Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

Принципи, форми та методи екологічного менеджменту

Загальні поняття принципів екологічного менеджменту. Принципи як специфічна і необхідна форма раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля. Характеристика загальних /основних/ принципів природокористування. Принцип органічної єдності суспільства і природи. Необхідність вивчення і всебічного врахування законів розвитку природи в процесі використання її ресурсів; цілісність і комплексність природокористування; розробка природних ресурсів із застосуванням найновішої техніки і технологій при використанні природних ресурсів.

Комплексний підхід до вивчення і використання природних ресурсів; тісний зв'язок охорони природи з наукою; принцип правової охорони природних ресурсів.

Сутність принципу екологічної безпеки. Державне регулювання екологізації виробництва. Природоохоронні та природо відновні заходи. Вимоги до управління якістю навколишнього середовища.

Поняття форм і методів природокористування. Загальні методи управління природокористуванням, їх характеристика. Специфічні методи управління природокористуванням; економічна оцінка природних ресурсів, екологічна експертиза, моніторинг стану довкілля і природних ресурсів, методи екологічного районування територій, картографування, натурних обстежень, метод оптимальності. Характеристика різноманітних форм екологічного менеджменту

49. державна екологічна політика і державне екологічне управління

На підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалан­сованого розвитку наведемо головні напрями державного екологічного управління:

• екологічне оздоровлення деградованих природних об'єктів, ланд­шафтів і стабілізація екологічного стану держави;

• відновлення природного потенціалу, заощадливе природокористу­вання;

• формування національної екологічної мережі;

• охорона навколишнього природного середовища;

• забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;

• екологізація загальних функцій управління державою;

• екологізація соціально-економічного розвитку, впровадження прин­ципів збалансованого розвитку;

• розвиток національного екологічного партнерства.

На сьогодні найрозвиненішими є напрями охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони мають свою досить розвинену природоохоронну законодавчу базу і є самостійни­ми галузями екологічного управління. Розвиненим напрямом також є управління природокористуванням, однак йому ще бракує належної за­ощадливості й раціональності.

У державній системі екологічного управління всі перелічені напрями є цільовими і здійснюються на підставі закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» і Земельного, Водного та інших кодексів України, які забезпечують правову регламентацію переважно охоронних функцій, функцій державного дозволу і контролю, не поширюючись на процеси гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі, на процес збалансованого розвитку всіх його складових. При цьому слід зазначити, що більшість із перелічених цільових напрямів управління вже мають певну законодавчу базу (наприклад, закон України «Про формуван­ня національної екологічної мережі»).

У ДСЕУ застосовується загальне управління, яке здійснюється в особі державних законодавчих, виконавчих, правових органів, і уповноважене, або спеціальне, управління, яке здійснюється суб'єктами, що мають спеціальне повноваження на екологічне управління відповідно до чинного законодав­ства. Цей поділ має своє відображення в структурі функцій ДСЕУ — загальні і спеціальні.

□ До загальних функцій належать:

Законодавче регулювання. Визначення основних напрямів державної екологічної політики, яка забезпечує гармонізацію відносин суспільства і природи, збалансований розвиток, формування й розвиток законодавчо-правової бази та регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної безпеки й екологічного управління державою.

Прогнозування. Отримання науково обгрунтованих варіантів тенденцій розвитку показників якості навколишнього природного середовища та здо­ров'я населення, показників природно-ресурсного потенціалу, ризиків ви­никнення надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, індикаторів збалансованого розвитку.

Планування. Виважена передбачуваність використання, відновлення й охорони навколишнього природного середовища; розробка міждержавних, державних, регіональних, місцевих екологічних програм; планування за­ходів щодо попередження й реагування на надзвичайні ситуації щодо забез­печення екологічної безпеки.

