МЕДИТАЦІЯ 6 страница

Суть християнської догми в тому, що світ творить Бог Отець, і творить його Сином і в Дусі. Лик Господа відомий в зображеннях, його житіє - зі священних текстів. Блага звістка християнства - знання про переборність смерті, Старий заповіт заявляє прямо «Бог смерті не створив». Тутешнє, посюстороннє буття коротке і сумне, Божественне - навпаки, блаженне і вічне. Падіння людини полягає в роз'єднаності з Богом, отже, метою кожного віруючого має бути прагнення з’єднатися з Ним. Це забезпечується участю у колективних церковних обрядах або особисто – з допомогою Ісусової молитви.

Оскільки довільна трансформація людської сутності в безсмертну неможлива, то в цьому процесі, як стверджує ісихазм, головну роль грає начало божественне. Йога ж до якогось моменту реалізується виключно самим практикуючим, лише пізніше, на якомусь етапі, в гру вступає сукупний (системний) розум, а на останніх етапах психічної інтеграції в гру може вступити єдине.

Якщо в ісихазмі джерелом Благодаті є Бог, то до самадхі в йозі приводить процес природний, особисті ж дії грають підготовчу роль. Рушійна сила цього процесу не поіменована, як в «розумовій справі», але він від цього не менш ефективна, скоріше навпаки. У подвижництві все залежить тільки від Бога і його милості, в йозі - від людини, її характеру, здібностей і володіння технологією. І в йозі, і розумовій справі наставник винен направляти учня в тих моментах розвитку, які супроводжуються втратою стійкості. У проведеному нижче зіставленні використана робота С.Хоружего «До феноменології аскези» (за текстом цього розділу в дужках дані номери її сторінок), де він каже що «ісихастська аскеза є явище з вираженою технологією» (с. 11), що повною мірою відноситься і до йоги.

Віра існує не в що-небудь, але лише в те, чого не може без неї бути, вона не має предмета, який можливо спостерігати іншим шляхом, ніж вона сама. Якщо я кажу «ось книга», то, крім звучання вимовленого слова, іменований книгою об'єкт можна спостерігати і відчути з допомогою органів чуття. Якщо я кажу «ось Бог», то органі чуття наявності його реальності не підтверджують. З філософської точки зору такі явища як віра чи воля є способи позбавлення від рутини буття, вони можуть дати можливість духовного зростання. «Бог є те, що безперервно відтворюється нами. Точніше, тими з нас, хто до цього готовий»(«Розкидаючи думки», с. 75).

Якщо Отців церкви спонукала до «розумової справи» віра, то йога заснована на волі. У звичайному житті є прагматичний різновид віри, я вірю в результати того, що роблю особисто. У кожної людини вбудована певна "доза" такої віри, яка супроводжує і заняття йогою, віри що постійно підтверджується, в іншому випадку вона би була зайва в складі людської свідомості, а ефективна дія - неможливою.

Сходження благодаті християнського містицизму - це фантастичний процес в замкнутому контурі, коли віра підтверджує сама себе.

У йозі Патанджалі результат практики не детермінований заздалегідь відомим підсумком, Сам'яма це самонастройка з відкритим, імовірніснім результатом.

«Молитва Ісусова в суті своїй є безпосереднє, найближче і живе з'єднання нашої духовної природи, або внутрішньої людини, з Господом Ісусом Христом, а через нього - Богом Отцем і Святим Духом» (схимонах Іларіон). Тут результат ясний, завдання поставлене.

«Щоб почався висхідний процес спонтанного вибудовування структур свідомості і психосоматики,необхідний глобальний вихід з рівноваги, вихідне потрясіння, відкидання всіх звичних стереотипів... Це покаяння з його напруженістю і екзальтацією, страхітливими образами, різкими емоціями»(с. 21), так вважають християнські містики.

