Сутність, функції політичної еліти

ПАНІВНА ЕЛІТА: ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ.

В.Парето називає елітою людей, які отримали найвищий індекс у галузі їх діяльності;

Г.Лассуел – осіб, які користуються в суспільстві найбільшим престижем, статусом, багатством;

Х.Ортега – і – Гассет – людей із найвищим почуттям відповідальності;

М.Вебер – харизматичних особистостей;

А.Тойнбі – творчу меншість суспільства. Яка протистоїть нетворчій більшості;

Д.Дюпре – людей, які мають високий статус в суспільстві та завдяки якому впливають на соціальний процес;

Л.Фройнд – «богонатхненних особистостей», які відгукнулися на «вищий заклик», почули «поклик» та відчули у собі здатність керувати.

Італійський політолог і соціолог Г.Москау праці «Основи політичної науки» (1896) доводив неминучий поділ суспільства на тих, хто керує, і тих, ким керують. Такий поділ, на його думку, є необхідною умовою існування цивілізації.

Еліті властива організованість і цим пояснюється її влада над більшістю. Г.Моска виділяє два типи партійної верхівки: «аристократична» (закрита) та «демократична»(відкрита, допускає розширення своїх лав за рахунок вихідців із низів).

В.Паретоподілив еліту на правлячу і е правлячу (еліту духу). У правлячій еліті виділив два типи, які послідовно змінюють один одного: «леви» і «лиси». «Левам» властивий консерватизм та силові методи управління; вони переважають в умовах стабільності суспільства. Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти «лисів» - гнучких керівників, які є майстрами політичних комбінацій.

Німецький дослідник Р.Міхельспоєднав проблеми виникнення і функціонування політичних еліт з діяльністю політичних партій, керованих меншістю. Він сформулював «залізний закон олігархії», зміст якого полягає у тому, що виникнення у ході суспільного прогресу складних організаційних структур веде до формування еліти.

Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, - еліта (від франц. elite - краще, добірне, вибране).

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний.

Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існування еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми.

Функціональний або організаційний підхід започаткували Г. Моска і Р. Міхельс. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, які зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Закон поділу праці вимагає професійного заняття управлінською працею як необхідної умови її ефективності.

Еліта внутрішньо диференційована і має складну структуру, яку складають різні типи й види еліт, що дає право говорити про неї у множині. Виокремлення елементів структури політичної еліти, її поділ на типи й види можуть здійснюватись за різними ознаками. Найбільш загальними з них є місце в політичній системі та обсяг владних повноважень.

За місцем у політичній системі еліта поділяється на правлячу і неправляча (контреліту).

До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти - такі особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління. Контрелітою може виступати політична опозиція, що прагне послабити владу правлячої еліти і взяти на себе частину її повноважень.

Серед причин занепаду правлячої еліти В. Парето називає війну і диференційовану здатність до відтворення потомства. Війна звичайно знищує більш значну частину еліти, порівняно з населенням у цілому, а елітарні сім'ї виявляють тенденцію до вимирання, бо в них зазвичай менше дітей, ніж у решти населення.

Дата добавления: 2015-05-24