Організація. Забезпечення реалізації державної екологічної політики на національному й міжнародному рівнях у контексті збалансованого розвитку, максимальне сприяння виконанню законів та інших нормативних актів з охо­рони навколишнього середовища, використання природних ресурсів, забез­печення екологічної безпеки, організація екологічного управління державою.

Координація. Координування діяльності міністерств, відомств, підпри­ємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та підпорядкуван­ня, у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відновлення природних ресурсів та екологічної рівноваги.

Погодження. Максимальна погодженість поточних і перспективних планів роботи галузей, підприємств, установ та організацій в питаннях охо­рони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.

Контроль і нагляд. Забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органа­ми, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами.

□ До спеціальних функцій належать:

Біовпорядження. Формування національної екологічної мережі з біо-сферними ядрами (центрами), збереження й примноження біологічного різноманіття, посилення біотичного механізму регулювання навколишнього середовища.

Ресурсовпорядження. Здійснення просторово-територіального устрою природних ресурсів та об'єктів: землеустрою, лісовпорядкування, паспортизації водних об'єктів тощо, а також встановлення територій з особливим ре-жимом користування та охорони.

Розподіл і перерозподіл природних ресурсів. Механізм процесу надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права кори­стування (власності) природними ресурсами.

Облік природних ресурсів. Ведення природоресурсних кадастрів (су-купність кількісних, якісних та інших характеристик екологічного, госпо­дарського та правового стану природних ресурсів): земельного, водного, лісового, рекреаційного, родовищ корисних копалин, рослинного й тварин­ного світу, Червоної книги України, територій та об'єктів природно-за-

повідного фонду, відходів, екологічно небезпечних об'єктів і територій тощо.

Спеціалізований контроль. Державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раш'ональ-

ного використання й відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об'єктів рослинного й тваринного світу, морського середовища та природ- иих ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної

морської) економічної зони, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, а також у сфері поводження з відходами, додержання норм екологічної безпеки.

Лімітування. Затвердження для підприємств, установ та організацій лімітів використання чи видобування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, а також лімітів на утворення й розміщення відходів.

Нормування. Визначення нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інших видів шкідливого впливу на нього, а також нормативів плати за забруднення навколишнього середовища і розміщення відходів. Впровад­ження стандартів екологічного управління й аудиту.

Експертиза. Забезпечення проведення екологічного дослідження, аналізу, оцінки об'єктів чи діяльності, спроможних безпосередньо чи в про-цесі реалізації (застосування, впровадження тощо) негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я населення, а також забезпечення процесу підготовки висновків про їхню відповідність еколо-

гічним вимогам.

Моніторинг. Спостереження, збирання, обробка й передавання, збері­гання й аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища,: пінка й прогнозування його змін та ступеня небезпечності, розробка на­уково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Вирішення спорів. Врегулювання розбіжностей між суб'єктами еколо­гічних правовідносин та захист порушених екологічних і пов'язаних із ними суб'єктних прав.

Забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення. Складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів; подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища; обмеження чи призупинення (тимчасове) діяльності підприємств.та об'єктів, незалежно від форм власності та підпорядкування, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охоро­ну навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використан­ня природних ресурсів, з перевищенням лімітів і нормативів гранично допу­стимих викидів і скидів забруднювальних речовин.

Стандартизація. Розробка і встановлення комплексу обов'язкових пра­вил, вимог, норм і нормативів у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів, забезпечення екологічної безпеки.

Аудит. Збирання інформації та оцінка відповідності екологічного стану, діяльності, заходів, умов, а також системи екологічного управління об'єкта аудиту (суб'єкт господарювання, природний об'єкт, програма, проект тощо) екологічним вимогам, розробка рекомендацій щодо поліпшення його еко­логічних аспектів.

Сертифікація. Визначення, перевірка й документальне підтвердження об'єкта сертифікації встановленим екологічним вимогам.

Ліцензування. Екологічне обгрунтування, адміністративно-правове й державне економічне регулювання, а також екологічний контроль за вироб­ництвом і сферою послуг шляхом видачі дозволів на здійснення певної діяльності, пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, захоронення (складування) відходів, екологічно небезпечна діяльність тощо.

