Рельєф і гідрографія 4 страница. Внутрішню частину Аравії займають плато і рівнини різної висоти над рівнем моря і з великими відмінностями в геологічній будові і рельєфі

Внутрішню частину Аравії займають плато і рівнини різної висоти над рівнем моря і з великими відмінностями в геологічній будові і рельєфі. У формуванні сучасної поверхні велику роль грали процеси пустельного вивітрювання і еолові діяльність. Понад 1 млн. км2, тобто третину території півострова, займають піщані пустелі (ерги). Рельєф піщаних пустель представлений дюнами, пасмовими, барханними і барханно-горбистими пісками. Найбільшою з піщаних пустель є пустеля Руб-ель-Халі, що займає південну частину внутрішньої Аравії і являє собою високу рівнину, що велетенськими східцями поступово знижується з заходу на схід від 500 до 100 м над рівнем моря. Великі простори пустині займають дюнні і пасмові піски. Висота дюн іноді перевищує 140-150 м. В ряді місць пустелю перетинають численні сухі долини річок – ваді. Північніше Руб-ель-Халі розміщується пустеля Малий Нефуд або Дехна, ще північніше – Великий Нефуд з барханами і дюнами до 100 м заввишки. Бархани іноді перериваються виходами острівних гір. Піски в цих пустелях мають червоний колір, оскільки матеріалом для них слугували червоноколірні піщаники. Північніше Великого Нефуда розташована щебнисто-гіпсова Сирійська пустеля, яка має плоску поверхню, але ускладнена великими замкненими зниженнями, в яких губляться численні сухі русла річок – ваді. Захід і південь Аравійського півострова зайнятий суворими кам’янистими пустелями – хамадами (гамадами).

Корисні копалини. Осадові товщі, що складають поверхню Аравійського півострова поблизу Перської затоки, містять багаті запаси нафти і газу. Це частина нафтогазоносної басейну Перської затоки, що входить в межі Саудівської Аравії і сусідніх з нею арабських держав. Осадові породи багаті також на калійну і кухонну сіль, а складчасті комплекси древнього фундаменту містять руди різних металів.

Клімат. КліматАравійського півострова тропічний аридний (або пустельний) постійно сухий і жаркий. Протягом всього року тут панує континентальне тропічне повітря, що обумовлює майже повну відсутність опадів. У деяких районах по кілька років підряд не буває жодного дощу. Аравія отримує максимальну для земної кулі кількість сумарної сонячної радіації (220 ккал/см²) і висока температура повітря тримається там протягом всього року. Середня січнева температура дорівнює +20⁰С, середня липнева +25…+30⁰С. Абсолютний максимум досягає +45…+55⁰С. Дуже характерні великі добові амплітуди коливань температури: за кілька годин нестерпна денна спека може змінитися льодяним холодом ночі.

Навесні в Аравії часто дме жаркий і сухий вітер хамсин (“вітер 50 днів”), який висушує все живе. Влітку у внутрішніх частинах півострова періодично дме жаркий ураганний вітер – самум. Араби називають його “вогняним вітром” або “диханням смерті”. Коли дме самум, температура підвищується до +50⁰С, а відносна вологість знижується до 10, а іноді і до 0 %. За таких умов дуже підвищується випаровування з організму, настають сильна головна біль, блювота, а іноді і смерть. Самум дме 2-3 години, але лютує він лише 15-20 хвилин, після чого сила його падає.

На більший частині території випадає не більше 150 мм атмосферних опадів. Так, в Адені лише 4 дні на рік буває з опадами. У деяких районах аравійських пустель між двома дощами проходить кілька десятиріч. Виключенням з цього є райони окраїнних гір. На західних, навітряних схилах Ліванських гір з середземноморським типом клімату випадає понад 1000 мм опадів на рік, а в окремих місцях навіть до 2000 мм. На висоті понад 1000 м тут випадає сніг, що тримається 4-4,5 місяця. На навітряних, південних схилах Йєменських гір випадає 750-1000 мм опадів на рік, що пов’язано з дотичною дією південно-західних мусонів з Індійського океану.