Перші етапи йоги (яма і ніяма) навпаки, націлені на те, щоб забезпечити заспокоєння розуму і душі, привести їх у гармонію із зовнішніми умовами і внутрішніми спонуканнями. Йога-сутри, а також їх коментатори стверджують, що людина, збурена пристрастями і бажаннями, нехай навіть духовної спрямованості, не зможе просунутись до досконалості.

Святий Ігнатій Брянчанінов: «В Ісусовій молитві є два найголовніших періоди. У першому молишся з одним власним зусиллям. Божа благодать, безсумнівно, присутня, але не виявляє себе. У іншому періоді благодать виявляє свою присутність і дію, поєднуючи розум із серцем, даючи можливість молитися непарительно (як би само собою). Молитва першого періоду - трудова, діяльна, другого - благодатна і саморушна»(«Але молитва, живлячись молитвою, вимовляє молитву сама»).

Отже, йога Патанджалі і обожнення в ісіхазмі базуються на різних передумовах, одна традиція показує, що слід робити для отримання результату (просвітлення), інша диктує, що саме має бути результатом (приблизно такий же хід подій характерний для містики тантризму).

Подвижництво націлене на отримання благодаті, і буття аскета цілком присвячено Ісусовій молитві - за винятком тих звичайних дій життєзабезпечення, без яких не обійтися. Отці постійно підкреслювали, що при такому способі молитви в миру перебувати неможливо. Хоружий змушеній відзначити, що аскетичний спосіб життя - доля обраних, а для інших устремління до Бога передбачає збереження звичайного буттєвого статусу, тобто вони належать до «не до кінця спасенних», з яких, власне, і складається церковний організм. Це люди, які Богові служать в міру свого розуміння і сил без надії на прижиттєву благодать.

Оскільки головна функція церкви це посередництво між Богом і людьми, то шлях особистого спасіння ніколи нею не вітався. Можливо, звідси виникає і її негативне ставлення до йоги.

«Перебувати в мирі з Богом не можна без безперервного покаяння» (Феофан Затворник). По-грецький покаяння, метанойя (переміна розуму) - це зміна спрямованості розуму від протиприродного пристрасного стану до безпристрасності через безперервне переживання провини. Покаяння є заклик про допомогу, надія на Бога, що активізує очікування дива яке безперервно «вбивається» в психіку. Наслідком покаяння буває всебічне посилення ревності в молитві, устремління до Бога всіма силами душі.

Йога Бхагавадгіти веде до спасіння («мокша»), але в повсякденності вона трактується як рівновага і гармонія в соціумі. Гаряче ж покаяння або переживання вини відноситься до розряду станів тамасичних, від яких йога радить позбуватися на самому початку, оскільки вони перешкоджають встановленню душевної гармонії. Християнський аскет люто відкидає соціум, тільки це дозволяє йому прагнути до обожнення, хоча й щодо усього іншого будь пристрасть вважається рабством.

«Християнська аскеза (синонім - подвиг) це спосіб життя, що спеціально і строго спрямовується до досягнення християнської досконалості, наполегливі і впорядковані зусилля, як зовнішні, так і внутрішні, які передбачають утримання, самозречення, боротьбу, відмову від пристрастей. Подвижництво - чернецтво внутрішнє» (с. 73). Йога не допускає подібної боротьби, вважаючи її саморуйнацією. «Безпристрасність, - пише Хоружий, - глибокий шар покаяння, що приходить в результаті подолання єства. Подвиг, як процес, що не можна вважати всезагальним. Всякий, хто реально проходить шлях подвигу є за визначенням подвижник - і це... далеко не загальнолюдська частка» (с.76).

Чи не тугу по світу і гіркоту його втрати аскети трансформують у прагнення до Бога? «А може, бруд і ницість - тільки мука за десь там сяючою красою?» (И.Анненський).

Якщо подвижники єство долають, то йога співпрацює з природними процесами психосоматики, не втручаючись в їх автономне протікання..