Страхування. Встановлення відповідальності страхувальника (страхової фірми) за ризики, пов'язані з понаднормативним забрудненням навколиш­нього природного середовища.

Організація освіти. Організація екологічного виховання, забезпечення безперервної екологічної освіти населення та обов'язкової екологічної підготовки керівних кадрів.

Інформування. Забезпечення систематичного й оперативного інформу­вання населення, органів державної влади, підприємств, установ, організа­цій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворю­ваності населення.

Постійне вдосконалення управління. Процес систематичного оцінювання діяльності ДСЕУ, розробка і впровадження заходів щодо підвищення ефек­тивності й результативності екологічного управління.

Органи загального державного управління — це уповноважені законо­давчими актами органи державної виконавчої влади, які крім функцій загальнодержавного управління виконують функції щодо формування й забез­печення реалізації державної екологічної політики, визначення правових основ регулювання екологічних правовідносин, здійснення контролю за додержанням екологічного законодавства.

До цих органів належать:

• Президент України;

• Верховна Рада України;

• Рада національної безпеки та оборони України;

• Кабінет Міністрів України;

• Представництво Президента в АР Крим;

• Рада Міністрів АР Крим;

• Верховна Рада АР Крим;

• обласні державні адміністрації;

• Київська міська державна адміністрація;

• Севастопольська міська державна адміністрація;

• районні державні адміністрації;

• районні в АР Крим державні адміністрації;

• районні в м. Києві державні адміністрації;

• районні в м. Севастополі державні адміністрації.

□ Президент України:

• є гарантом національної, у тому числі екологічної, безпеки;

• приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або ок­ремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з по­дальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

□ Верховна Рада України:

• визначає засади внутрішньої й зовнішньої екологічної політики;

• розробляє і приймає нормативно-правові акти, призначені для охоро­ни навколишнього природного середовища і здоров'я населення, а також для регулювання екологічних правовідносин;

• визначає засади використання природних ресурсів виняткової (мор­ської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння кос­мічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспор­ту і зв'язку;

• визначає територіальний устрій України, основи організації, діяль­ності та повноважень суб'єктів управління ДСЕУ;

» затверджує нормативно-правові акти міжнародного екологічного пра­ва (конвенції, договори, угоди, резолюції міжнародних організацій), загальнодержавні екологічні програми;

» затверджує укази Президента України про оголошення окремих міс­цевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації та визна­чає їхній правовий режим.

□ Рада національної безпеки та оборони України:

• вносить пропозиції Президенту України щодо реалізації засад внутрішньої й зовнішньої політики у сфері екологічної безпеки як складової національної безпеки;

• визначає стратегічні національні інтереси України у сфері екологічної

безпеки;

• координує та здійснює контроль за діяльністю у сфері екологічної

безпеки;

• координує та здійснює контроль за діяльністю в разі виникнення

кризових екологічних ситуацій.

□ Кабінет Міністрів України:

• здійснює реалізацію внутрішньої й зовнішньої екологічної політики, визначеної Верховною Радою України;

• забезпечує виконання законів України, актів Президента України в галузі охорони навколишнього природного середовища і здоров'я населення, використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

• здійснює управління органами загального і спеціального державного управління, місцевого самоврядування та регулювання діяльності недержавних органів управління ДСЕУ;

• координує діяльність міністерств, державних комітетів та інших уста­нов у сфері екологічної політики;

• розробляє і здійснює загальнодержавні екологічні програми, забезпе­чує виконання нормативно-правових актів міжнародного екологічно­го права;

• реалізує державні, регіональні, місцеві та об'єктові програми знижен­ня рівня техногенно-екологічних ризиків для запобігання виникнен­ню надзвичайних ситуацій;

• встановлює порядок розробки та затвердження екологічних норма­тивів, лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище;

• встановлює порядок визначення плати та її розмірів за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів;

• організовує в державі екологічне виховання та навчання населення;

• приймає рішення про призупинення (тимчасове) або припинення діяльності об'єктів ДСЕУ в разі порушення ними екологічного законодавства.

