Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Патологічна фізіологія ендокринної системи




Читайте также:
  1. B. другої сигнальної системи
  2. D. Замкнуті динамічні системи.
  3. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
  4. XIX партійна конференція КПРС (червень-липень 1988). Реформа політичної системи
  5. Автоматизація системи бюджетування підприємства
  6. Автоматизовані інформаційні системи.
  7. АГРАРНА РЕФОРМА СИМА ЯНЯ 280 Р. І ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ НАДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ В РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
  8. Адміністративні системи місцевого екологічного управління
  9. Актуалізація досвіду становлення освітньо-виховної системи Англії.
  10. Актуалізація досвіду становлення освітньо-виховної системи Японії крізь призму сьогодення розвитку освіти в Україні.
  11. Аналіз грошових потоків із застосуванням системи коефіцієнтів.
  12. Аномія– стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Лекція №7

 

Нормальна фізіологія ендокринної системи

 

Всі процеси життєдіяльності організму строго узгоджені між собою. Цю узгодженість та збалансованість здійснюють внутріклітинні та міжклітинні механізми регуляції, важливу роль в яких займають гормони. Гормони – специфічні регулятори, які секретуються ендокринними залозами в кров або лімфу, а потім попадають до клітин-мішеней. Термін «гормон» походить від грецького слова «hormae», що означає «збуджую».

 

До залоз внутрішньої секреції відносять:

 

- Гіпоталамус.

 

- Гіпофіз.

 

- Епіфіз.

 

- Щитоподібна залоза.

 

- Паращитоподібна залоза.

 

- Тімус.

 

- Наднирники.

 

- Статеві залози.

 

Тимчасові органи ендокринної системи – плацента.

 

Органи з внутрісекреторною активністю:

 

- Підшлункова залоза.

 

- Селезінка.

 

- ШКТ.

 

- Екстрагломерулярний апарат нирок.

 

Apud-система – розсіяні в різних органах клітини нейтрального походження, які декретують в оточуюче середовище пептидні гормони.

 

Основний зв’язок між нервовою і ендокринною системами регуляції здійснюється завдяки взаємодії гіпоталамуса і гіпофіза. В гіпоталамусі секретуються ліберини (тіреоліберин, соматоліберин…), статини (тіреостатин, соматостатин…). Гіпофіз служить мішенню для ліберинів і статинів. В гіпофізі продукуються тропіни відповідні (тіреотропін, соматотропний гормон…). Статини гальмують секрецію тропінів, ліберини стимулюють секрецію тропінів. Регуляція постійності внутрішнього середовища відбувається за принципами від’ємного зворотнього зв’язку, що забезпечує гомеостаз.

 

Тропіни поступають в загальний кровоплин і проникають у відповідні залози, активуючи в них секреторні процеси.

 

Гіпофіз

 

Складається з часток:

 

· Передня частка (аденогіпофіз).

 

· Задня частка (нейрогіпофіз).

 

У багатьох тварин представлена також проміжна частка (pars intermedia), проте у людини вона практично відсутня.

 

Передня частка (аденогіпофіз) виробляє 6 гормонів:

 

· 4 тропіни (адренокортикотропний гормон, або кортикотропін, тиреотропний гормон, або тиреотропін і двоє гонадотропінів - фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий гормони);

 

· 2 ефекторні (соматотропний гормон (СТГ), пролактин).

 

Задня частка (нейрогіпофіз):

 

· Депонування окситоцина.

 

· Депонування антидіуретичного гормону (вазопресину).

 

Синтез цих гормонів здійснюється в супраоптичному і паравентрикулярному ядрах гіпоталамуса. Адренокортикотропний гормон (АКТГ) стимулює вироблення глюкокортикоїдів в пучковій зоні кори наднирників. Тіреотропний гормон (ТТГ) – стимулює утворення в щитоподібній залозі тироксину (Т4) і трийодтироніну (Т3). Соматотропний гормон (СТГ) – гормон росту, посилює процеси зростання і фізичного розвитку.



 

У жінок

 

· Фолікулостимулюючий гормон (ФСГ) – впливає на фолікули яйників, прискорюючи їх дозрівання і підготовку до овуляції.

 

· Лютеїнізуючий гормон (ЛГ) – сприяє розриву стінки фолікула під час овуляції і утворення жовтого тіла.

 

У чоловіків

 

· Фолікулостимулюючий гормон (ФСГ) – діє на клітини сім’яних канальців, посилюючи процеси сперматогенезу.

