Безпеки України

Р о з д і л 3. ВОЄННІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ

3.1. Воєнна безпека як складник національної безпеки України: сутність, зміст та воєнно-політичні засади.

3.2. Військово-стратегічні, воєнно-економічні та військово-технічні засади забезпечення воєнної безпеки України.

У сучасному світі проблеми національної безпеки виділилися в окрему галузь політичної науки і політичної діяльності, значення яких постійно зростає. Від рівня національної безпеки та такого її складника, як воєнна безпека, ефективності воєнної політики залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу й одночасно поглиблення його національної різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної та національної безпеки.

Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, зокрема її воєнної безпеки згідно з вимогами часу є складовою частиною державотворчих процесів в Україні. Усе це обумовлює актуальність теми, яка розглядається у розділі.

3.1. Воєнна безпека як складник національної безпеки України: сутність, зміст та воєнно-політичні засади

Воєнна безпека держави – це її спроможність протистояти реальним і потенційним військовим загрозам з боку інших країн у разі їхніх зазіхань на суверенітет, недоторканність, територіальну цілісність та інші життєво важливі інтереси держави, а також чинити військовий опір та захист власної території воєнними засобами у разі реальної військової агресії проти неї.

Головні засади забезпечення воєнної безпеки людини, суспільства і держави визначені у Воєнній доктрині України. Воєнна доктрина – це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави.

Воєнна доктрина України має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником. Однак разом з тим вона вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Виходячи з пріоритету національних інтересів України у політичній, економічній та воєнній сферах, Воєнна доктрина держави включає чотири основних аспекти: воєнно-політичний, воєнно-стратегічний, воєнно-економічний та військово-технічний. Під час формування воєнної доктрини важливо досягнути стійкої рівноваги (балансу) між воєнно-політичною, воєнно-стратегічною, військово-технічною і воєнно-економічною сторонами Воєнної доктрини. Вона можлива лише за умовами балансу загальнодержавних інтересів. При цьому важливим критерієм рівноваги сторін виступає оборонна достатність, яка закріплюється у воєнній доктрині. Саме на принципах рівноваги, оборонної достатності засновує Україна свою Воєнну доктрину.

Воєнна доктрина визначає воєнну безпеку України як стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недотор­канності від посягань із застосуванням воєнної сили, а також як складник національної безпеки України.

У воєнно-політичних засадах Воєнної доктрини головною метою забезпечення воєнної безпеки України визначається усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів.

Поняття воєнної безпеки тісно пов’язане з воєнною небезпекою – системою політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна призвести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого масштабу. Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об’єктом воєнної агресії з боку іншої держави або союзу держав.

Основними ознаками і необхідними умовами виникнення та існування воєнної небезпеки для держави з боку потенційного агресора є: наявність у агресивної сторони прихованих інтересів (територіальних, економічних та інших претензій), для задоволення яких може бути необхідним використання військової сили; орієнтація і готовність військово-політичного керівництва держави-агресора до використання військової сили; склад та стан готовності збройних сил, які забезпечують агресору можливість ведення наступальних бойових дій проти держави – об’єкта агресії.

Головними об’єктами воєнної безпеки країни є: громадянин, його права і свободи; суспільство – його матеріальні та духовні цінності; держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів. Основними суб’єктами забезпечення воєнної безпеки України є Президент України, Верховна Рада України, Рада національної безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (у разі її створення), Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, Збройні Сили України, внутрішні війська, інші військові формування, правоохоронні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, які виконують завдання у сфері воєнної безпеки.

Повноваження, основні функції та завдання суб’єктів забезпечення воєнної безпеки України визначаються Конституцією України, законами України “Про основи національної безпеки України”, “Про оборону України” та іншими законами й актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Керівництво у сфері воєнної безпеки здійснює Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

Воєнна доктрина накреслює основні реальні та потенційні зовнішні загрози національній безпеці України у воєнній сфері:

- загроза підриву стратегічної стабільності внаслідок неконтрольованого поширення ядерної зброї, ігнорування міжнародних домовленостей у галузі обмежень і скорочення озброєнь, якісного та кількісного нарощування військової могутності іншими державами;

- недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

- можливість втягування України у протистояння іншим державам чи в регіональні війни;

- воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх державах, міжнародний тероризм, поширення незаконного обігу зброї, боєприпасів і вибухових речовин;

- нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, що призводить до порушення співвідношення сил, яке склалося;

- незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України.

