Актуальні проблеми воєнної політології

Проблемно-пошуковий зміст воєнної політології є дуже широким.

Актуальним є політологічний аналіз історії розвитку воєнно-політичної думки як у доядерну, так і в ядерну епохи, що має евристичне значення для вирішення складних проблем нашого часу. Різні воєнні доктрини минулого – стримування, гнучкого реагування, рішучого розгрому агресора, обмеженої ядерної війни та інші – не змогли відповісти на питання: яка роль силового фактора у міжнародній політиці у принципово новій історичній ситуації? Імператив самозбереження людського роду вимагав рішучого повороту військово-політичних знань від обґрунтування шляхів підготовки і ведення переможної ядерної війни до пошуку шляхів і засобів її запобігання та повного виключення із життя суспільства. Виникла невідкладна суспільна потреба у воєнно-політичній науці – особливій галузі наукових знань щодо ролі воєнного фактора в соціально-політичному розвитку, шляхів виходу з історичного тупика, у який світове співтовариство завела логіка військово-силового мислення.

До предметного поля воєнної політології належить сукупність питань, пов’язаних із національною безпекою, національними інтересами як чільними характеристиками розвитку сучасних країн. У сучасному світі проблеми національної безпеки виділилися в окрему галузь політичної науки і політичної діяльності, значення яких постійно зростає. Від рівня національної безпеки, захисту національних інтересів залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу й одночасно поглиблення його різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до створення системи глобальної, міжнародної та національної безпеки. Отже, дослідження сутності, основних складників національної безпеки України, принципів її побудови та шляхів забезпечення з урахуванням національних інтересів у сполученні з інтересами світового співтовариства є дуже актуальним. Окремою проблемою воєнно-політичних досліджень є аналіз ролі і функцій внутрішніх військ у забезпеченні внутрішньої національної безпеки України.

Саме життя актуалізувало необхідність подальшого уточнення і розвитку змісту теорії воєнної безпеки, озброєння її концептуальними теоретичними положеннями та практичними рекомендаціями науковців та воєнних кадрів. У цьому контексті під воєнною безпекою слід розуміти такий стан держави і суспільства, військової могутності країни, за якого вони здатні надійно забезпечити її захищеність від небезпек і загроз із застосуванням військової сили, не допустити військової агресії, запобігти діям зовнішніх і внутрішніх деструктивних сил, метою яких є нанесення шкоди національним інтересам і цінностям військовими засобами. Це потребує політологічного дослідження суттєвих рис воєнної безпеки, її структури, основних функцій, принципів, умов і факторів забезпечення.

Одночасно дуже актуальним є дослідження суттєвих ознак та кількісних і якісних показників зовнішньої воєнної небезпеки як такого стану воєнно-політичної обстановки на кордонах держави, що характеризується наявністю певної імовірності воєнного конфлікту з іншою державою або коаліціями держав, а також можливими наслідками цього конфлікту, які виражаються у завданні істотної шкоди національним інтересам та національним цінностям сторін шляхом застосування воєнної сили. Сучасна воєнно-політична практика вимагає дослідження конкретних характеристик процесу розгортання (ескалації) зовнішньої воєнної небезпеки та алгоритмів дій воєнно-політичного керівництва держави щодо стримування, нейтралізації та подолання воєнних загроз, повернення до стану воєнної безпеки. Це означає, що життєво актуальним для воєнної політології є вивчення політики забезпечення воєнної безпеки Української держави, відпрацювання теоретичних і методологічних основ для розроблення керівництвом держави стратегії воєнної безпеки України.

Воєнна доктрина України визначає завдання воєнної політології і у сфері вивчення та визначення шляхів подолання внутрішніх потенційних та реальних воєнних загроз: спроба створення терористичних організацій та не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань на території України; падіння боєздатності формувань Воєнної організації України внаслідок зниження рівня забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління, повільного реформування Воєнної організації держави та оборонно-промислового комплексу, недостатнього фінансового забезпечення виконання відповідних програм та ряду інших факторів.

