Предмет порівняльної педагогіки, завдання та методи дослідження

Порівняльна педагогіка як галузь педагогічної науки.

Порівняльна педагогіка - це дисципліна з теорії освіти, яка займається аналізом, порівнянням та оцінюванням освітньої політики, освітніх систем у різних країнах у зв'язку з їх політичним, суспільним, економічним життям. Пошук загального й специфічного в освітніх системах різних народів дозволяє знаходити і науково тлумачити освітні традиції, системи, збагачувати національну педагогічну культуру за рахунок міжнародного досвіду.

Порівняльна педагогіка тісно пов’язана з філософією, психологією, економікою, правом, соціологією та ін. дисциплінами. Цей зв'язок прослідковується в різних напрямках. По-перше – спільність об’єктів (понять, закономірностей, критеріїв, методів). По-друге – взаємодія, взаємовплив, інтеграція педагогіки та ін. наук (економіка, право, та ін.). По-третє – порівняльна педагогіка опирається на ідеї інших наук; використовує їх методи та результати дослідження тощо (філософія, історія, соціологія та ін.).

Основні проблеми сучасної порівняльної педагогіки: криза та оновлення освіти; приватизація освіти; використання сучасної техніки для навчання дорослих і дітей; "дистанційне" навчання для країн "третього" світу; підвищення якості освіти на основі інтенсифікації; роль педагогічної науки в сучасному світі; неперервність реформи освіти; недостатній вплив результатів педагогічних досліджень на розробку шкільної політики та на шкільну практику.

Предметом порівняльної педагогіки є: стан, тенденції та закономірності розвитку світового педагогічного досвіду, а також сучасних національних педагогічних культур; стан, основні тенденції та закономірності розвитку освіти в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальному масштабі; співвідношення загальних тенденцій і національної або регіональної специфіки, позитивні й негативні аспекти міжнародного педагогічного досвіду, форми і способи взаємозбагачення національних педагогічних культур; порівняння й узагальнення виховання та освіти, шкільного педагогічного досвіду країн з яскраво вираженими відмінностями.

Предметом дослідження порівняльної педагогіки можна вважати стан, тенденції та закономірності розвитку освіти на глобальному, регіональному та локальному рівнях, порівняння міжнародного та вітчизняного педагогічного досвіду з метою взаємозбагачення (удосконалення) національних освітніх культур.

Завдання порівняльної педагогіки полягають у систематичному аналізі джерельної бази освітніх систем різних країн світу з метою виявлення глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфіки у вітчизняній педагогіці; виявленні суперечностей і тенденцій сучасного та перспективного розвитку вітчизняної освіти на основі аналізу досягнень і недоліків у зарубіжному педагогічному досвіді; розробленні та використанні уніфікованих, науково обґрунтованих критеріїв оцінки якості та ефективності освіти країн з метою здійснення об'єктивного порівняння; зіставленні педагогічних ідей і шкільної практики та формулюванні на цій основі теоретичних підходів універсального, прогностичного характеру.

У порівняльній педагогіці застосовують різні методи досліджень:

а) вивчення джерел різних країн, а саме: державних документів; документів і матеріалів по справі розвитку освіти; міжнародних документів; документів, у яких безпосередньо фіксуються змістовний, процесуальний та результативний компоненти освіти і навчальний процес; літературних, які відображають повсякденне життя шкіл та інших навчальних закладів. Вивчення статистичних даних, які характеризують освіту кожної країни: США, Франція, Японія, таких як: кількість учнів, студентів у навчальних закладах різного типу; кількість учителів, рівень їхньої професійної підготовки; частка витрат на освіту у ВНП; середня кількість комп'ютерів на школу, на кількість студентів; частка повністю неграмотного та функціонально неграмотного населення.

б) метод спостереження — один із провідних у комплексі методів вивчення освіти інших народів, що залежить від знання мови країни, в якій воно здійснюється, та вміння контактувати з об'єктами спостереження. Спостереження може бути звичайне або включене.

Звичайне спостереження здійснюється дослідником зі сторони. Залежно від цілей дослідження воно може бути:

- екстенсивним — використовується переважно для ознайомлення із системою освіти, її типовими рисами, виявлення спільного й особливого в діяльності навчальних закладів;

- інтенсивним — дослідник упродовж певного часу відвідує одну або дві школи; щоб глибше проникнути в зміст роботи й атмосферу школи, присутній на уроках, позакласних заходах, учительських і батьківських зборах.

Включене спостереження — спостерігач безпосередньо бере участь у педагогічному процесі, спостерігає його «зсередини» як член колективу, щоб отримати більше інформації про життя школи. Бесіда та інтерв'ю допомагають дослідникові уточнити незрозумілі питання, отримати інформацію про явища в галузі освіти з перших рук.

в) методи математичного та статистичного оброблення даних дають можливість науково обґрунтовано, об'єктивно опрацювати різнопланову інформацію.

г) системний метод розглядає досліджуваний предмет, явище, процес як цілісну систему і встановлює найвіддаленіші зв'язки.

д) структурний метод передбачає «розчленування» досліджуваного явища, процесу як системи на складові і встановлення найближчих зв'язків.

є) конструктивно-генетичний метод передбачає аналіз змін у досліджуваному предметі, явищі, процесі загалом та в окремих складових у просторі, часі й виявлення їх походження. Це дасть змогу встановити можливі причинно-наслідкові зв'язки між явищами, процесами, визначити провідні чинники тощо.

ж) порівняльний (порівняльно-зіставний) метод сприяє виявленню в системах освіти рис подібності й відмінності; дає можливість фіксувати спільні та специфічні вияви педагогічних закономірностей; на основі застосування математичного апарату та комп'ютерної техніки може розкривати різні взаємозв'язки і закономірності.

Дата добавления: 2015-05-24