Позиковий відсоток як форма доходу на грошовий капітал, наданий у позику

Принципи кредиту: обов'язковість повернення кредиту; платність (кредитор отримує дохід у вигляді позикового відсотку, котрий є витратою для позичальника); строковість (позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредитною угодою).

Позичковий капітал — це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка. Рух позичкового капіталу називають кредитом. За гроші, які підприємства беруть у позику, вони купують фактори виробництва (верстати, сировину, робочу силу) і виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємство (підприємець) повинне не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом. Позичковий %являє собою своєрідну ціну вартості, що позичається в тимчасове користування. Вартість, що позичається, має риси товару, а % являє собою плату за її споживчу вартість. Відсоток є обов'язковим атрибутом кредиту. Ціна, що сплачується за користування грошима, називається нормою(ставкою) позичкового відсотка. Розрізняють номінальну й реальну норму позичкового відсотка (r). Номінальною є та ставка відсотка, за якою видається позика. Реальною є відсоткова ставка, що враховує темп інфляції. Якщо номінальна відсоткова ставка є завжди додатньою (крім безкоштовної позики, коли відсоткова ставка дорівнює нулю), то реальна відсоткова ставка може бути від’ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну відсоткову ставку. Ставки відсотка диференціюються залежно від кількох факторів: рівень ризику (більший ризик = вища відсоткова ставка); обсяг позики (більший розмір наданого кредиту = більша відсоткова ставка); термін позики (довший термін = вища відсоткова ставка); стадія кон’юнктури (на фазі рецесії відсоткові ставки нижчі, а на фазі підйому економіки — вищі); рівень конкурентності ринку позик (вищий рівень конкурентності = нижчі відсоткові ставки); рівень облікової ставки відсотка центрального банку (вищий рівень облікової ставки = вища відсоткова ставка).

92. Національний обсяг виробництва: зміст, показники та методи їх кількісного вимірювання.

Визначення обсягу національного виробництва здійснюється відповідно до системи національних рахунків (СНР), яка містить упорядковану інформацію про всі господарські суб’єкти країни; всі економічні операції, пов’язані з виробництвом і розподілом доходів; усі економічні активи і зобов’язання, що становлять національне багатство. Показники: валовий обсяг, валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт. Валовий випуск — це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він охоплює всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне споживання. Цей показник є необхідним для вимірювання сукупного суспільного обігу (хоча він спотворює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунку). Показниками, що усувають недолік показника "валовий випуск", є валовий внутрішній (ВВП, чи GIP) та валовий національний продукт (ВНП, чи GNP). ВНП — вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними ресурсами як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу, як правило, за рік. ВВП — вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період (за рік) як за участі національних, так і іноземних ресурсів (резидентами та нерезидентами). Якщо доходи іноземців у межах національної держави дорівнюють доходам громадян національної держави за кордоном, то ВНП = ВВП. Якщо доходи, отримані національними ресурсами за кордоном, перевищують доходи іноземців, отримані в національній державі, то ВНП > ВВП, і, навпаки, якщо доходи від іноземних ресурсів перевищують доходи від національних ресурсів за кордоном, то ВВП > ВНП. Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП): 1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей плюс непрямі чисті податки. Додана вартість – це різниця між доходом та вартістю спожитих матеріально-енергетичних ресурсів (проміжне споживання). Чисті непрямі податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукти та імпорт. 2. Визначення ВВП за розподільним методом (доходами) передбачає сумування доходів, отриманих від виробництва продукції (робіт, послуг): заробітної плати найманих працівників з відрахуваннями у різні фонди,ренти,процента,прибутку, непрямих податків на бізнес,амортизації. 3.Визначення ВВП за кінцевим використанням (видатками) передбачає сумування споживчих видатків населення,інвестиційних видатків підприємств, державних закупівель товарів і послуг та чистий експорт.

Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчислені не на валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі. Це насамперед чистий національний продукт (ЧНП, чи NNP) та чистий внутрішній продукт (ЧВП, чи NIP). Найчастіше в статистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показник ЧНП, який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації).

Дата добавления: 2015-05-24