Внутрішні води. Пустельний клімат визначив характер гідрографії Аравійського півострова. Тут майже немає річок з постійними водотоками. Багато сухих русел – ваді, що лише тимчасово, під час дощів, наповнюються водою. В окремих частинах Аравії довжина ваді досягає 800-900 км. Вважають, що ваді варто розглядати як спадщину більш вологішого, плювіального періоду. Більш багатші на поверхневі води гірські області північного заходу півострову. Із західних схилів Ліванських гір до Середземного моря стікає до десятка річок, але більшість з них має несталий режим з повінню узимку. Найбільшою річкою на північному заході півострова є Йордан, що протікає по дну грабена Гхор між хребтами Ліван і Антиліван, перетинає озера Хула та Тіверіадське і впадає в озеро Мертве море. А найбагатші на поверхневі води Йєменські гори, де невеличкі за довжиною річки мають літню повінь завдяки мусонним дощам. Важливе значення на півострові мають підземні води, які часто залягають близько від поверхні, особливо у ваді. З ними пов’язано поширення оазисів, у яких зосереджена більша частина населення країни.

Рослинність. Значні площі Аравійського півострова вкриті сипучими пісками і щебенем і майже позбавлені рослинності і грунтового покриву. Лише в ложбинах стоку і депресіях зустрічаються ділянки розрідженої рослинності на примітивних пустельних грунтах. Найбільш суттєву роль в рослинному покриві грають ксерофітні напівчагарники (полин, ахілла, солянки) і багаторічні трави (аристида, астрагал) з сильно розвиненою кореневою системою, рослини групи перекотиполе (ієріхонська троянда, їстівний лишайник “манна” тощо). Зустрічаються також безлистий лозоподібний чагарник ефедра і сукуленти – алое, молочай. Досить поширені ефемери: дикий кавун колоцинт, козелець, джузгун, аїстник та ін. На такирах, що містять воду, розвиваються синьо-зелені водорості. В оазисах росте фінікова пальма. Вздовж узбережжя Перської затоки росте кокосова пальма. На схилах Йєменських гір типові рідколісся з акацій, деревоподібних молочаїв, мімоз, сикомори, гігантського драконового дерева, ладанного дерева.

Тваринний світ Аравійського півострова досить різноманітний і характеризується поєднанням пустельних африканських і азіатських видів. Із копитних характерні газелі, антилопи, дикий осел онагр. Хижаки представлені гієною, шакалом, великовухою лисицею фенек. Хижі кішки на рівнинах представлені каракалом, а в горах – леопардом. Серед птахів типові рябки, куріпки, жайворонки, зрідка зустрічається майже знищений страус. Як і скрізь в пустелях широко представлені плазуни: змії (кобра, гюрза, гадюка), ящірки (агама).

Месопотамія.Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Месопотамія розміщується на Месопотамській низовині в басейнах річок Тигр і Євфрат, звідси і назва – Месопотамія, тобто Межиріччя.

На півночі і сході Месопотамія межує з фізико-географічною країною Передньоазіатські нагір’я, на заході і півдні – з фізико-географічною країною Аравійський півострів. Своїм південно-східним краєм Месопотамія виходить до Перської затоки. Ця рівнина у середній і нижній течії рік Тигру і Євфрату майже цілком розташована в межах Іраку, на південному сході заходить до Ірану, на північному заході - в Сирію.

Рівнинний рельєф, посушливий субтропічний клімат, перехідний на півдні в клімат тропічної пустелі, і наявність двох великих транзитних річок - основні особливості природи цього регіону.

Геологія. У тектонічному відношенні Месопотамія приурочена до крайового прогину між Альпійсько-Гімалайським геосинклінальним поясом і Аравійською платформою. Вона складена палеогеновими і неогеновими пісковиками й вапняками, а також антропогеновими алювіальними відкладами річок Тігр і Євфрат. Потужність відкладів становить кілька тисяч метрів. Давніші породи виходять на денну поверхню лише по окраїнах країни.