□ Представництво Президента в АР Крим:

• забезпечує виконання законів України, указів і розпоряджень Прези­дента України, актів Кабінету Міністрів України Верховною Радою АР Крим і Радою Міністрів АР Крим, районними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим у галузі охорони навколишнього природного сере­довища і здоров'я населення, використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

• аналізує практику діяльності органів загального державного еколо­гічного управління, органів місцевого самоврядування, органів гро­мадського управління в екологічній сфері та інформує Президента України з відповідних питань.

□ Рада Міністрів АР Крим:

• здійснює реалізацію внутрішньої й зовнішньої екологічної політики, визначеної Верховною Радою України та Верховною Радою АР Крим;

• забезпечує виконання законів України, актів Президента України, нормативно-правових актів Верховної Ради АР Крим у галузі охоро­ни навколишнього природного середовища і здоров'я населення, використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

• реалізує загальнодержавні і регіональні екологічні програми;

• координує діяльність у боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями та епізоотіями щодо ліквідації їхніх наслідків.

□ Верховна Рада АР Крим:

• здійснює нормативне регулювання з питань сільського господарства і лісів, меліорації і кар'єрів, рибальства, санітарної й лікарняної служб;

• затверджує програми АР Крим стосовно раціонального природокори­стування, охорони довкілля згідно з відповідними загальнодержавни­ми програмами і здійснює контроль за їх виконанням;

• вирішує питання щодо визнання статусу місцевостей як курортів, встановлює зони їх санітарної охорони, порядок організації і розвит­ку курортно-рекреаційної сфери та туризму;

• ініціює введення надзвичайного стану і встановлює зони надзвичайної екологічної ситуації в АР Крим чи в окремих її місцевостях;

• вирішує в межах повноважень, наданих АР Крим Конституцією і законами України, питання, що стосуються земельних відносин, використання природних ресурсів, розмірів плати за використання природних ресурсів та за користування ними;

• приймає, відповідно до законодавства України, рішення про орга­нізацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду АР Крим та інших територій, що підлягають особливій охороні, про оголошен­ня природних та інших об'єктів, що мають історичну, культурну, еко­логічну цінність.

50. науково-технічний прогрес, його сутність та основні тенденціі розвитку

Науково технічний пргрес - це поступовий рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на оснві широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійнодіюча законмірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Методологічною основою дослідження сутності НТП. Може бути такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і взагалі в житті суспільства в центрі уваги ставитися трудова людська діяльність. При цьому розвиток техніки слід розглядати не як самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як процес послідовної передачі виробничих функцій від виробника до техніки, як “заміну природніх виробничих інструментів" штучними. У результаті прогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, машині. Можливий такий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути головним елементом процесу виробництва, стані поряд із цим процесом. Отже, розглядаючи сутність НТП, необхідно врахувати цей бік явища, а саме заміну місця та ролі людини, в процесі виробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу.

Слід звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка та технологія немислемі без втілення в них наукових досягнень. Якщо в минулі часи наука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежно від інших чинників суспільного життя, то з певного годині вона починає входити в тісний зв'язок з іншими сферами діяльності людини. Особливо зростає її зв'язок з виробництвом, технікою. Здійснюючи на них суттєвий вплив вона сама не може існувати без них.

Правда наукові відкриття не завжди стають оперативними надбаннями виробництва. Іллюстрацією можуть послужити такі дані. Відомо, що практична реалізація ідеї одержання фотографічного знімка відбувалась лише через 100 років (1727-1839), ідея телефону через 56 років, радіо через 35 років, радара 15 років, телебачення 14 років, атомна бомба була створена через 6 років після теоритичного обгрунтування можливостей її створення. транзистор пробивши собі дорогу протягом долі. Але, як бачимо спостерігається тенденція до скорочення годині реалізації наукових відкриттів.