Подвижництво – доля мізерної кількості людей навіть серед глибоко віруючих, для адепта йоги в «Бхагавадгіті» неодмінною умовою духовного розвитку є заглибленість в повсякдення життя, Обидва режими буття створюють цілісність, вони не взаємовиключні, як в аскетиці.

Подвижництво - магічний ритуал, що безперервно триває на випробувальному полігоні крайніх проявів православної християнської віри.

«Досвід себе що здобувається в подвигу є досвід відкриття спільності зі всіма живими. Монах це той, хто, від усіх віддаляючись, з усіма перебуває в єднанні»(с. 80-81). Правда, переважно частина згаданих «всіх» про таке єднання поняття не має, і Хоружий тут же пояснює: «вираженням цього єднання, є звичайно, молитва».

У містичному християнстві, як и в йозі, велике значення надається мовчанню, сторона, що визискує благодаті, повинна перетворитися на приймач. Однак аскет вловлює не далекий голос Космосу, укладений всередині кожного з нас, але відому наперед і гаряче очікувану зовнішню мелодію. Внутрішня безмовність в йозі викликається знерухомленістю і глибокою релаксацією, яка в «розумовій справі» невідома, свідомість подвижника зайнята безперервним зверненням до Бога що, по Георгію Флоровському, є «думка нерасхіщаемая». Не зовсім ясно, як можна мені почути відповідь Його, якщо я безперервно говорю сам?

«Коли молишся, не надавай Божеству будь-якого вигляду, але не матеріально підійди до нематеріального» (Авва Євагрій). Із слів святителя випливає, що форма прояву благодаті залежить від самого подвижника: «По вірі вашій воздасться вам». Але, як правило, аскети відмовлялися мати справу з образами, оскільки візуальні вияви витісненого приймались за «принадність», «перегріта» ревним очікуванням благодаті свідомість нерідко галюцинувала. Звідси установка: «Розум, звертаючись до Бога, після того, як припинить в собі всі образні уявлення, зрить його безвидним»(Св. Феоліпт Філадельфійській).

«Ідея «короткої молитовки» подібна до ідеї мантри на Сході» (с. 112). Насправді, молитва Ісусова - це тривале «прокльовування шкаралупі» очікуваного дива, «Бачиш те, у що віриш»(«Різноманітність медитативного досвіду», гл. 17).

Святі Отці наполягають на певних фізичних параметрах поклику благодаті, але тут же обмовляються: «Ніяка техніка, ніякий штучний прийом не має ані найменшого значення в ділі з'єднання душі з Богом живим» (с.122). «Є між тілесними справами такі, які наче зростаються з розумовою молитвою і ніколи від неї не відходять, проте залишаються суто підсобними. Немислимо стверджувати, що за їх рахунок, шляхом простого їм прямування, можна істотно наблизитися до з'єднання з Богом. Їх навіть не можна вважати обов'язковими»( Феофан Затворник,«Розумова справа», с. 131).

Цей момент також різниться з йогою, в святоотцівських текстах немає ніяких згадок про релаксацію, що свідчить про, безумовно, симпатичне забарвлення процесу: «У напруженій молитві тіло легшає і розігрівається, від наполегливого моління Богу в тілі виникає відчутний жар» (Григорій Палама, з. 123).

Процес «розумової справи» супроводжує наступне:

Віра і напружене очікування благодаті;

«Вбивання» програми в несвідоме і постійна її активація;

безперервне наростання нервово-емоційного перегріву, оскільки у психіки (при пильнуючій свідомості) не вистачає ресурсів для паралельної «збірки» і пред'явлення суб'єкту очікуваної божественної «реальності».

Обидві частини психіки функціонують автономно, їх «матеріал» ніколи прямо не стикається у свідомості, в іншому випадку людина був би позбавлена ментальної ясності і не змогла би діяти. Дифузія з несвідомого у свідомість можлива тільки при повній деактивації останнього, що досягається в йозі.

