Монархія (грецьк. — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноособового керівника держави — монарха

Республіка — (лат. — діло і — суспільний) — форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.

Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.

Класифікація країн за формою правління

Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління.

Форма правління впливає на суспільно-політичне життя країн, традиції, інколи — на менталітет населення, але не визначає ні рівня соціально-економічного розвитку, ні особливостей внутріполітичного стану країн: так, монархії (наприклад, у Європі) часто є більш демократичними, ніж деякі республіки.

У світі існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахирія.

Республіка. Республіканська форма правління виникла в давні часи (Афінська демократична республіка, Спартанська і Римська аристократичні республіки, міста-республіки: Флоренція, Венеція, Генуя — в Італії, Новгород і Псков — у Росії та ін.). Найбільшого поширення набула в періоди Нової та Новітньої історії. У 1991 р. у світі було 127 республік, після розпаду СРСР, СФРЮ і Чехословаччини їх стало 146.

За республіканського устрою правління від імені народу здійснюється представницькими органами, які обираються або прямим голосуванням, або на основі процедур непрямого народного волевиявлення (через довірених осіб, вибірників тощо).

Монархія. Найдавнішою формою правління, притаманною ще першим державам світу, є монархія. Монархічна форма правління впродовж історії зазнала значних змін, але сутність її здебільшого залишалась незмінною: зосередження влади в руках однієїособи, з певними особливостями у конкретних державах.

Як правило, влада монарха довічна і передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія — федеративна конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани султанатів, що входять у державу; ОАЕ — федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави — президента обирає Верховна Рада емірів, також на 5 років.

Особлива ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлійшого князя, довічно обирають на колегії кардиналів, серед яких право голосу мають лише кардинали віком менше 80 років, і їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб.

Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), король (у більшості монархій), князь (Монако, Ліхтенштейн).

Всього у світі існує 30 монархій:

Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн — колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов'язково її уродженцем). Такі країни мають свій парламент і уряд. Це Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа і Барбуда, Співдружність Багамських Островів, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка.

Країни Співдружності можуть здійснювати незалежну політику, їх мешканці є громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви, але об'єднує їх визнання верховної влади королеви Великої Британії. Члени Співдружності мають беззастережне право одностороннього виходу з неї за власним бажанням.

Ним скористалися М'янма, Ірландія, Пакистан.

Від «держав у складі Співдружності» за формою правління суттєво відрізняється інтеграційне угруповання Британська Співдружність Націй, яке було юридично оформлене у 1931 р. і нині охоплює 51 країну — колишні колонії Великої Британії, розташовані у всіх частинах світу на площі понад 30 млн км² із населенням більше 1,2 млрд осіб. Учасники угруповання мають різноманітні форми правління: монархії, республіки, держави у складі Співдружності.

Джамахирія. Це унікальна форма правління, за якої керівники держави вимагають її міжнародного визнання саме в такому розумінні, як це закладено в арабській мові— «народовладдя», «держава мас».

Джамахирія (араб. — народовладдя, влада мас) — форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом.

Представлена однією країною у світі — Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахирією. У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається двічі на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій.

2. Характеристика промисловості Німеччини.

Паливно-енергетична промисловість країни раніше спиралася на кам’яне вугілля, а тепер орієнтується на імпортну нафту. На території Німеччини багато нафто – й газопроводів. Виробництво електроенергії здійснюється на ТЕС і АЕС, причому основу електроенергетики складають ТЕС. На частку АЕС припадає 11% виробленої електроенергії.

Понад 80% кам'яного вугілля, на яке припадає 33% енергобалансу країни, видобувається в Рурському басейні, 10% - у Саарському, незначна частина - у Аженському басейні. Німеччина має великі поклади (понад 60 млрд. т.) бурого вугілля в районі Кельна. Власний видобуток нафти незначною мірою забезпечує потреби країни. Найбільші центри нафтопереробки - Кельн, Карлсруе, Інгольштадт, Гамбург.

