Зростання народонаселення Землі і екологічні проблеми

Протягом більшої частини людської історії зростання численності народонаселення було майже непомітним. Повільно воно набирало сили протягом XIX ст. і надзвичайно різко зросло після Другої світової війни (рис.2.1). Це дало привід говорити про "демографічний вибух". Динаміка чисельності населення протягом останніх століть показана у таблиці 2.1

Головним фактором зростання чисельності населення у XX столітті стало покращення харчування та санітарно-гігієнічних умов, що запобігали виникненню багатьох епідемій, а також заходи щодо зниження дитячої смертності. Висока чисельність населення Земної Кулі виявилася новим явищем. Поряд з науково-технічною революцією вона стала головною причиною антропогенної зміни біосфери.

Згідно даних ООН, основний приріст населення припадає на країни, які розвиваються. Швидке зростання населення у цих країнах різко загострило екологічні та соціальні проблеми.

Чисельність населення слабко розвинених країн становить 3/4 від населення планети, а споживають вони всього 1/3 загальносвітової продукції, до того ж розрив у споживанні на душу населення продовжує зростати.

Якщо умовно населення Землі "стиснути" до розміру селища з населенням у 100 чоловік, а всі існуючі співвідношення сучасного людства залишились би попередніми, то мали б таку картину:

у селищі проживало б 57 азіатів, 21 європеєць, 14 представників Північної, Центральної і Південної Америки, 8 африканців;

- 70 із 100 були б "кольоровими" (не білими);

- 50% усіх багатств були б у руках 6 чоловік, і всі вони були б громадянами США;

- 70 чоловік не уміли б читати;

- 50 страждали б від недоїдання;

- 80 чоловік жили б у оселях, непридатних для життя;

- тільки один чоловік мав би університетську освіту;

Низька народжуваність у економічно розвинутих країнах —фактор у глобальному масштабі позитивний. Однак, і він може призвести до несприятливих соціально-політичних наслідків.

Відбувається "постаріння" населення. Зростання числа пенсіонерів тягарем лягає на економіку країни. Постаріння населення породжує ще одну проблему. Менший динамізм більш старих вікових груп може викликати істотні розходження між поколіннями у питаннях суспільних і культурних нововведень. Внаслідок цього суспільство стане більш консервативним.

Не слід упускати з виду, що площа континентів не змінюється, а чисельність населення зростає. Чи здатна Земля витримати велику щільність населення? Людина для нормального існування потребує деякого визначеного простору і достатньо їжі. Перед суспільством стоїть непроста проблема визначення граничної щільності заселення планети людьми. За підрахунками А. Єлисєєва (1991р.), на суходолі площею в 149 млн.м², з яких для проживання придатні тільки 100 млн.м², може жити 5,7 млрд. чоловік. Це означає, що сучасна чисельність населення гранична. Інші автори визначають граничну ємність Земної Кулі в 10-12 млрд. чоловік. Існують прогнози, згідно з якими чисельність населення планети у 2050 році досягне 10-11 млрд. чоловік, на кожного жителя буде припадати дуже мала кількість квадратних метрів площі. Висока щільність населення веде до руйнування середовища проживання та виснажування природних ресурсів.

Куди емігрувати людині, щоб знайти достатню кількість їжі і простору? Чи не розумніше було б вже зараз намітити можливі шляхи обмеження чисельності населення Землі?

Важливою проблемою в ряду проблем, пов'язаних з народонаселенням є урбанізація і зростання кількості міст. Міста є центрами економічного розвитку, але разом з тим в них концентруються тверді відходи, відмічаються високі рівні шуму, забруднення повітря і води, стреси і високий процент захворювання.

Зараз пропонуються різні шляхи вирішення проблеми перенаселення планети, але для вирішення протиріччя в системі "людина — біосфера" потрібна нова ноосферна ідеологія, навіть ноосферна "революція". В основу взаємовідносин людини з природним середовищем повинні бути покладені нові принципи зберігаючого гуманізму, перехід до ноосферної економіки, екологізація виробничої діяльності та людської свідомості.