Психіка ж аскета, куди він роками безперервно вбиває одне і те ж, рано чи пізно накопичує величезну різницю потенціалів, і в якийсь момент, у супроводі оглушливої ​​психосоматичної «піротехніки» наступає очікуваний розряд. Але що, власне, відбувається? Просто «оживає» образ віри! Суфій, послідовник тарікату, побачить Аллаха в долині небуття, християнин - Ісуса в силах Його, каббаліст - Яхве і так далі. Це пожвавлення вже відомої раніше інформації, психосоматичне сальто-мортале, аналогічне стигматизму, хоча і не в приклад більш потужне.

З одного боку, благодать - подія наче спонтанна, отже, ми маємо справу з психофізіологічним аттрактором, з іншого - результат процесу жорстко детермінований догматом віри. Це вихід не в відкритий космос світових взаємозв'язків, але в локальну область вузько конфесійного уявлення про нього.

У традиційній йозі істинними вважаються процеси, що розгортаються в психосоматиці без насильства і попереднього програмування. Підняття Кундаліні належить до такого ж класу явищ, що і благодать ісихазму, але результатом є не психосоматична поява Бога в умоглядно очікуваному вигляді, але запуск нейрофізіологічного режиму з типовими ознаками, в тому числі зоровими, які пізніше «вмонтувались» в міфологію тантричної містики.

«Історія релігії рясніє прикладами трансцендентних переживань, інтерпретованих у відповідності з тим часом, місцем і вірою, в середовищі яких вони мали місце. Індійський святий Рамана Махаріші, наприклад, розглядав свої стани в термінах філософії адвайти. Він припускає, що Саул під час його великого переживання по дорозі в Дамаск, інтерпретував все після повернення в нормальний стан в термінах християнства з тієї причини, що цим були зайняті всі його думки. Середовище, з яким людина спілкується, визначає те, як вона тлумачить свої внутрішні реалії» («Різноманіття медитативного досвіду», 1993, с. 101-102).

Іншими словами, при «пожвавленні» будь-яких умоглядних модифікацій віри діє типовий психофізіологічний аттрактор, а «наповнення» галюцинації може бути будь-яким, так само як і супроводжуючий її вазомоторний антураж, проте в традиційній йозі (на відміну від ісихазму або буддійських сект), зміст медитації не програмується!

«Про увагу можна говорити або як про свіжу ідіосинкратичну (безпосередню) реакцію індивідуума на унікальні властивості об'єкта, або як про спробу індивідуума підпорядкувати зовнішню реальність якійсь наперед встановленій у свідомості класифікації. У другому випадку ми маємо справу не з пізнанням світу, а з розпізнаванням в ньому тих рис, якими ми самі ж і наділили його. Такого роду «пізнання» сліпо до динаміки, до флуктуацій і новизни, це скоріше раціоналізація минулого (попереднього) досвіду»(«Мотивація і особистість», с. 287).

«Пробій» (переживання благодаті) що одного разу трапився у аскета надалі відбувається простіше, підтримання майстерності в самадхі також у багато разів легше, ніж його напрацювання.

Отже, якщо безперервна молитва християнських аскетів (і не тільки, ось буддійський пасаж: «... Точно знаючи, що є благо, він (монах) очищає розум від сумнівів», «Дигха-нікая», III, 49) веде до фантомної реальності, що переганяється подвижником, то йогіну в його початкових прозріннях відкривається частина справжньої конфігурації світових взаємозв'язків.

Якщо йога забезпечує системний приріст інформації, що збільшує «калібр» особистості, то благодать містичного християнства - інформаційно нульовий стан, «коротке замикання» звуженої до межі свідомості, якому присвоєно статус остаточної істини.

Переживання самадхі також має «смак» завершеності, і це зрозуміло: суб'єкт відчуває нерозривну єдність зі світом, частиною якого є завжди, незалежно від того, живий він чи мертвий.

