Середземного моря розміщена густонаселена прибережна низовина. Ширина її на півночі і на півдні досягає 30-50 км, а в середній частині, в межах Лівану, вона місцями звужується до 1,5-3 км. В деяких місцях відроги гір, перетинаючи низовину, підходять до самого моря, відокремлюючи бухти. В таких бухтах розміщуються порти: Хайфа – в Ізраїлі; Бейрут, Тріполі – в Лівані. Але велика частина узбережжя, особливо на півдні, прямолінійна і низовинна. У деяких місцях до низовини відкриваються наскрізні долини, які пов'язують узбережжя з гірськими районами.

Над низовиною піднімаються гірські масиви і плато з вирівняними вершинами і крутими схилами. Найбільшої висоти гори досягають в межах Лівану, в хребті, який теж носить назву Ліван. Гора Курнет-ес-Сауда досягає 3089 м. На північ і південь висоти знижуються до 1000 м і навіть менше. Вузькі долини перетинають гори в напрямку, близькому до широтному. У знижених частинах гір долини приймають характер пологих широких улоговин. У вапняках, складаючих більшу частину гір, розвиваються карстові процеси.

На сході гірські масиви різко обриваються до смуги тектонічних знижень, яка проходить з півночі на південь і продовжується через затоку Акаба і Червоне море в межі Африки. Це – частина величезної системи рифтів, що перетинає сушу на протязі біля 6 тисяч км.

В межах Йорданії днище рифту лежить значно нижче рівня океану і частково зайняте озерами. Рівень найбільшого з них – Мертвого моря – знаходиться на 400 м нижче рівня океану, а дно має відмітку -780 м. Вся ця частина тектонічної западини носить назву Ель-Гор. Схили гір, що оточують западину, піднімаються над днищем гребеня.

Східніше рифту виражена ще одна смуга гірських хребтів і масивів – гори Антиліван, які на сході поступово зливаються з сусідніми плато Сирії та Йорданії. Ці гори майже скрізь поступаються Лівану, ніде не досягаючи 3000 м.

Сучасні рельєфотвірні процеси Азійського Середземномор’я зумовлені процесами аридної денудації, еолового перенесення, карсту, абразії і акумуляції.

Клімат. Клімат на заході – субтропічний середземноморський і тропічний континентальний та різко континентальний на внутрішніх ділянках. В літню пору року в Леванті панують тропічні повітряні маси і буває сухо; взимку в зв’язку з циклонічною діяльністю випадають опади часто у вигляді тривалих дощів. Кількість їх зменшується з півночі на південь та із заходу на схід.

Більше всього вологи отримують західні схили західної смуги гір і північна частина прибережної низовини. На крайньому північному заході, на схилах Ліванських гір опадів випадає більше 1000 мм, а місцями навіть і до 2000 мм в рік. Проте прибережна низовина Ізраїлю і Йорданії отримує біля 500 мм. Кількість опадів в багатьох східних районах менше 500 мм, а на побережжі Мертвого моря не більше 200 мм в рік.

На узбережжі тривалість вологого періоду більша, ніж у внутрішніх і крайніх південних районах, де опади бувають тільки зимою на протязі 2-3 місяців. На верхів’ях гір опади випадають у вигляді снігу, причому в найбільш вологому Лівані утворюється міцний сніговий покрив, що живить ріки.

На узбережжі снігу майже ніколи не буває. Навесні і восени на узбережжя дме сухий і жаркий південно-східний вітер фен, який супроводжується сонячною погодою та високою температурою.

Континентальність клімату збільшується із заходу на схід. На узбережжі він теплий, з відносно невеликими амплітудами температур між жаркими і прохолодними місяцями. У Бейруті середня температура січня 13 ° С, середня серпня - 27 ° С, на півночі Сирії відповідно 5 і 24 ° С, у східних районах середня січнева порядку 4... 5 ° С, а середня липнева до 28 ° С. На берегах Мертвого моря середня температура в липні перевищує 30 ° С, а в січні - 11... 12 ° С. Суха і палюча літня спека цього району нагадує умови тропічних континентальних пустель Африки або Аравії. Літня температура досягає там іноді 50 ° С.

Внутрішні води. Слабкий розвиток поверхневих вод обумовлений кліматом, особливостями геологічної будови (широке поширення вапняків) і рельєфом. Значна частина території не має стоку в океан і зрошується невеликими, іноді періодичними водотоками, що стікають у внутрішні озера. Річки відрізняються крайньою непостійністю режиму. Для судноплавства вони непридатні, в гідроенергетичних цілях їх не використовують, для іригації - лише в невеликому ступені. Воду для зрошення, без якої майже ніде неможливо землеробство, беруть з водоносних підземних горизонтів і невеликих гірських струмків.