Не менш актуальним для воєнної політології є дослідження воєнної політики сучасних держав – складової частини загальної політики держав, яка базується на законодавчих положеннях з військових питань і має визначити основні цілі і напрямки з підготовки і застосування збройних сил та інших військових формувань для забезпечення воєнної безпеки, запобігання війнам і воєнним конфліктам, створення необхідних умов для успішного протистояння та відбиття можливої збройної агресії.

Виникнення воєнної політики як самостійної галузі політичної теорії і практики історично пов’язано з появою масових армій та веденням широкомасштабних війн між державами і народами. Рівень керівництва війною переріс воєнну стратегію, за якою залишилися функції безпосереднього управління збройною боротьбою. Управління війною як складним соціально-політичним явищем, що торкається усіх сторін життя суспільства, набуло сучасного звучання і стало називатися воєнною політикою.

Політологічний рівень осмислення воєнної політики держави вимагає дослідження її соціально-економічних, політичних і правових основ, принципів, на яких вона будується, функцій, структурних компонентів, визначення найбільш доцільного варіанта воєнно-політичної стратегії держави. Остання є складовою частиною концепції національної безпеки держави, в якій згідно із законодавчо-нормативними документами з оборонних питань визначаються підходи політичного керівництва держави до змісту, основних принципів та напрямів її воєнної політики, цілей і масштабів застосування воєнної сили для вирішення завдань забезпечення національної і, зокрема, зовнішньої воєнної безпеки, а також погляди щодо підготовки країни та збройних сил до можливої війни.

Така стратегія повинна відповідати воєнно-політичній обстановці, що складається на даний момент та певний перспективний відрізок часу, загрозам національним інтересам людини, суспільства і держави, можливостям воєнної могутності держави, боєздатності її воєнної організації.

Геополітичні реалії, що постійно змінюються як у Європі, так і у світі, вимагають внесення коректив у воєнну політику держави. Такі обставини вимагають від державних установ відповідально ставитися до планування воєнної політики України, засновувати її на останніх досягненнях політичної та воєнної наук. Саме на етапі планування воєнної політики відкривається простір воєнно-політичного мистецтва, що полягає в умінні приводити у відповідність з воєнно-політичною обстановкою воєнну стратегію держави, оперативне мистецтво і тактику дій формувань Воєнної організації України.

Реалізація воєнної політики передбачає керівництво воєнним будівництвом у державі, управління Збройними Силами, внутрішніми військами, іншими військовими формуваннями, регулювання воєнно-політичних відносин з іншими державами, коаліціями держав, їх збройними формуваннями за допомогою засобів воєнної дипломатії і воєнного співробітництва, а також політичне керівництво збройною боротьбою, воєнними діями, миротворчими операціями та іншими видами воєнної практики мирного часу.

Радикальні зміни у світі та в українському суспільстві гостро поставили питання реформування Збройних Сил України, інших військових формувань за сучасними євроатлантичними стандартами. Воєнна політологія має відповісти на ряд питань, пов’язаних із соціальним призначенням, сутністю, структурою воєнної організації держави, особливостями її функціонування у різних історичних умовах: в умовах мирного часу, в умовах ескалації воєнних небезпек і загроз, в умовах війни, у післявоєнний період. Таке завдання тим більш необхідне з огляду на таку обставину: майже двісті держав сучасного світу без винятку вважають якісне вдосконалення своєї воєнної організації, надання їй сучасного вигляду обов’язковим напрямком, необхідним атрибутом реалізації комплексу заходів, спрямованих на адекватну взаємодію з глобальним геополітичним середовищем. То чи має бути виключенням Україна?

Комплекс питань, пов’язаних з воєнною організацією держави, вимагає пильної уваги до природи цивільно-військових відносин як фактора внутрішньої національної безпеки. У зарубіжних та вітчизняних наукових джерелах цивільно-військові відносини розглядаються у різних аспектах: із точки зору їх сутності, змісту, принципів взаємодії армії, цивільної політичної влади та громадянського суспільства в умовах різних політичних режимів, але передусім – у напрямі дослідження форм, механізмів та принципів цивільного контролю над воєнною організацією держави.