Німеччина є п'ятим за величиною в світі споживачем енергії. У 2002 році Німеччина була найбільшим у Європі споживачем електрики (512,9 терават-годин). Урядова політика спрямована на збереження невідновлюваних джерел і використання енергії з поновлюваних джерел, таких як сонячна енергія, енергія вітру, біомаса, гідроенергетика і геотермальна енергія. Також розвиваються енергозберігаючі технології. Уряд Німеччини планує, що до 2050 року половина потреби в електроенергії буде покриватися за рахунок енергії з поновлюваних джерел. У 2000 році уряд і німецька атомна промисловість оголосили про виведення з експлуатації всіх атомних електростанцій до 2021 року. Проте у 2010 році уряд відмовився від планів попереднього кабінету і вирішив продовжити роботу АЕС до 2030-х років

Чорна металургія базується в основному на власній, а також імпортній сировині. Металургійне виробництво зосереджено переважно в Рурі. 30 % його
продукції йде на експорт. У Рурському басейні – головному районі чорної металургії – виплавляється понад 4/5 металу. Решту металу виробляють на заводах Саарського басейну. Заводи повного циклу є в Нижній Саксонії, Баварії (Зальцбах) і Бремені.

Кольорова металургія майже повністю споживає довізні руди, а також працює на вітчизняному та імпортному ломі кольорових металів. З галузей кольорової металургії виділяється за своїм значенням алюмінієва. Алюмінієві заводи розміщені коло теплових електростанцій у Рурі біля Кельна, в Ессені, Ферді, Норді, Гамбурзі та Штаде. Виплавка чорнової міді зосереджена в Гамбурзі та Рурі. Центри виробництва рафінованої міді - Гамбург, Люнен, Дуйсбург, Любек.

Машинобудування країни займає перше місце за кількістю зайнятих та часткою в експорті продукції (50 %). Підприємства машинобудування та металообробки є практично у всіх районах ФРН. Райони багатогалузевого машинобудування: Нижньорейнсько-Рурський, Штутгартський, Рейнсько-Иайнський. Найбільші центри машинобудування - Берлін, Мюнхен, Нюрнберг, Франкфурт, Кельн, Гамбург, Кіль, Бремен, Лейпциг, Дрезден, Магдебург. Розвинуте як важке металомістке машинобудування, так і наукомістке, що базується на наукових досягненнях. Особливо великого розвитку набула автомобільна промисловість. Всесвітньо відомі марки “Фольксваген” та “Мерседес” виробляються саме у ФРН.

За виробництвом автомобілів Німеччина займає перше місце в Європі. Число зайнятих у галузі складає понад 700 тис.осіб. В авіаційно-космічній промисловості Німеччини працює понад півтора сотень фірм, які виробляють весь спектр виробів і матеріалів, необхідних для створення сучасних літальних апаратів. Високий рівень розробок визначив провідну роль Німеччини у програмі створення винищувача генерації "4+" EF2000 "Тайфун", і розробці бойового гелікоптера "Тигр", а також її участь у космічних дослідженнях і створенні надсучасних зразків авіоніки. В цивільній авіапромисловості Німеччина також займає провідне місце, створюючи різноманітні типи повітряних суден - від легких гелікоптерів до дальномагістральних аеробусів.

Хімічна промисловість Німеччини за обсягами виробництва займає третє місце в світі після США і Японії. Вона використовує великі запаси сировини, які є в країні (вугілля, калійні солі, сірчасті руди, нафту, природний газ). Основними продуктами її виробництва традиційно є лікарські засоби, продукція органічної хімії, пластмаси, а також косметичні засоби. В цій області промисловості зайнято понад півмільйона робітників і фахівців. Половина продукції галузі йде на експорт. Найбільший район хімічної індустрії – Рур. Також великими центрами хімічної промисловості є Кельн, Лейпциг, Берлін, Дрезден, Франкфурт.

Легка і харчова промисловість поступається за своїм значенням перед галузями важкої промисловості. ФРН імпортує багато сировини для легкої промисловості, особливо для текстильної, найбільшої з її галузей. Більша частина текстильних підприємств зосереджена на заході країни, широким кільцем навколо Руру, орієнтуючись на збут продукції серед його великого населення. Здавна розвинута текстильна промисловість на південному заході у верхній течії Рейну та в Баварії. Загалом понад 80% підприємств текстильної галузі зосереджено в трьох землях - Північний Рейн-Вестфалія, Баден-Вюртемберг та Баварія. Швейна промисловість тяжіє до великих міст. Спеціалізованим центром взуттєвої промисловості є місто Пірмазенс у Рейнланд-Пфальці.