Рельєф. Поверхня Месопотамії переважно рівнинна. За гіпсометричним положенням її поділяють на дві частини: Верхню Месопотамію або Джезіре і Нижню Месопотамію або Ірак-ель-Арабі. Межа між ними проходить північніше м. Багдада. Верхня Месопотамія – це висока (200-450 м), плоска, місцями горбиста і розчленована глибокими річковими долинами рівнина. Її поверхня поступово знижується на південний схід і обривається стрімкими уступами заввишки 100 м. Нижня Месопотамія – це ідеально плоска низовина з висотами не більше 100 м, поверхня якої поступово знижується до узбережжя Перської затоки.

Сучасна берегова смуга Месопотамії дуже молода і несе сліди недавніх рухів. Дельтову рівнину Шатт-ель-Араба перетинає безліч рукавів, які закінчуються естуаріями різної величини, утвореними під час недавніх опускань суші. Прибережна низовина перетнута в різних місцях загороджувальними дамбами вздовж зрошувальних каналів.

Клімат Верхньої Месопотамії субтропічний середземноморського типу. Влітку тут переважають сухі тропічні повітряні маси, які приносять північно-західні вітри із східної периферії Азорського максимуму, і переважає ясна, суха погода. Взимку сюди проникають циклони з Атлантичного океану і тоді випадають опади, річна кількість яких становить 300-350 мм. Клімат Нижньої Месопотамії – тропічний континентальний. Майже весь рік вона заповнена сухими тропічними повітряними масами і тут випадає не більше 200-100 мм за рік. Чітко виражений дощовий період у Нижньої Месопотамії відсутній, дощі випадають рідко, але, як і у Верхньої Месопотамії, переважно взимку.

Літо на всій території Месопотамії дуже жарке. Середня температура найтеплішого місяця перевищує +300С, а максимальна температура може сягати +45…+550С. З Аравії часто дмуть гарячи вітри типу сірокко, які приносять спеку, пил і пісок. Середня температура найхолоднішого місяця складає +7…+100С (з півночі на південь), проте під час вторгнення холодних повітряних мас з Центральної Азії можливе зниження температури до –10…–150С і випадає сніг. Морозів не буває лише на узбережжі Перської затоки.

Внутрішні води. Річкову сітку Месопотамії представляють дві великі річки Азії – Тигр і Євфрат. Вони беруть початок у сусідніх, добре зволожених гірських районах, тому у Верхній Месопотамії ці річки повноводні. У нижній течії, внаслідок малої кількості опадів і значного випаровування, а також використання води на зрошення вони сильно мілішають і розпадаються на численні рукави. Річки мають дві повені. Навесні, коли в горах тануть сніги, відбувається головна повінь, під час якої витрати Тигру збільшуються в 10 разів, а Євфрату – у 7 разів. Взимку, коли починають випадати опади, рівень їх піднімається знову. Влітку річки дуже міліють.

Річки Месопотамії судноплавні. По Шатт-ель-Арабу до Басри під час припливів доходять великі морські судна. Вище річки придатні лише для місцевого судноплавства. Ще і досі для плавання на незначні відстані використовуються плетені і обмазані смолою човни, а також плоти на овечих бурдюках.

Рослинність і тваринний світ. Рослинний покрив Месопотамії напівпустельний і пустельний. Напівпустельна рослинність характерна для Верхньої Месопотамії, яка отримує більшу кількість опадів. У весняний час там пишно розквітають ефемери, а іншу частину року у ландшафті панують сухі трави і колючі чагарники. На схилах височин зустрічаються окремі деревця: дуб, фісташка. На більш сухих берегах річок ростуть низькорослі, але густі заплавні ліси (місцева назва – ахраш) із євфратської тополі, верби, тамариксу. Заболочені заплави річок вкрити очеретом, який іноді сягає значної висоти і створює непрохідні зарості. Для Нижньої Месопотамії характерна бідна полинно-солянкова пустельна рослинність на сіроземах і солончаках. На півдні країни, особливо в дельті Шатт-ель-Араб, з’являється фінікова пальма як в дикому, так і в культурному стані. Фініки – основа харчування місцевого населення.