52. ЭКОЛОГИЗАЦИЯ ТЕХНОЛОГИЙ

разработка и внедрение в производство, коммунальное хозяйство, быт людей таких технологий, которые при максимальном получении высокого качества продукции обеспечивали бы сохранение экологического равновесия в природе, круговороте веществ и энергии, не допуская загрязнения окружающей среды. Важнейшие характеристики экологизации технологий — экономное расходование сырья, комплексное использование природных ресурсов, создание новых технологических систем, обеспечивающих малоотходное или безотходное производство, замкнутые циклы водооборота, утилизацию отходов, миниатюризация в технике. Принципы безотходного производства заимствованы у природы, работающей по замкнутой схеме; круговорот веществ и энергии в природе воспроизводит жизнь во всех ее многообразных формах при полной утилизации отходов. Существенный вклад в развитие концепции экологизации технологий внес академик И. В. Петрянов-Соколов (1976, 1987).

53. екологія та енергетика

У міру витрачання запасів нафти, газу і вугілля виникає необхідність їх заміни іншими видами палива. У другій половині XX ст. вважалося, що найбільш рентабельною та перспективною є ядерна і термоядерна енергетика. Справді, запаси ядерної сировини для атомних енергетичних реакторів достатні для забезпечення всіх людей Землі енергією на сотні років. Здавалося б, що у зв'язку з цим не може бути ніяких проблем, пов'язаних з енергетикою майбутнього. Проте масштабна аварія на Чорнобильській АБС, яка сталася 26 квітня 1986 p., з усією гостротою висвітлила екологічні проблеми, пов'язані з використанням ядерного палива.

При існуючих темпах збільшення сумарного споживання енергії виникає проблема захисту від екологічних порушень. Споживання енергії за рахунок спалювання хімічного, ядерного і термоядерного палива веде до виділення тепла від власних джерел нашої планети. Така ситуація може виявитися небезпечною, як тільки обсяг цієї енергії зрівняється з обсягом енергії, що отримує наша планета від Сонця. Це зовсім не означає, що існують межі споживання енергії. Можна вказати на практично безмежні можливості споживання енергії в космосі, куди можна винести найбільш потужних її споживачів для виробництва різних металів, шкідливих хімічних речовин, синтетичних харчових продуктів тощо. Проте на Землі важливо використовувати тільки такі джерела енергії, які не можуть призвести до екологічних проблем. Цим вимогам у повній мірі задовольняє лише сонячна енергія. Використання її як джерела енергії принципово не може привести до необмеженого зростання споживання. З іншого боку, сонячна енергія е практично невичерпною.

Потужність світлового випромінювання, яке йде від Сонця на Землю, дуже велика. Для порівняння: використовувана зараз людським суспільством енергія майже в 10 000 разів менша за енергію, що надходить від Сонця. Це свідчить про великі потенційні можливості споживання екологічно безпечної енергії на Землі. Проте виникає проблема вибору перспективних шляхів використання сонячної енергії.

До недавнього часу споживання сонячної енергії пов'язували головним чином з використанням сонячних батарей на суші в жарких районах Землі, у меншій мірі — енергії сили вітрів. Проте можливості ефективного використання сонячної енергії в океані ще більш перспективні. Перш за все у Світовому океані, який покриває 71 % нашої планети, акумулюється велика частина сонячної енергії. Крім того, сонячна енергія в океані трансформується не тільки в тепло, нагріваючи водні маси, а і проявляється у вигляді енергії потужних течій, постійних циркуляцій та численних циклонів. Із сонячною енергією в значній мірі пов'язана також енергія поверхневих хвиль. Лише енергія припливів не зв'язана з енергією сонячного світла, а визначається рухом відносно Землі небесних тіл — Місяця і в меншій мірі Сонця. Таке багатство форм прояву сонячної енергії в океані дозволяє створювати різні системи перетворення енергії.

Найбільше сонячної енергії запасено в океані у вигляді тепла. Основні термальні ресурси Світового океану зосереджені в екваторіальній та тропічній зонах. Підрахунки спеціалістів свідчать, що загальні запаси енергії Світового океану в 100 разів перевищують нинішнє загальне споживання енергії. По суті, наведена цифра визначає межі зростання споживання енергії на Землі.

Енергія морських припливів суттєво менша за термальну енергію океану. Проте в різних районах Світового океану енергія припливів виявляється настільки великою, що доцільність її використання не викликає сумнівів. Перша припливна електростанція стала до ладу у Франції в I960 р. В Росії в 1968 р. була споруджена експериментальна Кислогубська електростанція на шельфі Кольської затоки. У Канаді діє з 1983 р. потужна електростанція, турбіни якої обертаються водами велетенських припливів у затоці Фанді.

