Армія і політична організація суспільства

Питання про взаємодію армії і політичної організації суспільства є одним із ключових питань у всьому політичному процесі. Це обумовлено тим, що від того чи іншого його вирішення значною мірою залежить характер розвитку і стабільності державного устрою і суспільної системи в цілому. Практичний процес розбудови незалежної демократичної української держави надзвичайно актуалізує цю проблему, бо від її вирішення залежить і моральний розвиток українського суспільства.

Складність проблеми полягає і в тому, що за останні роки в масовій свідомості поширення набула ідея деполітизації армії, яка різними політиками і політологами тлумачиться по-різному, а широким загалом розуміється дуже спрощено як її абсолютна позаполітичність, як байдужість армії до суспільно-політичних процесів і таке інше. Через це головна увага зосереджується не стільки на визначенні сутності і соціальної ролі армії, скільки на аналізі соціально-політичних проблем взаємодії армії і політики та особливостей цього процесу в демократичному суспільстві.

Питання про взаємодію армії і політики визначається через політичну владу, яка функціонує у межах політичної системи суспільства. Політична система – важливий компонент життєдіяльності суспільства, форма організації його політичної сфери, складна сукупність взаємозв’язаних і взаємозалежних державних організацій, соціальних груп, партій, громадських об’єднань за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури. За своєю природою вона пронизує усі сфери суспільного життя. Її розвиток відбувається на основі своїх власних об’єктивних закономірностей, що безпосередньо впливають як на державу в цілому, так і на її компоненти, у тому числі і на збройні сили. Це означає, що політична система суспільства визначає призначення, структуру збройних сил, їхні якісні характеристики, функції, а передусім визначаються місце і роль самої політики у суспільстві.

Найбільш активною і динамічною частиною політичної системи суспільства є його політична організація – сукупність організацій та установ, які здійснюють певні функції. У результаті їх взаємодій і здійснюється політична влада в цьому суспільстві. До політичної організації входять: державні організації і установи, партії, масові суспільні організації та рухи, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування.

Держава та партії є власно політичними організаціями, тобто вони прямо та безпосередньо здійснюють політичну владу в повному обсязі або прагнуть до неї: здійснення влади або боротьба за владу – це головне в їх діяльності.

Безпосереднім елементом держави є армія, збройні сили. Це державна організація, яка входить до політичної організації суспільства, є її політичним інститутом, що здійснює виконання певних функцій. В останні роки поширення набула так звана інституційна концепція, згідно з якою армія – це життєво необхідний інститут суспільства, без якого не можливе його функціонування. Ця ідея була висловлена ще Платоном, а в новий час обґрунтована Т. Гоббсом та іншими мислителями Заходу і підтримується сучасними дослідниками.

Збройні Сили України як орган держави є безпосередньо елементом політичної організації суспільства та його політичним інститутом. На жаль, і сьогодні є багато тих, хто продовжує сліпо чіплятися за гасло деполітизації армії. Вони не хочуть зрозуміти, що це гасло не може бути плідним у процесі розбудови власної держави та її збройних сил. Навпаки воно гальмує розвиток армії, а відповідно і державне будівництво.

Необхідність департизації та деідеологізації армії виникла у СРСР, що призвело певною мірою до її деполітизації. Проте, як тільки певні політичні сили спробували поставити армію поза політикою, то це призвело до її відмежування від держави, навіть такої великої, як СРСР. Вищі структури влади нехтували цим фактором, що і спричинило розпад. Таку державу збройні сили не могли захищати.

Однак пройшли роки незалежного розвитку України, минуле все більше і більше віддаляється. Нормою суспільного життя став ідеологічний і політичний плюралізм, у минуле відійшла партія-держава. У зв’язку з цим сьогодні необхідно чітко розмежувати такі поняття, як “партійна політика та ідеологія” і “державна політика”. Якщо першому дійсно немає місця у розбудові Збройних Сил України, то без другого цей процес не може бути здійсненим.

Виходячи з реалій суспільного життя і об’єктивних потреб військового будівництва, збройні сили та інші силові структури, безумовно, повинні бути департизованими і деідеологізованими, бо кожна політична партія за своєю природою є виразником і захисником цінностей та інтересів відповідної соціальної групи, а не суспільства як єдиного і цілісного соціального організму.

Які аргументи доводять, що армія, збройні сили не можуть бути поза політикою?