З культурних рослин найбільше значення мають бавовник, рис, пшениця, ячмінь, тютюн.

З тварин зустрічаються гієна, каракал, шакал, кабан, дикий осел онагр, антилопи, дикобраз, леопард. Ще порівняно недавно тут водився лев. Багато гризунів, плазунів, членистоногих. Справжнім лихом для сільського господарства є сарана, яка іноді розмножується тут у величезній кількості. Вздовж річок в заростях очерету багато водоплавних птахів – фламінго, чапель, пеліканів.

35.Природні особливості Гімалайської гірської країни. Гімалаї – це найвища гірська система нашої планети, що розкинулась між Тибетським нагір’ям на півночі та Індо-Гангською рівниною на півночі. Гірська система Гімалаїв знаходиться на стику Центральної і Південної Азії та має понад 2900 км в довжину і близько 350 км в ширину. Площа становить приблизно 650 тис. км ². Середня висота гребенів близько 6 км, а максимальна 8848 м - гора Джомолунгма (Еверест). Тут знаходиться 10 восьмитисячників - вершин висотою понад 8000 м над рівнем моря.

Це порівняно молоді гори, що складаються з послідовних рівномірних дуг з висотами, зростаючими на північ. Південні передгір'я складені переважно пісковиками і конгломератами, корінні схили і осьова зона - гнейсами, кристалічними сланцями, гранітами, філлітами та іншими кристалічними і метаморфічними породами. Для регіону характерна різка ерозія грунту, що призводить до появи стрімких обривів і гірських обвалів. Гімалаї багаті корисними копалинами. В осьовій кристалічній зоні є родовища мідної руди, розсипного золота, миш'якової і хромової руд. У передгір'ях і міжгірських улоговинах залягають нафта, горючі гази, буре вугілля, калійна і кам'яна солі.

Вік даної гірської системи, її склад, вміст корисних копалин та географічне положення відіграють важливу роль у формуванні природних особливостей Гімалайської гірської країни.

Клімат відіграє важливу роль у формуванні особливостей природи, а гори Гімалаї – це найбільший кліматорозділ Азії. На північ від них переважає континентальне повітря помірних широт, до півдня - тропічні повітряні маси. Аж до південного схилу Гімалаїв проникає річний екваторіальний мусон. Вітри досягають там такої сили, що ускладнюють сходження на найвищі вершини. На північному схилі протягом усього року дмуть вітри північних чи західних румбів, які йдуть із переохолодженого взимку або сильно прогрітого влітку континенту, але завжди сухі. З північного заходу на південний схід Гімалаї простягаються приблизно між 35 і 28 ° пн.ш., і в північно-західний сектор гірської системи літній мусон майже не проникає. Все це створює великі кліматичні відмінності в межах Гімалаїв. Найбільше опадів випадає в східній частині південного схилу (від 2000 до 3000 мм). На заході річні суми їх не перевищують 1000 мм. Менше 1000 мм випадає в смузі внутрішніх тектонічних улоговин і у внутрішніх річкових долинах. На північному схилі, особливо в долинах, кількість опадів різко знижується.