 

· Лютеїнізуючий гормон (ЛГ) – діє на яєчка, прискорюючи вироблення тестостерону.

 

Патологічна фізіологія гіпофіза

 

Гіпопітуїтаризм

 

Гіпопітуїтаризм — захворювання, в основі якого лежить дифузне ураження гіпоталамо-гіпофізарної ділянки з випадінням функцій гіпофіза і недостатністю периферійних ендокринних залоз

 

Клінічна епідеміологія. Справжня поширеність гіпопітуїтаризму на сьогодні не уточнена. Слід зазначити, що значно частіше захворювання спостерігається у жінок молодого та середнього віку.

 

Етіологія

 

Гіпопітуїтаризм розвивається при ураженні гіпофіза або гіпоталамо-гіпофізарної системи внаслідок:

 

• пухлин гіпофіза (хромофобні, базофільні, еозинофільні аденоми);

 

• інфекційних процесів (туберкульоз, грип або інші вірусні інфекції, менінгоенцефаліти, сінусити тощо);

 

• хірургічних втручань з приводу пухлин головного мозку або після кріодеструкції аденом гіпофіза, черепно-мозкових травм, крововиливів, тощо.

 

Патогенез

 

В основі розвитку гіпопітуїтаризму лежить недостатність секреції гормонів передньої частки гіпофіза. Умовно гіпопітуїтаризм можна поділяти на первинний, який розвивається при руйнуванні або уродженій відсутності усіх або деяких клітин передньої частки гіпофіза, та вторинний, що виникає при ураженні гіпоталамічної зони головного мозку або вищих відділів ЦНС. Недостатність секреції тропних гормонів передньої частки гіпофіза може бути ізольованою (порушення секреції тільки одного з гормонів) або повною (випадання тропної функції усієї передньої частки гіпофіза).

 

При пангіпопітуїтаризмі у клінічній картині одним з головних симптомів є прогресуюче зниження маси тіла (до 3-8 кг на місяць) з наступним розвитком кахексії, виразними є загальна слабкість, апатія, адинамія, зміни стану шкіри (суха, зморшкувата, із жовтуватим відтінком), виникають прояви передчасного старіння, запаморочення, колапси. Клінічні прояви випадання тропних функцій гіпофіза такі:

 

• дефіцит продукції пролактину призводить до зникнення продукції молока у післяпологовому періоді, атрофії молочних залоз;

 

• зменшення продукції тиреотропіну призводить до розвитку вторинного гіпотиреозу. При цьому виникає сонливість, зниження працездатності хворих, погіршення пам’яті, закрепи, набряки, зміни стану шкіри (холодна, суха, блідо-жовтушного кольору), випадання волосся, зникнення менструацій у жінок, зниження лібідо у чоловіків, зниження АТ, брадикардія, при аускультації серця – глухість серцевих тонів;

 

• зменшення секреції кортикотропіну призводить до формування проявів вторинного гіпокортицизму, а саме зниження маси тіла, стійкої виразної артеріальної гіпотензії, розвитку гіпоглікемії, анорексії, нудоти, блювоти, проносів, можливий розвиток атрофічного гастриту й ентериту;

 

• зменшення секреції гонадотропінів провокує виникнення вторинного гіпогонадізму, зникнення вторинних статевих ознак, атрофію статевих органів, зникнення менструацій у жінок та лібідо у чоловіків;

 

• зниження секреції соматотропіну викликає зниження синтезу білка, прогресуючу атрофію скелетних м’язів і внутрішніх органів, є одним із чинників зниження маси тіла, розвитку іпохондрії та депресії;

 

• зниження продукції вазопресину призводить до розвитку НД, що проявляється виразною спрагою, поліурією, низькою питомою масою сечі, проявами дегідратації.

 

Прояви ураження нервової системи мають такі клінічні ознаки:

 

• за наявності пухлини головного мозку – ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, головний біль, зниження гостроти зору, обмеження поля зору;

 

• поліневрити і полірадикулоневрити.

 

У разі наявності пангіпопітуїтаризму у хворих із часом виникає системний остеопороз, який проявляється больовим синдромом (осалгії, компресійно-корінцевий синдром).

 

Хвороба Іценка-Кушинга

 

Хвороба Іценка-Кушинга – ендокринне захворювання, пов’язане з гіперпродукцією гіпофізом чи його аденомою АКТГ, що призводить до ендогенного гіперкортицизму та відповідної клінічної картини.