Крім того, до зовнішніх воєнних загроз національним інтересам України слід віднести і такі:

- розвідувальну діяльність іноземних спецслужб організацій, спрямовану на збирання матеріалів, пов’язаних зі створенням в Україні новітніх зразків техніки і технологій, наслідками фундаментальних прикладних наукових досліджень, які випереджають світовий рівень;

- збільшення конфіденційної інформації військово-економічного характеру, володіння якою завдає або може завдати шкоди оборонно-промисловому потенціалу та стратегічним позиціям України на світових ринках торгівлі зброєю;

Основними реальними та потенційними внутрішніми загрозами національ­ній безпеці України у воєнній сфері є:

- протиправна діяльність екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних організацій і спроби створення терористичних організацій та не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

- небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує послабленням їх боєздатності;

- повільне здійснення реформування Воєнної організації держави та оборонно-промислового комплексу, недостатнє фінансове забезпечення виконан­ня відповідних програм;

- накопичення у Збройних Силах України надлишкової кількості застарілої військової техніки та озброєння, вибухових речовин;

- незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей.

Стан воєнної безпеки значною мірою залежить від воєнно-політичної обстановки в регіоні та на кордонах України. Основними ознаками сучасної воєнно-політичної обстановки є зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження імовірності розв’язання велико мас­штабної війни, передусім ядерної, і водночас збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягування в них України, поширення ядерних технологій та міжнародного тероризму.

Забезпечення воєнної безпеки України здійснюється відповідно до базових концепцій,що надають теоретико-методологічні основи стратегії забезпечення воєнної безпеки України.

Передусім це концепція воєнно-політичного партнерства, що передбачає обґрунтовану, виважену воєнну політику, спрямовану на підвищення стратегічної стабільності в Центральній і Східній Європі, зниження рівня загрози національній безпеці України у воєнній сфері з використанням політичних, економічних та інших засобів.

Другою є концепція воєнно-силового стримування можливої збройної агресії, зокрема шляхом створення загрози заподіяння потенційному агресору шкоди, не адекватної очікуваній, у разі застосування воєнної сили проти України.

Концепція відсічі збройній агресії передбачає використання всіх необхідних форм і способів збройної боротьби для припинення агресії на початковій стадії, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

Забезпечення воєнної безпеки України ґрунтується на принципах:

- верховенства права;

- оборонної достатності;

- не висування територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання Україною територіальних претензій до неї; пріоритету договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

- своєчасності та адекватності заходів захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз у воєнній сфері;

- демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

- відповідності бойових можливостей, рівня боєздатності, підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань потребам оборони України;

- взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування і органів військового управління та чіткого розмежування їх повноважень;

- використання у національних інтересах міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки, насамперед ОБСЄ, ЄС та НАТО.

Під час аналізу воєнної безпеки важливо визначити основні складники її забезпечення.

У мирний час такими складниками є:

- прогнозування і оцінка загроз національній безпеці України у воєнній сфері;

- прискорення реформування Збройних Сил України, інших військових формувань, перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

- виконання державних програм модернізації озброєння та військової техніки, розроблення та впровадження їх новітніх зразків;

- охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України;

- виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері, у тому числі щодо заборони та поширення зброї масового ураження і зміцнення довіри між державами;

- виконання міжнародних договорів щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

- розвиток воєнної науки, формування науково-технічної і технологічної бази для створення високоефективних засобів збройної боротьби;

- впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

- забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях;

- розвиток військово-політичного співробітництва з ЄС, НАТО, Росією, іншими стратегічними партнерами та участь у міжнародній миротворчій діяльності.

Україна має на меті зміцнювати зовнішні гарантії національної воєнної безпеки, протидіяти виникненню нових загроз стабільності у Центральній та Східній Європі.

Україна як держава – член ООН та ОБСЄ, особливий партнер НАТО та учасник програми “Партнерство заради миру”, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, бере активну участь у діях і заходах багатонаціональних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки ООН для запобігання конфліктам та їх розв’язання.

Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях як важливий напрям своєї зовнішньої політики та забезпечення регіональної воєнної безпеки. Участь України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг, які визначаються рішеннями про проведення таких операцій.

У рамках західної і вітчизняної політології, воєнної науки взагалі розглядаються різні підходи до оцінки стану воєнної безпеки і вибору та визначення її необхідного рівня з урахуванням економічних можливостей держави, входження або не входження у будь-які структури колективної безпеки, характеру та рівня воєнних загроз та інших факторів.

