Бамбук, бамбукові меблі

(англ.; фр.; малай.) - група деревовидних злаків, які проростають у тропіках. Б. ви­користовували для виготовлення віял, його м'якоть - для виробництва паперу, надзви­чайно міцні стебла - для труб, щогол та меблів, листя - для покрівлі будинків.

У глибоку давнину бамбукові таблички виконували роль книг, а відвар зерен, лис­тя та коріння був лікувальним засобом. Листя та стебла Б. улюблений мотив в малярстві китайських художників (див. Вень-Жень-Хуа). В мистецтві Китаю листя та стебла Б. слугують мотивом орнаменту - плетіння та різьблення по дереву, розпису та інкрустації виробів. Б. як матеріал для виготовлення різних ви-ообів, а зокрема китайських меблів став відомим Європі у XV-XVIII ст. Так, за­вдяки виданій англійським архітектором У. Чемберсом у 1757 р. книги «Креслення азгтайських виробів», написаній на основі зоїх мандрів Далеким Сходом, виникла мода в Англії на стиль «шищазри» (ки-тайщина) і яка вплинула на творчість ві­домого жайстря-мебляра Т. Чіппендейла (див. Чіппендейл).

В кількох виданнях гравійованих проек­тів меблів Чіппендейла є зразки, в яких дивовижним чином сполучаються фран­цузькі рокайлі, елементи англійської го­тики та китайської екзотики. Англійські меблі, виконані в наслідування китай­ській бамбуковій, виконувались з іншого дерева і тонувалась під Б. Вона отримала назву - «китайський чіппендейл». Пізні­ше, у другій половині XIX ст., легкі й міц­ні конструкції меблів з Б. підказали ні­мецькому майстру М. Тонету технологію його всесвітньовідомих «тонетових», чи віденських меблів з гнутих бамбукових стовбурів. З XX ст. й дотепер дизайнери багатьох країн світу з успіхом застосову­ють Б. для створення нових конструкти­вістських меблів.

БЕЗПРЕДМЕТНЕ МИСТЕЦТВО -термін, який виник на початку XX ст. в Німечинні та Росії для означення абстрак­тного малярства, те саме, що й «нефігура-тивне», «нонфігуративне» мистецтво (див., Абстрактне мистецтво, Абстрагування, Абстрактний експресіонЬм, Абстрак-ігашй імпресіонізм). Я «нрвдмгтагі твор чість» (мається на увазі прикладне мисте­цтво, дизайн), цей термін невдалий, оскільки у філософському смислі будь-яка людська діяльність має свій предмет. Абстраговані форми у жодному разі не означають від­сутність предмета, який не слід ототожню­вати з об'єктом зображення. Абстрактне мистецтво є безумовно предметним, хоча й «безоб'єктним», оскільки відображує не матеріальну форму об'єктів дійсності, що оточує людину, а вищу реальність, духовний Всесвіт. Предметом творчості у даному ви­падку стає вираження духовного змісту мистецтва. Термінологічна двозначність, яка виникла, стала причиною того, що ви­значення «безпредметне мистецтво» майже не вживається. Див. також Акціонізм.

«БІДЗІНГА» (яп. - картини кра­сунь) - зображення красунь: найпопуляр-ніший жанр в гравюрі укійое, предметом якого є зображення прекрасних жінок, ві­домих'красунь, гейш. Своїм виникненням зобов'язаний розвитку у великих містах Японії мережі розважальних закладів, що отримали назву «веселих кварталів». Для орієнтації клієнтів в розмаїтті товару та послуг, торговці налаштували випуск не­величких книжечок-путівників, де значи­лись відомості про красунь - їхня освіта, звички, норов, зріст та ціна. Склався жанр «Б.» у XVII ст..Первісио це були зображен­ня тушшю на сувоях. Надалі у XVIII ст. кольорові гравюри на дереві. Згодом стали замовляти художникам портрети красунь, які випускались окремими арку­шами та великим накладом. Серед провід­них майстрів цього жанру - Судзукі Ха-рунобу, Кітагава Утамаро, Ісода Корюсай, Торії Кійонага. У творах цих художників під впливом їх прегарних моделей склався особливий витончений стиль графіки та вишуканий образ «типової» красуні з ви­довженим овалом обличчя, вигином шиї та невеличким ротиком. Зображувались сцени туалету, чайної церемонії, прогулянок та невигадливих ігор. У жанрі «Б.» удосконалювався унікальний стиль япон­ської графіки, заснований на виразності силуету, мелодійній грі найтонших ліній та гармонізації світлих тонів: сріблястого чи золотавого тла, ніжних рожевих, блакит­них, перламутрово-сірих та палевих фарб. Для отримання «коралових», «тютюно­вих», «гірчичних» відтінків барвники змі­шували з рисовою мукою. Разом з дрібним мереживним візерунком, який передавав шитво вбрання, ці «закриті» тони утво­рювали ефект, що отримав назву «парчеві картини» а гравюри - «парчевий стиль». Гравюри «Б.» вплинули на творчість французького художника Е. Лега. Термін «бідзінга» не плутати з «бундзінга».