Білет №4

1. Міжнародні організації.

У сучасному світі, де жодні природні кордони не є перешкодою для спілкування між народами і самоізоляція будь-якої країни вочевидь є для неї шкідливою, важливе місце посідають різні форми міжнародного співробітництва. Однією з таких форм є міжнародні організації - об'єднання держав або національних громад, у тому числі неурядового характеру, для досягнення загальних цілей у політиці, економіці, соціальній сфері, науці, культурі тощо. Міжнародна організація створюється на підставі угоди її учасників. При цьому діяльність кожної міжнародної організації регламентується її статутом.
Існують загальнополітичні і спеціальні міжнародні організації.

Загальнополітичні міжнародні організації. Організація Об'єднаних Націй (ООН) — це унікальна організація незалежних країн, які об'єдналися в ім'я загального миру і соціального прогресу. Офіційною датою народження Організації є 24 жовтня 1945 року, а її засновниками вважається 51 країна, у тому числі й Україна. На кінець 2008 р. кількість країн-членів ООН досягла 192.
Організація Об'єднаних Націй не є світовим урядом і не встановлює закони. Вона надає можливості для врегулювання міжнародних конфліктів і вироблення стратегій з питань, які стосуються кожного з нас. ООН переслідує чотири головні цілі: підтримка миру та безпеки на планеті; розвиток дружніх стосунків між країнами; співпраця у вирішенні міжнародних проблем і забезпеченні поваги прав людини; узгодження дій різних країн. Заради досягнення цих цілей співробітничають десятки родинних організацій, які разом утворюють систему ООН.
Головними органами ООН, про які ми ледь не щодня чуємо в передачах інформаційних агентств і читаємо на сторінках газет і журналів, є Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. До інших провідних органів цієї міжнародної організації належать Секретаріат, Міжнародний суд, Рада опіки, Економічна і соціальна Рада.
Штаб-квартира ООН розташована в Нью-Йорку (США). У 1945 р. Україна, перебуваючи у складі СРСР, стала однією з країн-засновниць ООН. Тепер наша держава — член кількох спеціалізованих міжнародних організацій ООН.
На засіданнях Генеральної Асамблеї, де присутні делегації від усіх країн — членів ООН, постійно обговорюються найактуальніші проблеми світової політики, відпрацьовуються й ухвалюються рекомендації щодо їх вирішення. Кожна країна, незалежно від її площі, кількості населення, економічної та військової могутності, має один голос.
Рада Безпеки несе відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. її рішенням повинні підкорятися всі члени ООН. Рада Безпеки складається з 15 країн-членів, третина з яких є постійними (США, Великобританія, Франція, Китай і Росія). Інші десять країн-членів обираються на певний термін у певній послідовності.
У різних країнах працюють 16 спеціалізованих установ ООН.
ООН допомагає біженцям і голодуючим. Установи ООН з надзвичайної допомоги надають допомогу більш як 23 млн біженців і перемішених осіб, забезпечуючи їхній захист. Всесвітня продовольча програма - провідна організація ООН, що відповідає за продовольчу допомогу, відправляє понад 5 млн тонн продовольства на рік, забезпечуючи продуктами харчування приблизно 113 млн осіб у 80 країнах світу.

Рада Європи (РЄ) - найдавніша в Європі міжнародна політична організація, створена 1949 р.. Органи РЄ перебувають у французькому місті Страсбурзі, на кордоні Франції і Німеччини, як символ примирення двох країн.
Основною метою РЄ є розбудова єдиної Європи, що ґрунтується на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону. Діяльність її спрямована насамперед на забезпечення і захист прав людини, чи то цивільних, політичних, економічних, соціальних або культурних прав. Отже, діяльність РЄ охоплює всі сфери життя людини. Проте економічними і військово-політичними питаннями ця організація не опікується. З 1995 р. Україна також є членом Ради Європи, що нині об'єднує 46 держав.
Одним із найзначніших досягнень Ради Європи є розробка та прийняття Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Конвенція встановлює невід'ємні права і свободи для кожного і зобов'язує держави гарантувати ці права кожній людині. Головна відмінність Конвенції від інших міжнародних договорів у галузі прав людини - існування механізму захисту зазначених прав. Ним є Європейський суд з прав людини, що розглядає індивідуальні скарги про порушення Конвенції.
Раду Європи не слід плутати з Європейською Радою: це абсолютно різні організації. Європейська Рада є найвищим політичним органом Європейського Союзу, що складається з глав держав та урядів країн-членів ЄС і їхніх заступників - міністрів закордонних справ.