Хвороба та синдром Іценка-Кушинга – стани, яких об’єднує поняття «гіперкортицизм», тобто надлишкова функція кори надниркових залоз.

 

Етіологія

 

Етіологія хвороби Іценка-Кушинга точно не встановлена. Розвиток хвороби Іценка-Кушинга пов’язують із порушенням механізмів регуляції гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи після черепно-мозкових травм, нейроінфекцій, тяжких соматичних захворювань, гострих і хронічних інфекцій та інтоксикацій, психоемоційних травм. У деяких дітей вдається виявити базофільну аденому гіпофізу. Майже у половини хворих причина захворювання залишається нез’ясованою.

 

Патогенез

 

На сьогодні більшість дослідників дотримуються гіпофізарної теорії виникнення хвороби Іценка-Кушинга. Згідно неї, чинником захворювання є макро- або мікроаденома (80-90%) гіпофізу, що синтезує надлишкову кількість АКТГ (кортикотропінома). Постійна стимуляція наднирникових залоз призводить до гіперплазії кори наднирників та підвищення рівня кортизолу в декілька разів. Основним в патогенезі хвороби Іценка-Кушинга є порушення контролю секреції АКТГ. Внаслідок зниження дофамінової активності, що відповідає за інгібуючий вплив на секрецію КРГ і АКТГ, та підвищення рівня тонусу серотонінергічної системи, порушується механізм регуляції функції системи «гіпоталамус-гіпофіз-наднирникові залози» і добовий ритм секреції «КРГ-АКТГ-кортизол»; перестає діяти принцип зворотнього зв’язку з одночасним підвищенням рівня АКТГ і кортизолу; зникає реакція на стрес.

 

Надлишок кортизолу призводить до прискорення процесів дисиміляції та дезамінування амінокислот, що, в свою чергу, веде до збільшення швидкості розпаду білків та уповільнення їх синтезу. Гіперпродукція глюкокортикоїдів веде до посиленого розпаду білків, унаслідок чого у хворих спостерігаються остеопороз, патологічні переломи кісток, підвищується рівень амінокислот у крові, посилюється секреція 11-ОКС, з’являються численні стрії на шкірі. Надмірне вироблення андрогенів призводить до вірилізації (аменорея, акне, гірсутизм), а мінералокортикоїдів – до артеріальної гіпертензії, порушення електролітного обміну (гіпернатріємія, гіпокаліємія). Внаслідок надлишку кортизолу та вільних жирних кислот підвищується секреція інсуліну та розвивається інсулінорезистентність, що, зрештою, сприяє розвиткові цукрового діабету.

 

Підвищення рівня АКТГ у багатьох випадках супроводжується підвищенням секреції пролактину та зниженням секреції ЛГ, ФСГ, СТГ. Зниження секреції СТГ у дітей, які страждають на хворобу Іценка-Кушинга, може бути одним із головних чинників значного відставання в рості, при цьому дефіцит росту не завжди вдається подолати. Підвищення рівня тестостерону призводить до порушення репродуктивної функції як у чоловіків, так і у жінок.

 

Головними клінічними проявами гіперкортицизму, в першу чергу, є диспластичне ожиріння («кушингоїдне»), яке спостерігається практично у всіх хворих та характеризується особливим перерозподілом жирової тканини (навіть за відсутності ожиріння при дуже важкому перебігу захворювання). Надлишкове відкладання жиру відзначається у верхній частині тулуба при відносно тонких кінцівках (м’язова дистрофія). Обличчя має «місяцеподібний» вигляд, набуває багряно-червоного кольору, іноді – з ціанотичним відтінком («матронізм»). Шкіра тонка, суха. На шкірі з’являються гіперпігментації, численні висипання (акне), а також яскраво-багряні та фіолетові смуги розтягнення (стрії). Стрії розташовані на животі, молочних залозах, бічних поверхнях тулуба, внутрішніх поверхнях стегон, плечах. На відміну від інших форм ожиріння, на тильній стороні кисті стоншуються шкіра та жирова клітковина.

 

Унаслідок підвищення проникності судин виникають різні геморагічні прояви (петехії, пурпура, екхімози), симптом джгута – позитивний. Спостерігається схильність до кровоточивості.

 

У жінок, внаслідок надлишку статевих стероїдів, спостерігається гіпертрихоз та аменорея. У дітей надлишкове оволосіння з’являється на лобі, щоках, лобку, спині та попереку. Характерний жировий горбок у ділянці потилиці.