Американський політолог Семюель Хантінгтон, один з провідних сучасних теоретиків у цій галузі, стверджує, що взаємодія двох імперативів – воєнної безпеки і відповідальності – корінні проблеми цивільно-військових відносин. Це означає, що всі силові структури мають бути компетентною, професіональною, відповідальною військовою силою і одночасно у всіх випадках повинні служити демократичній державі, поважати її цінності та залишатися під її контролем. Традиційною і центральною проблемою цивільно-військових відносин залишається культура демократичного цивільного контролю над воєнною організацією держави. Україні вдалося досягти певних успіхів у цій сфері впродовж останніх років. Це частково стало можливим завдяки потужним стосункам України з НАТО та пріоритетам, які Україна вбачає у виконанні її зобов’язань відповідно до її щорічних цільових планів. Прийнято Закон України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”. У Міністерстві оборони України значно змінено співвідношення цивільних і військових кадрів, опубліковано “Білу книгу” про оборонну політику України у 2005 – 2009 рр. та проголошено зобов’язання оновлювати цей документ щороку. Багато установ у секторі безпеки заснували громадські ради, що дає змогу мати постійний контакт із представниками неурядових організацій. Створено Робочу групу Україна – НАТО з питань цивільного та демократичного контролю над сектором розвідки.

Однак, на думку багатьох експертів, процес створення збалансованої моделі цивільно-військових відносин в Україні ще далеко не завершений. У сфері наукових інтересів воєнної політології залишаються актуальні проблеми формування культури цивільно-військових відносин, серед яких головними є: підвищення професіоналізму військовослужбовців, насамперед офіцерських кадрів усіх силових структур; формування і розвиток політичної свідомості та політичної культури офіцерів;підвищення ефективності демократичного цивільного контролю над усіма складниками Воєнної організації держави, вдосконалення його механізмів стосовно структур МВС, СБУ, ДПС та розвідки; відпрацювання більш дієвих механізмів залучення інститутів громадянського суспільства до процесів управління і контролю у військовій сфері; підвищення культури довіри між усіма суб’єктами цивільно-військових відносин; відродження національної системи військово-патріотичного виховання громадян та ін.

Комплекс досліджень воєнної політології не може обійти увагою проблему воєнної доктрини держави, тобто систему офіційно прийнятих у державі на даний час основоположних поглядів (настанов) на запобігання війнам і збройним конфліктам, на їх характер і способи ведення та підготовку до них держави і збройних сил та використання військової сили в інтересах забезпечення національної, регіональної і міжнародної безпеки. Серед методологічних проблем дослідження воєнної доктрини важливою є проблема дослідження взаємодії воєнної доктрини і воєнної науки. Воєнна наука включає в себе всі наявні воєнно-теоретичні погляди, які можуть бути не тільки різними, але і протилежними. Для воєнної доктрини необхідно вибрати з них найбільш доцільні, що збігалися б із національними інтересами, політичними цілями та економічними можливостями держави.

Друга проблема пов’язана з розумінням структури воєнної доктрини. Виходячи з визначальної ролі політичних, економічних, технічних та суто військових факторів, що впливають на хід та результати війни, воєнна політологія досліджує воєнно-політичні, воєнно-економічні, воєнно-технічні, воєнно-стратегічні аспекти воєнної доктрини при визначальній ролі першого аспекту.Ще одна проблема дослідження воєнної доктрини стосується визначення державою національних інтересів у воєнній сфері та воєнних загроз як вихідних положень для розроблення воєнної доктрини. Ці інтереси і загрози концептуально визначаються, як правило, в концепціях національної безпеки держави, певних законодавчих актах. У січні 1997 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України, а у 2003 р. – Закон України “Про основи національної безпеки України”.

