Педагогічна думка в Київській Русі (882-1240 рр.): «Пчела», «Златоуст», «Ізборники» Святослава, «Слово про закон і благодать», «Повчання дітям» та ін

Видатні представники епохи Відродження (Вітторіно да Фельтре, Хуан Луіс Вівес, Франсуа Рабле, Мишель Монтень, Еразм Роттердамський) та їхні педагогічні ідеї.

Діячі епохи Відродження (XIV-XVI ст.) – гуманісти – висували на перше місце культ людини і вперто боролися проти церковно-релігійного світогляду, який закріпачував особистість. Але їхні прогресивні положення стосувалися лише верхівки соціуму. Вони продовжували вважати головним заняттям народу фізичну працю і не піклувалися про його освіту. Для дітей знатного походження гуманісти вимагали повноцінного фізичного та естетичного виховання, оволодіння латинською та грецькою мовами, які були необхідними для вивчення античних пам’яток літератури. В програму розумового розвитку також входили природничі науки: математика, астрономія, механіка, природознавство. Гуманісти з повагою ставились до дитини, виступали проти схоластичного навчання і суворої дисципліни, прагнули розвинути в дитини цікавість до знань. Вітторіно да-Фельтре (1378-1446) – італійський гуманіст. Організував школу «Будинок радості», в основу організації якої були покладені принципи гуманістичної педагогіки. Особлива увага приділялася фізичному розвитку учнів. Основними предметами були класичні мови та класична література, також вихованці займалися математикою, астрономією, робили екскурсії в природу. Велика увага приділялась іграм, розвитку фізичних і духовних сил людини. Франсуа Рабле (1494-1553) – французький гуманіст. Був прихильником ідеї наочності, життєвості навчання, радив поєднати навчання з оточуючою дійсністю. Вважав, що схоластичне навчання, яке полягало в механічному заучуванні, має негативний вплив на розумові здібності дитини. Мішель Монтень (1533-1592, Франція) виступає за справжню науку, яка вивчає не книги, а речі, не займається пустими роздумами, а спирається на досвід і надприродне, розумне пояснення фактів. Вважав, що освіта повинна розвивати розум учнів, самостійність їх думок, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Найголовніше, на думку Монтеня, прищепити смак і любов до наук. Наставник має виховувати в дітях критичне ставлення до матеріалу, який вивчається, а також до самого себе. Поряд з розвитком розуму найважливішим завданням, він вважав, є виховання високих моральних якостей дітей. Для того, щоб виконати це завдання, потрібне спілкування з оточуючим світом – зустрічі з різними людьми, подорожі в чужі країни.

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам'ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва, засоби народної педагогіки (в усній народній творчості), церковна та побутова практика. Найдавніші пам'ятки, в яких порушуються питання освіти, датовані XI ст. Серед них є твори перекладні і оригінальні (вітчизняногопоходження). До перекладних належать "Пчела", "Златоуст", "Златоструй", "Ізборнік" Святослава 1073 р., "Ізборнік" Святослава 1076 р. і ін. Оригінальні твори: "Слово про закон і благодать" Ілларіона, "Слово деякого калугера про читання книг" Іоанна, "Повість временних літ" Нестора, "Повчання дітям" Володимира Мономаха і ін. «Златоуст» (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) — збірник окремих промов і висловлювань отців церкви. «Ізборник» Святослава 1073 р. — збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (усього 383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Загалом був призначений для розширення знань. «Ізборник» Святослава 1076 р. — збірник статей (44 статті) виховного, повчального характеру, нерідко звернених до дітей та ін. Найдавнішою вітчизняною літературною пам'яткою, в якій піднімаються педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат «Слово про закон і благодать», написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037— 1050 рр. Це був виступ митрополита перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. Твір мав морально-патріотичне спрямування. Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117р.), створене за аналогією до «Повчання дітям Ксенофонта». Це перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах вказує на важливу роль освіти у вихованні. Наводив приклад свого батька, який умів розмовляти п’ятьма іноземними мовами, за що його поважали й за кордоном. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін.

Дата добавления: 2015-05-24