У сучасних умовах процес здійснється з двох взаємопов'язаних напрямках. По-перше, результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто науки виконує так звану матеріально-технічну функцію. Подруге, наукові знання втілюються в самих виробниках, у людях, їхніх світоглядах, творчих здібностях, тобто шляхом особистої орієнтації науки. У ході розгортання науково-технічного прогресу все читкіше проявляється ця тенденція, все наочніше стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального чиннику матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у виробництві.

Таким чином, наука шляхом втілення її досягнень в техніці, в технологічних процесах, а також розвитку творчих здібностей, духовного вдосконалення учасників виробництва безпосередньо підсилює виробничі можливості людини і суспільства, а також, є безпосередньо продуктивною силою.

На підставі сказаного можна дати таке визначення сутності науково-технічного прогресу. НТП докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця та ролі людини у виробництві.

На думку вчених, НТП бере початок у середині 50-х років XX ст. з впровадженням комплексної механізації, з космізацією, оволодіння ядерною енергією, винайдення електронно-обчислювальної

машини.

Основні напрямки науково-технічного процесу. Сучасний етап НТП все більше пов'язується з такими її пріоритетними напрямками як: автоматизація, роботизація, розвиток мікроелектроники, інформатики, комплексна механізація виробництва, електризування виробництва та збереження електроенергії, хімізація виробництва.

Одним з найважливіших напрямків НТП на сучасному етапі служить комплесна механізація і автоматизація виробництва.

2.Основні напрямки розвитку науково-технічного прогресу.

2.1.Механізація виробництва.

Це широке впровадження взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих систем машин, апаратів, приладів, обладнання на всіх учатках виробництва, операціях і видах робіт. Вона сприяє інтенсифікації виробництва, зростанню продуктивності праці, скороченню частки праці у виробництві, полегшенню і поліпшенню умов праці, зниженню трудомісткості продукції.

Під терміном механізація розуміється головним чином витіснення ручного труда і заміна його машинним у тих ланках, де він ще досі залишається (і в основних технологічних операціях, і у допоміжних, підсобних, транпортировочних, переміщувальних і інших трудових операціях).

У процесі розвитку механізація проходила декілька етапів: від механізації основних технологічних процесів, відмінних найбільшою трудомісткістю, до механізації практично всіх основних технологічних процесів і частково допоміжних робіт. При цьому склалася певна диспропорція, яка призвела до того, що тільки в машинобудуванні і металообробці більше за половину робочих місць зайнято на підсобних і допоміжних роботах.

Наступний етап розвитку комплексна механізація, при якому ручний труд замінюється машинним комплексно на всіх операціях технологічного процесу не тільки основних, але і допоміжних. Впровадження комплексності різко підвищує ефективність механізації, оскільки навіть при високому рівні механізації більшості операцій їх високу продуктивність може практично нейтралізувати наявність на підприємстві декількох немеханізованих допоміжних операцій. Тому комплексна механізація в більшій мірі, ніж некомплексна, сприяє інтенсифікації виробництва. Але і при комплексній механізації залишається ручна праця.

Рівень механізації виробництва оцінюється декількома показниками.

Коефіцієнт механізації виробництва величина, що вимірюється відношенням обсягу продукції, виробленої за допомогою машин, до загального обсягу продукції.

51. урбанізація та демографічна проблема

•Зростання народонаселення Землі і екологічні проблеми

•Урбанізація. Історичні корені урбанізації

•Загальні риси сучасної урбанізації для більшості країн

•Рівні і темпи урбанізації

•Розміщення і динаміка міського населення

•Великі міста і міські агломерації

•Урбанізація і здоров'я населення

•Міста майбутнього

Дата добавления: 2015-05-24