 

Дуже важливою діагностичною ознакою, характерною для гіперкортицизму, є наявність вираженого остеопорозу (особливо в грудному та поперековому відділі хребта, а також ребер, черепа, тазових кісток), унаслідок чого можуть виникати патологічні переломи. Діти відстають в рості. У підлітків різко затримується статевий розвиток, у дівчат можливі явища вірилізації. Спостерігається рання поява вторинного оволосіння.

 

Пацієнти виглядають слабкими, сутулими, ріст їх зменшується (за рахунок компресії хребців), виникає сонливість, втомлюваність, погіршується пам’ять, виникає головний біль та біль у кістках.

 

Серед інших симптомів гіперкортицизму найбільш важливими є підвищення артеріального тиску, зміна психічного стану пацієнта (від депресії до агресивності, різних невротичних реакцій та «стероїдних» психозів), що інколи призводить до суїцидальних спроб, порушення терморегуляції, порушення апетиту (почуття голоду вночі), полідипсія. В 10-20% випадків спостерігається розвиток стероїдного цукрового діабету або (частіше, 60-80%) – порушення толерантності до глюкози.

 

Надлишкова продукція кортикостероїдів призводить до затримки натрію, гіпокаліємії та гіпокаліємічного алкалозу, що, в свою чергу, призводить до розвитку електролітно-стероїдної міокардіодистрофії з виникненням мерехтіння передсердь та екстрасистолії. Внаслідок цих процесів на тлі артеріальної гіпертонії розвивається серцево-судинна недостатність, яка може призвести до смерті хворого.

 

Гіпофізарний гігантизм

 

Гіпофізарний гігантизм – нейроендокринне захворювання, викликане хронічною надлишковою секрецією ГР у осіб з незакінченим фізіологічним ростом (дітей та підлітків), характеризується пропорційним ростом кісток скелету в довжину, що призводить до значного збільшення лінійного росту хворого.

 

За відсутності своєчасного та адекватного лікування після завершення пубертатного періоду у пацієнтів розвиваються типові симптоми акромегалії.

 

У наш час патологічним вважають зріст понад 200 см у юнаків і 190 см – у дівчат, або такий, що перевищує середньопопуляційні показники на 3 сигмальні відхилення. В середньому, зріст більше 2 м трапляється в одного з 1000 чоловік. Частота акромегалії становить 5-7 випадків на 100 тис. населення. Гігантизм зустрічається приблизно в 5 разів частіше. Жінки та чоловіки хворіють на гігантизм з однаковою частотою (на відміну від акромегалії – серед жінок акромегалія зустрічається частіше).

 

Етіологія

 

Найчастіше причиною захворювання є еозінофільна аденома передньої частки гіпофізу (95%), у деяких випадках – пухлина гіпоталамусу. Гіперфункцію еозинофільних клітин можуть спричинити травма черепа, інфекційні та інші запальні процеси в проміжно-гіпофізарній ділянці. Патологічно високий зріст може бути зумовлений підвищеною чутливістю епіфізарних хрящів до гормону росту. В 90% випадків причиною гігантизму є макроаденома, а у 9% – мікроаденома гіпофізу. Вкрай рідко гігантизм виникає на тлі синдрому «порожнього» турецького сідла.

 

Гігантизм у дітей проявляється, як правило, під час статевого дозрівання. Проте описані випадки захворювання у віці 1, 5, 6 та 9 років. У виняткових випадках діти-гіганти народжуються у батьків з цією патологією. Хлопці страждають на гігантизм у 9 разів частіше, ніж дівчата.

 

Клініка захворювання характеризується надмірним, відносно пропорційним ростом і дещо подовженими кінцівками. Згодом у гіпофізарних гігантів можуть розвиватися акромегалоїдні риси (акромегалічний гігантизм). У 40% гігантів відзначається акромегалія, у 20% акромегалів – гігантизм.

 

На перший план виступає високий зріст, грубі риси обличчя на тлі загального інфантилізму).

 

У гіпофізарного гіганта спостерігається м’язова слабкість, підвищена втомлюваність, головокружіння, запаморочення, головний біль, біль у кінцівках, погіршення пам’яті, серцебиття. Тембр голосу стає низьким. Шкіра – масляниста, волога. Риси обличчя у підлітка грубіють, спостерігається прогнатизм, виражені шкірні зморшки, гіпертрихоз, акантоз, фіброзні шкірні поліпи, гіперпігментації.