Рослинність. У Гімалаях чітко простежується ярусний розподіл рослинності: знизу вгору змінюються заболочені джунглі (так звані «тераї»), вічнозелені тропічні ліси, потім - листяні, мішані і, нарешті, хвойні ліси, за якими тягнеться зона альпійських лугів. На північних, більш сухих схилах, де вплив мусонів слабшає, домінують гірські степи і напівпустелі. Біля підніжжя гір розкинулися сухі саванні лісу, а далі - кілька більш густі листяні. У передгір'ях західних Гімалаїв росте унікальне дерево Дхака - джерело цінної смоли і дорогої деревини. У східній частині до висоти одного кілометра схили вкриті джунглями, де виростають Салові дерева, також відомі цінною деревиною. Вище починається зона тропічного лісу з бамбуком, пальмами і деревовидними папоротями. Від двокілометровій висот переважають листяні ліси з дубами, магноліями, каштанами та кленами, а на п'ятсот метрів вище з'являються хвойні дерева, в тому числі гімалайські сосни і кедри. За змішаним лісом розташовується ярус рододендронів і карликових чагарників, далі - зона високогірних мохів. Кордон вічних снігів з південної сторони Гімалаїв проходить на висоті 4,5 кілометра, з північної - 6 кілометрів.

На рясно зволоженому південному схилі Гімалаїв винятково яскраво виражені висотні пояси від тропічних лісів до високогірних тундр. У той же час для південного схилу характерні значні відмінності в рослинному покриві. Уздовж підніжжя гір від їх східного краю до течії річки Джамни простягається своєрідна заболочена смуга із чорними мулистими грунтами, що має назву тераї. Для тераїв характерні джунглі - густі деревинно-чагарникові зарості, місцями майже непрохідні через ліани. Такі зарості складаються з мильного дерева, мімоз, бананів, низькорослих пальм, бамбука. Серед тераїв є розчищені і осушені ділянки, які використовують для обробітку різних тропічних культур.

Вище тераїв по вологих схилах гір і по долинах річок до висоти 1000-1200 м ростуть вічнозелені тропічні ліси з високостовбурних пальм, лаврів, деревоподібних папоротей і велетенських бамбуків, з безліччю ліан (в тому числі пальма ротанг) і епіфітів. У сухих місцях переважають менш густі ліси з салового дерева, що втрачає листя на сухий період, з багатим підліском і трав'яним покривом.

На висотах понад 1000 м до теплолюбних форм тропічного лісу починають домішуватися субтропічні види вічнозелених і листопадних дерев: сосни, вічнозелені дуби, магнолії, клени, каштани. На висоті 2000 м субтропічні ліси змінюють ліси помірного типу з листопадних і хвойних дерев, серед яких лише зрідка трапляються представники субтропічної флори, наприклад чудово квітучі магнолії. У верхньої межі лісу панують хвойні, в тому числі срібляста ялиця, модрина, ялівець. Підлісок утворюють густі зарості деревоподібних рододендронів. Багато мохів та лишайників, що покривають грунт і стовбури дерев. Ліс змінює субальпійський пояс, що являє собою високотравні луки і зарості чагарників, рослинність яких поступово стає нижчою та рідкішою при переході до альпійського поясу. Високогірна лугова рослинність Гімалаїв надзвичайно багата видами, серед них примули, анемони, маки та інші яскраво квітучі багаторічні трави. Верхня межа альпійського пояса на сході досягає висоти близько 5000 м, але окремі рослини зустрічаються набагато вище. При сходженні на Джомолунгму рослини були виявлені на висоті 6218 м.

У західній частині південного схилу Гімалаїв через меншу кількість вологи немає такого багатства і різноманітності рослинності, флора тієї місцевості набагато бідніша, ніж на сході. Там абсолютно відсутня смуга тераїв, нижні частини схилів гір вкриті рідкостойними ксерофітними лісами і заростями чагарників, вище зустрічаються деякі субтропічні середземноморські види, на зразок вічнозеленого кам'яного дуба і золотолистяної маслини, ще вище переважають хвойні ліси з сосен і чудового гімалайського кедра (Cedrus deodara). Чагарниковий підлісок в цих лісах бідніше, ніж на сході, але зате більш різноманітна лугова альпійська рослинність.