У теперішній час у країнах, які мають значну довжину морських кордонів, особливу увагу приділяють пошукам шляхів використання енергії морських хвиль. Там створені відповідні науково-інженерні центри з дослідження можливих шляхів перетворення енергії морських хвиль у корисну енергію.

Сьогодні хвильова енергія вже перейшла від стадії досліджень до практичного застосування й ефективно використовуються в економіці ряду країн, особливо після успішного пуску в 1986 р. першої дослідно-промислової установки в Бергені (Норвегія) і досить хорошої роботи збудованих услід за цим хвильових електростанцій в Японії, Англії, Австралії та Індії. В Україні пошуки нетрадиційних джерел енергії (сонячної, вітрової, геотермальної, біомаси тощо) також мають прискорити розв'язання питань використання сили хвиль Чорного та Азовського морів.

Енергія морських хвиль у цілому має невичерпні екологічно чисті поновлювальні ресурси. Потужність потоку хвильової енергії досягає у відкритому морі 130, а в океані — 600 кВт на 1 м хвильового фронту. З іншого боку, максимально можлива її кількість, яка може бути відібрана в океані, становить лише тисячні частки від її загального обсягу, що гарантує збереження природної рівноваги і не становить жодної загрози навколишньому водному середовищу. А хвилегасна дія хвильо-енергетичних установок біля узбережжя лише підвищує екологічну чистоту прибережної зони та гарантує збереження берега.

Цілком ймовірно, що одержана з океанічних і морських джерел енергія буде використана для виробництва такого перспективного палива, як водень. Методи отримання водню можуть бути різними — електрохімічними, термохімічними, хімічними і т. д. Розробкою цих технологій активно займаються в теперішній час спеціалісти різних галузей науки, і в цьому напрямі уже зроблено чимало. Слід відмітити практично необмежені можливості використання води Світового океану для одержання водню. Водень називають паливом майбутнього. Перш за все йому властива значна енергоємність. Теплотворна здатність водню майже втричі більша, ніж у нафти, і приблизно в чотири рази — ніж у кам'яного вугілля. При згоранні водню в середовищі кисню утворюються тільки пари води, тому його застосування як основного палива найбільш перспективне з точки зору екології.

Всі енергетичні джерела Світового океану, дозволяють отримати електричну енергію, не завдаючи жодної шкоди навколишньому середовищу. Приборкати грізну силу океанічних хвиль і примусити працювати на людину водень, суттєво підвищити ефективність використання інших енергетичних дарів природи — життєво важливі завдання науки в недалекому майбутньому.

54. екологічна експертиза

Екологічна експертиза в Україні є самостійним видом управлінської діяльності та організаційно-правовою формою попереджувального контролю. З прийняттям законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про екологічну експертизу" екологічна експертиза отримала законодавчий статус і стала обов'язковою складовою законотворення, управлінської, господарської, інвестиційної та іншої діяльності, що впливають на стан навколишнього природного середовища і здоров'я населення.

Екологічна експертиза розглядається як один з ефективних механізмів ДСЕУ, що здатний гарантувати екологічну безпеку, оскільки в ній поєдну-ються незалежність, гласність, соціальна справедливість, забезпечення конституційних прав громадян на безпечні умови життя, на відповідний рівень здоров'я та якість навколишнього природного середовища. Закон України "Про екологічну експертизу" визначає екологічну експертизу як вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація та дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах. Перелік об'єктів екологічної експертизи нині значно розширено. До них належать проекти законодавчих, нормативно-правових актів; передпроектні та проектні матеріали; документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції; діючі народногосподарські об'єкти, особливо — екологічно небезпечні. У цілому в поле уваги екологічної експертизи потрапляють усі ті об'єкти, функціонування яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на здоров'я населення та стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть також підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю.

Основні завдання екологічної експертизи такі:

визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів;

встановлення відповідності об'єктів вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

оцінка впливу діяльності об'єктів на стан навколишнього природного середовища та якість природних ресурсів;

оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків.

Виконання цих завдань покладено на суб'єкти екологічної експертизи, до яких належать:

органи загального державного управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим, Рада Міністрів АР Крим;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерство екології та

природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на місцях, інші державні органи відповідно до законодавства;

органи громадського управління: статутні органи об'єднань громадян та інших громадських формувань;

інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні й фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

окремі громадяни в порядку, передбаченому законом України "Про екологічну експертизу" та іншими законодавчими актами.