Найбільша ріка районів внутрішнього стоку - Йордан, що бере початок в масиві Еш-Шейх (Хермон) і тече до дна грабена Ель-Гор. На своєму шляху Йордан протікає через озера, рівень яких знаходиться значно нижче рівня океану. Впадає Йордан у Мертве море, яке не має стоку в океан. Концентрація солей в цій водоймі досягає в середньому 260% _о (на глибині вона перевищує 300% _о). У водах озера немає органічного життя, мешкають тільки бактерії. Береги голі і пустельні, рослинність не розвивається через сухість і надмірну кількість солей в повітрі і грунті, тому озеро цілком виправдовує свою назву. Йордан на своєму шляху перетинає ряд ступенів дна грабена, утворює пороги. Отримуючи харчування з високого, рясно зрошуваного масиву, а також з прісних озер, через які протікає, Йордан має постійний водотік і більш повноводий, ніж інші річки Леванту. Більшість рік мілководні, з непостійним режимом. Часто пересихають. Максимум стоку – взимку. В окремі роки раптові зливи можуть викликати паводки і влітку. Так, найсильніші паводки за останні 100 років, які спричинили до затоплення 70 км² території, були спровоковані сильними опадами і сталися в Сирії у червні 2002 року.

Із західних гірських масивів в Середземне море стікає декілька невеликих рік з нерівномірним режимом. Тільки деякі великі річки, що стікають з гір, покритих на протязі кількох місяців снігом, мають постійний водотік і значну водність. Це ріки Нахр-ель-Літані, і Нахр-ель-Асі, що протікають по западинам Ель-Габ і Бекаа.

Рослинність. Природні зони Леванту – твердолисті вічнозелені ліси і чагарники (субтропічна середземноморська) та частково на сході – зона напівпустель і пустель.

Ґрунти і рослинний покрив формуються в умовах великої сухості, інтенсивного фізичного вивітрювання гірських порід, великих добових амплітуд температури.

На узбережжі і схилах гір, обернених на захід, ландшафт типово середземноморський, з червоноземами і коричневими ґрунтами, заростями вічнозелених чагарників маквісу або гарігі (в залежності від кількості вологи і ґрунтових умов) або рідкими вічнозеленими лісами, що в основному складаються із дубів.

В більш вологих місцях зустрічаються зарості кипарисів, ліси із платанів, кленів та інших широколистяних порід. Проте на півдні, на прибережній рівнині і в межах грабена Ель-Гор, де річна сума опадів різко знижується, деревна рослинність зникає, а чагарникова приймає різко виражений ксерофітний вигляд. Там панує напівпустеля чи навіть справжня пустеля з сіроземними, сильно засоленими ґрунтами, з розрідженою рослинністю із полину, лободи, солянок. З представників флори центрально-азійських пустель зустрічається саксаул, з Африки сюди сягають ареали деяких видів акацій.

Місцями в горах вище 1000 м ростуть ліси з різних ендемічних хвойних деревних порід. Раніше вони покривали значні площі. В даний час від лісів збереглися невеликі ділянки, що дають тільки віддалене уявлення про колишньому їх пишноті. Особливо своєрідні ліси з ліванських кедрів з могутніми стовбурами і розпластаною кроною. Цей символ Лівану відображений на державному прапорі країни. Зростають також ялиця і аллепська сосна. На висоті близько 2000 м з'являються зарості деревовидного ялівцю, а вище деревна рослинність змінюється альпійськими луками.

Внутрішні простори терри займають сукуленти (алоє, молочаї) або подушкоподібні кущі і трави (астрагали, ожинники, рантерія та ін.) з добре розвиненою кореневою системою. Значне місце посідають ефемери і солянки. На піскових і солончакових ділянках розкидано ростуть сарсазан,содник, чаїр, верблюжа колючка, тамарикс, подекуди кущі джузгуну, ефедри. Широко поширений кущ «хада» - улюблена їжа верлюдів.

У посушливих районах півдня і південного сходу серед пустельних ландшафтів зустрічаються оазиси. Для їх зрошення використовують води джерел, що знаходяться в долинах і біля підніжжя гір, деяких прісних озер і значно рідше річок з постійним водотоком. У руслах-ваді і приморських узбережжях зростають тамариски, акації, тополі, прозопіс, фінікова пальма (у найбільш зволожених місцях – кокосова пальма).

Тваринний світ. Фауна Леванту складається із представників Середземномор'я, Африки і Передьоазійських нагір'їв, які характеризуються великою витривалістю, щодо перенесення несприятливих умов (спека, безводність, одноманітна їжа та ін.)