Ландшафти північних хребтів Гімалаїв, звернених у бік Тибету, наближаються до пустельних гірських ландшафтів Центральної Азії. Зміна рослинності з висотою виражена менш яскраво, ніж на південних схилах. Від днищ великих річкових долин аж до покритих снігом вершин поширюються рідкісні чагарники сухих трав і ксерофітних чагарників. Деревна рослинність зустрічається тільки в деяких річкових долинах у вигляді чагарників низькорослих тополь.

Тваринний світ. Ландшафтні відмінності Гімалаїв відбиваються і на складі дикої фауни. Різноманітний і багатий тваринний світ південних схилів має яскраво виражений тропічний характер. У лісах нижніх частин схилів і в тераях поширено багато великих ссавців, плазунів, комах. Там до цих пір зустрічаються слони, носороги, буйволи, дикі кабани, антилопи. Джунглі буквально кишать різними мавпами. Особливо характерні макаки і тонкотели. З хижаків найбільш небезпечні для населення тигри і леопарди - плямисті і чорні (чорні пантери). Серед птахів виділяються красою і яскравістю оперення павичі, фазани, папуги, дикі кури.

У верхньому поясі гір і на північних схилах фауна наближається за складом до тибетської. Там мешкають чорний гімалайський ведмідь, дикі кози і барани, яки. Особливо багато гризунів.

Картина тваринного світу найбільш яскраво і барвисто представлена ​Непальському національному парку Сагарматха. Його площа становить 1240 квадратних кілометрів і включає в себе більшу частину природних зон Гімалаїв, включаючи високогір'ї Джомолунгми і «восьмитисячників» Лхоцзе і Чо Ойю. На охоронюваній території парку мешкає безліч ссавців, в числі яких унікальні місцеві види - сніжний барс, чорний гімалайський ведмідь, гімалайський вовк і тибетська лисиця, а з птахів - гімалайський шуліка, благородний орел і орлан. У 1976 році національний парк Сагарматха занесений до переліку пам'яток світової культурної і природної спадщини ЮНЕСКО.

36. Індо-Гангська низовинна країна. Індо-Гангська низовинна країна розміщена на рівнині, що охоплює більшу частину північної та східної Індії, найбільш населені райони Пакистану, частини північного Непалу та практично всю територію Бангладешу. Дана природна країна оточена Гімалаями на півночі, Іранським плато на заході іплоскогір'ям Декан на півдні. Рівниною стікають дві головні річки Південної Азії: Інд і Ганг. Рівнина, довжина якої становить близько 3 тисяч кілометрів, а ширина — 250—350 кілометрів, була одним з якнайдавніших центрів світової цивілізації.

Якщо розібратися, то є дві низинні рівнини: рівнина Інду і рівнина Гангу, розділені в районі Делі північним продовженням хребта Араваллі. Обидві рівнини одновікові. Їх монотонна рівнинність лише місцями порушується ярами і каналами. Ухили від вододілів (Доаба) майже непомітні. Більш високі частини рівнин складені плейстоценового віку грубим алювієм бхангаром, місцями містить вапняні конкреції канкар, більш низькі - сучасним піщано-глинистих алювієм Кхадар. Однак ландшафти Індо-гангськой алювіальної рівнини дуже різноманітні, що обумовлено контрастами в зволоженні. Поряд з вологими тропічними лісами Бенгалії в іншому кінці розташовується пустеля Тхар.

Поверхня рівнини пласка, полого опускається на схід і захід від вододілу, розташованого на висоті 270 м, до дельт Інду і Гангу. В рельєфі спостерігаються виступи кристалічних порід і розчленовані ярами уступи річкових терас висотою до 60 м.

Річки, що протікають по рівнині, досить численниі і повноводні, особливо в східній частині. Характерні великі сезонні коливання витрат води. Мусони і танення гірських снігів збільшують стік влітку, часто приводячи до руйнівних повеней. При русі зі сходу на захід клімат стає суші.

Найбільші річки - Інд з притокою Панджнад, в який впадають річки Джелам, Чінаба, Біас і Раві, а також Брахмапутра і Ганг з Джамною і великими притокамиГоматі, Гхагхра і Гандак.