Основними формами екологічної експертизи, які визначені законодавством і здійснюються в Україні, є державна, громадська та інші. Правовий статус цих експертиз різний. Висновки державної екологічної експертизи обов'язкові для виконання, а висновки громадської та інших експертиз мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у процесі прийняття рішень щодо подальшої долі експертованого об'єкта.

Як суб'єкти (еколого-експертні органи чи формування), так і замовники екологічної експертизи повинні відповідно до законодавства забезпечувати гласність її проведення, повідомляти про її висновки через засоби масової інформації.

Екологічна експертиза спирається на принципи обов'язковості, наукової обґрунтованості, незалежності, гласності та демократизму. Зазначимо, що принцип обов'язковості поширюється в першу чергу на види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку. їх перелік встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. До екологічно небезпечних належать об'єкти атомної промисловості та енергетики, нафтохімії, нафтопереробки, хімічної, біохімічної та фармацевтичної промисловості, металургії; об'єкти, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, переробкою й захороненням небезпечних відходів, виробництвом і застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, вибухових речовин тощо. Проведення додаткових державних екологічних експертиз можливе з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, уряду АР Крим, місцевих рад чи їх виконавчих комітетів.

Провідна роль у здійсненні державної екологічної експертизи належить Міністерству екології та природних ресурсів України, зокрема його Управлінню екологічної експертизи та оцінки впливу. Міністерство є тим органом, який безпосередньо виконує процедуру державної екологічної експертизи своїми силами або за допомогою експертних комісій, до складу яких входять вчені, фахівці та представники громадськості. До компетенції інших суб'єктів державної екологічної експертизи (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим, Рада Міністрів АР Крим, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на місцях) віднесено:

законодавче регулювання відносин у сфері екологічної експертизи;

визначення основних принципів і порядку здійснення екологічної експертизи;

призначення проведення основної й додаткової державних екологічних експертиз;

визначення порядку передавання документації на державну екологічну експертизу;

координація діяльності суб'єктів екологічної експертизи;

здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу;

вирішення інших питань у сфері екологічної експертизи.

Громадська, або соціальна, екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, з ініціативи громадських організацій чи інших громадських формувань. Вона може проводитись окремо або водночас з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань. Потреба в здійсненні громадської екологічної експертизи здебільшого виникає в разі вирішення складних екологічних проблем, пов'язаних із розвитком регіону, населеного пункту, розміщенням окремих об'єктів народного господарства, реалізацією проекту певної забудови тощо. Соціальним чинником, який визначає необхідність і мету проведення такої експертизи, в основному є інтереси місцевих територіальних громад. Намагання забезпечити екологічну безпеку певної території за всебічного врахування місцевих умов стимулює процеси попереднього громадського обговорення можливостей реалізації конкретних проектів, подальшим створенням незалежних комісій або груп із представників громадськості та фахівців з екології. Нерідко до цього процесу залучаються органи місцевого самоврядування.

55. клімат Украіни на початку ХХI ст..

На основі історичних документів можна відтворити певну кліматичну ситуацію в минулі століття. Вважають, що за останнє тисячоліття клімат світу і, у тому числі і України, суттєво змінювався. У VIII – XIII ст., коли мало місце сильне похолодання, був так званий малий льодовиковий період, клімат південних районів України був вологішим, зими холоднішими (наприклад, у XIV – XVI ст. Чорне море, протоки Босфор і Дарданелли вкривалися кригою; останнє замерзання Босфору зафіксовано в 1621 р.) Але на початку XVIII ст. розпочалося поступове потепління, яке з другої половини XIX ст.. перейшло в стрімке сучасне глобальне потепління клімату. Інтенсивне підвищення температури на кінець 40-х років XX ст. майже припинилося. Однак уже з кінця 70-х років розпочався період вторинного ще більш помітного потепління, коли були досягнуті рекордні значення температури.

Одним із географічних компонентів, який формує систему природного комплексу, є клімат. Перебуваючи в тісному зв’язку з усіма компонентами, клімат водночас впливає на них, у тому числі на умови життя й самопочуття людини. Розглядаючи клімат, не можна обійти проблему глобального потепління, про яке сказано і написано багато, розглянуті його причини й наслідки.

Упродовж XX ст. температура повітря поверхні Землі зросла на 0.6 градусів С. Найбільше зростання температури відзначалося з 1910 до 1945 рр. і з1976 до 2000 р.