БУНДЗІНГА (кит.; яп. - «малярство людей писемної культури», або «маляр­ство інтелектуалів») - художня школа, яка склалась в Японії наприкінці XVII ст. під впливом аналогічної школи в Китаї та школи мунікхеа в Кореї. Інша назва: нанга (малярство південної школи). Характерна творчістю дилетантів в образотворчому мистецтві: філософів, поетів, які намага­лись протиставити канонічному мистецтву «академій» більш вільне, безпосереднє та експресивне малювання тушшю у майже монохромній манері. Найвідоміші пред­ставники школи - Йоса Бусон (псевдонім Тьосо) та Ікено Тайга працювали наприкін-■ ці XVIII ст. Художники «Б.» не утворюють будь-якого напряму чи течії в мистецтві й не притримуються певного стилю. їхня творчість індивідуальна. Протиставлячи себе професіоналізму, вони не поривали, однак, з традиціями класичного мистецтва Китаю доби Тан, Сун та Мін. Вони сповіду­вали своєрідний імпресіонізм «пейзажу на­строю», виконаного в широкій, стрімкій ма­нері й доповненого такими ж розгонистими надписами - філософсько-поетичними сентенціями - рефлексіями словесних обра­зів. Навіть серед художників Сходу з їхнім споглядальним відношенням до природи майстра «Б.» виокремлюються особливою чуйністю в співвіднесеності зображення та слова (не плутати з «бідзінга»).

«ВЕНЬ-ЖЕНЬ-ХУА» (кит. маляр­ство людей писемної культури, малярство інтелектуалів) - одна з основних націо­нальних шкіл традиційного китайського малярства тушшю доби Сун (960-1279). Засновником школи вважають Ван Вея, відомого поета, філософа та живописця VIII ст. Він, вочевидь, першим з так званої південної школи почав писати ліричні пей­зажі майже монохромно, супроводжуючи зображення надписами - своїми віршами. Назва школи «В.-ж.-х.» з'явилась у XI ст. в трактаті поета Су Ші «Записки про ма­лярство бамбука художника Вень-Юйке». Інше ім'я цього художника - Вень-Тун, і він справді прославився зображеннями бамбука чорною тушшю. Його послідовни­ки створювали «пейзажі настрою» в легкій, швидкій манері монохромного письма, яка отримала назву Се-і. Живописці застосо­вували чорну туш, сепію, по злегка зво­ложеному папері чи шовку, тонуючи тло мінеральними барвниками. В композицію включали каліграфічні надписи - вірші, ви­словлювання філософів. Про майстрів цієї школи казали, що їхні картини схожі на ві­рші, так само як їхні вірші - на картини. Південна школа «В.-ж.-х.» вважалась ама­торською й протиставлялась академічній північній. Серед її представників - Мі Фу, Хуан Гун-Ван, У Чжень, Шень Чжоу філософи, поети та каліграфісти. Китайська школа «В.-ж.-х.» вплинула на японських живописців. Див. Бундзінга, Го-хуа, Жень-хуа.

«ГОХУА» (від кит. - національне малярство) - термін з'явився в Китаї на початку XX ст. для розрізнення традицій­ного малярства тушшю від європейського олійного малярства.

Мистецтво «Г. х.» характерне специфіч­ним методом зображення предметів за до­помогою лінії та плями на нейтральному тлі, котрий надавав відчуття необмежено­го простору. Наприкінці XX ст. «Г. х.» розвивалось двома шляхами: тільки винятко­во своїми засбами у традиційній манері ви­конання та на основі поєднання принципів «Г. х.» з досягненнями європейського ма­лярства (геометрична перспектива, світло­тіньове моделювання об'ємів, напружений психологізм). Провідними майстрами «Г. х.» були Ці Бай Ші, Пань Тяньшоу, Сюй Бейхуна, У Чанші, Жень Бонянь, Чень Шіцзен, Лі Кежань, Цзан Чжаохе. У наш час цей термін має ширше значення - він поширюється вже на різні види китайсько­го образотворчого мистецтва: малярство, графіку, настінні розписи, новорічні ма­люнки, народні витинаний, оригамі тощо. Алеусі ці види зберегли особливості тра­диційного китайського малярства.