Клімат і рослинність. В басейні Гангу і Брахмапутри (східна частина рівнини) переважає субекваторіальний мусонний клімат, в басейні Інду (західна частина) - тропічний. На більшій частині рівнини середня температура липня складає від 30 до 36 C, січня близько 20 C, у північно-західній частині опускається до 12 C. Зрідка температура знижується до 0 C градусів.

В межах рівнини виділяються 2 природних району - посушлива долина Інду і більш зволожена Гангзька рівнина. Природна рослинність, особливо в центральній і на східній частинах, майже не збереглася. Дельта Гангу і Брахмапутри поросла густими мангровими і вічнозеленими лісами, в той час як західна частина покритасолончаками і піщаними пустелями.

Переважає ландшафт культурної савани (поля рису, пшениці, проса, кукурудзи, бавовни та інших культур) з окремими гаями пальм і фруктових дерев.

На Індо-Гангській рівнині виділяються ландшафтні області: Бенгалія і долинний Ассам, рівнина нижнього Гангу (Нижній Хіндустан), рівнина середнього Гангу (Верхній Хіндустан), Пенджаб, Сінд і пустеля Тхар. Перші дві області лежать в субекваторіальному поясі, де півроку панує вологе екваторіальне повітря, півроку - континентальне тропічне. Однак за вологий сезон опадів випадає стільки (близько 2000 м), що грунт залишається досить вологим майже весь рік. Цьому, звичайно, сприяють і численні з стійкою витратою повноводні ріки. Решта областей розташовуються в тропічному поясі. У природному стані ландшафти Бенгалії і долинного Ассама представляють вічнозелені мусонні ліси з манго, бамбуків, гарджанів (до 60 м заввишки), фікусів, туна, камфорна, перцевих і інших дерев, перевитих ліанами. Ліси сильно вирубані і займають лише 7% площі (в Ассамі більше). В даний час для цієї області характерний садово-плантаційний ландшафт. Більше половини території обробляється під рис (3/4 посівів, знімається 2-3 врожаї на рік), джут, чай і садово-городні культури (кокосова пальма, ананас, манго, банан, папайя та ін.) Нерідко в умовах грядковой культури практикують змішані посіви. Значні простори зайняті озерами старицями (бхілі), а в нижній частині величезної (100 тис. км2) дельти Гангу Брахмапутри, де територія і солонувата акваторія рівновеликі, розташовується Сундарбан-мангровий ліс з краснокорого дерева сундрі, пальм, папоротей, різофор і вербенових. Ландшафти рівнини нижнього Гангу близькі ландшафтам Бенгалії, але тут помітно суші (опадів 1000-1500 мм на рік).