Нині глобальне потепління – це вже не гіпотеза, а факт. За останні 120 років північна півкуля нашої планети "потеплішала" на 0.9 градусів С. Причому за останні 15 років температура зросла на 0.4 градуса С. Останні десять років XX ст. стали найтеплішими за сто років спостережень, а 1998 р. – найтеплішим роком на Землі за весь період спостережень (до XXI ст.).

Голубчиков С. "Глобальное изменение климата: итог XX века"

Аналіз багаторічного ходу середніх річних температур повітря в окремих півкулях і загалом на Землі за 1856 – 2001 рр. дає змогу однозначно стверджувати – відбувається потепління. Середні темпи потепління для всієї Землі становили 0.41 градуса С за 100 років. Щодо зміни температурного режиму повітря в різних півкулях, то вони неоднакові. Швидкість потепління у південній півкулі була більшої (0.43 градуса С за 100 р.), ніж у північній півкулі, де температура зросла тільки на 0.39 градуса С за 100 р.

Переведенцев Ю.П., Верещагін М.А., Наумов Э. П. и др. "Особенности проявления современного потеплення климата в тропосфере Атлантико-Европейского регіона

З другої половини 1960-х років ХХ ст. в районах поширення багаторічної мерзлоти на території Росії виразно простежується зростання температури приземного шару повітря. За попереднє століття воно становило 1.2 градуса С, що дозволяє порівняти його з "потеплінням" Арктики 1939 – 1940-х рр. Цікаво, що максимум сучасного підвищення температур (у середньому на 1.6 градуса С) припадає на області найпотужнішої мерзлоти – Центральну Якутію, а також Забайкалля і Південний Сибір.

Павлов А.В. "Вековие аномалии температури воздуха на севере России"

За деякими прогнозами, середньорічне глобальне потепління на кінець XXI ст. (2071 – 2090 рр.) коливатиметься в межах від 1.4 градусів С до 2.1 градуса С. Відповідне глобальне зростання атмосферних опадів буде коливатися від 1.4% до 5.1% (у середньому близько 2.5%). Однак на більшій частині Арктики потепління і відносне зростання опадів суттєве перевищують ці показники. Саме тут можливе найбільше потепління порівняно з іншою частиною земної кулі.

Клімат Землі, що залежить головним чином від стану її атмосфери, протягом геологічної історії періодично змінювався: чергувалися епохи значного похолодання й епохи потепління (ми живемо якраз в епоху потепління). Та останнім часом вчені-метеорологи б’ють тревогу: атмосфера Землі розігрівається значно швидше ніж будь-коли в минулому. Це підвищення температури може бути пов'язано з декількома причинами, починаючи від природних факторів, таких, як виверження вулканів і виділення метану з боліт, з діяльністю людини, таких, як гірничодобувна промисловість і вирубки лісів. Найчастіше сучасне потепління пов’язують з діяльністю людини, яка по-перше, підігріває атмосферу шляхом спалювання великої кількості вугілля, нафти, газу, а також роботи атомних електростанцій. По-друге, і це найголовніше, спалювання органічного палива, а також знищення лісів призводить до накопичення в атмосфері великої кількості вуглекислого газу. За останні 120 років вміст цього газу в повітрі збільшився на 17%. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в теплиці чи парнику: він вільно пропускає до поверхні Землі сонячні промені, але утримує тепло розігрітої Сонцем поверхні Землі. Це викликає розігрівання атмосфери, відоме під назвою "парникового ефекту".

Якщо людство не зменшить обсягу забруднень атмосфери і глобальна температура буде надалі зростати, то дуже швидко клімат стане теплішим, ніж будь-коли на Землі за останні 100 000 років.

Зміни клімату мають різні наслідки. За прогнозами вчених, унаслідок глобального потепління зміняться такі критично важливі величини, як кількість опадів, шар хмар, океанічні течії, розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів стануть сухішими, а узбережжя вологішими, зими - коротшими й теплішими, а літо – тривалішим і жаркішим. Основні кліматичні зони в північній півкулі змістяться на північ приблизно на 400 км. Це викличе потепління в зоні тундри, танення шару вічної мерзлоти і полярних крижаних полів. У середніх широтах, тобто в основних зернових районах (Україна, чорноземна зона Росії, Кубань, "зернові штати" США) клімат стане напівпустельним, і врожаї зерна різко скоротяться.