. «ДАДА», «ДАДАЇЗМ» (фр„ нім., рум. - конячка, безладний дитячий ле­пет, іншим разом, це так, авжеж) - різно­вид модерністського напряму в західно­європейському (переважно французько­му та німецькому) мистецтві, що існував у 1916-1924 рр. Назва «Д.» свідомо без-смислова й позначає рухпротест проти всього попереднього мистецтва. «Д.» був започаткований у Швейцарії в середови­щі анархічної інтелігенції, що нехтувала планомірною побудовою твору, каноні­зувала випадковість, вдавалась до при­йомів пародії на творчість й руйнування художньої форми, котрі проявились в окремих скандальних витівкахкаракулях на огорожах, псевдотехнічних креслен­нях, комбінаціях випадкових предметів тощо. Центром діяльності дадаїстів було Кабаре Вальтера в Цюріху, де поети, ху­дожники та письменники - однодумці збирались для творчих експериментів. Запозичивши у кубізмі техніку колажу, у футуристів пристрасть до маніфестів та публічних епатажних дійств, у абстрак­ціонізмі спонтанність творчості, «Д.» у своїх напівтеатралізованих видовищних виступах прагнув зламати сталі уявлен­ня про мистецтво, його видах та жанрах, іронізував над тиражуванням досягнень світової культури. Програмою «Д.» був демонстративний нігілістичний протест алогічними засобами нісенітництва про­ти традиціонізму в мистецтві. За Д. стоїть протест художника проти мистецтва та життя, котрі ховаються за встановлени­ми, за, здавалось би, явними, безумов­ними нормами, принципами, прийома­ми існування та творчості. Одночасно з принциповим епатажем художники Д. шукали позитивні цінності, через іро­нію та епатаж виходили до нової чисто­ти: зухвалість, задиркуватість, виклик у стосунках з традиційним мистецтвом та традиційним буттям - зворотний бік ди­тячої безпосередності й відкритості світу. У 20-х рр. XX ст. «Д.» у Франції злився із сюрреалізмом, в Німеччині - з експресіонізмом.

«ДИВІЗІОНІЗМ» (від фр. - поді­лення) - живописна система, заснована на методичному розкладанні складного кольорового топу на чисті кольори, котрі фіксуються на полотні чіткими окремими мазками з розрахунком на оптичне змі­шування цих мазків при зоровому сприй­нятті картини. Розроблена Ж. Сьора та П. Сіньяком; застосовувалась багатьма майстрами неоімпресіонізму (див. також Пуантилізм).

«ЕКСПРЕСІОНІЗМ» (фр. вира­ження) - напрям у мистецтві Західної Європи та Америки (один із проявів аван­гардизму). Е. з'явився в Німеччині у 10-20-х рр. XX ст., але особливого розвитку набув після Першої світової війни у період інфляції та кризи. Погляд на світ, підказа­ний дійсністю XX ст. визначив стилістику Е.: поривання з реалістичністю, відхід від натури та гармонійної ясності форм, тя­жіння до абстрактного узагальнення, що культивує примітив, відображення про-тестового настрою, що не узгоджується з реальною дійсністю, песимізм часто до­ходить до містики в гострих, вкрай «екс­пресивних», гротескних формах, проявляє експресію та збудженість художньої інто­нації, спрямованість до свідомої деформа­ції картини дійсності у творах мистецтва. В образотворчому мистецтві виділялась графіка: характерний злам ліній, контр­астність кольору, деформованість про­стору.

Попередниками Е. були голландець В. Ван Гог, норвежець Е. Мунк, бельгі­єць Дж, Енсор, швейцарець Ф. Ходлер та інші майстри, близькі в різному ступені до символізму. Потяг до «експресії», заго­стреному вираженні, напруженості емо­цій, фантастичності образів найяскравіше проявились у німецьких та австрійських художників Е. Л. Кірхнера, О. Кокошки, М. Бекмана, Е. Берлаха, Е. Нольде, Марка, Мунка, Шмідт-Роттлуфа, Явленського, П. Клеє та інших. Е. як напрям проіснував у мистецтві недовго. Хоча дехто із сучас­них художників-абстракціоністів зверта­ються до цього напряму й дотепер.

«ЗЕЛЕНЕ СІМЕЙСТВО» - умовна назва стилю «Уцай» розписі/ китайської по­рцеляни XVIII ст. Цьому стилю характерна наявність у виконанні розпису на виробах фігур або квітів, виконаних в зелених то­нах на білому тлі, але окрім зеленої глазурі, в ній застосовувалась червона, бузкова, жовта, синя та чорна фарби. На виробах із «3. с.» часто виконувались сценки з легенд, а іноді й батальні сценки. «П'ятиколірний стиль розпису з'явився у XVI ст. (див. Мін) і став класичним у XVIII ст.