 

Пізніше, майже у всіх хворих, з’являються зміни з боку скелету, розвивається кіфоз або кіфосколіоз, нижні кінцівки набувають Х-подібної форми. У дітей раннього віку швидко ростуть довгі кістки. На рентгенограмі виявляють стовщення кісток у місці прикріплення м’язів, стовщення кісток черепа, посилення пневматизації основної та придаткових пазух, подовження і звуження п’ясткових кісток і фаланг. Унаслідок затримки скостеніння довго зберігаються епіфізарні хрящі, ріст триває до 30 років і більше. Розміри турецького сідла збільшені, але можуть і не змінюватись.

 

Розвиваються спланхомегалія (збільшення внутрішніх органів), макроглосія, діастема, різні порушення з боку серцево-судинної системи (зміна АТ, ціаноз, шлуночкова екстрасистолія, серцева недостатність). Страждають усі види обміну речовин, нерідко приєднуються ожиріння, нецукровий або цукровий діабет, порушення толерантності до глюкози.

 

Статевий розвиток на ранніх стадіях може бути прискорений, однак згодом, у міру виснаження гіпофізарних функцій, розвивається гіпоплазія статевих органів, порушується менструальний цикл, що в ряді випадків призводить до неплідності. Дівчат хвилює високий зріст та великій розмір взуття, недорозвиненість молочних залоз, у юнаків може біти гіпосексуальність на тлі макрогеніталізму. У осіб обох статей розвивається гіперпролактинемія.

 

У деяких хворих спостерігається психічний інфантилізм, середні здібності, схильність до меланхолії, ідеї переслідування.

 

Акромегалія

 

Акромегалія – патологічне збільшення окремих частин тіла, пов'язане з підвищеним виробленням соматотропного гормону (гормону росту) передньою долею гіпофіза в результаті її пухлинного ураження. Виникає у дорослих людей і проявляється укрупненням рис обличчя (носа, вух, губ, нижньої щелепи), збільшенням стоп і кистей рук, постійними головними болями і болями в суглобах, порушенням статевої та репродуктивної функцій у чоловіків та жінок. Підвищений рівень гормону росту в крові викликає ранню смертність від онкологічних, легеневих, серцево-судинних захворювань.

 

Акромегалія починає розвиватися після припинення росту організму. Поступово, протягом тривалого періоду, наростає симптоматика, і відбуваються зміни зовнішності. В середньому акромегалія діагностується через 7 років від дійсного початку хвороби. Захворювання однаково зустрічається серед жінок і чоловіків, переважно у віці 40-60 років. Акромегалія є рідкісною ендокринною патологією і спостерігається у 40 чоловік на 1 млн. населення.

 

Секреція соматотропного гормону (соматотропіну, СТГ) здійснюється гіпофізом. У дитячому віці соматотропний гормон керує процесами формування кістково-м'язового скелету та лінійного росту, а у дорослих здійснює контроль за вуглеводним, жировим, водно-сольовим обміном речовин. У нормі вміст соматотропіну в крові коливається протягом доби, досягаючи свого максимуму в передранкові години. У пацієнтів з акромегалією спостерігається не тільки підвищення концентрації СТГ у крові, але і порушення нормального ритму його секреції. Клітини передньої долі гіпофіза в силу різних причин не підкоряються регулюючому впливу гіпоталамуса і починають активно розмножуватися. Розростання клітин гіпофіза призводить до виникнення доброякісної залізистої пухлини – аденоми гіпофіза, посилено продукує соматотропін. Прояви акромегалії можуть бути обумовлені надлишком соматотропіну або впливом аденоми гіпофіза на зорові нерви і прилеглі структури головного мозку.

 

Надлишок гормону росту викликає характерні зміни зовнішності пацієнтів з акромегалією: збільшення нижньої щелепи, виличні кісток, надбрівних дуг, гіпертрофію губ, носа, вух, що призводять до огрубіння рис обличчя. Зі збільшенням нижньої щелепи відбувається розбіжність міжзубних проміжків і зміна прикусу. Відзначається збільшення мови (макроглоссия), на якому друкуються сліди зубів. За рахунок гіпертрофії язика, гортані і голосових зв'язок змінюється голос – стає низьким і хрипким. Зміни в зовнішності при акромегалії відбуваються поступово, непомітно для самого пацієнта. Спостерігається потовщення пальців, збільшення в розмірах черепа, стоп і кистей настільки, що пацієнт змушений купувати головні убори, взуття та рукавички на кілька розмірів більше, ніж раніше.