З хижаків характерні шакал і смугаста гієна, але є також котячі: леопард, каракал. У гірських лісах водиться сарна, на відкритих кам'янистих ділянках - даман. Широко представлені дрібні гризуни (піщанки, тушканчики) і плазуни (хамелеони, агами, змії: кобра, гюрза, пустельна гадюка). З копитних характерні антилопи, газелі, онагр (дикий осел), лось. У багатьох місцях водиться смугаста гієна, шакали. Зустрічаються дикі кішки, каракали, леопарди, лисиця-фенек, дамани, павіани, гамадрили. Орнітофауна Азіатського Середземномор’я налічує близько 4000 видів. Сотні тисяч з них двічі на рік мігрують через західне Середземномор’я. Типовими для регіону є жайворонки, сільвій, куріпки, дрофа-красавка. Зустрічається страус. З хижих водяться: орли, грифи, яструби, соколи. Дику фауну доповнюють верблюди, коні, дрібно-рогата худоба.

34. Характеристика Аравійсько-Месопотамської гірсько-рівнинної країни.

Аравійсько-Месопотамська країна географічно розташована на Аравійському півострові (виділяється країна Аравійський півострів) та Месопотамській рівнині (межиріччя Тигру і Євфрату - це там, де Аравійський півострів переходить у материк, там де Ірак; і виділяють, відповідно, Месопотамську країну). Аравійсько-Месопотамська країна в основному приурочена до древньої Аравійської платформи, велика частина якої перекрита чохлом осадових мезо-кайнозойських відкладень, на якому сформувалися піднесені плато і пластові рівнини, а в крайових прогинах - алювіальні рівнини (Месопотамія). У західній частині, де на поверхню виходять докембрійські породи, піднімаються брилові гори (до 3600 м) і високі цокольні рівнини. Країна майже цілком розташована в зоні тропічних пустель, близьких до північноафриканських, лише на півночі її ландшафти переходять до субтропічним. На цьому інформація про Аравійсько-Месопотамську країну закінчується, тому далі розглядатимуться окремо вищезгадані країна Аравійський півострів та Месопотамська країна. Щоб без питань.

Аравійський півострів.Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Аравійський півострів займає однойменний півострів на південному заході Азії. На північному сході вона межує з фізико-географічними країнами Малою Азією і Месопотамією. На північному заході лише Суецький канал і Суецька затока відділяють країну від Африканського материка. На півночі, заході, півдні і південному сході Аравійський півострів омивають води Середземного, Червоного і Аравійського морів, а також їх заток: Аденської, Оманської і Перської.

Для найбільшого на Землі Аравійського півострова характерні фізико-географічна цілісність та одноманітність ландшафтів. Там переважають пустелі, які представляють собою продовження тропічних пустель Африки. Пустельні ландшафти Аравійського півострова, майже не змінюючись, поширюються і на Синайський півострів. Величезна фізико-географічна країна площею понад 2,7 млн ​​км² включає Саудівську Аравію і кілька невеликих арабських держав по берегах Перської, Аденської заток і Аравійського моря, а на півночі - частину Сирії, Іраку та Йорданії.

Геологічна будова. Тектонічно ця країна являє собою Аравійську платформу – частину Африканської платформи, від якої відокремилась у палеогеновий час грабеном Червоного моря і приєдналась до Євразійського материка. Кристалічний фундамент півострова, представлений переважно архейськими сланцями і гранітами, на заході і південному заході виходять на поверхню, проте на більшій частині території він перекритий осадовими юрськими, крейдовими і палеогеновими відкладами, що залягають горизонтально, – пісковиками, вапняками тощо.

У неогеновий час на півострові відбувались інтенсивні вертикальні рухи, які супроводжувались утворенням розломів, уздовж яких на поверхню інтенсивно виливалася лава. Завдяки цьому утворилися величезні за площею лавові плато (харра) з невеликими вулканами, які найбільш характерні для центральної частини півострова.

Рельєф. Сучасний рельєф сформувався під впливом інтенсивних вертикальних рухів другої половини неогену, що супроводжувалися потужними розломами і інтенсивним вулканізмом. Ці рухи намітили контури Аравійського півострова, а також зумовили основні риси рельєфу.

Найбільш піднесена частина Внутрішньої Аравії - Середньоаравійске, або Центральне, плоскогір'я (Неджд). Воно складене кристалічними породами, перекритими в деяких місцях молодими лавами. Висоти плато досягають 1500-2000 м. Брилово-складчасті Оманські гори, які тягнуться вздовж південно-східного узбережжя півострова, на відміну від іншої частини півострова утворилися в альпійську складчастість, мають круті схили і сягають 3000 м висоти.

Дата добавления: 2015-05-24