Європейський парламент, що є одним з органів Європейського Союзу, обирають прямим загальним голосуванням терміном на п'ять років. Подібно до законодавчого органу окремої держави депутати Європарламенту утворюють окремі фракції. Щоправда, тут такі фракції є представниками міжнародних партійних об'єднань. Місця в Європарламенті розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення.
Щомісячно сесії Європейського парламенту відбуваються в Страсбурзі, надзвичайні засідання - у Брюсселі, де працюють комітети Європейського парламенту, а секретаріат - у Люксембурзі.
Європейський парламент і Рада Європи мають рівні повноваження. Проте Європейський парламент виконує здебільшого консультативні функції. Він не має права вносити власні законопроекти. Водночас разом з Радою Європи бере участь у законодавчому процесі через численні процедури: спільного ухвалення рішень, співпраці, узгодження тощо. До того ж Європейський парламент разом з Радою Європи ухвалює річний бюджет і контролює його виконання. Повноваження Європейського парламенту постійно розширюються, проте вони все ще менші, ніж у національних законодавчих органів більшості держав.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) - міждержавне об'єднання більшості колишніх республік Радянського Союзу. Офіційне місце перебування органів СНД - Мінськ. Це об'єднання було утворене наприкінці 1991 р. Білоруссю, Росією та Україною, коли представники цих трьох республік СРСР визнали неможливість подальшого існування через глибоку політичну кризу єдиної держави - СРСР. Однак, зважаючи на історичну спільність народів, заявили про прагнення розвивати співробітництво в політичній, економічній, культурній та інших сферах на основі взаємного визнання і поваги державного суверенітету.
Незабаром кількість членів СНД зросла до дванадцяти (колишніх республік СРСР). Однак ідеї, закладені в основу діяльності цієї організації, не були реалізовані повною мірою. Через суттєві розбіжності між окремими державами-учасницями всередині СНД мали місце і нині тривають процеси подальшого розходження. Керуючись правом будь-якої держави вийти з організації у будь-який час і на власний розсуд, про такі наміри в 2008 р. заявила Грузія. Україна входить до СНД на правах асоційованого члена.
Функціонує політичне й економічне об'єднання країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Канада, США і Мексика підписали Північноамериканський договір про вільну торгівлю (НАФТА). У Південній Америці виникло об'єднання Південноамериканський спільний ринок (МБРКОСУР) у складі Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. Африка теж має власне інтеграційне угруповання — Організацію Африканської Єдності (ОАЄ). До неї офіційно входять усі 54 держави цього континенту.

