Грецькі та давньоримські філософи (Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, Квінтіліан ): їхній вагомий внесок у розвиток педагогічної думки

Сократ вважав, що будова світу, фізична будова речей не піддаються пізнанню, що люди можуть пізнати лише самих себе, що існують всезагальні і незмінні моральні поняття. Метою виховання є не вивчення природи речей, а пізнання самого себе, удосконалення моральності. Сократ вів бесіди з питань моральності на площах, спонукав слухачів шляхом питань і відповідей відшукувати «істину» самостійно, не даючи готових положень, висновків. Цей метод був названий сократичним, звідки пізніше розвинулась сократична бесіда шляхом навідних питань.

Платон – учень Сократа. Висунув теорію вічного панування аристократії, сконструював ідеальну аристократичну державу, в якій мають існувати три суспільні групи: філософи, воїни, ремісники і землероби. Філософи керують, воїни охороняють державу, а третя група працює і утримує дві перші, при цьому вона разом із рабами є безправною. Виховання має бути організоване державою і відповідати інтересам пануючих груп – філософів і воїнів. Платон прагнув об’єднати в єдину систему ті риси спартанського і афінського виховання, які його задовольняли. Виховання жінок має бути подібним тому, як то було в Спарті, тобто має приділятися увага їхньому фізичному і військовому виховання для того, щоб вони могли захистити себе і своє місто в разі відсутності чоловіків.

Аристотель – учень Платона. Розрізняв у людині тіло і душу, які існують нероздільно. Існує три види душі: рослинна, яка має вияв у харчування і розмноженні; тваринна, яка понад властивості рослинної виявляється у відчуттях і бажаннях; розумна, яка понад властивості двох попередніх характеризується ще й мисленням і пізнанням. В людині тваринна части душі, через те що вона підкорена розуму, може бути названа вольовою. Трьом видам душі відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне і розумове. Природа тісно зв’язала три види душі, тому виховання має слідувати природі, тісно пов’язуючи фізичне, моральне і розумове виховання. Природа дає лиш можливість розвитку, сам розвиток здійснюється вихованням. Мета виховання полягає в розвитку вищих сторін душі – розумової і вольової. Виховання – це завдання держави (окрім виховання рабів), а не приватна справа, хоча моральне виховання є завданням сім’ї. Сімейне і громадське виховання мають бути пов’язаними. Вікова періодизація підростаючої людини, яка, на думку Аристотеля, відповідає природі людини: до 7 років, від 7 до 14 (статеве дозрівання), від настання статевого дозрівання до 21 року. До 7 років діти виховуються в сім’ї. З 7 років хлопчики починають відвідувати державні школи, де вони займаються гімнастикою, навчаються читанню, письму, граматиці, малюванню і музиці. Потім вивчають літературу, історію, філософію, математику, астрономію. Жінки, маючи, за Аристотелем, іншу природу, такої освіти не отримують.

Демокрит – творець атомістичної теорії. Одним з перших висунув питання природовідповідності виховання. Говорив, що навчання і виховання мають позитивний результат лише в поєднанні з працею, тому критично ставився до рабовласницького устрою, в якому до праці ставились з презирством. Говорив про негативний вплив поганого прикладу, вважав важливими вправляння у моральних вчинках.

Марк Фабій Квінтіліан – найбільш відомий римський педагог. Вважав, що діти плебеїв мають великі природні здібності, а тупість і нездарність серед них – рідкісне явище. Дитина має виховуватися в школі, а вчителю необхідно підходити до кожного вихованця обережно і уважно. Вчитель повинен бути освіченим, стриманим, любити дітей, бути прикладом для учнів, яких має уважно вивчати. Надавав велике значення розвитку мовлення дитини. Для розвитку логічного мислення вважав необхідним вивчення математики. У його порадах чути голос учителя-практика.

Дата добавления: 2015-05-24