«Синергія, співробітництво Божественної і людської енергій - ключовий момент всієї ікономії Богоспілкування» (с.127). «І Бог і людина зустрічаються у сфері особистості» (с.128). У благодаті свідомість зустрічається не з реальним Богом, але з уявленням про нього, що підтверджують слова Мейстера Екхарта: «Дай нам Бог так нудитися по Господу, щоб це змусило його Самого народитися в нас!»

«У всіх своїх проявах - ході, тілесної позі, диханні і т.д. - (Буддійський - В. Б.) аскет повинен виявити «істини», проголошені Учителем; інакше кажучи, він перетворює всі свої рухи і вчинки в привід (матеріал) для медитації» («Йога. Безсмертя і свобода», с. 224). Подібна технологія набагато крутіша «розумової справи», це тотальне програмування - буддійський монах завжди, скрізь і в усьому сприймає світ і діє в ньому з прив'язкою до чотирьох «благородних істин».

Виникає питання про наслідки обоження, явлені зовнішньому світу, і тут можна знову звернутися до Екхарта: «Якщо в якій-небудь душі є Божа благодать, то як ясна ця душа, як подібна до Бога, як споріднена Йому! І все ж вона ніяк не діє. Благодать не діє, не робить ніякого діла, вона занадто благородна для цього: дія так само далеко від неї, як небо від землі» («Реальність нереального», с.154). Екхарт ясно бачив специфіку благодаті, вимушено «гидливої» до навколишнього, що як би пояснює її абсолютну камерність і марність.

«Устремління до благодаті має зберігатися, підтверджуватися, самовідтворюватися завжди» (с. 129) - ось мета життя аскета.

Отці відзначають, що сама природа благодаті виключає можливість форсованого її отримання: «Коли людина, замучившись, кидає свою самодіяльність і, маючи розум свій нагим від роздумів і помислів, вся валиться перед Богом (Григорій Синаїт), то ось такою вона виявляється прозорою для благодаті».

Якщо подвижник отримує обожнення тільки в результаті повного вилучення з соціуму, то йога вимагає мовчання розуму тільки на час практики. Більш того, в засіб самонастроювання і очищення можуть бути перетворені деякі види порівняно простої діяльності (Карма-йога).

«Не можна ніякою конкретною дією забезпечити розташування всієї істоти до прийняття благодаті. Цьому розташуванню притаманний особливий, надприродний тип енергійного образу, який відрізняється глобальною єдністю всієї безлічі енергій» (с.132).

«Як в пристрасному стані людина цілком віддана і підпорядкована пристрасті, так у благодатному розташуванні вона (згідно святителю Феофану) «наповнена самовідданням Господу, але, на відміну від пристрасті, це розташування хоча і домінантне, проте ж, не має ніякої тутешньої домінанти. Тому воно таємниче: будь-яка діяльність, будь-яка конкретна енергія, навіть і така що направляється до Бога, може на ділі виявитися лише відволікаючим «шумом», перешкодою і заслоном для благодаті».

Мимоволі згадуються слова Набокова про Достоєвського: «Почувши крик його нічний, подумав Бог: невже можливо, щоб все, придумане Мною, так страшно було б і складно?!»

Якщо подвижництво - вкрай вузький сектор людських інтересів, то йога надає широкий вибір: оздоровлення, вирішення життєвих проблем, душевний спокій, просвітлення, контакт з Єдиним - залежно від того, на що орієнтувати спонтанність.

Аскет впевнений, що Бог всюди, що все суще є Він, саме ця впевненість дає відчуття єдності зі світом. Не єдності на тій підставі, що всі, хто живе де-факто входять у світовий склад, але з переконання, що весь світ - це Бог, куди включений і аскет, ось таке складне підтвердження абсолютно прозорої ситуації.