Згідно з одним із концептуальних підходів визначають такі рівні воєнної безпеки держави:

1. Ідеальний рівень, коли забезпечується повний захист країни: її кордонів, території, населення, об’єктів тощо від засобів ураження з боку будь-якої держави або коаліції держав. Цей рівень безпеки виключає людські, матеріальні та екологічні втрати від будь-яких засобів ураження, що застосовуються державою-агресором. Такий рівень є гіпотетичним і може розглядатися лише у теоретичному аспекті.

2. Життєво необхідний рівень, при якому забезпечується відсіч агресії з боку найбільш імовірного противника при матеріальних збитках, екологічних і людських втратах, які суттєво не впливають на існування держави. Для обґрунтування цього рівня воєнної безпеки повинні бути визначені рівні допустимих збитків та втрат, визначена найбільш імовірна держава-супротивник або коаліція держав. Підтримання даного рівня воєнної безпеки вимагає значних матеріальних та фінансових ресурсів, яких у більшості випадків не може дозволити собі навіть дуже багата держава.

3. Необхідний рівень, при якому забезпечується відсіч агресії з боку держави (коаліції), яка розглядається як імовірний противник, при допустимих матеріальних збитках, людських і екологічних втратах, які не ставлять під загрозу існування нації та держави.

Для обґрунтування необхідного рівня воєнної безпеки вивчаються можливості та оцінюється воєнний потенціал держави – імовірного противника (коаліції держав), визначаються граничні рівні допустимих збитків та втрат.

4. Запланований рівень воєнної безпеки дозволяє законодавчо встановити залежність між визначеним необхідним рівнем та фінансуванням держави на його забезпечення. Він визначається на державному рівні на термін, протягом якого передбачається згадане фінансування.

Визначення у законодавчому просторі запланованого рівня воєнної безпеки дає можливість провести наукове обґрунтування стратегічних та оперативно-стратегічних вимог до збройних сил держави, її окремих структурних елементів [видів і родів військ (сил)], інших збройних формувань, а також обґрунтувати та затвердити відповідні критерії для оцінки їхньої боєздатності у зазначений період. Зрозуміло, що недостатнє фінансування буде негативно впливати на всі складники воєнної безпеки та збільшуватиме ризик застосування силових методів проти держави.

Україна, враховуючи її позаблоковий на сьогодні статус, обмежена у будівництві Збройних Сил необхідністю самостійного вирішення завдань воєнної безпеки як у мирний час, так і у можливих локальних війнах і конфліктах. У цих умовах держава повинна або збільшувати асигнування на потреби Збройних Сил для підтримання необхідного рівня воєнної безпеки, або свідомо піти на зниження їхнього бойового потенціалу, віддавши перевагу іншим шляхам забезпечення необхідного рівня безпеки (за рахунок укладення певних воєнно-політичних договорів, вступу до воєнних блоків та ін.). У противному разі почнеться неконтрольоване падіння боєздатності Збройних Сил, зупинити яке буде дедалі складніше і дорожче.

У зв’язку з цим, формуючи політику воєнної безпеки України, важливо визначити держави, у разі розв’язання агресії якими Україна об’єктивно не може забезпечити потрібного рівня оборонної достатності. Установлення з цими державами таких відносин (у тому числі із залученням систем регіональної та глобальної безпеки: ОБСЄ, ЄС, ЗЄС, НАТО, ООН та ін.), які б за жодних обставин не призвели до розв’язання збройного конфлікту, – актуальне завдання політики воєнної безпеки України сьогодні й на ближчу перспективу.

Стосовно решти держав міжнародна політика повинна проводитися таким чином, щоб можна було завчасно нейтралізувати загрози розв’язання ними збройної агресії, а воєнна політика має забезпечити своєчасні та адекватні зміни потенційних можливостей Збройних Сил та інших військових формувань.

5. Реальний рівень воєнної безпеки забезпечується у державі при поточному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні потреб оборони. Він оцінюється на основі досягнутих на сьогодні бойових можливостей збройних сил та інших військових формувань, аналізу накопичених запасів матеріальних та людських ресурсів, задіяних у системі забезпечення воєнної безпеки.

Політика воєнної безпеки держави буде виваженою, якщо основні її напрями та заходи забезпечення будуть обґрунтовані з єдиних системних позицій. Цьому сприятиме оцінка стану воєнної безпеки на підставі визначення та кількісного аналізу найбільш важливих інтересів держави у воєнній сфері, а також загроз, що заважають їх повній реалізації. Це дасть змогу розробити і вжити першочергові заходи щодо нейтралізації найбільш гострих загроз з урахуванням можливостей держави [2; 3].

Дата добавления: 2015-05-24