Спеціальні міжнародні організації. Одна з найвідоміших і найвпливовіших організацій такого характеру - це Європейський Союз (СС). Він був утворений 1993 р. і нині налічує 27 країн.
ЄС є унікальним міжнародним утворенням, яке поєднує ознаки міжнародної організації і держави. Союз має повноваження на участь у міжнародних відносинах і відіграє в них велику роль. Країни ЄС зобов'язалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, основних напрямів внутрішньої економічної політики, координувати політику в питаннях охорони довкілля, боротьби зі злочинністю та ін.
Головною метою Європейського Союзу є створення "Європи без кордонів", де було б усунено всі перешкоди на шляху вільного пересування людей, капіталу, товарів і послуг. З 1999 р. (у готівкових розрахунках з 2002 р.) введена єдина валюта - євро (за винятком Великої Британії і Данії). Отже, це одночасно політичний, економічний і валютний союз.
1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. ЗО грудня 2005 р. набуло чинності рішення ЄС надати Україні статус країни з ринковою економікою. На сьогодні розширений ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО). На сьогодні вона є найкраще організованою та дієвою міжурядовою міжнародною організацією у сфері оборони, безпеки та політики. Договір, що ознаменував утворення НАТО, був укладений 1949 р. десятьма європейськими та двома північноамериканськими незалежними країнами, які взяли на себе зобов'язання щодо забезпечення взаємної оборони. Нині членами НАТО є 28 країн. Штаб-квартира НАТО перебуває в Брюсселі.
На початку XXI ст. перед НАТО постав цілий комплекс стратегічних цілей і завдань, які докорінно відрізняються від колишніх, зокрема подолання наслідків поділу Європи за часів "холодної війни", зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи. Йдеться про боротьбу зі зброєю масового знищення і тероризмом. Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними й військовими засобами відповідно до Статуту ООН.
Нині діяльність НАТО, яка здійснює політику "відкритих дверей", дедалі розширюється. Вона охоплює співпрацю і з державами, які не входять до складу цієї організації, у тому числі й з Україною.
Починаючи з 1994 р. наша держава бере активну участь у програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних із країнами-членами і партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.У своїх взаємовідносинах з НАТО Україна подолала шлях від Хартії про особливе партнерство (1997 р.) через План дій (2002 р.) до Інтенсифікованого діалогу з НАТО щодо питань набуття членства і відповідних реформ. Процес Інтенсифікованого діалогу пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами НАТО, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн до членства в НАТО. У серпні 2009 р. Президент України затвердив першу Річну національну програму на 2009 р. з підготовки України до набуття членства в НАТО. Тоді ж було підписано Декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Зменшення голоду та жебрацтва було назване на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН в 2000 р. однією з восьми цілей поточного тисячоліття. З огляду на це, особливу роль посідає Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО). Це є міжурядова міжнародна організація, спеціалізована установа ООН. Вона була заснована 1945 р. із штаб-квартирою в Римі. Головними цілями ФАО є збір, вивчення і поширення інформації з питань харчування, продовольства, сільського господарства, сприяння поліпшенню виробництва і збуту продовольства та ін. З метою запобігання загостренню проблеми голоду на планеті ФАО намагається передбачити надзвичайні ситуації у сфері продовольства. За допомогою знімків із супутників, польових досліджень та офіційних даних про врожайність і запаси продовольства співробітники ФАО контролюють попит і пропозицію щодо продовольчих продуктів на світовому ринку. У разі настання надзвичайних ситуацій ФАО допомагає сільським мешканцям відновити виробництво продуктів харчування.

Серед міжурядових міжнародних організацій досить відомою у світі є Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Це спеціалізована установа ООН, яка нині об'єднує 192 країни. Вона виникла 1945 р., штаб-квартира перебуває в Парижі. ЮНЕСКО здійснює дослідження в галузі освіти, науки і культури, сприяє просуванню, передачі та обміну знаннями, здійснює обмін спеціалізованою інформацією тощо. Однак завдання цієї організації не обмежуються публікацією наукових відкриттів. Розвиваючи співпрацю між державами в галузі освіти, науки і культури, ЮНЕСКО прагне до досягнення вищої мети - забезпечення миру і міжнародної безпеки, дотримання прав людини, взаємної пошани людей і народів.
До 2008 р. ООН включила до свого списку об'єктів світової спадщини понад 850 культурних, природних та природно-культурних об'єктів. З огляду на велику цінність цих пам'яток для всіх людей, їх вважають загальним надбанням людства. ЮНЕСКО допомогла захистити багато таких пам'яток у понад 80 країнах світу.

2. Загальна характеристика країн Західної Європи.

Західна Європа - субрегіон Європи, що включає 26 держав, дуже відмінних за розміром, державним устроєм і рівнем соціально – економічного розвитку. Західна Європа – один з трьох головних центрів світової економічної системи. Територія – 3.7 млн. км. Населення бл. 370 млн. людей. За формою правління бл. ½ країн - монархії, інші - республіки.