Технологія молитви Ісусової це якийсь замкнутий цикл, щось подібне мені довелося спостерігати під час служби в армії. Іноді, приймаючи сигнал з передавача кореспондента і направляючи йому у відповідь, ми раптом отримували від кореспондента фрагменти власної інформації, відправленої йому раніше, це загадкове явище називали «шлейф».

Ісаак Сірін описує три ступені відання (пізнання) в розумовій справі. Нижча: «Пізнання противне вірі» (згадаймо дона Хуана у Кастанеди - «Вчення завжди виявляється не тим, що від нього очікуєш»).

Середня: «У безстрасті віра поглинає відання, і народжує його знову» («Коли я не знав дзен, гори були горами, а річки - ріками, коли почав дізнаватися - гори перестали бути горами, а річки - ріками, коли дізнався - все стало як раніше»).

Вища: «Відання сполучається з вірою, робиться з нею одним, раптом займається духом...» Таке ведення «Може підніматися в область безтілесних, торкатися глибин невловимого моря, представляючи в розумі Божественні дії в єствах істот...» (с.128).

«З наближенням до межі духовного шляху ми входимо в область, де все містичні традиції начебто сходяться. Сучасні автори постійно підкреслюють близькість, що доходить до буквальних збігів між описами духовних станів у містиків самих різних епох і релігій. Але, розрізняючись у своїй міфології і догматиці, традиції різняться, як правило, і в уявленні про те інобуття, куди часто веде і вводить духовне сходження»( с.143).

З останнім твердженням можна погодитися за винятком слів «начебто», оскільки стан свідомості в будь-якому запрограмованому просвітлінні однаковий, а «наповнення» визначено заздалегідь атрибутикою відповідного релігійного міфу.

«Той, хто не бачив Бога, не може і говорити про нього» (Авва Євагрій). Якщо прийняти це твердження за істину, то сьогоднішня церква взагалі є фікцією, бо справжнє богослов'я - це не проповіді і богослужіння, але «повідання про те буття, в яке дією Святого Духа людина була введена» (с.148).

«Від віку святі бачать не накреслення, або вид, або відбиток, але пусту (в даному випадку, швидше за все – безвидне,таке що не має форми) світло. Він може споглядати його хмарою, кулею і т.д. Цьому світлу відповідають і емоції - насолода, подив, радість»(с. 167).

«Якимось надприродним знанням він (подвижник - В. Б.) точно знає, що бачить світло, яке вище світла, але чим він бачить, він точно не знає, і дізнатися до природи свого бачення не може» (с. 169).

«Коли ж приходимо ми в відчужену чесноту, тоді не приходить вже Він безформним і безвидним. Але приходить в образі Бога, бо Бог не є в будь-якому накресленні або відбитку, з'являється як простий, утворений світлом, безвидним, незбагненним і невимовним. Являє він себе ясно, впізнається досить добре, бачиться чисто невидимий»(Симеон Новий Богослов).

Цікава деталь: Бог, явлений подвижнику, впізнаваний! А впізнається лише те, що вже відомо.

Резюме Хоружего не надихає, хоча з ним не можна не погодитися: «Чи дійсно в містичному досвіді досягається і здійснюється актуальний онтологічний вихід - і в якому сенсі, і до якого інобуття, - це суть глибокі і тонкі питання, що досі не знайшли не тільки безперечної відповіді, а й загальної коректної постановки»(с.198). Значення обожнення в аскетиці досі залишається непомірно перебільшеним в очах як обивателя, так і самої церковної братії.

Отже, після занурення в подвиг починається покаяння. Одночасно або слідом за цим - боротьба з пристрастями. Потім: мовчання розуму (власне ісихія), зведення його в серце, безперервна молитва, безпристрасність, чиста молитва, обожнення (благодать).

Таким чином, просування до благодаті має приблизно стільки ж етапів, що й Раджа-йога. Але якщо, незважаючи на авторитет йоги, статус дискурсивного пізнання в стародавній Індії був досить високий, то християнські містики набагато більш категоричні в цьому відношенні.