Актуальною методологічною проблемою є визначення коаліційного складника воєнної доктрини держави. Воєнна доктрина будь-якої країни повинна включати у свій зміст питання про те, як держава планує будувати свою воєнну політику: взаємодіяти із союзниками у сфері оборони, додержуватися принципу нейтралітету або брати участь у будь-яких міждержавних комбінаціях.

У сучасних умовах, незважаючи на певну демілітаризацію системи міжнародних відносин, військова сила продовжує залишатися невід’ємним атрибутом політики та важливим засобом відстоювання життєво важливих інтересів держави, забезпечення її безпеки. У зв’язку з цим виявлення сутності і структури воєнної сили, її місця і ролі в системі державних засобів впливу на зовнішнє або внутрішнє соціальне середовище також є одним із невідкладних завдань воєнної політології.

Основним структурним елементом військової сили держави є її збройні сили. Вони створюються й утримуються як засіб досягнення воєнно-політичних цілей на міжнародній арені й забезпечення воєнної безпеки і оборони держави. Військова сила формується і розвивається на базі певних економічних умов, залежить від них. На сучасному етапі величина військової сили держави, її характер і спрямованість обумовлені оборонно-промисловим комплексом, його можливостями. Іншими структурними елементами військової сили є досягнення науково-технічного прогресу, ступінь їх використання у вирішенні воєнних завдань, а також воєнна наука. Військова сила також залежить від духовного стану народу й особового складу збройних сил, від суспільної думки країни та ряду інших факторів (соціальних, національних, демографічних).

Воєнна політологія вивчає фактори підвищення ефективності використання військової сили, яка визначається її кількісними і якісними параметрами, а також способами застосування. Останні обумовлені політичними цілями держави, гостротою протиборства на міжнародній арені, характером міжнародної і воєнно-політичної обстановки. Основною формою дії військової сили є збройне насильство (безпосередньо, у вигляді фізичного, матеріального впливу, і опосередковано, як воєнна загроза).

Досліджуються такі функції військової сили: досягнення політичних цілей у війні, збройному конфлікті; створення для держави вигідних позицій у системі міжнародних відносин на різних рівнях – двосторонньому, регіональному, глобальному; стримування евентуального противника; оборона країни, тиск на інші країни, на систему міжнародних відносин та ін. В умовах багатополярного світу, що формується на початку ХХІ ст., політика балансу сил (у тому числі військових), заснована на балансі інтересів, залишається важливим фактором національної і міжнародної безпеки.

Необхідно підкреслити, що у змісті та у спрямованості воєнної сили держави відбуваються істотні зміни. Сьогодні вона не лише забезпечує безпеку держави історично апробованими засобами, але й залучається до глобального миротворчого процесу, до вирішення нових завдань. Традиційно стримуючи ймовірного агресора, перебуваючи у готовності до відбиття його нападу, вона водночас сприяє покращанню міжнародної обстановки, створенню надійного механізму блокування війн і воєнних конфліктів.

Воєнно-політична прогностика, виявлення тенденцій і особливостей розвитку світових воєнно-політичних процесів дозволяють визначити масштаби і характер імовірних зіткнень на планеті зі зброєю у руках. До основних тенденцій такого роду доцільно віднести:

- одноосібне воєнно-політичне лідерство США, які на початку XXI ст., виходячи з якості воєнних програм та рівня їх фінансування, стали каталізатором воєнних приготувань у всесвітньому масштабі;

- розширення НАТО на схід, що має неоднозначну реакцію серед держав Східної Європи та Євразії, особливо Росії і Білорусі;

- прискорення доцентрових цивілізаційних процесів навколо США і Західної Європи, Китаю, Японії, Індії, Росії, які, належачи до різних цивілізацій, відіграють роль світових або регіональних центрів сили, формування поліцентричного та кількаповерхового світу;

- зміна співвідношення збройних і незбройних засобів насильства в майбутніх війнах і воєнних конфліктах на користь останніх;

- намагання більшості країн світу створити наднаціональну всеохоплюючу систему забезпечення міжнародної безпеки під егідою ООН та формування міжнародних миротворчих сил.

