Різно­манітність концепцій символічного інтерак-ціонізму

Саме це дало підставу вважати такий підхід, зазначає Л.Іонін, культур­ним аналізом на мікрорівні.

Дж.Міду належить заслуга формулювання засадничих положень _> символічного інтеракціонізму, скерованого на дослідження міжіндиві-дуальних взаємодій людей, наслідком чого і є суспільство. Іншим наслідком таких взаємодій є формування індивідуальної свідомості. Кожна така взаємодія відбувається за допомогою певних символів, серед яких Мід вирізняє і досліджує жест, з якого часто починається взаємодія, бо на нього реагують інші учасники цієї взаємодії. Відтак жест виступає як символ; іншими такими символами можуть бути мова, проста пісенька, гроші або твір мистецтва. Тому кожна людина у взаємодії з іншими людьми постійно інтерпретує символи, розшифровує значення жестів, слів, звуків, які йдуть від інших людей. Так вона вчиться жити в суспільстві, зіставляючи свою поведінку з узагальненим образом *ін-тих*. Дослідник-соціолог у таких випадках має справу не з одним об'єк­тивним соціальним світом, а з різноманітними світами різних людей, груп і спільнот, до того ж надзвичайно мінливими.

Символічний інтеракціонізм є надзвичайно популярною і добре розвиненою в науково-дослідному плані течією сучасної соціології. Всередині неї існує багато різних відгалужень.^дне з найвідоміших представлене іменами Т.Лукмана і П.Берґера, яким належить заслуга реконструкції двоякого процесу: активної побудови світу людьми в процесі їхньої соціальної діяльності (хоч часто вони і не усвідомлюють цього), а також зворотних впливів соціокультурного середовища на цих самих людей. Отже, пізнаючи світ, люди творять його, а творячи, пізнають. Інший представник цієї течії Е.Гоффман називає свою концеп­цію «драматургічним підходом», у центрі якого — вивчення ролей, що їх виконують люіди у своєму соціокультурному житті. Все це життя Е.Гоф­фман описує через театральні терміни: п'єса, сцена, актор, роль, режисер тощо. Конкретна людина щораз виступає на життєвій сцені у певній п'єсі і як актор (виконуючи певні дії), і як режисер (керуючи постановкою всієї п'єси за участю інших людей-акторів), і як глядач (що спостерігає за розвитком подій із залу), і як репортер (який дає рецензію на цю п'єсу). Побутові речі використовуються як театральний реквізит, а за кулісами людина-актор може відпочити після дійства. Іншими словами, кожна людина в повсякденному житті грає різноманітні ролі і сподівається в кожному випадку на адекватну реакцію інших людей — «публіки».

Як бачимо, символічний інтеракціонізм у своєму зверненні до індиві­дуальних людських практик є глибоко емпіричним за змістом і підкреслено уникає теоретичних узагальнень.

Феномено­логічна соціологія про життєвий світ людини

Пост­модернізм про

культурні практики

Кожна соціокультурна ситуація (мікро-чи макромасштабу) є унікальною, неповторною, а отже, виведення з цієї різноманітної емпірії якоїсь однієї теорії принципово неможливе.

Спорідненою з веберівською «розуміючою соціологією» та символічним інтеракціонізмом є і феноменологічна соціологія. У ній зусиллями А.Шюца та його послідовників наголос робиться на пізнанні світу повсякденного життя людини. Соціологія життєвого світу скерована н& пошуки витоків і основ усіх стабільних систем взаємодії, усіх велико­масштабних соціальних структур людського суспільства. Вона виходить із того, що до і перед виникненням наук існував світ людської без-посередньості, феноменальний (від грецьк. феноменон — те, що з'являється; явище, що дано нам у досвіді) світ відчування; прагнення, фантазування, бажання, сумніву, ствердження, спогаду про минуле і передчування майбутнього тощо. У цьому світі людина живе в суспільстві й культурі, і завданням соціології є дослідження цього життєвого світу людини в усіх його проявах. Це є надзвичайно складним і важким, оскільки процеси «створення життєвого світу» є постійними і безперер­вними, мінливими і різноманітними, до того ж належать безлічі людей і відбуваються у безлічі ситуацій; тому важливо «вхопити» ці процеси «тепер і саме тут», у час їхнього розгортання. Тому наступним завданням феноменологічної соціології є відетеження переходу від свііів конкретних людей до великого соціокультурного світу. Люди створюють його в процесі взаємодій та постійно змінюють, передають із покоління в покоління через соціалізацію,, *

Отже, феноменологічна соціологія є близькою до символічного інтеракціонізму, крім усього іншого, ще й тому, що вона також уникає абстрактних теоретичних побудов, звертаючись до безпосереднього пов­сякденного досвіду людини і суспільства/Саме ця обставина й зумовлює досить легке співіснування названих напрямів культурно-аналітичного підходу із ситуацією постмодерну та концепцією постмодернізму як її виявом.

У загальній концепції постмодернізму можна виокремити низку положень, які стосуються безпосередньо сфери культури. До них нале­жить передусім заклик вивчати сучасну культуру через аналіз впливу на мислення й поведінку людей так званих культурних практик. Т.Іґлтон, наприклад, називає такі види дискурсивних культурних практик сучасної людини, як кінофільми, телешоу, популярні літературні твори/наукові тексти й шедеври класичної літератури. Інші постмодер-ністи додають до цього переліку продукцію засобів масової комунікації,

Пост-

Дата добавления: 2015-05-24