«Менша роль пізнання і розумового мислення, більш низька оцінка їх релігійної значущості в числі головних відмінностей християнського виду релігійності» (с. 211).

«Знання ж надимає» (Григорій Палама). «Знання повинне поєднуватися з любов'ю до Бога, а вірніше - воно має відродитися через любов і йде за нею благодать, і тоді стане зовсім іншим, новим і боговидним» (Палама «Тріади», с.17).

«Якщо аналітично-розсудливе мислення робить своїм предметом духовний процес, який відбувається у цій же свідомості - протікання процесу руйнується» (с. 213).

«У стані самого бачення не вловлюється який б то не був процес мислення, тобто поява в розумі понять і образів. І, проте, по закінченні сього стану і розум, і серце відчувають себе сповненими нового пізнання»(архімандрит Софроній).

«Перетерпіння незнання» або непізнаний стан - це терпляче утримання від роботи розуму, перетворення розуму у відкриту готовність зустріти Бога» (Палама).

Спілкування з Богом ставилося вище всіх інших видів пізнання лише тому, що переважна частина святоотцівських текстів була створена до розвитку науки. Відчувати пізнання і володіти ним насправді в результаті роботи розуму - стану принципово різні, але подвижники, будучи фанатиками, вірили, що це одне і те ж.

Великий фізіолог Павлов був глибоко віруючим, проте аж ніяк не за допомогою містичних осяянь робив він свої відкриття. Благодать є акт не пізнавальний, але впізнавальний, мільйони людей гинуть щорічно від голоду, і віра не допомагає їм вижити.

У святоотцівських писаннях технологія «розумової справи" не систематизована. "Повної системи зв'язків між усіма поняттями встановити неможливо, він ніде не представлений ​​вичерпно, і в різних місцях може описуватися по-різному. В якості головної, стрижневої у всьому комплексі властивості називають іноді увагу»(с. 218).

Висновок напрошується однозначний: обожнення містичного християнства - тупикова гілка універсальної технології, вичерпно представленої класичною йогою.

«Традиція вимагає розрізняти досвід істинний і досвід помилковий. При цьому під істинністю розуміється дійсний збіг досвіду з тим, чим він намічався і повинен бути»(с. 238). Помри, Пушкін, краще не скажеш!

«Традиція виступає як замкнутий і повний світ, який не знаходить потрібним співвідносити себе з чим би то не було за його межами» (с. 240). Подібне ставлення до реальності спостерігається в деяких формах шизофренії, і Хоружий також визнає що «Ісихазм методичний в своєму безумстві» (перефразований Шекспір). «Бо тільки безумство, в його найтиповіших формах, створює ізольований світ і відмовляється (виявляється нездатним) співвідносити його з миром осяжним і загальним; але при цьому воно часто організовує його з вражаючою послідовністю і суворою узгодженістю деталей» (с. 240).

Якщо ідеалізм Гіти націлений на звільнення душі, то в ісихазмі «Річ, задана в пасивному спогляданні, потім з'являється в спогляданні єдиному» (с. 289).

Незважаючи на те, що благодать є виключно в очікуваному вигляді, «розумова справа», по Хоружому: «... Є розсування кордонів свідомості, їх подолання - у зустрічі з іншою свідомістю» (с. 303).

Насправді сходження благодаті - це своєрідний церебральний розряд, аналогічний епілептичному припадку, який також супроводжується ілюзією проникнення в суть речей. Причому сила ілюзії буває величезною, наприклад Жанна Д’Арк настільки заводила натовп, що той безтрепетно ​​йшов на смерть.

На противагу цьому традиційна йога створює умови для набуття справжньої системності. Той, хто досяг спокою душі, бачить крихкість світу і примарність людських домагань, отримавши точку опори для розвитку духу.