Західна Європа займає західну частину Євразійського континенту, омивається в основному водами атлантичного океану і лише північ скандинавського півострова водами Північно – Льодовитого океану. Кордони між окремими країнами, а також кордон що розділяє Західну і Східну Європу, проходять переважно по таких природних рубежах які не створюють значних перешкод для транспортних зв’язків. Економічно – географічне положення даного субрегіону дуже сприятливе. Це пов’язане з тим що по-перше, країни субрегіону або виходять до моря, або розташовані на невеликій відстані від нього (не далі 480 км.), що сприяє розвитку економічних зв’язків. По – друге, дуже важливе сусідське розташування даних країн по відношенню одна до одної. По – третє природні умови регіону загалом сприятливі для розвитку як промисловості, так і сільського господарства. Внаслідок складної геологічної історії формування Європи в межах субрегіону утворилося 4 великих пояси, які послідовно змінюють одна одного в напрямі з півночі на південь. Відповідно склад корисних копалин в північній і південній частині істотно відрізняється. У північній частині поширені як рудні корисні копалини так і паливні. У південній переважають рудні родовища, а запаси паливних родовищ менші. Незважаючи на те що мінеральні ресурси досить різноманітні, запаси багатьох з них близькі до вичерпання. Так старі вугільні басейни Англії і Німеччини, залізорудні басейни Франції і Швейцарії в наш час відіграють меншу роль. Велике значення мають запаси бурого вугілля у ФРН, бокситів у Греції та Франції, цинко – свинцевих руд у ФРН, Ірландії Італії, калійних солей у ФРН і Франції, урану у Франції, нафти і газу на дні Північного моря. Загалом західна Європа забезпечена мінеральною сировиною набагато гірше ніж північна Америка. Агрокліматичні ресурси визначаються його положенням у помірному і субтропічному поясах. У Середземномор’ї стійке землеробство потребує штучного зрошування, що пов’язане із зменшенням кількості опадів на півдні Європи. Найбільше зрошувальних систем в Італії та Іспанії. Гідроенергетичні ресурси Західної Європи досить великі. Але припадають в основному на райони Альп і Скандинавських гір. У минулому західна Європа була майже повністю вкрита різноманітними лісами: тайгою, мішаними, широколистими, субтропічними. Але багатовікове господарське використання території призвело до того що природні ліси вже знищені а на їх місці виросли повторні ліси. Найбільш природні передумови для лісового господарства мають Швейцарія і Фінляндія, де переважає типовий лісовий ландшафт.

Загалом Західна Європа (як і Східна), характеризуються досить складною і несприятливою демографічною ситуацією. По – перше, це пояснюється низькою народжуваністю і низьким рівнем природного приросту. Найбільш низька народжуваність в Греції, Іспанії, Італії, ФРН (до 10%). У ФРН спостерігається навіть спад населення. Одночасно міняється і віковий склад населення у бік зниження частки дитячого віку і підвищення частки не молодого віку. Все це призвело до зміни субрегіону у світовій системі зовнішніх міграцій населення.

Регіон Європи займає перше місце у світовому господарстві за розміром промислового і сільськогосподарського виробництва, за експортом товарів і послуг, за запасами золота і валюти, за розвитком міжнародного туризму. Але економічну потужність субрегіону визначають перш за все 4 держави: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. З інших країн західної Європи найбільшу економічну вагу мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія, Швеція. Економіка цих країн спеціалізується як правило, на окремих галузях. Малі і середні країни субрегіону беруть активну участь у всесвітніх економічних відносинах. Найбільш високого рівня відкритість економіки досягла у Бельгії і Нідерландах, а також у мікро державах – Андоррі, Мальті, Ліхтенштейні, Сан – Морино, Монако. Найбільш низьким рівнем економічного розвитку характеризується Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція. ”Обличчя” Західної Європи в міжнародному географічному розподілі праці визначається передусім розвитком промисловості.

Паливно – енергетичний комплекс Західної Європи донедавна спирався на власні ресурси, в структурі цих ресурсів переважало вугілля. Зараз спостерігається скорочення частки вугілля (близько 20%) і перехід на нафту і природний газ. Частка нафти і газу складає в паливно – енергетичному балансі складає близько 45 %. На ТЕС виробляється понад 50 % електроенергії, на ГЕС бл. 15%, хоча гідроенергетичний потенціал в основному вже освоєний. Важливе місце в структурі електроенергетики – особливо Франції, Бельгії, ФРН, Великобританії займають АЕС.