У посушливий сезон дерева колись пануючих мусонних лісів скидають листя. Як і Бенгалія, ця природна область густо населена. Ліси майже всі вирубані, їх замінила антропогенна савана. Кожен придатний для обробки клаптик землі обробляється. Найважливіша культура рис. Крім того, вирощують цукровий очерет, бавовник, пшеницю, просо, бобові. На рівнині середнього Гангу посушливий сезон триваліше вологого. Опадів випадає від 700 до 1000 мм в рік, зволоження недостатнє. У природних умовах розвиваються ландшафти типової і посушливої ​​савани. Це область стародавнього іригаційного землеробства. Агрский, Східно-Джамнский, Верхній і Нижній ганські та інші канали і тисячі колодязів зрошують близько половини оброблюваної землі. Повноводні круглий рік гімалайські річки вельми сприяють зрошенню. Зокрема, четверта за водоносність після Амазонки, Конго і Янцзи річка у світі Ганг (довжина 2700 км) щорічно виносить в море в середньому близько 600 км3 води і 200 млн. м3 мулу. По берегах Гангу і Джамни, розташовані центри стародавньої індійської культури: Делі, Агра, Варанасі (Бенарес) та ін. Природні ландшафти Пенджабу (П'ятиріччя) представляють трав'янисто-чагарникову напівпустелю (опадів близько 500 мм в рік), а Сінда пустелю (опадів 100-200 мм). Однак завдяки іригаційним спорудам на Інді і його притоках (7 в Пенджабі і 2 в Сінді), ці області перетворені в систему оазисів, в яких вирощують рис, бавовник, пшеницю, просо, садово-городні культури. Незрошувані і занедбані через ерозію землі використовуються під пасовища. Подекуди по долинах річок збереглися галерейні ліси з Євфратської тополі і тамарисків. Окремі розлогі, нерідко фруктові та тутові дерева на полях і вздовж каналів і тут створюють ландшафт антропогенної савани. Таким чином, антропогенна савана на Індо-гангській рівнині асоціюється із землеробством як найбільш раціональна форма використання землі. Велика частина пустелі Тхар покрита закріпленими грядковими пісками, а в пониженнях солончаками. Зокрема, на південному краю пустелі розташоване солоне болото Кач колись морська затока, в який впадали Інд і Сарасваті. Великі оазиси (Бар-світ, Джайсалмір, Умаркот та інші) приурочені до місць виходу грунтових вод або неглибокого їх стояння. Уряд Індії докладає зусиль до освоєння пустелі Тхар.

Від гідровузла Харик на річці Сатледж на 685 км у глиб пустелі будується Раджастханській канал, який буде зрошувати 5,5 млн. га землі. Перша черга цієї споруди (120 км) вже побудована. Розвивається мала іригація. Закріплюються рухливі піски.

37. Риси природи Індокитайської гірсько-рівнинної країни. Півострів Індокитай, утворює південно-східну околицю материка Євразії й витягнутий між водними басейнами Індійського і Тихого океанів, площею близько двох мільйонів кілометрів. Півострів омивається зі Заходу Бенгальскою затокою і Андаманским морем Індійського океану, Малаккською протокою, на Півдні і сході - Південно-Китайським морем та його затоками: Сіамскою і Бакбо. Відрізняється від інших південних півостровів Азії почленованістю берегової лінії, складністю тектонічної структури та розмаїттям рельєфу. Північний кордон півострова проходить південніше тропіка, умовно проводиться від дельти річок Ганг і Брахмапутра до дельти ріки Хонгха, а південна частина перешийка Кра сильно витягнутого півострова Малакка майже сягає екватора.

На природу Індокитайської гірсько-рівнинної країни впливає багато факторів. По-перше, з самої її назви зрозуміло, що природа даного регіони розділятиметься на 2 типи: з гірськими та рівнинними особливостями. Клімат регіону субекваторіальний мусонний, на півострові Малакка екваторіальний. В рівнинній частині півострова середня температура не знижується нижче 20°C, весною і влітку піднімається до 28-30°C. В горах температура знижується до 15°C і нижче. Це вже вливає на те, що риси природи в цих місцевостях будуть дещо різними.

На відміну від Індостану, Індокитай не відокремлюється від інших частин материка широтними орографічними перешкодами. Всі його гірські споруди витягнуті із півночі на південь і перешкоджають входженню до меж півострова континентальних повітряних мас із півночі. На західних підвітряних схилах гір випадає 2,5 − 5 тис. мм опадів/рік, найбільш дощова пора року — літо. У внутрішніх районах півострова місцями за рік випадає менше 1 тис. мм опадів. На східному побережжі Індокитаю найбільш дощовою порою року є зима, тут за рік випадає до 2 тис. мм опадів. Найбільше озеро півострова — озеро Тонлесап. Найбільші річки Індокитаю — Меконг,Іраваді, Салуїн, Менам-Чао-Прая — інтенсивно використовуються для зрошення.

З огляду на ці та багато інших чинників, на території Індокитайської гірсько-рівнинної країни сформувалися такі природні особливості.

Дата добавления: 2015-05-24