Аргумент до сили

Аргумент до городового

Аргумент до жалю

Аргумент до освіченості

Убивчий аргумент

Убивчим аргументом називається твердження, яке завдає рішучого удару по тезі супротивника. Після застосування цього прийому подальше обстоювання тези стає безглуздим. Такий довід використовується тоді, коли інші прийоми не дали жодного ефекту. Убивчий аргумент стає сильнішим, якщо він співвідноситься з думкою авторитетної людини. Найчастіше його застосовують для припинення суперечки.

Як приклад, можна навести ситуацію, що склалася у 1957 році, коли М.С. Хрущова намагалися зняти з посади генерального секретаря ЦК КПРС. Маршал Г.К. Жуков, який мав тоді велику владу і шалену популярність серед військових, сказав: «Армія проти цього рішення, і жодний танк не рушить з місця без мого наказу».

Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості перевірити: «Як писав І. Кант у «Критиці чистого розуму»... «, «У діалозі Платона «Горгій» саме йдеться... «, «Невже ви не читали А. Камю?» Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності у певному питанні. Цей аргумент найбільш ефективно подається тоді, коли людина безапеляційно говорить про щось немовби стверджуючи, що всі повинні це знати: «Ви, звичайно, читали Кумранські рукописи, де написано...»

Протистояти цьому прийому не важко, бо хитрощі співрозмовника легко обертаються проти нього самого: «Які рукописи? Ні, я таких рукописів не читав і нічого про них не знаю. А де ви їх читали? Про що там ще йдеться? Розкажіть, це дуже цікаво!» Головне, ніколи не соромтеся визнати, що ви чогось не знаєте або не розумієте. Згадайте Сократа, який говорив: «Я знаю, що я нічого не знаю!» і зовсім не соромився цього.

Сутність цього прийому полягає у посиланні на тяжкі обставини, скрутне становище тощо. Його мета - викликати жаль та співчуття у супротивника. Цей аргумент дуже часто застосовують студенти для того, щоб розжалобити викладача на іспиті й отримати бажану оцінку.

Апеляція до влади, державних органів, керівництва. «Ось я розкажу керівництву, як ти ставишся до цієї проблеми!», «А ти не боїшся, що твої міркування зацікавлять відповідні органи!» тощо.

Погроза неприємних наслідків (зокрема, застосування насильства) або примушування чи шантаж. Застосовуючи цей аргумент, потрібно пам'ятати, що як тільки небезпека зникне, опонент знову почне вам суперечити або діяти так, як він хоче. Тому цей довід для переконання супротивника є малоефективним.

Якщо аргумент до городового передбачає тільки вихід з суперечки, то аргумент до сили використовують для того, щоб переконати людину, домогтися від неї того, щоб вона хоча б на словах погодилася з точкою зору противника. Такі доводи іноді ще називають «паличними доводами».

Для ілюстрації наведемо приклад Сергія Поварніна. За часів інквізиції можливі були такі суперечки: «Вільнодумець стверджує, що «Земля обертається навколо Сонця»; супротивник заперечує: «А ось в псалмах написано: ти поставив землю на тверді основи, не зрушиться вона ніколи. Як ви думаєте, - запитує він, - чи може Святе Писання помилятися чи ні?» Вільнодумець згадує інквізицію і припиняє сперечатися. Він навіть для більшої безпеки, як правило, «переконується». У даному випадку «паличним доводом» є звернення до інквізиції.

Ще одним прикладом аргументу до сили є иіііта гаїіо ге§ит - останній аргумент королів. Цей напис латиною робили на французьких гарматах за часів Людовіка XIV за наказом кардинала Рішельє. Пізніше такий самий напис за наказом Фрідріха II був зроблений і на пруських гарматах.

Прийом «надмірна причепливість до аргументів»

Цей прийом полягає у тому, що супротивник надмірно чіпляється до аргументів, які ви наводите, примушує вас доводити те, що є очевидним.

У відповідь на цей прийом можна звернутися до присутніх із запитанням: «Чи усе вам зрозуміло?» Як правило, присутні стверджувально відповідають на нього. Після цього доцільним буде назвати прийом, який застосував опонент.

Прийом «помноження аргументів»

Сутність цього прийому полягає у тому, що один і той самий аргумент повторюється декілька разів у різних формах та словах. Створюється ілюзія того, що сперечальник застосовує не один аргумент, а множину доводів. Цей прийом особливо часто використовують у суперечці при слухачах, у довгих промовах тощо. Як зазначає Сергій Поварнін, на аудиторію один аргумент, повторений п'ять разів, справляє враження як п'ять різних аргументів.

Прийом «бездоказова оцінка аргументів супротивника»

У суперечці часто, почувши аргументи супротивника, починають одразу ж давати їм негативну оцінку: «Софізм», «Це не розумно», «Гра слів», «Дурниця», «Нісенітниця» тощо. Причому такі оцінки, як правило, потім не обґрунтовуються, а стають аргументами тієї людини, яка їх проголошувала, без будь-яких доказів.

Іноді оцінки даються для того, щоб не відповідати на аргументацію супротивника. Тоді можна почути такі фрази: «Цей аргумент занадто грубий і простий, тому його можна не враховувати», «Не будемо зупинятися на цьому наївному аргументі» тощо.

Однак слід пам'ятати, якщо ви вже вступили в суперечку і бажаєте, щоб ваше спілкування залишалося раціональним, то такі оцінки аргументів співрозмовника звичайно будуть вважатися некоректними і можуть призвести до конфлікту.

А тепер розглянемо деякі софістичні прийоми, що застосовуються в процесі суперечки щодо тези і форми аргументації та критики.

Прийом «вимога надмірного уточнення тези»

Цей прийом полягає у вимозі пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета цього прийому - затягування часу.

Прийом «умисне нерозуміння тези»

У цьому випадку опонент змінює значення термінів, що застосовує в своїй тезі пропонент. Мета - зміна смислу тези не на користь пропонента.

Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності»

Суть такого «звинувачення» полягає у тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стає неясним; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.

Прийом «нечітке формулювання тези»

У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вислови.

Такий прийом застосовували в полеміці проти сенатора від штату Флорида К. Пеппера, внаслідок чого останній отримав поразку на виборах. Його супротивник заявив: «... все ФБР і кожний член конгресу знають, що Клод Пеппер - безсоромний екстраверт. Більш того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно своячки, сестра його була феспіанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, і цьому важко повірити, добре відомо, що до одруження Пеппер практикував целібат». (Екстраверт - товариська людина; непотизм - влаштування родичів на прибуткові посади, кумівство; феспіанка - прихильниця драматичного мистецтва; целібат - безшлюбність.)

Прийом «підміна критики тези критикою аргументів»

На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Однак зрозуміло, що спростування аргументів свідчить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування.

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто зустрічається в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат робить висновок про те, що обвинувачений взагалі не є винним.

Прийом «набір фраз, що не мають смислу»

Цей прийом пов'язаний з помилкою «не підтверджую», яка може виникнути, якщо між аргументами та тезою не існує логічного зв'язку.

Застосовуючи цей прийом, супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.

Такій людині ставлять запитання: «Вам все зрозуміло?» На що вона, як правило, відповідає: «Так!» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.

Застосування цього прийому не має сенсу лише в тому випадку, коли співрозмовник чітко розрізняє, що йому зрозуміло, а що - ні, і не соромиться в цьому зізнатися.

Дата добавления: 2015-05-24