На завершення згадаємо чудові слова Мейстера Екхарта: «Я виправляю все це, і відмовляюся від усього цього, і буду виправляти, і буду відмовлятися, загалом, і зокрема завжди, коли це знадобилося б, від усього, у чому було б визнано відсутність здорового глузду».

ПІСЛЯМОВА

Початковий варіант даної роботи називався «Екологія життя», потім назва помінялася, проте суть залишилася колишньою. Я глибоко переконаний що йога, як метод самонастроювання і оздоровлення, затребувана сьогодні більше, ніж будь-коли. Нескінченні пошуки того, що додало б життя сенс (при одночасному позбавленні від ілюзій, порожніх бажань і внутрішнього неспокою) відображають потребу людей в опорі, що не залежить від світу зовнішнього.

Якщо ще недавно жителі розвинених країн починали зазнавати труднощів зі здоров'ям в середньому після 35 років, то сьогодні це починається набагато раніше. Загальний ріст наркоманії, алкоголізму, агресії - симптоми загальносвітової системної кризи. Не виключено, що незабаром ми будемо ностальгічно згадувати сьогоднішній день, коли сади і поля ще плодоносять, а вода і повітря відносно чисті і придатні для вживання. Людству доведеться змінити спосіб життя, і це буде супроводжуватися ломкою всіх стереотипів, в першу чергу ставлення до природи і свого тіла як невід'ємної її частини.

Світогляд і поведінка повинні ставати більш екологічними і для цього, на мій погляд, немає більш відповідного засобу, ніж практика традиційної йоги. Будучи безпечною і цілком соціально прийнятною, вона оздоровлює «матеріальну частину» людини, одночасно гармонізуючи психіку без електроніки та хімії.

Автор буде вдячний читачам, якщо свою думку про цю книгу вони повідомлять за адресами boykosite (@) mail.ru, boyko (@) realyoga.ru або 123 308, Москва, «До запитання», Бойко В.С. Школа йоги В.Бойко розташована в Москві, вичерпну інформацію про неї можна отримати на порталі http://www.realyoga.ru

Тлумачний словник термінів і короткі довідки по персоналіях

Аберація - спотворення (від латинського «відхилятися»).

Агні-йога - «Жива етика», синтетичне морально-етичне вчення, створене Миколою та Оленою Реріхами на основі індійської філософської термінології і окультно-теософських спекуляцій, що видається за світську «наукову» доктрину. Претендує на роль чергової вселенської релігії. У Росії має яскраво виражений сектантський характер, відрізняється нетерпимістю. Поширена в середовищі культурної російської богеми.

Агні - «вогонь», ім'я одного з головних ведичних богів, вважається «найближчим», посередником між людьми і богами. У йозі вшановується у формі Вайшнавари. Згідно йогічної топології в тілі людини відповідає за перетравлення їжі, маючи область впливу нижче «ложечки» (мечоподібного відростка грудної кістки). Згідно уявленням Аюрведи, з цієї області Агні поширюється по всьому тілу.

Адаптація - пристосування будови та функцій організмів до мінливих умов існування, в тому числі і психологічне пристосування до соціуму.

Аднексит - запалення придатків матки, хронічна форма даного захворювання зазвичай призводить у жінок до функціонального безпліддя.

Айенгар, Беллур Крішнамачарьї Сундарараджа - засновник системи Айенгар-йоги, учень Крішнамачарьї з Майсора. Народився в 1916 році, в шістдесяті роки заснував інститут йоги імені Рамамані Айенгар в Пуні. Будучи нетрадиційним напрямком йоги, дана система набуло широкого розвитку на Заході, перетворившись на розгалужений міжнародний бізнес. З 1989 року представлена ​​в Москві, Санкт-Петербурзі і т.д. На російську мову переведені три книги Айенгара: «Прояснення йоги» (1994), «Пранаяма. Мистецтво дихання»(1995),«Древо йоги»(1999).

Дата добавления: 2015-05-24