По-перше, принципове значення має державна природа армії. Вона підкреслює, що держава виступає єдиним суб’єктом політики, який володіє монопольним правом на легітимне збройне насильство. Це право в більшості випадків закріплене у національному законодавстві й освячене міжнародним правом. Свято оберігаючи його, держава через свою природу прагне увібрати в себе, так або інакше підпорядкувати собі будь-які інші військові формування або ліквідувати їх. Підписаний Україною разом з іншими учасниками ОБСЄ Кодекс поведінки, який стосується військово-політичних аспектів безпеки, прямо передбачає, що держави-учасниці не допускатимуть існування сил, непідзвітних конституційно заснованим органам влади або не контрольованих ними, і не підтримуватимуть їх.

Державна природа армії означає високу централізацію військового управління. Як орган держави, армія не є самодостатньою силою. Саме держава і лише держава в особі її найвищих органів влади визначає призначення, завдання армії, характер, напрями і способи її діяльності. У згаданому вище Кодексі поведінки ОБСЄ підкреслюється, що кожна держава-учасниця відповідно до своїх міжнародних зобов’язань забезпечуватиме утримування його воєнізованих сил від придбання здібностей до виконання бойових завдань, що виходять за рамки тих, для яких були створені ці сили. Кожна держава-учасниця постійно забезпечуватиме і підтримуватиме ефективне керівництво і контроль над своїми військовими і воєнізованими силами і силами безпеки з боку конституційно заснованих органів влади, що володіють демократичною легітимністю. Кожна держава-учасниця створюватиме важелі, що дозволяють забезпечити виконання такими органами покладених на них конституційних і правових обов’язків. Держави-учасниці чітко визначатимуть функції і завдання таких сил, а також їх обов’язок діяти виключно в конституційних рамках.

По-друге, армія – це не тільки зброя і техніка, а насамперед це люди з усіма притаманними їм властивостями: уявленнями, переконаннями, ціннісними орієнтаціями й установками. Через це неможливо, щоб у них у свідомості були відсутні такі складники, як розуміння і власне ставлення до політичних процесів, що відбуваються у суспільстві. Тим більше, що мова йде про свідомість людей, які повинні бути готові віддати все, у тому числі і життя, заради захисту держави і своїх співгромадян.

Військова форма, якщо якоюсь мірою і нівелює їх погляди, настрої і спосіб життя, але зовсім не зупиняє роботу розуму і серця. Військовослужбовці наділені свідомістю, вони не можуть бути індиферентними відносно соціально-політичних процесів, що розгортаються у суспільстві. Більш того, як специфічна соціальна група вони мають свої особливі потреби, проявляють турботу про їх задоволення. Через це армія – не пасивний об’єкт політичного життя. Вона активно включена в розгалужену мережу політичних стосунків.

По-третє, армія виступає гарантом стабільності існуючого політичного режиму. Держава визначає призначення, завдання, роль і місце армії у суспільстві, принципи комплектування, кількісний склад і загальну організаційну структуру. Армія використовується як виключне знаряддя суспільства в тих випадках, коли інші методи політичного впливу не дали бажаних результатів, а невикористання збройних сил може призвести до негативних наслідків. Так, у випадках внутрішньої або міжнародної дестабілізації політичних відносин армія майже завжди приводилась у підвищену бойову готовність.

По-четверте, армія є одним із найбільш стабільних політичних інститутів. Унаслідок кризової ситуації ті чи інші політичні структури можуть ліквідуватися, заборонятися, обмежувати сфери своєї діяльності і таке інше, а ліквідація збройних сил автоматично веде до ліквідації політичного режиму. У зв’язку з цим реформування армії проводиться більш обережно, ніж будь-якої іншої структури.

У політичній системі держава є провідним регулятором процесу забезпечення обороноздатності України, військового будівництва зокрема. На всі її органи влади згідно з Конституцією покладаються відповідні обов’язки. Так, Верховна Рада згідно зі ст. 85 Конституції затверджує загальну структуру, чисельність, функції Збройних Сил України; схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; Верховна Рада оголошує за поданням Президента України стан війни, укладення миру, схвалює рішення Президента про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; Верховна Рада затверджує Державний бюджет України, а відповідно і витрати на оборону; здійснює контроль за його виконанням та приймає звіт про його виконання; Верховна Рада затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.

Президент України як голова держави забезпечує її незалежність, національну безпеку; призначає за поданням Прем’єр-міністра України Міністра Оборони; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; присвоює вищі військові звання; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

Отже, армія є невід’ємним елементом політичної системи будь-якої країни, її політичної організації, за певних умов виступає гарантом існуючого політичного режиму та інструментом воєнної політики держави і за таких обставин ніколи не може бути поза політикою.

Дата добавления: 2015-05-24