 

При акромегалії відбувається деформація скелета: викривляється хребет, збільшується грудна клітка в переднезаднем розмірі, набуваючи бочкоподібні форму, розширюються міжреберні проміжки. Розвивається гіпертрофія сполучної та хрящової тканин викликає деформацію і обмеження рухливості суглобів, артралгії.

 

При акромегалії відзначається надмірна пітливість і саловиділення, обумовлені збільшенням кількості і підвищеною активністю потових і сальних залоз. Шкіра у пацієнтів з акромегалією ущільнюється, товщає, збирається в глибокі складки, особливо в волосистої частини голови.

 

При акромегалії відбувається збільшення в розмірах м'язів і внутрішніх органів (серця, печінки, нирок) з поступовою наростаючою дистрофією м'язових волокон. Пацієнтів починає турбувати слабкість, стомлюваність, прогресуюче зниження працездатності. Розвивається гіпертрофія міокарда, яка змінюється потім міокардіодистрофія і наростаючою серцевою недостатністю. У третини пацієнтів з акромегалією спостерігається артеріальна гіпертензія, майже у 90% – розвивається синдром сонних апное, пов'язаний з гіпертрофією м'яких тканин верхніх дихальних шляхів і порушенням роботи дихального центру.

 

Нецукровий діабет

 

Нецукровий діабет (НД) – захворювання, зумовлене порушенням синтезу, транспорту та вивільнення нейрогіпофізарного гормону вазопресину (антидіуретичного гормону гіпофізу, АДГ), характеризується сечовиснаженням, підвищенням осмолярності плазми, проявляється значною полідіпсією та поліурією.

 

Етіологія

 

НД може бути вродженим (дефект синтезу вазопресину внаслідок генних мутацій) та набутим. Причиною набутого НД можуть бути пухлини гіпоталамо-гіпофізарної системи, запальні процеси мозку, судинні порушення, травматичні ушкодження.

 

Тяжкість перебігу нецукрового діабету залежить від ступеня недостатності вазопресину. Початок захворювання зазвичай гострий. Основні клінічні ознаки захворювання такі: сильна спрага, часте сечовипускання, нічне нетримання сечі, загальна слабкість, головний біль, поганий апетит. Хворий може випити за добу 10 л рідини й більше. Слід зазначити, що при поліурії питома вага сечі зазвичай не перевищує 1000-1005. Відносна густина сечі протягом доби практично не змінюється. При обмеженні вживання рідини розвивається виражена дегідратація організму. Шкіра та слизові оболонки дуже сухі, потовиділення немає навіть тоді, коли втрата рідини з сечею компенсована питтям. У зв’язку зі зниженням слиновиділення, хворі відчувають постійну сухість у роті. Апетит також знижений, що веде до хронічного недоїдання, у дітей може виникнути затримка фізичного та статевого розвитку. Хворі скаржаться на частий біль у суглобах, спостерігається схильність до запорів, порушується діяльність травної системи, виникає гіпоацидний гастрит, коліт, порушується жовчоутворення. Шлунок нерідко розтягується та опускається (водне перевантаження). Якщо захворювання довгий час погано компенсоване, виникає розширення сечового міхура, сечоводів та мисок нирок.

 

Хворі схильні до зниження артеріального тиску. Маса тіла знижена. Дуже рідко спостерігається збільшення маси тіла, пов’язане з гіпоталамічною поліфагією.

 

В міру зростання симптомів дегідратації з’являються різка слабкість, тахікардія, гіпотензія, коллапс, виникає головний біль, нудота, блювання, лихоманка, судоми, психомоторне збудження. В крові фіксується згущення, підвищуються рівні натрію, еритроцитів, гемоглобіну, залишкового азоту. Навіть при дуже суворій дегідратації поліурія залишається, концентрація сечі та її осмолярність практично не підвищуються. Тяжка поліурія (20-40 л на добу) може призвести до перевантаження нирок, тоді до центральної форми нецукрового діабету може приєднатися нефрогенна.

 

Можуть спостерігатися порушення менструальної та репродуктивної функцій, у чоловіків знижуються лібідо та потенція. Летальні випадки зазвичай пов’язані з судомами та коматозним станом.