Металургійна промисловість в основному сформувалась ще до епохи НТР. Чорна металургія розвивається передусім у країнах, які забезпечені металургійним паливом або сировиною (ФРН, Великобританія, Іспанія, Франція, Бельгія, Люксембург). Після другої світової війни центри металургії стали розміщуватись в морських портах з орієнтацією на імпорт. Останнім часом у чорній металургії спостерігається тенденція до будівництва заводів менших за розміром. Розвиваються також галузі кольорової металургії: - виплавка алюмінію у Франції, Італії, Швейцарії, Норвегії, Греції, Австрії; виплавка міді – у ФРН, Франції, Великобританії, Італії,Бельгії.

Хімічна промисловість у Західній Європі займає друге місце після машинобудування. Важливою зміною у структурі галузі протягом останніх 20 років була її переорієнтація на вуглеводневу сировину. Великі центри нафтохімії розташовані біля Рейну, Темзи, Сейну, Ельби, Рони; в них ця галузь поєднується з нафтопереробкою.

Легка промисловість Західної Європи переживає важкі часи хоча на початку 20 ст. Легка промисловість Європи займала перше місце у світі. Старі текстильні райони у Великобританії, Франції, Італії продовжують працювати, але їх значення помітно знизилося, крім того легка промисловість переміщується в південну Європу, де є великі резерви дешевої робочої сили. У багатьох країнах зберігаються багаті національні традиції у виробництві меблів, музичних інструментів, виробів зі скла і металу, прикрас, іграшок.

Сільське господарство субрегіону загалом високорозвинене і займає помітне місце у світовому с/г. Тут виробляється до 15% зерна, бл.15% м’яса і 30 % молока По основних видах с/г продукції більшість країн повністю забезпечує свої потреби і експортує частину продукції В аграрному секторі зберігаються великі відмінності між країнами. Цьому також сприяють природні відмінності.

Транспортні магістралі західної Європи становлять єдину регіональну транспортну систему. Тут дуже висока густота руху, велика роль міжнародних і транзитних перевезень. Головну роль відіграє автомобільний транспорт, мережа автошляхів постійно зростає, а мережа залізниць зменшується. Велике значення мають також морські і річкові шляхи. У місцях перетину сухопутних і внутрішніх водних шляхів виникли великі транспортні вузли. Аналогічними вузлами є також великі морські порти, що перетворилися в наш час у портово – промислові комплекси.

Білет №5

1. Глобальні проблеми людства.

На ранніх етапах свого розвитку нечисленне людство не могло породити жодної глобальної проблеми, тобто проблеми, яка б торкалася будь-якої людини в будь-якому куточку Землі. Унаслідок заселення людством майже всього суходолу та небачених доти масштабів господарського освоєння довкілля почали виникати і дедалі загострюватися глобальні проблеми. Кожна з них і особливо всі вони разом здатні спричинити знищення всього живого на нашій планеті.

Нині до всеосяжних, тобто глобальних, проблем людства відносять: 1) демографічну проблему, яку спричинило швидке зростання населення в найбідніших країнах світу; 2) екологічну проблему — вона пов'язана з інтенсивним руйнуванням довкілля, що робить нашу планету непридатною для життя; 3) проблему забезпечення розвитку людства всіма видами ресурсів, у тому числі й продовольчими; 4) геополітичні проблеми, які породжують воєнні конфлікти і загрожують людству самовбивчою світовою війною; 5) проблему поглиблення нерівності й нерівномірності розвитку різних націй, країн, регіонів тощо, що постійно створює регіональну і світову напруженість.

Це найголовніші комплексні проблеми людства, а розвиток цивілізації на планеті постійно породжує нові й нові. Так, людству почала загрожувати страшна хвороба СНІД. Поширюються наркоманія, злочинність, тероризм, відмирають традиційні духовні цінності. Краще технічно озброюючись, людина не стає кращою морально. У цьому, напевно, криються причини виникнення всіх глобальних проблем людства.

Дата добавления: 2015-05-24