ІЄРОГЛІФ (гр. - священний знак) -найдавніші знаки єгипетського письма, -:-;і відомі з кінця 4-го тис. до н. є. При­кметною рисою цього письма є поєднання рисункових знаків (див. Ідеограма) та.тітерних звукових позначень. У перенос­ному значені слово «І.» стало синонімом незрозумілого, зашифрованого малюнка див. Піктограми, Петрогліф).

ІЄРОГЛІФІЧНИЙ,(КАЛІГРАФІЧ-ШІЙ) АБСТРАКЦІОНІЗМ - різновид тапрактного експресіонізму, особливість ■строго полягає в ічітації прийомів ки­ївської та японської каліграфії. Довільно ї^-гесені ш'зображальну поверхню м'яким жлзлем мазки уподібнюються знакам зглної писемності. Започаткування І. а. юипадає на 50-ті рр. XX ст. Відомі пред-тзннки - Марк Тобі, Морріс Грейвз, Іжтліус Бісьє, Анрі Мішо. У ширшому тмаченні цього поняття сюди відносять й таких представників абстрактного експресіонізму, як Франц Клайн, Роберт Мазеруел, Бредлі Уолкер Томлін, Ганс Гартунг, котрі також працювали способом швидкого нанесення фарбових мазків на полотно. Деякі із сучасних художників аб­стракціоністів і тепер звертаються у своїй творчості до І. а.

«ІМПРЕСІОНІЗМ» (фр. - вражен­ня) - напрям у мистецтві останньої тре­тини XIX- початку XX ст. найчіткіше про­явився у французькому малярстві. Назва -І.-» виникла після виставки 1874 р., на котрій експонувалась картина К. Моне «Враження. Сонце, що сходить». Праг­нучи неупсреджено відобразити реаль­ний світ в його рухливості та мінливості, безпосередньо передати мовби миттєві враження, імпресіоністи розробили свою самобутню систему пленеру - вони писа­ли окремими мазками «чистого кольору» {фарби майже не змішувались), вірно пе­редавали рефлекси та кольорові тіні. У ширшому значенні термін охоплює чис­ленних послідовників французького І. в інших країнах. Сприймаючи принципи І. й одночасно відходячи від нього, форму­валось наступне покоління художників, пов'язаних вже з постімпресіонізмом, що тяжів до синтезу форм, символічності зображальної мови. Термін «І.» застосо­вується також до графіки та скульптури 1880-1910 рр., що мали деякі подібні з малярством імпресіоністичні риси - потяг до передачі миттєвого руху, плинності та м'якості форм, умисної пластичної недо­вершеності (М. Россо, О. Роден).

КАТЬОГА (КАТЬО-Е) ( яп.) - жанр «квіти та птахи», один з провідних жан­рів далекосхідного малярства, засвоєний у майбутньому і майстрами гравюри на дереві.

КУБІЗМ (фр. - куб) - авангардист­ська формалістична течія у європейсько­му образотворчому мистецтві першої чверті XX ст., що виникла й склалась у Франції напередодні Першої світо­вої війни (починаючи з 1908 р.). Його теоретики-живописці Ж. Метценже, А. Глез та поет Г. Аполлінер. Митці цієї те­чії висунули на перше місце формальні експерименти - конструювання об'ємної форми на площині, виявлення простих сталих геометричних форм, розкладання ■ складних форм на прості пласкі грані (ви­явлення геометричної структури об'єму) або уподібнюючи її простим тілам - кулі, конусу, циліндру, кубу (звідси й назва). Прагнучи утвердити на полотні відчуття безликого та очищеного від суб'єктивного сприйняття предмета, кубісти вводили у свої твори реальні предмети (Ґудзики, трамвайні білети, шматки шпалер, газе­ти, клейонки тощо), узаконив тим самим колаж у вигляді художнього засобу. У К. сполучався аналіз - виявлення геоме­тричних планів речей та синтез - їх по­єднання. На першому етапі в К. переважав аналітичний композиційний характер, на другому (з 1912 р.) - синтетичний, коли натюрморти стали більш абстрактними, декоративними, плоскими та узагальнени­ми, а аскетичні зеленкуваті, коричнюваті, землисті та сірі тони поступились місцем більш яскравим та контрастним. К. є по­передником абстракціонізму, вплинув па техніку футуризму, супрематизму, пуриз-ми (див. Безпредметне мистецтво).

Дата добавления: 2015-05-24