 

Патофізіологія щитоподібної залози

 

Гіпертиреоз

 

Гіпертиреоз - симптомокомплекс, обумовлений гіперсекрецією тиреоїдних гормонів. Дифузний токсичний зоб (ДТЗ) - захворювання, що характеризується стійким патологічним підвищенням продукції Т3, і Т4 дифузно збільшеною щитовидною залозою, з подальшим порушенням функціонального стану різних органів і систем, насамперед серцево-судинної і ЦНС.

 

Етіологічні чинники (спадковість, стресові і інфекційні дії, інсоляція) відомі з часів Т.Кохера, що став в 1909 р. лауреатом Нобелівської премії за роботи по щитовидній залозі. У останніх 20 років роботи Вольпе і Маккензі дозволили сформулювати концепцію ДТЗ як аутоіммунного захворювання, схильність до якого асоціюється з носійством певних генів гістосумісності (HLA B8, HLA Dr3). У 15% випадків у родичів хворих ДТЗ виявляється те ж захворювання, приблизно у 50% родичів є циркулюючі антитиреоїдні антитіла. Жінки хворіють в 5-10 разів частіше, ніж чоловіки.

 

Таким чином, ДТЗ - органоспецифічне аутоіммунне захворювання, що розвивається при вроденому дефекті імунологічного контролю.

 

Надлишок тиреоїдних гормонів при ДТЗ обумовлює розвиток синдрому гіпертиреозу, куди входить міокардіодистрофія («тиреотоксичне серце»), для якої характерні синусова тахікардія, миготлива аритмія, екстрасистолія, високий пульсовий тиск, досить швидкий, особливий у немолодих, розвиток недостатності кровообігу. Потім відбувається ураження центральної і вегетативної нервової системи (хаотична, непродуктивна діяльність, обумовлена поєднанням підвищеної збудливості на тлі ослаблення пам'яті, зниження здібності до концентрації уваги, швидка виснажуваність, головний біль, тремор пальців витягнутих рук, а також всього тіла), спостерігаються, так звані, очні симптоми (симптом Дальрімпля - розширення очних щілин з появою білої смужки між райдужною оболонкою і верхньою повікою, Грефе - утворення білої смужки між райдужною оболонкою і верхньою повікою при русі очного яблука вниз, Кохера - те ж при русі яблука вгору, Розенбаха - дрібний тремор навколо повік, Боткіна - періодичне швидкоплинне розширення очних щілин при фіксації погляду), пов'язані з дією тиреоїдних гормонів на вищу нервову систему. Велика частина цих змін обумовлена самостійним аутоіммунним захворюванням - ендокринною офтальмопатією (ЕОП, орбітопатія Грейвса-базедова, злоякісний екзофтальм). У крові хворих при цьому з'являються антитіла до ретробульбарних фібробластів, синтезуючих глікозаміноглікани, які підвищують гідрофільність ретробульбарної клітковини, що викликає набряк і екзофтальм.

 

Порушення імунної системи лежить в основі так званої претібіальної мікседеми. Шкіра передньої поверхні гомілки стає набряклою, ущільненою, пурпурно-червоного кольору, бувають еритема і свербіння. Крім того, надлишок Т3 і Т4 обумовлює катаболічний синдром (схуднення, міопатія, іноді остеопороз), трофічні порушення (ламкість нігтів, оніхолізіс, випадання волосся), синдром ураження інших ендокринних залоз (наднирковозалозна недостатність, фіброзно-кістозна мастопатія, іноді з галактореєю - у жінок, у чоловіків - гінекомастія), тиреотоксичний гепатит - при важких формах захворювання.

 

У тих, що проживають в місцевості з дефіцитом йоду гіпертиреоз протікає з переважним викидом Т3, що клінічно виявляється нападами тахікардії або миготливої аритмії (МА) при нормальному вмісті Т4 в крові.

 

У немолодих хворих, як правило, не буває зобу, залоза збільшена трохи, знижений апетит, немає типових змін з боку шкіри і очей. У 13% хворих буває емоційна лабільність, у 5,2% - виражена депресія. У інших випадках спостерігається тільки міопатія або лихоманка, або ізольовані кардіальні порушення.

 

Синдром гіпотиреозу

 

Гіпотиреоз - це синдром, обумовлений зниженням дії T4 і T3 на тканини-мішені. Оскільки T4 і T3 впливають на зростання і розвиток організму і регулюють багато внутріклітинних процесів, гіпотиреоз приводить до численних системних порушень.