Дуже актуальною проблемою воєнної політології є методологія і методика оцінки воєнно-політичної обстановки у світі, регіональному або локальному просторах. Визначення сутності і науковий аналіз воєнно-політичної обстановки ґрунтуються на визнанні таких вихідних положень:

- воєнно-політична обстановка являє собою сукупність і результат взаємодії факторів і умов, якими характеризується співвідношення і розстановка політичних сил на цей час й можливості використання засобів збройного насильства;

- воєнно-політична обстановка є однією з характеристик воєнної галузі як специфічної сфери суспільно-політичного буття і являє собою єдність воєнної і політичної сторін, і саме ця єдність надає політичній обстановці свою власну визначеність.

Будучи органічною складовою частиною характеристики загальнополітичної ситуації, воєнно-політична обстановка сама є складним утворенням із матеріальних і духовних, об’єктивних і суб’єктивних компонентів. З одного боку, вона виступає цілісним показником взаємодії економічних, соціально-політичних, ідеологічних і власне воєнних факторів і умов, якими визначається рівень і характер підготовки та ймовірні способи використання збройного насильства у відносинах між суб’єктами воєнної політики. З іншого боку, у воєнно-політичній обстановці органічно поєднуються результати діяльності суб’єктів воєнної політики. Ця діяльність і створювані нею різні стани воєнно-політичних відносин становлять основний зміст воєнно-політичної обстановки, а остання є їх формою.

Отже, знання про майбутнє є вкрай необхідним, особливо в період, коли воно залишається малопередбачуваним. Різке посилення динамізму політичного життя суспільства, розвиток у ньому елементів стихійності і конфліктності надають особливої ваги воєнно-політологічним знанням. У зв’язку з цим дослідження і розроблення можливих напрямків розвитку політичних відносин на рівні внутрішньої і зовнішньої політики держави, прогнозування бажаних і небажаних, позитивних і негативних воєнно-політичних тенденцій, визначення імовірності різних сценаріїв розвитку подій мають для держави, її збройних сил велике практичне значення.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Які проблеми становлять зміст предмета воєнної політології?

2. Визначте основні історичні віхи становлення воєнної політології як науки.

3. Охарактеризуйте основні закономірності, що вивчає воєнна політологія.

4. Розкрийте систему методів воєнної політології та її основні функції.

5. Яке, на Ваш погляд, методологічне значення воєнної політології для соціальної і професійної діяльності військових кадрів?

Література

1. Актуальні проблеми воєнної політології: підруч. для слухачів ВВНЗ ЗС України / за заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – Вінниця: Нова книга, 2002. – С. 10 – 32.

2. Васильченко И. Ф. Военная политология: курс лекций / И. Ф. Васильченко, Н. К. Рыжов, М. П. Требин. – Х.: ХВУ, 1994.

3. Демчук П. О. Основи воєнної політології / П. О. Демчук. – К.: КВГІ, 1997. – С. 5 – 24.

4. Корф Н. А. Связь военных наук с общественными. Общее введение в стратегию / Н. А. Корф // Этюды по философии военной науки. – СПб.: Тип. шт. Отд. корп. жандармов, 1897.

5. Леер Г. А. Опыт критико-исторического исследования законов искусства ведения войны. Ч. І / Г. А. Леер. – СПб.: Печатня В. Головина, 1869.

6. Рєзніков В. О. Воєнні аспекти курсу політології: навч. посіб. / В. О. Рєзніков, Г. В. Бондарєв. – Х.: ХІТВ, 2000. – С. 2 – 10.

7. Цюрупа М. Проблема інституювання воєнної політології в структурі політологічного знання [Електронний ресурс] / М. Цюрупа // Український центр політичного менеджменту 2003 – 2004. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua

8. Huntington S. The Soldier and the State / S. Huntington. – New York: Harvard University Press, 1957.

Дата добавления: 2015-05-24