Глобальне потепління викличе танення льодовиків Гренландії, Антарктиди, Арктики й гір, рівень Світового океану підвищиться на 6—10м, при цьому буде затоплено близько 20% площі суходолу, де проживають сотні мільйонів людей, розташовані міста, ферми, сади й поля. За прогнозами, унаслідок глобального потепління впродовж XXI ст. відбудеться загальне скорочення площі морської криги. Вплив подібних змін на екосистеми та діяльність людини неоднозначний. Так, зміна середовища існування може стати досить негативним чинником для багатьох видів флори, життєдіяльність яких пов’язана з морською кригою. Водночас це може відкрити нові перспективи для економіки країн, що мають вихід до Північно-Льодовитого океану. Зокрема, зросте тривалість навігації, поліпшаться умови для економічного освоєння арктичного шельфу – видобутку корисних копалин, рибного промислу, туристського бізнесу тощо. У зоні тундри внаслідок танення мерзлоти відбулося збільшення рослинної маси на 25 %, з’явилися нові види рослин, вони поліпшили кормову базу тварин, через це зросла удвічі кількість дрібних ссавців.

Наприкінці останнього десятиліття минулого століття кількість природних катастроф зросла в 4 рази, втрати в економіці – у 8 разів. Збільшилась кількість тропічних циклонів, зросла активність циклонів помірних широт і, як наслідок, сильні зливи і повені (Україна – літо 2007 р.) Антропогенне потепління клімату спричинило небувалу спеку і в Західній Європі влітку 2003 р. На півдні Франції, де температура в липні була на 10-150С вища за звичайну, від спекоти загинуло близько 5 тис. осіб. Засуха завдала великих збитків сільському господарству. У Німеччині й Іспанії було зібрано зерна на 20%, а у Франції на 30% менше, ніж завжди. Подорожчав не тільки хліб, а й фрукти, овочі, олія, до того ж спалахнули лісові пожежі (Україна – 2007 р.). Спека спричинила перебої в подачі електроенергії через перевантаження в мережах від численних вентиляторів і кондиціонерів.

Зазнали змін на кінець XX ст. і початок XXI ст. й погодні умови на всій території України. Зокрема, на всій території України помітно підвищилась середньорічна температура повітря і зросла річна сума опадів. Зими стали дощовими і теплими, а літо сухим і спекотним (літо 2007 р. – в Україні повторилась ситуація 2003 р. в Європі).

Аналіз змін річної температури повітря в Україні за періоди 1900-1960 та 1961-2004рр, який проведений кліматологами Центральної геофізичної обсерваторії (ЦГО) МНС України, надає можливість простежити стрімке зростання температури повітря в останні десятиріччя. За даними узагальнень для різних регіонів України: Полісся, Лісостепу та Степу, за першу половину століття додатний тренд річної температури повітря для всієї України був майже однаковим - за 60 років потепліло на 0,1-0,4°С. Останні 40 років вимальовують іншу картину: у степових районах збільшення річної температури повітря майже не відбувається (0,5 за останні 40 років), у той самий час у північних та центральних регіонах України відбувається дуже стрімке підвищення річної температури повітря: на 1,4°С у Поліссі та 1,3°С у Лісостепу. Якщо говорити про зміни температури протягом року, то можна відмітити, що регіональні особливості потепління у різні сезони року аналогічні річному підвищенню. Найбільше потепління в останні десятиріччя спостерігається у зимові місяці (2,6-3,3°С у Поліссі та Лісостепу та 1,1°С у степу), навесні та влітку воно становить відповідно1,3-1,6°С(Полісся та Лісостеп) та 0,7-1,0°С (Степ), а восени спостерігається незначне зниження температури - на 0,1-0,2°С на всій території України.

Отже, узагальнюючи вищенаведене, можна з впевненістю стверджувати наступне: глобальна осереднена річна температура Землі зростає, що є безперечним фактом. Головна причина подібних коливань – сонячна активність.

Серед найбільш дивовижних впливів змін клімату на людину є вплив його на тривалість життя, народжуваність і смертність. Чим клімат жаркіший, тим коротша тривалість життя людини.

На крайньому півдні України, у сухому степу, існує небезпека опустелення. Такого висновку дійшли вчені, що обробили результати спостережень на метеостанціях за останні 55 років. Упродовж цього періоду спостерігалось стійке підвищення середньорічної температури приземного шару повітря атмосфери з 9.8 до 10°С і зменшення кількості опадів за той же самий час.

Дата добавления: 2015-05-24