 

Етіологія і класифікація. Прийнято розрізняти первинний, вторинний і периферичний гіпотиреоз. Первинний гіпотиреоз викликаний вродженими або набутими порушеннями структури або секреторної функції тіреоцитів. Причини вторинного гіпотиреозу - захворювання аденогіпофізу або гіпоталамусу. Периферичний гіпотиреоз найчастіше обумовлений резистентністю тканин-мішеней до T4 і T3, викликаною генетичними дефектами рецепторів T4 і T3.

 

Клінічна картина

 

Нервова система. Порушення пам'яті, загальмованість, депресія, парестезія, атаксія і зниження слуху, уповільнення сухожильних рефлексів.

 

Серцево-судинна система. Брадикардія, зниження серцевого викиду. Шлунково-кишковий тракт. При гіпотиреозі часті закрепи, сповільнення моторики шлунково-кишкового тракту. Зустрічається ахлоргідрія, нерідко у поєднанні з аутоіммунним гастритом.

 

Нирки. Зниження екскреції води може бути обумовлене гіпонатріємією. Нирковий кровоплин і клубочкова фільтрація понижені.

 

Система дихання. Реакції на гіпоксію і гіперкапнію ослаблені; при важкому гіпотиреозі із-за гіповентиляції альвеол і затримки Co2 може виникнути важка гіперкапнія.

 

Опорно-руховий апарат. Артралгія, випіт в порожнинах суглобів, м'язові спазми, ригідність м'язів.

 

Кров. Може зустрічатися анемія, зазвичай нормоцитарна. Наявність мегалобластів вказує на на супутній аутоіммунний гастрит.

 

Шкіра і волосся. Шкіра суха, холодна, жовтувата через накопичення каротину), не збирається в складки, на ліктях лущиться (симптом «брудних ліктів»). Накопичуються в шкірі і підшкірній клітковині глікозаміноглікани, головним чином гіалуронова кислота, які викликають затримку натрію і води. Це приводить до розвитку мікседеми (характерних слизових набряків). Обличчя одутле, з грубими рисами. Обволосіння тіла мізерне, волосся втрачає блиск. Часто спостерігається випадання зовнішньої третини брів (симптом Хертога).

 

Порушення статевої функції у жінок. Характерні менорагії, часто на тлі ановуляторних циклів. У дівчаток може спостерігатися затримка статевого розвитку або ізольована затримка менархе.

 

Зростання і розвиток. У дітей спостерігається затримка зростання. Епіфізарні зони зростання залишаються відкритими. Затримка зростання при гіпотиреозі обумовлена не тільки дефіцитом T4 і T3, але і дефіцитом СТГ (оскільки секреція СТГ регулюється тиреоїдними гормонами).

 

Обмін речовин і енергії. Зазвичай спостерігається гіпотермія. Уповільнення розпаду ліпопротеїдів (через зниження активності ліпопротеїдліпази), що приводить до гіперліпопротеїдемії з підвищенням рівня холестерину і тригліцеридів. Тому гіпотиреоз загострює спадкові дисліпопротеїдемії. Незважаючи на відсутність апетиту у хворих, часто спостерігається надбавка у вазі (але ожиріння нехарактерне).

 

Використана література:

 

1. Патологічна фізіологія: Підруч. для студ. вищ. фармац. навч. закл. і фармац. Ф-тів вищ. мед. навч. закладів. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003. — С. 380-401.

 

2. Адо А.Д. Патологическая физиология / А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пицкий и др. – Москва. – Триада-Х, 2000. – С. 359-394.





Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 420; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:

  1. B. другої сигнальної системи
  2. D. Замкнуті динамічні системи.
  3. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
  4. XIX партійна конференція КПРС (червень-липень 1988). Реформа політичної системи
  5. Автоматизація системи бюджетування підприємства
  6. Автоматизовані інформаційні системи.
  7. АГРАРНА РЕФОРМА СИМА ЯНЯ 280 Р. І ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ НАДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ В РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
  8. Адміністративні системи місцевого екологічного управління
  9. Актуалізація досвіду становлення освітньо-виховної системи Англії.
  10. Актуалізація досвіду становлення освітньо-виховної системи Японії крізь призму сьогодення розвитку освіти в Україні.
  11. Аналіз грошових потоків із застосуванням системи коефіцієнтів.
  12. Аномія– стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.023 сек.